Справа № 308/9018/25
Закарпатський апеляційний суд
06.08.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі суддів: ОСОБА_1 (головуючого), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_4 , представника власника майна - адвоката ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді матеріали судового провадження 11-сс/4806/515/25, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.07.2025.
Цією ухвалою частково задоволено клопотання прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024070000000108 від 27.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та накладено арешт на майно, вилучене 02.07.2025 в ході обшуку, який проводився у домоволодінні, за місцем проживання ОСОБА_6 , що находиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 27000 грн, 5090 доларів США, смартфон «Самсунг» ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , серійний номер; НОМЕР_3 з сім-карткою НОМЕР_4 .
Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання про накладення арешту на вилучене під час обшуку 02.07.2025 майно, а саме: грошові кошти в сумі 3715 євро.
Клопотання мотивоване тим, що відділом СУ ГУ НП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1202407000000108 від 27.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що лікар-фтизіатр поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тячівська районна лікарня» ОСОБА_7 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , організував злочинну схему з незаконного збагачення, шляхом вимагання та отримання неправомірних грошових винагород від осіб, які ухиляються від мобілізації, шляхом підроблення документів (виписок щодо лікування та перебування на стаціонарному лікуванні) та сприянні у встановленні інвалідності.
ОСОБА_7 до вказаної злочинної схеми залучив медичних працівників: лікаря 9-го відділення КНП «Обласний клінічний фтизіо-пульмонологічний лікувально-діагностичний центр» ОСОБА_8 ; завідуючого 9-го відділення КНП «Обласний клінічний фтизіо-пульмонологічний лікувально-діагностичний центр» ОСОБА_9 ; лікаря-фтизіатра консультативної поліклініки КНП «Обласний клінічний фтизіо-пульмонологічний лікувально-діагностичний центр» ОСОБА_6 ; лаборанта КНП «Тячівська районна лікарня» ОСОБА_10 .
За результатами проведення слідчих (розшукових) дій задокументовано факти внесення неправдивих даних, з метою внесення до інформаційної системи «Моніторинг
-2-
соціально значущих хвороб», організатором злочинної групи ОСОБА_7 та пособниками ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , до медичних карток ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та інших осіб, факти отримання неправомірної вигоди з подальшим розподілом між учасниками протиправної діяльності.
03.07.2025 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
02.07.2025 проведено санкціонований обшук за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено належні ОСОБА_6 грошові кошти 27000 грн, 5090 доларів США та 3715 євро, а також належний ОСОБА_6 смартфон «Самсунг» ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , серійний номер; НОМЕР_3 з сім-карткою НОМЕР_4 .
Вказані вище предмети, речі постановою слідчого від 03.07.2025 визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.
Клопотання мотивоване тим, що зазначене тимчасово вилучене майно, само по собі та в сукупності з іншими зібраними в ході досудового розслідування доказами, має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, а саме для з'ясування всіх обставин вимагання та одержання неправомірних винагород, підроблення документів, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні, а також те, що у разі задоволення вказаного клопотання може бути виконане завдання арешту, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України, тобто запобігання можливості їх приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення збереження речових доказів, задля захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, з огляду на що, прокурор просив накласти арешт.
Ухвала слідчого судді в частині задоволення клопотання прокурора про арешт майна мотивована тим, що вилучене під час проведення обшуку майно має значення речових доказів у кримінальному проваджені № 12024070000000108 від 27.02.2024 та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а тому з метою використання майна як доказів у даному кримінальному провадженні, оскільки за його допомогою може бути виконане завдання досудового розслідування щодо встановлення та з'ясування всіх обставин вчинених кримінальних правопорушень, прийшла до висновку про наявність достатніх підстав накладення арешту. Одночасно, слідчим суддею встановлено, що вимоги прокурора в частині накладення арешту на грошові кошти в сумі 3715 євро є неприйнятними, оскільки відсутні правові підстави для арешту такого майна, з огляду на те, що прокурором не доведено, що дані речі є предметом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а відтак може бути речовими доказами у даному кримінальному провадженні, у зв'язку з чим відмовила у задоволенні клопотання про арешт вказаного майна.
В апеляційній скарзі, поданій в інтересах ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_5 просить ухвалу слідчого судді від 07.07.2025 скасувати та відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно, виявлене і вилучене 02.07.2025 під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 . Стверджує, що мобільний телефон та вилучені грошові кошти набуті ОСОБА_6 та її сім'єю законним шляхом, не використовувались для вчинення злочину, не мають відношення до кримінального провадження, яке розслідується. Крім того, вилучений мобільний телефон,
-3-
що належить ОСОБА_6 , не відповідає критеріями речового доказу, визначеного ст. 98 КПК України, тобто не був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберіг на собі його сліди, не містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Вилучені під час обшуку речі використовувалися виключно для особистих потреб родини та набуті у законний спосіб, а накладення на них арешту свідчить про порушення конституційних права та інтересів ОСОБА_6 ОСОБА_6 не має статусу підозрюваної у даному кримінальному провадженні.
Судове провадження розглядається за відсутності прокурора та власника майна ОСОБА_6 , неявка яких з урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджає його розгляду. При цьому враховується, що указані особи належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді. Клопотань про відкладення розгляду судового провадження на інший термін та відомостей про поважність причин неявки указаних осіб від них не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката ОСОБА_5 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу, дослідивши матеріали судового провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Висновок слідчого судді в частині відсутності підстав для накладення арешту на грошові кошти в сумі 3715 євро ніким з учасників судового провадження не оскаржується, а тому законність ухвали в цій частині, в силу положень ч. 1 ст. 404 КПК України, апеляційним судом не перевіряється.
Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності.
За вимогами ст. 16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходами забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
За приписами до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною 2 статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального
-4-
правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України).
За правилами ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Згідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого
-5-
протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див, серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див, наприклад, рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був упевнений в тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Цим вимогам закону ухвала слідчого судді від 07.07.2025 відповідає.
З матеріалів судового провадження вбачається, що відділом СУ ГУ НП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1202407000000108 від 27.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
02.07.2025 проведено санкціонований обшук за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено належні ОСОБА_6 грошові кошти 27000 грн, 5090 доларів США та 3715 євро, а також належний ОСОБА_6 смартфон «Самсунг» ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , серійний номер; НОМЕР_3 з сім-карткою НОМЕР_4 .
Вказані вище предмети та речі постановою слідчого від 03.07.2025 визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.
04.07.2025 прокурор відділу Закарпатської обласної прокуратури звернувся з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024070000000108 від 27.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, передбачений п.7 ч.2 ст.131 КПК України, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді, постановленої згідно з вимогами ст. 170 - 173 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом
-6-
витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
За змістом ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав уважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Отже, саме до компетенції органу досудового розслідування належить встановлення чи є вказане майно знаряддям чи предметом злочину, для чого, з метою його збереження, запобігання приховування, пошкодження, псування, зникнення, втраті, знищення, використання, пересування, передачі, відчуження, слідчим суддею правомірно накладене на нього арешт як на речовий доказ.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
З матеріалів судового провадження вбачається, що слідчий суддя відповідно до вимог ст. 170-173 КПК України, з'ясувала всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна, в тому числі належно перевірила наведені у клопотанні прокурора доводи про наявність підстав для накладення арешту на майно.
Також з матеріалів клопотання слідує, що постановою начальника відділу СУ ГУ НП в Закарпатській області від 03.07.2025, зокрема, грошові кошти 27000 грн, 5090 доларів США, а також смартфон «Самсунг» ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , серійний номер; НОМЕР_3 з сім-карткою НОМЕР_4 , визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 12024070000000108 від 27.02.2024.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали провадження містять достатньо даних вважати, що вказане у клопотанні майно має доказове значення щодо встановлення обставин кримінального провадження і обґрунтовано залучено до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ, що свідчить про наявність обґрунтованих підстав для прокурора звертатись з клопотанням про арешт майна, та обґрунтованих підстав для слідчого судді накласти арешт на таке майно, з огляду на те, що таке майно підпадає під критерії, визначені положеннями ст. 98 КПК України, тому доводи адвоката ОСОБА_5 з приводу безпідставності накладення арешту на це майно є необґрунтованими і такі відхиляються.
-7-
Таким чином, як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, відповідно до вимог ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклала арешт на майно, оскільки воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 цього Кодексу.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. 2, 3 ст. 170 цього Кодексу, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Колегія суддів уважає, що на даному етапі досудового розслідування, є всі підстави вважати, що вказане майно відповідає критеріям визначеним у ст. 98 КК України та при цьому враховує правову кваліфікацію та обставини кримінального провадження.
За таких обставин, є достатні підстави вважати, що арештоване майно є доказом у кримінальному провадженні № 12024070000000108 від 27.02.2024, тому колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді щодо необхідності на час звернення прокурора з відповідним клопотанням в прийнятті рішення про накладення арешту на майно, оскільки лише такий захід забезпечення кримінального провадження може забезпечити належне збереження майна, яке є речовим доказом.
З урахуванням наведеного слідчий суддя, всупереч тверджень представника власника майна, встановила належні правові підстави, передбачені ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Всупереч доводів апеляційної скарги, матеріали судового провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна для виконання завдань арешту майна, якими є запобігання можливості розпорядження вищевказаним майном, в тому числі і його відчуження.
Колегія суддів зазначає, що на даному етапі провадження слідчий суддя не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення.
Слідчий суддя визначає лише, чи може майно бути предметом, доказом кримінального правопорушення, засобом чи знаряддям його вчинення, або воно набуте злочинним шляхом чи є доходом від вчиненого злочину або за рахунок доходів від вчиненого злочину та чи містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що прокурор довів існування достатніх підстав вважати, що вилучене майно, могло бути використане як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та має доказове значення для кримінального провадження, а відтак задля запобігання ризику знищення речових доказів, який необхідний для встановлення об'єктивної істини у кримінальному провадженні, обґрунтовано наклала арешт на дане майно, забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
У свою чергу, в кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий
-8-
суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Колегія суддів враховує, що при вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя, дослідила всі матеріали, що мають значення для вирішення питання про накладення арешту, врахувала правову підставу для накладення арешту, достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, тому необхідність накладення арешту на вказане майно, як захід забезпечення кримінального провадження, обґрунтована та доцільна.
Крім того, власник арештованого майна не позбавлений права звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту на майно в порядку, передбаченому абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, в якому визначено, що арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Доводи апеляційної скарги про те, що в клопотанні прокурора не зазначено правових підстав щодо обґрунтування накладення арешту на вказане у ньому майно не можуть вважатись обґрунтованими, з огляду на наявні докази в матеріалах клопотання.
При прийнятті рішення, колегія суддів враховує і те, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення слідчим суддею вимог ст. 170 КПК України, не можуть прийматися до уваги, оскільки арешт на вказане майно накладено з метою збереження речових доказів, і не суперечить вимогам ч. 3 ст. 170 цього Кодексу.
Апеляційний суд не вбачає підстав сумніватися в розумності та співрозмірності такого обмеження права власності на майно ОСОБА_6 завданням кримінального провадження. Можливість настання надмірно тяжких наслідків арешту майна для ОСОБА_16 апеляційним судом також не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що вилучені під час обшуку мобільний телефон та грошові кошти, не мають жодного відношення до обставин кримінального провадження, колегія суддів оцінює критично, оскільки дані обставини можуть бути підтверджені лише шляхом проведення перевірки під час досудового розслідування для спростування або підтвердження даних доводів.
Доводи про те, що частина арештованого майна, зокрема, грошові кошти набуті у законний спосіб та належать родині ОСОБА_6 , колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з огляду на встановлені досудовим розслідування обставини, грошові кошти, виявлені та вилучені 02.07.2025 під час обшуку ймовірно були набуті за рахунок грошових коштів, одержаних внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Крім того, ні власником майна, ні адвокатом ОСОБА_5 не надано належних доказів того, що вилучені під час проведення обшуку грошові кошти, належать особисто ОСОБА_6 та/або іншим членам її сім'ї і долучені до апеляційної скарги матеріали цих обставин не спростовують.
-9-
Як вбачається з оскаржуваного рішення, слідчий суддя, вирішуючи питання про арешт майна, діяла відповідно до вимог чинного законодавства з урахуванням обставин визначених у ст. 170-173 КПК України та положень, закріплених у ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», з наведенням мотивів прийняття зазначеного рішення.
Порушень норм кримінального процесуального закону, невідповідності висновків слідчого судді фактичним обставинам кримінального провадження, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає, а тому доводи адвоката ОСОБА_5 про незаконність та необґрунтованість ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими та безпідставними і такі апеляційний суд відхиляє.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів, враховуючи положення кримінального процесуального закону, не перешкоджала учасникам судового розгляду в наданні ними доказів, можливостях доведення переконливості висунутих ними аргументів.
При прийнятті рішення колегія суддів враховує вимоги ст. 26 КПК України, зокрема те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом, ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги, положення ст. 220, 317 цього Кодексу про те, що саме за клопотанням учасників процесу сторони обвинувачення чи захисту апеляційний суд визначає необхідність дослідження тих чи інших доказів для з'ясування фактичних обставин справи, і те, що адвокат ОСОБА_5 не довів обґрунтованість доводів апеляційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах власника майна ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.07.2025 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12024070000000108 від 27.02.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, - без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді