справа № 367/5520/25 головуючий у суді І інстанції Одарюк М.П.
провадження № 22-ц/824/12492/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
06 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 16 травня 2025 року, постановлену під головуванням судді Одарюк М.П. в місті Ірпінь, дата складання повного тесту судового рішення 16 травня 2025 року, про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна, набутого під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, спільною сумісною власністю та його поділ, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання майна, набутого під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, спільною сумісною власністю та його поділ.
Разом з позовною заявою, ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, у якій, просив накласти арешт на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 16,1 кв.м., яке на праві приватної власності належить ОСОБА_5 .
Заява обґрунтована тим, що ним заявлено вимоги щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя позивача та відповідача майна, набутого ними під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а саме: нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 16,1 кв.м. На час придбання спірного нежитлового приміщення сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, однак право власності на спірне нежитлове приміщення було зареєстровано за відповідачем, яка відповідно наразі не обмежена у праві відчужити належне їй на праві приватної власності майно під час розгляду справи, а тому наявні підстави вважати, що не вжиття заходів забезпечення позову, у разі задоволення останнього, може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16 травня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що не обґрунтованим є посилання суду першої інстанції, що позивач не навів жодних інших доводів, підкріплених доказами, які б свідчили про необхідність застосування заходів забезпечення позову на спірне майно у виді арешту, адже в даній категорії справ умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що не вжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Суд першої інстанції помилково не врахував, що без вжиття заходів забезпечення позову у даній справі відповідач, як власниця спірного майна має можливість безперешкодно відчужити його, що в свою чергу може вплинути на ефективність способу захисту позивача, розширення кола осіб власників та створити підставу для вимушеного подальшого звернення із позовом до нових потенційних власників спірного майна.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Частиною 1, 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Частиною 3 статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу».
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до кожного конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
У справі, що переглядається, предметом спору є визнання майна, набутого під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, спільною сумісною власністю та його поділ, а саме:
нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 16,1 кв.м.
Заява про забезпечення позову містить достатньо обґрунтовані припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
У поданій заяві про забезпечення позову чітко вказано, яке конкретно майно підлягає забезпеченню, та зазначено усю необхідну інформацію про нього.
Спосіб забезпечення позову, обраний заявником є співмірним із позовними вимогами. Тому у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови у забезпеченні позову.
Крім того, у цій справі, яка стосується поділу майна подружжя, яке є предметом спору, забезпечення позову має на меті, зокрема запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких може стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення у випадку задоволення позову.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
В даному випадку суд першої інстанції не врахував, що відповідач, будучи особою, за якою зареєстроване спірне майно на праві власності має безперешкодну можливість у будь-який час відчужити дане майно, до вирішення даної справи.
Перевіривши викладені заявником обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, апеляційний суд вважає їх достатніми для обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, вид забезпечення позову станом на розгляд заяви позивача є співмірним з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 16 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 16,1 кв.м., яке на праві приватної власності належить ОСОБА_6 .
Постанова може бути пред'явлена до примусового виконання протягом 3 (трьох) років в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Оскарження постанови про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
Стягувач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Боржник: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Постанова набрала законної сили 06 серпня 2025 року.
Повне судове рішення складено 07 серпня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.