05 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 932/9716/23
провадження № 61-9437ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Корольов Дмитро Олександрович, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 02 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки і піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей разом із матір'ю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління служба у справах дітей Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей разом з батьком,
В провадженні Шевченківського районного суду міста Дніпра перебуває вказана цивільна справа.
14 квітня 2025 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову у справі, в якій просила забезпечити позов шляхом визначення часу спілкування дітей з матір'ю таким чином: за місцем проживання ОСОБА_1 в Україні за адресою:
АДРЕСА_1 , з 10-00 ранку першого дня зимових, весняних та осінніх канікул до 18-00 останнього дня зимових, весняних та осінніх шкільних канікул; також з 10-00 ранку першого дня літніх шкільних канікул до 18-00 14 дня літніх шкільних канікул, щомісячно з 14-00 кожної першої п'ятниці до 18-00 кожної першої неділі та з 14-00 кожної третьої п'ятниці до 18-00 кожної третьої неділі без присутності батька, зобов'язавши батька дітей ОСОБА_2 передавати дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_3 їхній матері ОСОБА_1 за місцем проживання дітей: АДРЕСА_2 , згідно з визначеним судом часом спілкування з моменту постановлення ухвали та до набрання рішенням у справі законної сили
02 травня 2025 року Шевченківський районний суд міста Дніпра постановив ухвалу, залишену без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив частково.
Зобов'язав ОСОБА_2 надавати ОСОБА_1 можливість безперешкодного особистого, без присутності батька, спілкування, побачення та спільного проведення часу на території міста Дніпра, а також спілкування за допомогою месенджерів в форматі відеозв'язку, з малолітніми дітьми
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , щоденно з 19-00 до 20-00.
22 липня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат
Корольов Д. О., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 02 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву про забезпечення позову у повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною третьою статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що один із батьків, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а інший з батьків не має права перешкоджати спілкуванню з дитиною та участі у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається в якнайкращих інтересах дитини.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з тим із батьків, що проживає окремо, повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від таких зустрічей.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року у справі
№ 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20.
Встановлено, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють ОСОБА_1 можливості регулярно спілкуватися з дітьми. Дана справа розглядається тривалий час, а саме - з 26 жовтня 2023 року.
14 грудня 2023 року головою адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради прийняте розпорядження №273-р за заявою ОСОБА_1 , яким визначені години для участі останньої у вихованні та спілкуванні дітей для позивача: кожен день з 19-00 до 20-00 особисто або за допомогою додатків чи месенджерів у форматі відеозв'язку. Вказане розпорядження прийняте з урахуванням витягу з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини від 06 грудня 2023 року. Наразі розпорядження є чинним, але фактично не виконується сторонами.
Надавши оцінку обґрунтованості доводів сторони позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів, враховуючи право матері на особисте спілкування з дітьми, відсутність відомостей про обставини, які обмежують право на таке спілкування, судпершої інстанціїдійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про необхідність часткового задоволення заяви та забезпечення позову у спосіб, відображений в розпорядженні №273-р від 14 грудня 2023 року. На обґрунтовану думку суду, зустрічі матері саме у визначеному судовим рішенням порядку з дітьми сприятимуть поступовому відновленню стосунків між ними, які були втрачені під час відсутності особистого спілкування, відповідатимуть інтересам як матері, так і дітей, та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дітей з матір'ю. При цьому суд правильно не визначив місцем здійснення особистого спілкування матері з дітьми конкретно зазначену заявником адресу, оскільки діти мешкають в м. Дніпрі, а домоволодіння ОСОБА_1 знаходиться за межами м. Дніпра, і його визначення місцем спілкування не є доцільним з огляду на віддаленість від місця проживання дітей та наявні обмеження у часі спілкування.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно застосував норми процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову та часткового задоволення заяви.
При цьому слід ураховувати, що заходи забезпечення згідно зі статтею 158 ЦПК України носять тимчасовий характер, а також можуть змінюватися відповідно до статті 156 ЦПК України. Відтак їх запровадження не означає їх імперативну реалізацію без врахування об'єктивних обставин, зокрема, реальних результатів відповідного спілкування дитини з матір'ю з метою встановлення емоційного контакту та покращення психоемоційного характеру їх відносин. Отже, за наявності ознак невідповідності застосованого заходу забезпечення позову інтересам дитини він може бути змінений або скасований.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи.
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів, правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.
Посилання заявника в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі
№ 127/31828/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від
17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22, колегія суддів відхиляє, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин.
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення є законними, ухваленими з додержанням норм права, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки і піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей разом із матір'ю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління служба у справах дітей Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей разом з батьком за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Корольов Дмитро Олександрович, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Дніпра від 02 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від
24 червня 2025 року відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов