Постанова
Іменем України
05 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 756/19178/21
провадження № 61-7109св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова Ольга Іванівна, товариство з обмеженою відповідальністю «Оболонська Мрія»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року в складі судді: Шевчука А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року в складі колегії: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова О. І., ТОВ «Оболонська Мрія», про визнання недійсними договорів дарування.
Позов мотивований тим, що 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого останні досягнули згоди щодо укладення в строк до 19 квітня 2018 року основного договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень № 171 та № 172 за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 750 000 дол. США.
Позивачка вказувала, що нею на виконання попереднього договору купівлі-продажу загалом було сплачено ОСОБА_2 8 015 500,20 грн.
Хоча умовами попереднього договору від 20 жовтня 2017 року визначено строк укладення основного договору «не пізніше 19 квітня 2018 року», при цьому основний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 171 та № 172 за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 так і не було укладено.
Позивачка зазначала, що напередодні укладення основного договору купівлі-продажу їй стало відомо про те, що ОСОБА_2 не мав наміру укладати з нею основний договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, оскільки заздалегідь, а саме 19 жовтня 2016 року ним були укладені попередні договори купівлі-продажу цих же самих нежитлових приміщень з ОСОБА_3 , яка є його матір'ю, у зв'язку з чим на ці приміщення було накладено обтяження, що унеможливлювало укладення основного договору з ОСОБА_1 .
У подальшому позивачці стало відомо про те, що лише 08 травня 2019 року ОСОБА_2 розірвано укладені з ОСОБА_3 попередні договори від 19 жовтня 2016 року та зняті обтяження з нежитлових приміщень під № 171 та № 172, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, вказані приміщення відразу подаровані ОСОБА_2 за договором дарування від 08 травня 2019 року своїй матері ОСОБА_3 .
Таким чином, основний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 171 та № 172 за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений не був, а тому зобов'язання за попереднім договором було припинено.
10 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсного правочину.
За результатами розгляду справи рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року частково задоволено позов ОСОБА_1 та визнано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень № 171 і № 172, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В., зареєстрований в реєстрі за №2193 недійсним. У порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 098 079 грн сплачених за договором, 1 057 750 грн збитків, 1 000 грн компенсації моральної шкоди, 17 350 грн судового збору. В іншій частині вимог позову відмовлено. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишені без змін.
Позивачка вказувала, що ОСОБА_2 уклав 08 травня 2019 року договори дарування нежитлових приміщень № 171 і № 172 за адресою: АДРЕСА_1 , саме із своєю матір'ю, яка є близькою родичкою, і саме після того, як він отримав кошти від ОСОБА_1 за попереднім договором, свідчить про те, що договори дарування не були спрямовані на настання обумовлених ними наслідків, а дарувальник відчужував майно виключно задля того, аби уникнути виконання свого зобов'язання перед ОСОБА_1 , що є підставою для визнання правочинів недійсними. Договори дарування нежитлових приміщень № 171 і № 172 укладені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідають усім ознакам фраудаторного правочину та можуть кваліфікуватися як фіктивні, а отже підлягають визнанню судом недійсними.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
визнати недійсним договір дарування від 08 травня 2019 року нежитлового приміщення, загальною площею 190,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 506815880000, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О. І.;
визнати недійсним договір дарування від 08 травня 2019 року нежитлового приміщення, загальною площею 181 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 506868380000, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О. І.;
стягнути понесені судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
договір як приватно-правова категорія є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили». У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі №489/5148/18 (провадження № 61-20593св19) суд касаційної інстанції вказав, що «Правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства»;
станом на час розгляду позову нежитлові приміщення, які зазначені в оспорюваних договорах з 21 травня 2019 року належать на праві приватної власності ТОВ «Оболонська мрія» (43007120), відповідні обставини підтверджуються витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2019 року. Більш того 29 листопада 2019 року ТОВ «Оболонська мрія» здійснило заходи щодо об'єднання даних двох нежитлових приміщень в одну групу нежитлових приміщень № 171, 172 загальною площею 401,8 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Київ, Оболонська набережна, будинок 1, корп. 1. ця група приміщень має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1979082980000, відповідні обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 грудня 2019 року. Таким чином, з травня 2019 року відповідачі по цій справі не володіють нежитловими приміщеннями, які були предметом договорів дарування укладених 08 травня 2019 року, а з 29 листопада 2019 року не існує й самих нежитлових приміщень, які були предметом договорів дарування, як об'єктів нерухомого майна із попередніми характеристиками. З матеріалів справи вбачається, що про відповідні обставини ОСОБА_1 проінформована ще в 2019 року, щонайменше дана інформація їй відома з 06 листопада 2019 року у відповідну дату нею була власноручно підписана та подана заява про злочин до Слідчого управління Національної поліції в місті Києві, відповідна обставина підтверджується копією відповідної заяви. При цьому, позовна заява не містить обґрунтувань, яким чином буде захищено та відновлено право позивача із вимогами про недійсність договорів дарування укладених між відповідачами з огляду на належність нежитлових приміщень, що були предметами договорів дарування третій особі та припинення існування вказаних об'єктів нерухомого майна із попередніми характеристиками у первісному вигляді на час розгляду справи;
ще в жовтні 2016 року у ОСОБА_2 виник намір здійснити відчуження нежитлових приміщень ОСОБА_3 , що підтверджено та зафіксовано у Попередньому договорі купівлі-продажу нерухомого майна від 19 жовтня 2016 року, який посвідчений ПН КМНО Мамай І. В., зареєстрований в реєстрі за № 2014 (а. с. 22-24, том 1) та попередньому договорі купівлі-продажу нерухомого майна від 19 жовтня 2016 року, який посвідчений ПН КМНО Мамай І. В. зареєстрований в реєстрі за № 2012 (а. с. 25-28, том 1). Строк укладення основних договорів був зазначений сторонами в пункті 7.1. - не пізніше 19 жовтня 2019 року;
через рік 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна посвідчений ПН КМНО Мамай І. В., який зареєстрований в реєстрі за № 2293 (а. с. 18-21, том 1). Відповідно до умов договору сторони погодили: ціну продажу об'єктів в національній валюті, порядок проведення оплати, графік проведення платежів та строк укладання основного договору до 19 квітня 2018 року. Таким чином, неукладення основного договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до 19 квітня 2018 року давало право ОСОБА_2 вільно розпорядитись своїм майном. Лише 08 травня 2019 року, тобто більше ніж через рік після закінчення строку для укладання основного договору з ОСОБА_1 було укладено договори дарування нежитлових приміщень з ОСОБА_3 . При цьому більш ніж через рік після укладання договорів дарування з ОСОБА_3 , а саме в вересні 2020 року ОСОБА_4 звернулась до Оболонського районного суду міста Києва з позовом про визнання попереднього говору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Ухвала про відкриття провадження у справі № 756/10172/20 винесена 04 вересня 2020 року. Рішення по справі було ухвалено 11 грудня 2020 року та набрало законної сили 01 червня 2021 року відповідно до винесеної Постанови Київського апеляційного суду. Виконавче провадження ж про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на виконання даного судового рішення було відкрито лише 28 липня 2021 року. Таким чином, у відповідача ОСОБА_2 , як боржника, зобов'язання по сплаті грошових коштів ОСОБА_1 виникли з 01 червня 2021 року, і в будь-якому разі не раніше 04 вересня 2020 року, а саме з часу звернення ОСОБА_1 з позовом та відкриття провадження у справі про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину;
звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову у межах розгляду цієї справи представник позивача вказувала, що ОСОБА_2 на праві власності належить дачний будинок АДРЕСА_4 , розташований на земельній ділянці заг. пл. - 982 кв. м, за кадастровим номером: 8000000000:90:415:0128, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна до скасування: 566327480000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 22 травня 2023 року. За таких обставин, на думку суду, заздалегідь заплановане відчуження майна ОСОБА_2 реалізоване шляхом оформлення 08 травня 2019 року договору дарування, задовго до набуття ОСОБА_2 статусу боржника за ініційованим ОСОБА_1 позовом, за наявності у дарувальника іншого нерухомого майна, не має ознак фраудаторного правочину. Беручи до уваги такі чинники, як справедливість і розумність в рамках застосування принципу верховенства права, всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази кожен окремо та у їх сукупності, на підставі вказаних норм закону суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку). Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними. У постанові Верховний Суд від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21) вказано, що «Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин);
судом першої інстанції встановлено, що нежитлові приміщення, які зазначені в оспорюваних договорах з 21 травня 2019 року належать на праві приватної власності ТОВ «Оболонська мрія» (43007120), відповідні обставини підтверджуються витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2019 року (т. 1, а. с. 188-189). При цьому, 29 листопада 2019 року ТОВ «Оболонська мрія» здійснило заходи щодо об'єднання даних двох нежитлових приміщень в одну групу нежитлових приміщень № 171, 172 загальною площею 401,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Ця група приміщень має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1979082980000, відповідні обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 190). Тобто, з травня 2019 року відповідачі по цій справі не володіють спірними нежитловими приміщеннями, які були предметом договорів дарування, укладених 08 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, з 29 листопада 2019 року не існує й самих спірних нежитлових приміщень, які були предметом договорів дарування, як об'єктів нерухомого майна із попередніми характеристиками. При цьому, про вказані обставини ОСОБА_1 була обізнана ще з 2019 року, щонайменше ця інформація їй відома з 06 листопада 2019 року, що підтверджується власноруч підписаною та поданою нею заявою про злочин до Слідчого управління Національної поліції в місті Києві (т. 1, а. с.191-194). Проте, більш ніж через рік після укладання договорів дарування з ОСОБА_3 , а саме в вересні 2020 року ОСОБА_4 звернулась до Оболонського районного суду міста Києва з позовом про визнання попереднього говору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Ухвала про відкриття провадження у справі № 756/10172/20 винесена 04 вересня 2020 року;
рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року у справі № 756/10172/20 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І. В., ОСОБА_3 , про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійним та застосування наслідків недійсності правочину - задоволено частково. Визнано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень АДРЕСА_5 , укладений 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В., зареєстрований в реєстрі за № 2193 - недійсним. У порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 098 079 грн сплачених за договором, 1 057 750 грн збитків, 1 000 грн компенсації моральної шкоди, 17 350 грн судового збору, а всього 7 174 179 грн. В іншій частині вимог позову відмовлено (т. 1 а. с. 42-48). Постановою Київського апеляційного суду від 01червня 2021 року у справі № 756/10172/20 апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 057 750 грн. збитків та зазначення загальної суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 всього 7 174 179 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору у розмірі 17 350 грн змінено, зменшивши розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 17 350 грн до 12 181,60 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 9 987,60 грн (т. 1 а. с. 49-59). Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 756/10172/20 касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року у нескасованій під час апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишено без змін. Таким чином, набравшим законної сили рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року у справі № 756/10172/20, з урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, визнано недійсним попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень АДРЕСА_5 , укладений 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В., зареєстрований в реєстрі за № 2193 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені позивачкою за недійсним правочином грошові кошти. При цьому, позовна заява не містить обґрунтувань, яким чином буде захищено та відновлено право позивача із вимогами про недійсність договорів дарування, укладених між відповідачами з огляду на належність нежитлових приміщень, що були предметами договорів дарування ТОВ «Оболонська мрія» та припинення існування вказаних об'єктів нерухомого майна із попередніми характеристиками у первісному вигляді на час розгляду справи;
у відповідача ОСОБА_2 , як боржника, зобов'язання по сплаті грошових коштів ОСОБА_1 виникли з 01 червня 2021 року, і в будь-якому разі не раніше 04 вересня 2020 року, а саме з часу звернення ОСОБА_1 з позовом та відкриття провадження у справі про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Враховуючи викладене, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши докази у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Аргументи учасників справи
03 червня 2025 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року, в якій просила:
оскаржені рішення судів скасувати;
ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ,
Касаційна скарга мотивована тим, що:
договори дарування нежитлових приміщень укладено ОСОБА_2 з його рідною матір'ю ОСОБА_3 після того, як він отримав від позивача ОСОБА_1 8 015 500,20 грн (тобто після того, як він набув статусу боржника перед кредитором ОСОБА_1 ) із метою приховання цього майна від звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу. Внаслідок вчинення цих правочинів відбулося унеможливлення звернення стягнення на майно боржника. Дарувальник відчужив майно на підставі безвідплатного договору на користь матері після виникнення в нього зобов'язання зі сплати грошових коштів, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно постраждалої сторони, оскільки укладений договір дарування порушує майнові інтереси постраждалого і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Договори дарування, укладені 08 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо нерухомого майна - нежитлових приміщень № 171, № 172, вчинені боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, з близьким родичем (матір'ю) ставиться під сумнів у частині його добросовісності та має всі ознаки фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам), а тому підлягає визнанню недійсним;
змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18). До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, мати, дружина чи колишня дружина боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа). При цьому для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного е те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна. Так, у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 753/12145/22 (провадження № 61-15435св24) колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснувала про те, що для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна;
у цій справі, посилаючись на те, що нежитлові приміщення, які зазначені в оспорюваних договорах з 21 травня 2019 року належать на праві приватної власності ТОВ «Оболонська мрія», тобто вже не належать відповідачам, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину. Цією «іншою особою», якій наразі належить право власності на нежитлові приміщення, є ТОВ «Оболонська Мрія». У контексті цієї справи важливим є той факт, що 17 травня 2019 року саме ОСОБА_3 створила ТОВ «Оболонська Мрія» та сформувала статутний капітал за рахунок приміщень № 171, № 172. 20 травня 2019 року ОСОБА_3 передає право власності на приміщення №171, №172 згідно з актом-передачі шляхом внесення нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Оболонська мрія», бенефіціаром якої з часткою 100% є саме ОСОБА_3 21 травня 2019 року власником приміщень № 171, № 172 стає ТОВ «Оболонська Мрія», а вже 27 травня 2019 року ОСОБА_3 продає корпоративні права ТОВ «Оболонська мрія» на користь ОСОБА_6 та виходить зі складу учасників ТОВ «Оболонська мрія». Вказані дії у їх сукупності вчергове підтверджують протиправність і незаконність дій відповідачів, які спрямовані на виведення майна з права власності з метою уникнення (унеможливлення) виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах;
метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину. Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22). Таким чином, висновок судів у цій частині щодо неможливості ефективного відновлення порушеного права позивача є помилковим, суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у зазначених постановах в аналогічних правовідносинах;
суди також дійшли помилкового висновку про те, що у відповідача ОСОБА_2 як боржника зобов'язання по сплаті грошових коштів ОСОБА_1 виникли з 01 червня 2021 року (прим.: набрання законної сили рішенням у справі № 756/10172/20), і в будь-якому разі не раніше 04 вересня 2020 року, а саме з часу звернення ОСОБА_1 із позовом та відкриття провадження у справі про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Указаний висновок судів є помилковим, оскільки правовідносини сторін виникли на підставі попереднього договору купівлі-продажу, згідно з яким після отримання від позивача коштів у боржника виник обов'язок укласти основний договір, що не було виконано. Встановлений у попередньому договорі термін укладання основного правочину та передачі майна вказує лише на те, що такий обов'язок боржник мав належно виконати до певного моменту в часі. У рахунок оплати вартості нерухомого майна за попереднім договором ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_2 у період з 20 жовтня 2017 року до 01 грудня 2018 року 8 015 500,20 грн. Саме з моменту невиконання взятих на себе зобов'язань за попереднім договором ОСОБА_2 набув статусу боржника за попереднім договором від 20 жовтня 2017 року, а не з моменту винесення Оболонським районним судом рішення у справі № 756/10172/20, яким визнано недійсним попередній договір та застосовано наслідки недійсності правочину. У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 686/25886/22 викладено: «..помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що порушення майнових прав позивача почалося.., коли він звернувся з позовом до боржника про стягнення боргу. Таке порушення розпочалося з початком прострочення боржника».
13 березня 2025 року під час судового засідання колегія Київського апеляційного суду поставила питання про надання інформації стосовно майнового стану відповідача ОСОБА_2 на момент укладення спірного договору дарування та на момент ухвалення судового рішення у цій справі. На виконання вимоги суду 15 березня 2025 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Голуб М. В. подав до Київського апеляційного суду клопотання про долучення доказів, у якому посилається на те, що ОСОБА_2 належать на праві власності такі об'єкти нерухомого майна: 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_6 ; а також дачний будинок АДРЕСА_7 . Проте ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 ввели суд в оману, зловживаючи своїми процесуальними правами, та всі надані ними докази є недопустимими, не підтверджують можливості звернути стягнення на зазначене ними майно. Оскільки сторона відповідача надала докази лише під час апеляційного оскарження, то сторона позивача була об'єктивно позбавлена можливості подати свої докази та спростувати їх раніше, у зв'язку з чим, ознайомившись зі змістом клопотання відповідача та встановивши факт введення в оману, представник позивача звернулася до апеляційного суду з клопотанням про долучення доказів, які спростовують надану відповідачем неправдиву інформацію (копія клопотання з усіма додатками додається до касаційної скарги). Разом із тим, колегія суддів відхилила клопотання представника позивача без зазначення мотивування відхилення, а також не надала можливості обґрунтувати необхідність цього клопотання;
щодо неправдивості факту належності ОСОБА_2 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_6 , то рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2018 року визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, бланк серії СТА954368, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області від 28 грудня 2015 року, на земельну ділянку площею 0,0597 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:5230, індексний номер: 51002410 від 28 грудня 2015 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 820372632224, та скасовано номер запису про право (в державному реєстрі прав) 12792801 від 09 грудня 2015 року. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області, на земельну ділянку площею 0,0598 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:5231), індексний номер: 51245153 від ЗО грудня 2015 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 823539632224, та скасовано номер запису про право (в державному реєстрі прав) 112849603 від 10 грудня 2015 року;
щодо відсутності права власності на дачний будинок АДРЕСА_9 , то 01 червня 2020 року ОСОБА_1 було подано позовну заяву до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, а також заяву про забезпечення позову до Шевченківського районного суду міста Києва, справа № 761/16260/20. Відповідно до заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 просила застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належний ОСОБА_2 дачний будинок №17 , розташований на земельній ділянці загальною площею 786 кв. м, за кадастровим номером: 8000000000:90:415:0127, адреса: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1210179980000, із забороною відчуження та укладення будь-яких інших цивільно-правових договорів (оренди, застави, тощо) та здійснення будь-яких реєстраційних дій відносно вищевказаного дачного будинку. Достеменно знаючи про наявність заяви про забезпечення позову (ухвалу про забезпечення позову він оскаржив в апеляційному порядку 15 липня 2020 року), відповідач 28 липня 2020 року здійснив відчуження дачного будинку № 17 , розташованого на земельній ділянці загальною площею 786 кв. м, за кадастровим номером: 8000000000:90:415:0127, адреса: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1210179980000 ОСОБА_7 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
крім того, ОСОБА_7 , нинішній власник дачного будинку АДРЕСА_9 є керівником: ТОВ «ДОГС КОМПАНІ», ТОВ «ТРЕЙДМАРК КОМПАНІ», ТОВ «БЕТТЕР ПІТ», ТОВ «ІНТЕЛЕКТУАЛ КОМПАНІ», ТОВ «ПІТС ЮА», де ОСОБА_2 є кінцевим бенефіціарним власником. ОСОБА_7 є керівником ТОВ «ІРЕНДЕЙЛ КЕПІТАЛ» та ТОВ «ІРЕНДЕЙЛ КЕПІТАЛ 2», де засновником та кінцевим бенефіціарним власником є - ОСОБА_3 (відповідач за позовом та мати ОСОБА_2 ). Указані дії у системному аналізі свідчать про недобросовісність відповідачів у справі, а укладання договору купівлі-продажу дачного будинку вчергове підтверджує вчинення ними всіх можливих дій з метою невиконання в майбутньому своїх боргових зобов'язань. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_2 на праві власності належить дачний будинок АДРЕСА_9 , тобто у відповідача наявне інше майне, на яке може бути стягнення. Разом із тим, на момент розгляду справи такі обставини вже не існували, про що неодноразово заявлялося стороною позивача. На спростування наданої відповідачем неправдивої інформації позивачем подано до апеляційного суду клопотання про долучення доказів, яке було незаконно відхилено без належного мотивування. Таким чином, ОСОБА_2 свідомо та навмисно ввів суд в оману, зловживає своїми процесуальними правами, надав неправдиву інформацію та недопустимі докази, які були прийняті судами та покладені в основу оскаржуваних рішень.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2025 року:
поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року;
відкрито касаційне провадження у справі.
29 липня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2025 року:
копії документів (клопотання про долучення доказів; рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2018 року; відповідь приватного виконавця Маляра Я. В.; інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; відповідь Державної архітектурно-будівельної інспекції України; наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України; ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2020 року; Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 30 червня 2020 року; скірн-шоти з офіційного сайту Київського апеляційного суду; витяг TOB «ДОГС КОМПАНІ»; витяг TOB «ТРЕЙДМАРК КОМПАНІ»; витяг TOB «БЕТТЕР ГПТ»; витяг TOB «ІНТЕЛЕКТУАЛ КОМПАНІ»; Витяг TOB «ПІТСІОА»; витяг ТОВ «ІРЕНДЕЙЛКЕПІТАЛ»; витяг TOB «ІРЕНДЕЙЛ КЕШТАЛ 2») повернуто ОСОБА_1 ;
справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 11 липня 2025 року вказано, що:
наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц; від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23; від 20 серпня 2024 року у справі № 947/37261/21; від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17; від 13 січня 2021 року у справі № 712/7975/17; від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18; від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20; від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20; від 12 квітня 2023 року у справі № 161/12564/21; від 14 серпня 2024 року у справі № 504/112/22; від 18 травня 2022 року у справі № 643/15604/17; від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17; від 11 вересня 2024 року у справі № 369/1053/21; від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17; від 12 квітня 2023 року у справі № 754/18852/21; від 27 листопада 2024 року у справі № 686/25886/22; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17; від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19; від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21; від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22; від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19; від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц; від 19 березня 2025 року у справі № 753/12145/22; від 08 березня 2023 року у справі № 127/13995/21; від 09 квітня 2025 року у справі № 587/3622/23; від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 02 липня 2019 року у справі № 48/340; від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21; від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19; від 06 листопада 2024 року у справі № 754/622/21; від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц; від 10 січня 2024 року у справі № 501/1672/22; від 17 січня 2024 року у справі № 441/1159/21; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 19 жовтня 2016 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого сторони зобов'язалися в майбутньому, в строк не пізніше 12.00 год 19 жовтня 2019 року, з урахуванням істотних умов, передбачених цим договором, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу (основний договір) нежитлових приміщень під № 171 яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 5 000 000 грн, з яких в момент підписання цього договору ОСОБА_3 сплатила ОСОБА_2 512 000 грн як завдаток. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2014.
19 жовтня 2016 року приватним нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. у зв'язку з посвідченням вказаного попереднього договору купівлі-продажу накладено заборону відчуження нежитлового приміщення під № 171.
19 жовтня 2016 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого сторони зобов'язалися в майбутньому, в строк не пізніше 12.00 год. 19 жовтня 2019 року, з урахуванням істотних умов, передбачених цим договором, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу (основний договір) нежитлових приміщень під № 172, за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 4500 000 грн, з яких в момент підписання цього договору ОСОБА_3 сплатила ОСОБА_2 512 000 грн як завдаток. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2012.
19 жовтня 2016 року приватним нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. у зв'язку з посвідченням вказаного попереднього договору купівлі-продажу накладено заборону відчуження нежитлових приміщень під № 172.
20 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В., за умовами якого сторони зобов'язалися у майбутньому в строк не пізніше 19 квітня 2018 року, з урахуванням істотних умов, передбачених цим договором, укласти і належним чином оформити договори купівлі-продажу нерухомого майна (основний договір).
У попередньому договорі, зокрема, передбачено, що:
предметом договору є: нежитлове приміщення, загальною площею 190,8 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 506815880000; нежитлове приміщення, загальною площею 181 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 506868380000 (пункт 1.2 договору);
ОСОБА_2 згоден продати, а ОСОБА_1 згодна купити зазначене в пункті 1.2 договору нерухоме майно за ціну в національній валюті - гривні, що становить еквівалент 750 000 дол. США, що розраховується за офіційним курсом НБУ, з яких в день підписання цього договору ОСОБА_1 зобов'язалася сплатити ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 324 995 грн, що еквівалентно 50 000 дол. США, а ОСОБА_2 підтвердив факт отримання цієї грошової суми від ОСОБА_1 (пункти 3.1, 4.1 договору);
наступна оплата здійснюється в національній валюті гривня ОСОБА_1 згідно з графіком: до 19 листопада 2017 року - еквівалент 50 000 дол. США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів; 19 грудня 2017 року - еквівалент 50 000 дол. США, за курсом НБУ на день сплати грошових коштів; 19 січня 2018 року - еквівалент 50 000 дол. США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів; 19 лютого 2018 року - еквівалент 50 000 дол. США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів; 19 березня 2018 року - еквівалент 50 000 дол. США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів; залишок грошових коштів в сумі 450 000 дол. США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів повинен бути сплачений в будь-який час, але не пізніше до дня підписання сторонами основного договору (пункт 4.1 договору).
08 травня 2019 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договори про розірвання попередніх договорів від 19 жовтня 2016 року зареєстрованих в реєстрі за № 2012 та № 2014.
08 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори дарування нежитлового приміщення, за умовами яких ОСОБА_2 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_3 прийняла у власність нерухоме майно (дарунок), яким є належне дарувальнику на праві приватної власності:
нежитлове приміщення, загальною площею 190,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 506815880000;
нежитлове приміщення, загальною площею 181 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 506868380000.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року у справі № 756/10172/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/94148663):
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., ОСОБА_3 , про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійним та застосування наслідків недійсності правочину, задоволено частково;
визнано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень № 171 та 172 по АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В., зареєстрований в реєстрі за № 2193, недійсним;
у порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 098 079 грн сплачених за договором, 1 057 750 грн збитків, 1 000 грн компенсації моральної шкоди, 17 350 грн. 00 коп. судового збору, а всього 7 174 179 грн;
в іншій частині вимог позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 01червня 2021 року у справі № 756/10172/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97540913):
апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 - задоволено частково;
рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 057 750 грн збитків та зазначення загальної суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 всього 7 174 179 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних;
рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору у розмірі 17 350 грн змінено, зменшивши розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 17 350 грн до 12 181,60 грн;
в іншій частині рішення суду залишено без змін.
стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 9 987,60 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 756/10172/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/103930787):
касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення;
рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року у нескасованій під час апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишено без змін.
Суди встановили, що:
станом на час розгляду позову нежитлові приміщення, які зазначені в оспорюваних договорах з 21 травня 2019 року належать на праві приватної власності ТОВ «Оболонська мрія» (43007120), відповідні обставини підтверджуються витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2019 року. Більш того 29 листопада 2019 року ТОВ «Оболонська мрія» здійснило заходи щодо об'єднання даних двох нежитлових приміщень в одну групу нежитлових приміщень № 171, 172 загальною площею 401,8 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . ця група приміщень має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1979082980000, відповідні обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 грудня 2019 року;
про відповідні обставини ОСОБА_1 проінформована ще в 2019 року, щонайменше дана інформація їй відома з 06 листопада 2019 року у відповідну дату нею була власноручно підписана та подана заява про злочин до Слідчого управління Національної поліції в місті Києві, відповідна обставина підтверджується копією відповідної заяви.
Позиція Верховного Суду
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що:
«цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).
Фіктивний правочин відноситься до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення про що має бути вказано в резолютивній частині рішення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 712/7975/17 (провадження № 61-42114св18)).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).
Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 (провадження № 12-22гс24)).
Цей суд звертав увагу, що:
відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року в справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24));
мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23));
тлумачення статті 220 ЦК України свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання договору недійсним, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, визнання договору дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814 св18));
для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб'єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов'язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2025 року в справі № 159/5846/23 (провадження № 61-13665св24));
цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу за договором. Боржник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь своєї невістки після настання строку повернення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: безоплатність договору; момент укладення договору (зокрема після настання строку повернення боргу); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов'язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові. Наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати), дружина чи колишня дружина боржника, невістка, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2025 року в справі № 347/721/22 (провадження № 61-17527св24));
метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)). Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22)).
Касаційний суд зауважує, що:
позов про оспорення правочину є споконвічно приватною конструкцією і «покликаний» не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Цей спосіб захисту орієнтований на його використання для «знищення» такого юридичного факту як договір (правочин);
на рівні приватноправових норм не міститься обов'язку поєднувати позов про оспорювання правочину фраудаторного правочину із іншою позовною вимогою.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18)).
Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21)).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Як свідчить аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень:
(1) рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 грудня 2018 року в справі № 369/8321/17 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86363591):
позов ОСОБА_8 до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ТОВ «Лідер Плюс», третя особа: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Міськрайонне управління Держгеокадастру в Києво-Святошинському районі та м. Ірпені Головного управління Держгеокадастру в Київській області про визнання незаконними дій, визнання правочинів недійсними та скасування записів щодо цих дій та правочинів задоволено частково;
визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, бланк серії СТА954368, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області Білоус Н. В. від 28 грудня 2015 року, на земельну ділянку площею 0,0597 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:5230, індексний номер: 51002410 від 28 грудня 2015 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 820372632224, та скасовано номер запису про право (в державному реєстрі прав) 12792801 від 09 грудня 2015 року;
визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, виданого державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції в Київській області, на земельну ділянку площею 0,0598га, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:5231), індексний номер: 51245153 від 30 грудня 2015 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 823539632224, та скасовано номер запису про право (в державному реєстрі прав) 112849603 від 10 грудня 2015 року;
витребувано 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1195 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:0021, з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 ;
у задоволенні інших вимог ОСОБА_8 відмовлено;
у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ТОВ «Лідер Плюс» про визнання права власності, виселення та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
У справі № 369/8321/17, зокрема, встановлено, що:
рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 лютого 2013 року визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1195 га по АДРЕСА_8 . При розгляді даної справи судом встановлено, що за час перебування у шлюбі сторони набули на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 липня 2003 року № 606 земельну ділянку площею 0,1195 га за адресою: АДРЕСА_8 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії АБ №018182, реєстраційний №2590 від 21 жовтня 2004 року. Вказана обставина не оспорювалася в судовому засіданні, та її визнав представник відповідача;
земельна ділянка площею 0,1195 га набута ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за час шлюбу, та кожному належить по 1/2 частині даного майна. Тому посилання відповідачів, що у рішенні суду відсутній кадастровий номер земельної ділянки, тому не можливо визначити яка саме земельна ділянка, суд до уваги не приймає. Так, встановлено, що земельна ділянка площею 0,1195 га має кадастровий номер 3222482001:01:007:0021 за адресою: АДРЕСА_8 . Матеріали справи не містять доказів того, що сторонами за час шлюбу була також придбана ще одна земельна ділянка площею 0,1195 га, яка має інший кадастровий номер та іншу адресу;
згідно технічного паспорту, виготовленого ТОВ «Лідер Плюс» станом на 27 жовтня 2016 року, на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_8 , рік побудови вказаний - 2008. З поданого суду висновку експерта ОСОБА_12 №17171 від 07 грудня 2017 року (т. 3 а. с. 181-237) технічний паспорт, виготовлений ТОВ «Лідер Плюс» не відповідає фактичним характеристикам зазначеного житлового будинку та розташованим за даною адресою господарським спорудам в частині кількості об'єктів, внутрішньої висоти, матеріалу конструктивних елементів, площі забудови та огорожі, об'єму, загальної, житлової площі приміщень, їх кількості, призначення, розмірів та планування. ОСОБА_9 доказів на спростування вказаних обставин щодо правомірності введення будинку в експлуатацію не подала. Враховуючи, що ДАБІ України були скасовані повідомлення та декларації, тому доводи позову ОСОБА_8 щодо неправомірності введення об'єкту в експлуатацію знайшли своє підтвердження;
04 квітня 2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0597 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:5230. 08 червня 2017 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0597 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:5230. 04 квітня 2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_8 , на земельні ділянці площею 0,0597га, кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:5230. 08 червня 2017 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_8 , на земельні ділянці площею 0,0597 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3222482001:01:007:5230;
ОСОБА_8 пред'являючи вимоги про витребування 1/2 частини жилого будинку, саме як власник, з володіння якого вибуло майно поза його волею, не вказав, коли саме та на якій підставі в нього виникло право власності на дане житловий будинок. Натомість в судовому засіданні представники позивача стверджували про самочинність побудованого ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в період шлюбу будинку. При вирішенні даного питання суд враховує, що декларація про готовність об'єкту до експлуатації була скасована. Тому в частині витребування 1/2 частини житлового будинку не підлягають до задоволення;
встановлено, що не оспорювалось сторонами, що в житловому будинку по АДРЕСА_8 проживають ОСОБА_8 та ОСОБА_11 . Між сторонами з 2011 року фактично триває спір щодо прав на житловий будинок та земельну ділянку, тому вимоги про виселення є передчасними. Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_8 і ОСОБА_11 чинять перешкоди в користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловим будинком та земельною ділянкою. До свого зустрічного позову позивачами додано витяг з кримінального провадження, який суд оцінює критично. Так, згідно даного витягу 22 липня 2017 року (напередодні подання зустрічного позову та за наявності в провадженні суду позову ОСОБА_8 щодо прав на даний будинок) представник ОСОБА_13 звернувся із заявою до ЧЧ Києво-Святошинського ВП ГУ НП в Київській області. Разом з тим, цей витяг не містить підтвердження хто є тими особами, що проникли до будинку, та яким чином відповідачі за зустрічним позовом чинять перешкоди позивач в користуванні майном. Інших доказів суду не надано;
(2) в справі № 756/10172/20-ц, зокрема, встановлено, що:
спірний правочин вчинений ОСОБА_1 внаслідок недобросовісних дій з боку ОСОБА_2 , які виразились у навмисному створенні у позивачки уявлення про обставини, які мають істотне значення для укладення цього правочину та введення її в оману внаслідок замовчення встановлених під час розгляду справи обставин, а саме обтяження та прав третьої особи на нерухомість, яка мала бути предметом основного договору, тобто такі обставини, які існували на час укладення попереднього договору, є істотними і мають значення та впливали на його укладення;
поведінка ОСОБА_2 після укладення цього правочину, а саме прийняття грошових коштів від ОСОБА_1 на його виконання, розірвання попередніх договорів укладених раніше щодо цього ж нерухомого майна з ОСОБА_3 та одночасне безкоштовне його передання за договорами дарування у власність ОСОБА_3 свідчать про відсутність у ОСОБА_2 на час укладення з ОСОБА_1 спірного попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна наміру укладати з нею основний договір;
(3) рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року в справі № 761/16260/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105316726), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/112489316):
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів; трьох відсотків річних; моральної шкоди задоволено частково;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 68 000 дол. США; три відсотки річних за час користування безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 7 409,75 дол. США; судовий збір у розмірі 10 510 грн;
в іншій частині позову відмовлено.
У справі № 761/16260/20, зокрема, встановлено, що:
19 квітня 2018 року зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна від 20 жовтня 2017 року, який було укладено між сторонами, були припинені, дія договору не продовжувалась, при цьому відповідач ОСОБА_2 набув грошові кошти в розмірі 68 000 дол. США (21 вересня 2018 року - 40 000 дол. США та 01 грудня 2018 року - 28 000 дол. США) за рахунок позивачки ОСОБА_1 без достатньої правової підстави, що підтверджується розписками складеними відповідачем.
У справі, що переглядається:
позивачка звернулася з позовом про визнання недійсними договорів дарування вчиненого між боржником та його матір'ю з підстав фраудаторності та фіктивності оспорюваних договорів дарування;
суд першої інстанції при відмові в позові вважав, що неукладення основного договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до 19 квітня 2018 року давало право ОСОБА_2 вільно розпорядитись своїм майном. Лише 08 травня 2019 року, тобто більше ніж через рік після закінчення строку для укладання основного договору з ОСОБА_1 укладено договори дарування нежитлових приміщень з ОСОБА_3 . При цьому більш ніж через рік після укладання договорів дарування з ОСОБА_3 , а саме в вересні 2020 року ОСОБА_4 звернулась до Оболонського районного суду міста Києва з позовом про визнання попереднього говору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Ухвала про відкриття провадження у справі № 756/10172/20 винесена 04 вересня 2020 року. Рішення по справі було ухвалено 11 грудня 2020 року та набрало законної сили 01 червня 2021 року відповідно до винесеної Постанови Київського апеляційного суду. Виконавче провадження ж про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на виконання даного судового рішення було відкрито лише 28 липня 2021 року. У відповідача ОСОБА_2 , як боржника, зобов'язання по сплаті грошових коштів ОСОБА_1 виникли з 01 червня 2021 року, і в будь-якому разі не раніше 04 вересня 2020 року, а саме з часу звернення ОСОБА_1 з позовом та відкриття провадження у справі про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову у межах розгляду цієї справи представник позивача вказувала, що ОСОБА_2 на праві власності належить дачний будинок АДРЕСА_4 , розташований на земельній ділянці заг. пл. - 982 кв. м, за кадастровим номером: 8000000000:90:415:0128, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна до скасування: 566327480000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 22 травня 2023 року. За таких обставин, на думку суду, заздалегідь заплановане відчуження майна ОСОБА_2 реалізоване шляхом оформлення 08 травня 2019 року договору дарування, задовго до набуття ОСОБА_2 статусу боржника за ініційованим ОСОБА_1 позовом, за наявності у дарувальника іншого нерухомого майна, не має ознак фраудаторного правочину;
при залишенні без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважав, що нежитлові приміщення, які зазначені в оспорюваних договорах з 21 травня 2019 року належать на праві приватної власності ТОВ «Оболонська мрія» (43007120), відповідні обставини підтверджуються витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2019 року (т. 1, а. с. 188-189). При цьому, 29 листопада 2019 року ТОВ «Оболонська мрія» здійснило заходи щодо об'єднання даних двох нежитлових приміщень в одну групу нежитлових приміщень № 171, 172 загальною площею 401,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Ця група приміщень має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1979082980000, відповідні обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 190). Тобто, з травня 2019 року відповідачі по цій справі не володіють спірними нежитловими приміщеннями, які були предметом договорів дарування, укладених 08 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Крім того, з 29 листопада 2019 року не існує й самих спірних нежитлових приміщень, які були предметом договорів дарування, як об'єктів нерухомого майна із попередніми характеристиками. Набравшим законної сили рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року у справі № 756/10172/20, з урахуванням постанови Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, визнано недійсним попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень АДРЕСА_5 , укладений 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І. В., зареєстрований в реєстрі за № 2193 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені позивачкою за недійсним правочином грошові кошти. При цьому, позовна заява не містить обґрунтувань, яким чином буде захищено та відновлено право позивача із вимогами про недійсність договорів дарування, укладених між відповідачами з огляду на належність нежитлових приміщень, що були предметами договорів дарування ТОВ «Оболонська мрія» та припинення існування вказаних об'єктів нерухомого майна із попередніми характеристиками у первісному вигляді на час розгляду справи. У відповідача ОСОБА_2 , як боржника, зобов'язання по сплаті грошових коштів ОСОБА_1 виникли з 01 червня 2021 року, і в будь-якому разі не раніше 04 вересня 2020 року, а саме з часу звернення ОСОБА_1 з позовом та відкриття провадження у справі про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та застосування наслідків недійсності правочину;
апеляційний суд не звернув уваги, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається;
апеляційний суд не врахував, що для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб'єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов'язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника;
апеляційний суд не звернув уваги, що позов про оспорення правочину є споконвічно приватною конструкцією і «покликаний» не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Цей спосіб захисту орієнтований на його використання для «знищення» такого юридичного факту як договір (правочин). На рівні приватноправових норм не міститься обов'язку поєднувати позов про оспорювання правочину фраудаторного правочину із іншою позовною вимогою. Боржник за допомогою пов'язаних чи афілійованих осіб тому й вчиняє фраудаторні правочини, щоб унеможливити чи ускладнити звернення стягнення на майно або зменшити його обсяг. Тому, звісно об'єднання спірних нежитлових приміщень не є перешкодою для застосування конструкції фраудаторного правочину, а для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22));
в цій справі, з урахуванням встановлених обставин в справі № 756/10172/20-ц та в справі № 761/16260/20, очевидно, що позивачці на момент вчинення оспорюваних правочинів належало суб'єктивне право на повернення коштів отриманих боржникомОСОБА_2 ;
аналіз матеріалів справи свідчить, що: до заяви про забезпечення позову позивачкою додано (1) інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності від 22 травня 2023 року, згідно якої ОСОБА_2 право власності на дачний будинок АДРЕСА_4 , що розташований на земельній ділянці заг. пл. - 982 кв. м, за кадастровим номером: 8000000000:90:415:0128, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна до скасування: 566327480000 зареєстровано за ОСОБА_3 (а. с. 136, том 1); та інформацію з Опендатабот від 22 травня 2023 року про те, що з 27 травня 2019 року видаленим беніфіціарним власником товариства з обмеженою відповідальністю «Оболонська Мрія» є ОСОБА_3 (а. с. 141 - 142, том 1);
апеляційний суд обставин, які дозволяли б кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний не проаналізував, не перевірив, чи існують підстави для кваліфікації оспорюваного правочину як вчиненого всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), зокрема, щодо використання учасниками цивільного обороту приватного інструментарію всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та для зменшення обсягу майна боржника.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок залишення без змін рішення про відмову в задоволенні задоволення позову. Тому постанову апеляційного суду належить скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:
«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов'язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду скасувати та передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року скасувати та передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко