Справа № 755/10637/25
05 серпня 2025 року м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бенца К.К., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «ЛТСП» про розірвання трудового договору, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «ЛТСП» про розірвання трудового договору.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 13.06.2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «ЛТСП» про розірвання трудового договору направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Ужгородського міськрайоного суду Закарпатської області у зв'язку з зареєстрованим місцем знаходження відповідача у м. Ужгород.
Справа передана судді Бенца К.К. на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2025 року.
Суд, вивчивши матеріали позовної заяви дійшов висновку про необхідність повернення матеріалів вказаної справи для розгляду до Дніпровського районного суду міста Києва, як помилково надісланої виходячи з наступного.
Відповідно до ч.8 ст.187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
На виконання вимог ст. 187 ЦПК України Ужгородським міськрайонним судом зроблено запит щодо визначення підсудності до Єдиного державного демографічного реєстру.
Згідно наданої відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №1625574 від 31.07.2025 року вбачається, що гр. ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до норм ЦПК України існує загальна підсудність справ за місцезнаходженням відповідача (ст. 27 ЦПК України), альтернативна підсудність за вибором позивача (ст.28 ЦПК України) та виключна підсудність (ст. 30 ЦПК України).
Стаття 27 ЦПК України регулює положення про підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача .
Відповідно до ч.1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч.2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Стаття 28 ЦПК України регулює положення про підсудність справ за вибором позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Стаття 30 ЦПК України регулює положення про виключну підсудність.
Відповідно до ст. 30 ЦПК України Позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою. Позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини. Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника. Справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває судно або до якого прямує, або порту реєстрації судна.
З огляду на викладене, суд констатує, що за змістом ст. 28 ЦПК України позови що виникають з трудових правовідносин віднесені до категорії справ, територіальна підсудність яких може визначатись за вибором позивача.
Отже, у даному випадку підсудність справи має визначатись згідно з частиною 1 статті 28 ЦПК України.
Таким чином, у зв'язку з зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та беручи до уваги положення ч.1 ст. 28 ЦПК України (альтернативна підсудність за вибором позивача), суд приходить до висновку, що позивач звертаючись до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом керувався приписами ч.1 ст. 28 ЦПК України та мав право на застосування альтернативної підсудності справи за вибором позивача, а відтак даний позов не належить до територіальної юрисдикції Ужгородського міськрайонного суду.
Отже, позивачем ОСОБА_1 не порушено правил підсудності при зверненні з даним позовом до Дніпровського районного суду міста Києва , оскільки предявлений позов виникає з трудових правовідносин.
З огляду на положення ч.1 ст. 28 ЦПК України (підсудність справ за вибором позивача) ОСОБА_1 мав право та у відповідності до положень ч.1 ст. 28 ЦПК України звернувся з позовною заявою з трудових правовідносин до Дніпровського районного суду міста Києва.
Дослідивши матеріали цивільної справи, приходжу до висновку, що дана цивільна справа помилково направлена з Дніпровського районного суду міста Києва до Ужгородського міськрайоного суду Закарпатської області з огляду на викладене.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Слід також врахувати, що недотримання судом правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд до належного суду (ч. 1ст. 378 ЦПК України).
За загальним правилом про підсудність за ст. 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У відповідності до ч.1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Стаття 28 ЦПК України надає позивачу право на вибір підсудності між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Отже, право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві, а не суду, що цілком узгоджується з п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року № 3.
Як встановлено судом, згідно наданої відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №1625574 від 31.07.2025 року вбачається, що гр. ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи вищевикладене, судом не встановлено обставин, які б давали можливість розгляду даної справи саме Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області.
Відтак, позивач звертаючись до суду обирав вірно Дніпровський районний суд міста Києва, як підсудний для даного спору, посилаючись на приписи ст.28 ЦПК України.
Отже, з наведеного можна підсумувати, що Дніпровський районний суд міста Києва помилково направив дану цивільну справу до Ужгородського міськрайоного суду Закарпатської області.
Суд зобов'язаний передати справу на розгляд до суду, якому вона підсудна за законом, оскільки ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
На підставі вищевикладеного, приходжу до висновку, що матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «ЛТСП» про розірвання трудового договору підлягають поверненню для розгляду за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва як помилково направлені Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Згідно зі ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 27 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Проте, розгляд судом непідсудної йому справи може призвести до ухвалення незаконного рішення, обмежити право кожного на судовий захист належним судом, позбавити можливості скористатися правом на апеляційне чи касаційне оскарження рішення.
Недотримання судом правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд до належного суду (частина 1статті 378ЦПК України).
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.
Разом з тим, враховуючи, що дана справа направлена Дніпровським районним судом міста Києва до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з порушенням правил, встановлених ст. 31 ЦПК України, перенаправлення справи за належною підсудністю не може вважатися спором про підсудність. Таке рішення суду свідчить про виконання вимог процесуального закону щодо забезпечення дієвості і обов'язковості положень інституту підсудності цивільних справ і є реалізацією гарантії кожного на розгляд справи судом, встановленим законом. Крім того, рішення є виконанням вимог закону.
У відповідності до п.1 ч.1ст.31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
За нормами ч.3 ст.31 ЦПК України, передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Враховуючи недопустимість порушення правил щодо підсудності, а також той факт, що приймаючи до провадження вказану цивільну справу, суд позбавляє сторін провадження права на розгляд справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом, та порушує право позивача на вибір підсудності між кількома судами, суд приходить до висновку про необхідність повернення матеріалів вказаної справи для розгляду до Дніпровського районного суду міста Києва, як помилково надісланої. У даному випадку відсутній спір між судами про підсудність.
Керуючись ст.ст.27, 28, 31,187, 260, 261,354ЦПК України, -
Матеріали цивільної справи №755/10637/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія «ЛТСП» про розірвання трудового договору повернути на розгляд до Дніпровського районного суду міста Києва за територіальною юрисдикцією (підсудністю) як помилково направлені.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца