Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/12753/2025
м. Київ Справа № 369/5483/25
24 липня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Пінкевич Н.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Міністерства економіки України, в якому просив суд відкрити провадження у справі у зв'язку з втратою незакінченого судового провадження № 415/8728/18 від 19.12.2018 року; поновити його на роботі на посаді виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Лисичанський склозавод»; стягнути з Міністерства економіки України на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 41 753, 99 (сорок одна тисяча сімсот п'ятдесят три) гривні 99 копійок; стягнути з Міністерства економіки України на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.09.2018 року до дня поновлення на роботі (станом на березень 2025 року 871 182 грн (вісімсот сімдесят одна тисяча сто вісімдесят дві) гривні); відшкодувати моральну шкоду завдану порушенням його трудових прав у розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 3 частини 1 статті 186 ЦПК України (у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав).
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відкрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що підставою для постановлення оскаржуваної ухвали було те, що у провадженні Лисичанського міського суду Луганської області перебуває цивільна справа №415/8728/18 про той самий предмет і з тими самими підставами.
Позивач зазначає, що відповідно до Розпорядження Верховного Суду України від 06.03.2022 року №1/09-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ під час воєнного стану» справа № 415/8728/18 за його позовом мала бути передана до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.
Однак, судом першої інстанції не було належним чином досліджено лист Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області, в якому зазначено, що цивільна справа № 415/8728/18 до Петропавлівського районного суду не передавалася, а отже судове провадження у цивільній справі № 415/8728/18 від 19.12.2018 року втрачено до ухвалення судового рішення.
Отже, він не має можливості подати заяву про залишення позову без розгляду або скористатися ішними процесуальними правами, оскільки справа №415/8728/18 до Петропавлівського районного суду не передавалася.
Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що звернутися із заявою про відновлення втраченого судового провадження у справі № 415/8728/18 неможливо, оскільки основною ознакою відновлення втраченого судового провадження є завершений характер провадження, тому що відновлюватися може тільки закінчене провадження.
Також, згідно п.38 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 за заявою про відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє також у відкритті провадження, якщо воно не було закінчене ухваленням рішення або постановленням ухвали про закриття провадження у справі, оскільки ця обставина не виключає можливості пред'явлення нового позову (заяви) і це має бути зазначено в ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі.
До того ж, дана ситуація обмежує його у доступі до правосуддя у Петропавлівському районному суді Дніпропетровської області, фактично він не має можливості оскаржити незаконне звільнення.
Весь період часу з дня незаконного звільнення та по теперішній час він намагається захистити свої порушенні трудові права. Факт незаконного звільнення прямим чином вплинув на йогопсихологічний стан та на здоров'я в цілому. Було втрачено соціальні зв'язки пов'язані з колегами на роботі. Через вищезазначені обставини він втрачає віру у здатність захистити себе в законний спосіб.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що ч.5 ст.492 ЦПК України передбачено право звернутися до суду з новим позовом в установленому цим Кодексом порядку. В ухвалі суду про відкриття провадження в новій справі у зв'язку з втратою незакінченого провадження обов'язково має бути зазначено про цю обставину.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Міністерства економіки України - Жук Богдан Євгенович просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача.
Також порушує питання про поновлення строку на подання відзиву, посилаючись на те, що ухвалу Київського апеляційного суду від 11.07.2025 року Мінекономіки отримало через зареєстрований електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» лише 16.07.2025 року, що підтверджується карткою руху документу сформованою Мінекономіки у підсистемі ЄСІТС «Електронний Суд».
З метою підготовки правової позиції та здійснення представництва інтересів Мінекономіки у даній справі, представником Мінекономіки здійснено ознайомлення з матеріалами справи 18.07.2025року та позбавлене права реалізувати свої процесуальні права щодо надання пояснень стосовно предмету позову в короткий термін.
Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання Міністерства економіки України та продовжити процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 .
Відзив обґрунтований тим, що матеріали справи не містять жодних відомостей про залишення позову без розгляду, закриття провадження чи відмову у відновленні втраченого судового провадження у справі № 415/8728/18.
Листом Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 14.05.2024 року № 8731/24-Вих лише поінформовано, що цивільна справа № 415/8728/18 з Лисичанського міського суду Луганської області до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області не передавалась, а тому відсутні підстави стверджувати, що судове провадження у справі № 415/8728/18 втрачено до закінчення судового розгляду, що в свою чергу унеможливлює звернення до суду з новим позовом на підставі ч.ч. 4, 5, ст. 492 ЦПК України.
Сторона відповідача вважає, що фактично положення ч.ч. 4, 5, ст. 492 ЦПК України мають виключний характер і застосовуються лише за умов фактичної та юридично підтвердженої втрати судового провадження, а не власного суб'єктивного тлумачення обставин.
Сам факт непередачі справи до певного суду не є доказом втрати справи.
До того ж, ЦПК України встановлює чіткі рамки процесуальної поведінки суду у випадку втрати матеріалів цивільної справи, забезпечуючи баланс між ефективністю судового процесу та гарантіями доступу до правосуддя.
Відповідно до статті 488 ЦПК Українивідновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
Отже, ЦПК України передбачає чітке дотримання судами процесу.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25.03.2025 у справі № 204/2542/23.
Таким чином, сторона відповідача вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та не грунтуються на правових нормах, які б підтверджували протиправність прийнятої судом першої інстанції ухвали про відмову у відкритті провадження. Тобто, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.04.2025 року є законною, обґрунтованою та не підлягає скасуванню.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 підтримав доводисвоєї апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити.
Представник відповідача Міністерства економіки України - Жук Богдан Євгенович просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення позивача та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалаів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовомдо Міністерства економіки України, в якому просив суд відкрити провадження у справі у зв'язку з втратою незакінченого судового провадження № 415/8728/18 від 19.12.2018 року; поновити його на роботі на посаді виконуючого обов'язки директора державного підприємства «Лисичанський склозавод»; стягнути з Міністерства економіки України на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 41 753, 99 (сорок одна тисяча сімсот п'ятдесят три) гривні 99 копійок; стягнути з Міністерства економіки України на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.09.2018 року до дня поновлення на роботі (станом на березень 2025 року 871 182 грн (вісімсот сімдесят одна тисяча сто вісімдесят дві) гривні); відшкодувати моральну шкоду завдану порушенням його трудових прав у розмірі 200 000 (двісті тисяч) гривень.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що з 23.03.2018 року, на підставі наказу №37-п Міністерства екологічного розвитку і торгівлі України, він працював виконуючим обов'язки директора Державного підприємства «Лисичанський склозавод». Відповідно до наказу №123-п від 26.09.2018 року був звільнений на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.
Своє звільнення вважаєнезаконним, таким, що відбулося з порушенням вимог Кодексу законів про працю України, у зв'язку з тим,що законом не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, на лікарняному він перебувавв період з 13.09.2018 року по 20.09.2018 року.
Також, після видання наказу про звільнення з 26.09.2018 року та по теперішній час з ним не проведено остаточний розрахунок при звільненні.
При винесенні рішення про поновлення на роботі позивач просив суд прийняти рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також про відшкодування моральної шкоди посилаючись на те, що тривале порушення роботодаавцем його трудових прав завдає йому значних страждань, він зазнає велику кількість стресів.
При обгрунтуванні позову ОСОБА_1 зазначав, що ним було подано позовну заяву до Лисичанського міського суду Луганської області до роботодавця Міністерства економічного розвитку і торгівлі України перейменованого на Міністерство економіки України( згідно Постанови КМУ від 21.05.2021 №504) про визнанння наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди.
19.12.2018 року судом винесено ухвалу про відкриття провадження у справі № 415/8728/18.
Станом на сьогодні судовий розгляд у справі не закінчено. Відповідно до Розпорядження Верховного Суду України від 06.03.2022 року №1/09-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ під час воєнного стану» справа № 415/8728/18 мала бути передана до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.
З листа Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області йому стало відомо, що цивільна справа № 415/8728/18 до Петропавлівського районного суду не передавалася, а отже судове провадження у цивільній справі № 415/8728/18 від 19.12.2018 року втрачено до ухвалення судового рішення.
Звернутися із заявою про відновлення втраченого судового провадження у справі №415/8728/18 неможливо, оскільки основною ознакою відновлення втраченого судового провадження є завершений характер провадження, тому що відновлюватися може тільки закінчене провадження.
Така ситуація обмежує його у доступі до правосуддя у Петропавліському районному суді Дніпропетровської області, фактично він не має можливості оскаржити незаконне звільнення.
У зв'язку з втратою незакінченого судового провадження у цивільній справі № 415/8728/18 від 19.12.2018 року він звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою про визнанння наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди.
До позовної заяви позивачем долучено, зокрема, лист голови Петропавлівського районного суду Дніпропетровської областіБурда П. від 14 травня 2024 року №8731/24/Вих (а.с.10).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено на підставі пункту 3 частини 1 статті 186 ЦПК України.
Ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2025 року мотивована тим, що в провадженні Лисичанського міського суду Луганської області на розгляді є аналогічна цивільнасправа №415/8728/18 про той самий предмет і з тих же підстав, тому відсутні підстави для повторного відкриття провадження за таким же позовом ОСОБА_1 .
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії»).
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Із поданих ОСОБА_2 ем до Києво-Святошинського районного суду Київської області матеріалів позовної заяви, а також за відомостями, які є відкритими та публічними, з веб-сайту Судової влади, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що у жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 19 грудня 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, призначено підготовче судове засідання (справа №415/8728/18).
На стадії підготовчого провадження залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 , у якості співвідповідача - Фонд державного майна України.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень розгляд справи №415/8728/18 Лисичанським міським судом Луганської області не завершено.
Згідно з інформацією за останньою датою ухвалення судового рішення у справі №415/8728/18, що міститься Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 11 жовтня 2021 року призначено підготовче судове засідання на 18 березня 2022 року о 13 годині 30 хвилин у залі судових засідань в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області, розташованому за адресою: вул. Штейгерська, 38, м. Лисичанськ, Луганська область, із повідомленням (викликом) учасників справи.
Розпорядженням Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Лисичанського міського суду Луганської області на Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області.
Вказана інформація розміщена на Веб-портал «Судова влада України» - офіційному веб-порталі судової влади України, на якому публікується інформація про діяльність Лисичанського міського суду Луганської області з безоплатним доступом.
Голова Петропавлівського районного суду Дніпропетровської областіБурда П. 14 травня 2024 року №8731/24/Вих на запит позивача ОСОБА_1 щодо стану розгляду справи №415/8728/18 за позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Фонду державного майна України про визнання наказу про звільнення недійсним, поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , що перебувала в провадженні Лисичанського міського суду Луганської області повідомив, що станом на 14.05.2024 року матеріали даної справи не передані до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області, в Єдиному державному реєстрі судових рішень після винесення ухвали від 11 жовтня 2021 року про призначення підготовчого судового засідання на 18 березня 2022 року, судові рішення в зазначеній справі відсутні (а.с. 10).
Відповідно до частини третьої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Таке рішення у справі №415/8728/18 відсутнє у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також в матеріалах цієї цивільної справи.
Тобто, достовірні докази вирішення судом зазначеної цивільної справи за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди по суті з ухваленням рішення - відсутні.
Відповідно до частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:
1) заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами;
3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим;
5) є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Вказаний перелік підстав для відмови у відкритті провадження у цивільній справі є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Оцінюючи наявність підстав для застосування пункту 3 частини першої статті 186 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що в матеріалах цієї справи відсутні відомості про те, що у справі №415/8728/18 позов ОСОБА_1 було заявлено про той самий предмет і з тих же самих підстав.
З жовтня 2021 року по березень 2025 року минуло понад 3 роки та 6 місяців, а у справах про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди підстави позову (обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача) можуть бути різними.
Відомості про тотожність підстав позову у цій справі та у справі №415/8728/18, що розглядалася Лисичанським міським судом Луганської області, в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про необхідність відмови у відкритті провадження у справі з підстав того, що в провадженні Лисичанського міського суду Луганськоїобласті нарозгляді єаналогічна цивільнасправа №415/8728/18 про той самий предмет і з тих же підстав, є помилковим.
Надаючи оцінку доводам відповідача Міністерства економіки України про те, що відсутні підстави стверджувати, що судове провадження у справі № 415/8728/18 втрачено до закінчення судового розгляду, що в свою чергу унеможливлює звернення до суду з новим позовом на підставі ч.ч. 4, 5, ст. 492 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
Згідно із статтею 488 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 492 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження за заявою про відновлення втраченого судового провадження у випадках:
1) подання заяви про відновлення судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду;
2) заява подана після закінчення строку, встановленого частиною п'ятою статті 491 цього Кодексу, і суд відхилив клопотання про його поновлення.
У випадку, визначеному пунктом 1 частини четвертої цієї статті, суд роз'яснює заявнику право звернутися до суду з новим позовом в установленому цим Кодексом порядку. В ухвалі суду про відкриття провадження в новій справі у зв'язку з втратою незакінченого провадження обов'язково має бути зазначено про цю обставину.
Особа не позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про відновлення судового провадження, втраченого до закінчення судового розгляду, оцінку обґрунтованості якої надає суд під час розгляду відповідної заяви.
Разом з тим, учасник справи розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.
ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувся до суду з новим позовом, що є його правом, гарантованим частиною першою статті 6 Конвенції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги позивача, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які за приписами статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду про відмову у відкритті провадження у справі, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Разом з тим, вимога (клопотання) позивача в апеляційній скарзі про скасування ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2025 року та ухвалення за результатом розгляду апеляційної скарги нового рішення, яким відкрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції згідно з положеннями статті 374 ЦПК України.
У зв'язку із наведеним, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а оскаржена ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2025 року скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 квітня 2025 року скасувати.
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді: