Апеляційне провадження № 22-ц/824/8180/2025
Справа № 755/18821/23
Іменем України
06 серпня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Катющенко В.П. у м. Києві у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У грудні 2023 року позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 173020,30 грн., покласти на відповідача судові витрати у вигляді суми сплаченого судового збору.
Позов мотивував тим, що 13 грудня 2021 року ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» уклали угоду про надання споживчого кредиту № 500849806, за умовами даного кредитного договору банк зобов'язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повернути кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору також передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 22 січня 2023 року заборгованість за кредитним договором становить 173020,30 грн.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», запис про зміну найменування позивача внесено до ЄДРПОУ 30 листопада 2022 року.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за договором споживчого кредиту № 500849806 в розмірі 173020,30 грн. та судовий збір в розмірі 2684 грн., всього 175704,28 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наголошувала, що копія анкети-заяви про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк» є неякісною, з неї не можна з'ясувати викладені в ній умови, анкета-заява викладена на двох аркушах, з обох сторін містить підписи ОСОБА_1 , однак підпис від її імені зроблено іншою особою. Просила звернути увагу на підпис у паспорті споживчого кредиту, який має інший вигляд і також їй не належить. Обидва ці підписи не є її підписами, вони не схожі між собою, і їй невідомо, хто проставив ці підписи від її імені.
Також в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази перерахування їй кредитних коштів банком.
Звертала увагу на виписку по особовим рахункам та меморіальний ордер від 14 грудня 2021 року, зі змісту яких вбачається, що перерахування коштів в сумі 141072,56 грн. здійснено на рахунок НОМЕР_1 та на рахунок НОМЕР_2 з призначенням платежу «надання договору за кредитом № 500849806 від 13.12.2021». Однак в доданих банком до позовної заяви оферті та акцепті на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500849806 від 13 грудня 2021 року зазначено, що спосіб видачі кредиту за цим договором - переказ коштів на рахунок НОМЕР_3 та на рахунок НОМЕР_4 .
З матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено, що кредитні кошти за офертою № 500849806 від 13 грудня 2021 року надійшли на визначений у ній рахунок, як і те, що сторони погодили інший рахунок для перерахування кредитних коштів за договором. Водночас виписки за рахунками НОМЕР_3 та на рахунок НОМЕР_4 до матеріалів справи не додано. Крім того, з виписок неможливо встановити факт користування нею кредитними коштами, як то зняття готівки, здійснення будь-яких розрахункових операцій тощо.
Наводила правову позицію Верховного Суду України від 15 грудня 2015 року в справі № 21-4266а15 та аналогічні за змістом правові висновки в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року в справі № 194/1126/18 про те, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг. Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей з поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.
Вказувала, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», і до такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 755/2284/16-ц, від 30 січня 2018 року в справі № 61/16891/15-ц.
Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту та користування ним, а отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Інформація, яка зазначена в розрахунку заборгованості, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Вказувала, що у позові банк наполягав на тому, що підписання позичальником паспорта споживчого кредиту свідчить про дотримання письмової форми договору споживчого кредитування, однак Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 травня 2022 року (справа № 393/126/20) відступив від попередніх висновків про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складової частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.
Наводила зміст ст. 1055, 1054 ЦК України, ст. 9, 13 Закону України «Про споживче кредитування», вказувала, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Посилалася на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, вказувала, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг за відсутності домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту не може розцінюватися як частина кредитного договору та не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору.
Стосовно оферти на укладання Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 13 грудня 2021 року, зазначала, що цей документ не містить дати його складання та підписання, крім того, у графі «клієнт» замість підпису ОСОБА_1 знову ж міститься підпис іншої особи, ймовірно, підпис співробітника, а тому цей документ та викладені в ньому умови не можуть розглядатися як кредитний договір.
З цих же причин не може вважатись кредитним договором і паспорт споживчого кредиту на укладання угоди від 13 грудня 2021 року без підпису відповідача, оскільки підпис їй не належить.
Посилалася на правові висновки Верховного Суду в постанові від 16 грудня 2020 року в справі № 200/5647/18, від 17 грудня 2020 року в справі № 278/2177/15-ц про те, що виписка по картковому рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за тілом кредиту. Вказувала, що позивачем не надано доказів отримання відповідачем кредитних коштів, користування кредитною лінією у відповідному розмірі, пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк, наявність заборгованості, та не зазначено складові суми заборгованості, договір же не містить умов щодо розміру, підстав і порядку нарахування неустойки.
Зазначала, що 15 березня 2022 року прийнято Закон України № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового Кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено новим п. 18, відповідно до якого у період дії в України воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами. Розділ ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено п. 61, який містить аналогічні положення, також забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачено ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений в цьому пункті.
З розрахунку заборгованості вбачається, що з 24 лютого 2022 року та впродовж дії воєнного стану нараховувалась комісія за обслуговування кредиту, яка на підставі вказаних законів стягненню не підлягає.
Наводила зміст ч. 1 ст. 638 ЦК України щодо порядку укладення договору, вказувала, що вказана процедура укладення договору суперечить нормам, які викладені в Публічній пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб, оскільки відповідно до п. 2.3 Публічної пропозиції договір вважається укладеним після отримання банком від клієнта письмової анкети-заяви про акцепт Публічної пропозиції банку. Анкета-заява додана до матеріалів справи без підпису.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
В судове засідання 06 серпня 2025 року сторони не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень: позивач - до електронного кабінету, відповідач - на поштову адресу.
Ухвалою від 31 липня 2025 року задоволено клопотання позивача про забезпечення участі його представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проте в судовому засіданні 06 серпня 2025 року представник АТ «Сенс Банк» на відеоконференцзв'язок не вийшов, що відображено в протоколі судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що 13 грудня 2021 року сторони уклали кредитний договір № 500849806, відповідач (позичальник) свої зобов'язання за договором кредиту не виконала належним чином, допустивши прострочення в платежах і заборгованість по поверненню кредитних коштів, яка станом на 28 лютого 2023 року становить: заборгованість за кредитом 139 682,34 грн., по відсоткам - 33 337,94 грн. за наданим позивачем розрахунком, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала анкету-заяву до договору про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», яка містить загальні відомості про особу, яка звернулася із заявою, та акцепт пропозиції на укладання угоди (а. с. 7 - 8).
13 грудня 2021 року відповідачем ОСОБА_1 підписана оферта на укладання угоди про надання кредиту № 500849806, відповідно до якої кредит надається готівкою, на суму 141072,56 грн., зі встановленою фіксованою процентною ставкою 23 % річних, зі строком кредитування 84 місяців. Датою повернення кредиту є 14 грудня 2028 року. Кошти надаються: 1) для повернення заборгованості за кредитним договором № 501311988 від 14 квітня 2021 року, розмір 75603,63 грн.; спосіб видачі: переказ коштів на рахунок НОМЕР_3 , відкритий в АТ «Альфа-Банк», ЄДРПОУ 23494714; 2) для повернення заборгованості за кредитним договором № 501350586 від 18 серпня 2021 року, розмір 65468,93 грн.; спосіб видачі: переказ коштів на рахунок НОМЕР_4 , відкритий в АТ «Альфа-Банк», ЄДРПОУ 23494714 (а. с. 4).
Також сторонами складено та підписано графік платежів та паспорт споживчого кредиту (а. с. 5 - 6, 9).
Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість відповідача за договором кредиту №500849806 від 13 грудня 2021 року станом на 28 лютого 2023 року становить: заборгованість за кредитом 139 682,34 грн., по відсоткам - 33 337,94 грн. (а. с. 12).
Згідно виписки по рахунку, відкритому на ім'я відповідача, 14 грудня 2021 року банком перераховано кошти в сумі 75603,63 грн. на рахунок НОМЕР_3 та 65468,93 грн. на рахунок НОМЕР_4 (а. с. 14).
05 червня 2023 року позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою щодо дострокового виконання договірних зобов'язань, яка відповідачем виконана не була (а. с. 20).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов'язання.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
З урахуванням вищевикладеного судом першої інстанції надано належну правову оцінку посиланням відповідача на те, що остання не підписувала з позивачем договір, а підписи на анкеті-заяви про акцепт та у паспорті споживчого кредиту належать не їй, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу в обґрунтування своїх заперечень, в тому числі, але не виключно, висновків почеркознавчої експертизи, клопотань про витребування доказів, призначення у справі експертиз, тощо, подано до суду не було.
Саме по собі заперечення відповідачем у апеляційній скарзі належності їй підпису в кредитному договорі та супутніх документах до нього, не підтверджене належними та допустимими доказами, не є підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення та відмови у позові.
Посилання відповідача на неналежну якість копії анкети-заяви вочевидь не відповідає дійсності, оскільки якість наявних в матеріалах справи копій документів, наданих позивачем, дозволяє безперешкодно дослідити їх зміст в повній мірі.
Апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази перерахування їй кредитних коштів банком, а перерахування коштів в сумі 141072,56 грн. здійснено на рахунок НОМЕР_1 та на рахунок НОМЕР_2 з призначенням платежу «надання договору за кредитом № 500849806 від 13.12.2021», але в доданих банком до позовної заяви оферті та акцепті на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 500849806 від 13 грудня 2021 року зазначено, що спосіб видачі кредиту за цим договором - переказ коштів на рахунок НОМЕР_3 та на рахунок НОМЕР_4 .
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 по її рахунку НОМЕР_2 , відображено дебет (поповнення) рахунку НОМЕР_4 на суму 65468,93 грн. та UA533003460000029094501311988 на суму 75603,63 грн., що в цілому становить суму кредитних коштів 141072,56 грн., а в призначенні платежу відображено перерахування коштів за кредитним договором № 500849806 від 13 грудня 2021 року, отже, здійснення таких переказів повністю відповідає умовам кредитного договору № 500849806 від 13 грудня 2021 року (а. с. 14).
Є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що з виписок неможливо встановити факт користування нею кредитними коштами, як то зняття готівки, здійснення будь-яких розрахункових операцій тощо, з урахуванням мети надання кредиту - повернення заборгованості за кредитним договором № 501311988 від 14 квітня 2021 року в розмірі 75603,63 грн. шляхом переказу коштів на рахунок НОМЕР_3 , відкритий в АТ «Альфа-Банк», а також повернення заборгованості за кредитним договором № 501350586 від 18 серпня 2021 року в розмірі 65468,93 грн. шляхом переказу коштів на рахунок НОМЕР_4 , відкритий в АТ «Альфа-Банк».
Таким чином, метою кредиту є рефінансування кредитних договорів № 501311988 від 14 квітня 2021 року та № 501350586 від 18 серпня 2021 року, а не споживчі цілі, а отже не передбачає зняття готівки та здійснення розрахункових операцій.
Зважаючи на наявність в матеріалах справи виписки з рахунку, яка є первинним документом, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг, і про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей з поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.
З урахуванням наданої позивачем виписки з рахунку також є неспроможними доводи апеляційної скарги, що інформація, яка зазначена в розрахунку заборгованості, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Враховуючи, що 13 грудня 2021 року сторонами було підписано не лише паспорт споживчого кредиту, а й оферту на укладення угоди про надання кредиту, у якій сторони детально узгодили умови споживчого кредиту, ціну договору (фіксовану процентну ставку 23 %) і строк кредиту (84 місяці), додаток № 1 до угоди про надання кредиту, в якій визначено детальний розпис складових загальної вартості кредиту реальної річної процентної ставки, графік платежів з повернення кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за угодою, анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Враховуючи, що у вищенаведених документах сторонами було узгоджено всі істотні умови кредитного договору, апеляційний суд відхиляє як нерелевантні посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, із зазначенням, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг за відсутності домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту не може розцінюватися як частина кредитного договору та не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені за невиконання кредитного договору.
Є неспроможними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що оферта на укладання Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії не містить дати її складання та підписання, оскільки ОСОБА_1 сама зазначає, що оферта датована 13 грудня 2021 року. Отже, оферта складена та підписана в цей самий день.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем не надано доказів пролонгації дії відновлювальної кредитної лінії на новий строк, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки умовами договору передбачено надання кредиту не у вигляді відновлювальної кредитної лінії, а у вигляді безготівкового перерахування коштів для рефінансування раніше укладених кредитних договорів, і виконання цих умов договору банком підтверджується випискою з рахунку.
Доводи апеляційної скарги, що договір не містить умов щодо розміру, підстав і порядку нарахування неустойки, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскільки в межах даного позову банк не просив стягнути будь-які суми неустойки, і відповідно неустойка не була стягнута судом.
Наведені обставини підтверджуються розрахунком заборгованості, який узгоджується зі змістом виписки з рахунку, із якого вбачається, що заборгованість відповідача за договором кредиту № 500849806 від 13 грудня 2021 року станом на 28 лютого 2023 року становить: заборгованість за кредитом 139682,34 грн., по відсоткам - 33337,94 грн. (а. с. 12).
Виходячи з вищевикладеного, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, безпідставні доводи апеляційної скарги, що позивачем не зазначено складові суми заборгованості, а також, що з 24 лютого 2022 року та впродовж дії воєнного стану нараховувалася комісія за обслуговування кредиту, яка на підставі вказаних законів стягненню не підлягає.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також зазначала, що 15 березня 2022 року прийнято Закон України № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового Кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено новим п. 18, відповідно до якого у період дії в України воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами. Розділ ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено п. 61, який містить аналогічні положення, також забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачено ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений в цьому пункті.
Разом із тим, такі доводи є необґрунтованими, з огляду на те, що інфляційні витрати, 3 % річних, передбачені ст. 625 ЦК України, неустойки (штраф, пеня) не заявлялись до стягнення позивачем, такі суми відсутні в розрахунку заборгованості і судом першої інстанції відповідно не стягувались. Також судом не встановлено збільшення процентної ставки за користування кредитом.
Доводи апеляційної скарги, що відповідно до п. 2.3 публічної пропозиції договір вважається укладеним після отримання банком від клієнта письмової анкети-заяви про акцепт Публічної пропозиції банку, а до матеріалів справи додана анкета-заява без підпису, спростовуються змістом самої анкети-заяви, яка складається з двох частин (анкета клієнта, акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк», а також містить графу для підпису співробітника банку та клієнта) та підписана ОСОБА_2 (а. с. 8 зворот). Заперечення ОСОБА_2 належності їй цього підпису, як вже було зазначено вище, без підтвердження належними та допустимими доказами вказаних обставин не спростовує та відхиляється апеляційним судом.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.