Апеляційне провадження № 22-ц/824/10953/2025
Справа № 758/16333/24
Іменем України
05 серпня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Гребенюка В.В. в м. Київ 12 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В грудні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із даним позовом, просила стягнути з ОСОБА_1 аліменти на її користь на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення дитиною 23 років; стягнути з ОСОБА_1 аліменти на її користь на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в зв'язку з навчанням в розмірі 1646 грн. щомісяця, починаючи з 01 вересня 2024 року до кінця навчання, покласти на відповідача судові витрати.
Позов мотивувала тим, що 21 жовтня 2005 року зареєструвала шлюб із відповідачем, у спільному шлюбі у них народилося двоє дітей - син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
12 квітня 2012 року вони розлучилися, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва з відповідача стягнуто аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.
ІНФОРМАЦІЯ_3 сину ОСОБА_4 виповнилося 18 років і сплата аліментів за виконавчим листом відносно нього закінчилася. ОСОБА_4 є студентом та навчається у Національній академії внутрішніх справ у структурному підрозділі «Право» денної форми навчання. Навчання є платним, кожен семестр, відповідно до п. 3.1 договору про надання платної освітньої послуги від 30 серпня 2024 року, потрібно сплачувати 39500 грн. на рік. Їй невідомо, чи працює відповідач. Діти знаходяться на її утриманні. Станом на 30 жовтня 2024 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів складає 173601,73 грн.
Посилалася на зміст ч. 1 ст. 199 СК України, якою врегульовано обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до припинення навчання у вищому навчальному закладі, але не більше, ніж до досягнення ним 23 років, за умов продовження навчання. Стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. в дохід держави. Допущено рішення у межах суми платежу за один місяць до негайного виконання.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2500 грн. щомісячно з урахуванням індексації до припинення навчання у вищому навчальному закладі, але не більше, ніж до досягнення ним 23 років за умови продовження навчання.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наголошував, що ним сумлінно виконувався обов'язок щодо сплати аліментів на утримання дітей, що підтверджується копіями платіжних документів.
09 грудня 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою, яка не відповідала вимогам ст. 175 ЦПК України, оскільки найменування суду першої інстанції, до якого подано заяву, зазначено невірно - «Подільський суд м. Києва» замість «Подільський районний суд м. Києва», відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача та відповідача не зазначені, як не зазначені і відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися, не надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Крім того, зміст позовних вимог містить дві різні вимоги щодо розміру стягнення аліментів, оскільки ОСОБА_3 просила стягнути аліменти в розмірі частки з усіх видів заробітку доходу; стягнути аліменти в розмірі 1646 грн. щомісяця.
Незважаючи на наведені недоліки позовної заяви, суд першої інстанції відкрив провадження в справі і ухвалив рішення, в якому на свій розсуд необґрунтовано, без будь-якого наведення розумних аргументів надав перевагу стягненню аліментів в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) та взагалі залишивши без процесуального рішення вимогу про стягнення аліментів в розмір 1646 грн. щомісяця.
Разом із тим, суд першої інстанції не надав оцінки доказам, які навів відповідач у відзиві на позовну заяву, а саме про відсутність можливості сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина в розмірі частки від свого доходу, оскільки офіційно не працевлаштований та отримує нерегулярний, мінливий дохід, на підтвердження чого ним надано виписку за формою ОК-7 з Пенсійного фонду України. Крім того, останніми роками він тяжко хворіє, потребує постійного лікування та періодичних процедур, на що витрачається майже весь свій дохід. Крім цього, він щомісячно несе витрати на оплату житлово-комунальних послуг за місцем проживання, придбання продуктів харчування, сезонного одягу, засобів гігієни, що також повинно враховуватися при розгляді справи про стягнення аліментів, як обов'язкові витрати відповідача, які він не може не здійснювати. Також на його утриманні знаходиться непрацездатна мати, яка отримує пенсію за віком мінімального розміру. Станом на сьогоднішній день він не має у власності будь-якого нерухомого майна, цінностей та банківських вкладів.
Зазначені його аргументи підтверджуються наданими до суду разом з відзивом копіями документів - виписками з медичної картки та висновками спеціалістів, випискою за формою ОК-7 Індивідуальні відомості про застраховану особу щодо ОСОБА_1 , виданою ГУ ПФУ.
Однак в оскаржуваному рішенні взагалі не згадується та не надається оцінки відзиву відповідача на позовну заяву, суд необґрунтовано проігнорував надані відповідачем докази та заперечення щодо наведених позивачем обставин.
Суд першої інстанції також проігнорував, що відповідач у відзиві погодився добровільно сплачувати аліменти на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, в розмірі 1514 грн. (50 % від прожиткового мінімуму працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року) до досягнення сином 23 років або до закінчення навчання.
Окремо зазначав, що на примусовому виконанні у Подільському ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) перебуває виконавчий лист № 2-1926/12, виданий 10 жовтня 2012 року Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення з відповідача аліментів в розмірі 1/3 частини заробітку з усіх видів доходів щомісячно на утримання другої спільної з позивачем дитини - доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від сплати яких він не ухиляється, що підтверджується довідкою про відсутність заборгованості по сплаті аліментів, довідкою-розрахунком та чеками щодо сплати аліментів з січня 2022 року по квітень 2025 року.
Посилався на п. 17, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», якими передбачено, що суд повинен ураховувати наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Отже, аналізуючи оскаржуване рішення, стає очевидним, що позивачем не доведено наявності у відповідача можливості надавати матеріальну допомогу повнолітній дитині в розмірі частини заробітку (доходу) з усіх видів доходів щомісячно.
Також є очевидним, що суд першої інстанції розглянув справу формально, не надав оцінки доказам відповідача, не зазначив у рішенні конкретні докази, які б свідчили про матеріальне становище позивача та відповідача, наявність у відповідача можливості надавати допомогу на утримання повнолітньої дитини саме в розмірі частини від доходів, а не в твердій грошовій сумі, не звернув уваги на те, що відповідач має поганий стан здоров'я та непрацевлаштований, а отже не має постійного офіційного джерела доходу.
Відповідач наданими у відзиві доказами доводить, що вже певний час не має постійного офіційного доходу, а тому логічним є призначення аліментів у твердій грошовій сумі, що буде відповідати інтересам дитини, так як платежі будуть стабільними та прогнозованими, та разом із тим це не призведе до надмірного обтяження відповідача як платника аліментів.
Враховуючи сталу практику Верховного Суду при визначенні розміру аліментів, має бути враховано, щоб розмір аліментів для платника був не обтяжливим та не створював для нього самого потреби у матеріальній допомозі. Розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Зазначав, що на даний час в змозі платити аліменти на обох своїх дітей в загальному розмірі 5000 грн. на місяць.
Про втрату офіційної постійної роботи та постійного джерела доходу свідчать дані, надані Пенсійним фондом України в індивідуальних відомостях про застраховану особу (Форма ОК-7) ОСОБА_1 від 20 січня 2025 року, згідно яких з вересня 2021 року до теперішнього часу ОСОБА_1 не отримує фактично ніякого офіційного доходу/заробітку.
Про прагнення відповідача підтримувати своїх дітей свідчить той факт, що навіть після досягнення старшим сином повноліття відповідач добровільно продовжував сплату аліментів у сумі 5000 грн., що підтверджується чеками про сплату аліментів за листопад та грудень 2024 року, січень - квітень 2025 року. Він також приймає участь у додаткових витратах на дітей - проводить з ними вільний час, відвідує розважальні заклади, парки та кафе, робить подарунки на свята, купує одяг та взуття, на що додатково витрачає кошти.
Разом із тим, наголошує, що позивач, звертаючись з позовом до Подільського районного суду м. Києва щодо стягнення аліментів у розмірі всіх видів доходу на користь повнолітнього сина, явно намагається зловживати своїми правами, так як не повідомила суд про те, що має намір також звернутися до Оболонського районного суду м. Києва з позовом про стягнення аліментів на другу дитину (неповнолітню доньку) у розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) (справа № 756/3643/25, яка розглядається).
Таким чином, позивач, маніпулюючи підсудністю при подачі позовів до різних судів, намагається змінити розмір аліментів, присуджених рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі № 2-1926/12 з 1/3 частини на частину всіх видів доходів відповідача щомісячно на утримання двох дітей разом.
Такий розмір - 50 % частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно є непомірним тягарем для відповідача, який на даний час офіційно не працевлаштований та отримує нерегулярний, мінливий дохід від підробітку. Через факт втрати постійного доходу та погіршення власного здоров'я відповідач потрапив у складне матеріальне становище та допустив заборгованість по сплаті аліментів, що підтверджується довідкою № 380 від 23 січня 2025 року Подільського ВДВС у м. Києві, так як державний виконавець при стягненні аліментів з офіційно не працевлаштованого відповідача нараховує заборгованість, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості (м. Київ - 21347 грн.), тобто намагається стягнути 7115,67 грн. (1/3) щомісячно проти 5000 грн., які відповідач сплачує добровільно.
Крім того, останніми роками він тяжко хворіє на остеохондроз, сколіоз хребта, нестабільність шийного відділу, хронічний гастродуоденіт, плоскостопість тощо, що підтверджується випискою з медичної картки хворого, консультаційним висновком спеціаліста тощо. За наявності таких хвороб відповідач потребує постійного лікування та періодичних медикаментозних процедур. На придбання ліків та медичні процедури відповідач витрачає майже весь свій дохід. У разі ж відмови від лікування або неналежного лікування стан здоров'я відповідача значно погіршиться, що в кінцевому результаті може призвести до інвалідності.
Крім цього відповідач щомісячно несе витрати на оплату житлово-комунальних послуг за місцем проживання, придбання продуктів харчування, сезонного одягу, засобів гігієни, що також повинно враховуватися при ухваленні рішення як неминучі витрати відповідача, яких він не може не здійснювати.
Додатково повідомляє, що на утриманні відповідача знаходиться його непрацездатна мати, яка отримує мінімальну пенсію за віком, тому частину свого нерегулярного доходу відповідача також витрачає на забезпечення належних умов проживання рідної матері. Станом на сьогоднішній день відповідач не має у власності будь-якого нерухомого майна, цінностей та банківських вкладів та інших заощаджень.
Враховуючи, що справи про стягнення аліментів на двох дітей стосується одного і того ж позивача та одного і того ж відповідача, то логічним і розумним позивачу було би подавати зазначені позови до одного суду та одночасно, проте позивач вирішила вдатися до маніпуляцій з явною метою збільшити загальний розмір аліментів з 1/3 до частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, а суд першої інстанції, не дослідивши всіх обставин, прийняв необґрунтоване рішення.
Вказував, що у справі № 756/3643/25 у своєму відзиві на позов просить суд задовольнити позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів частково, шляхом стягнення з нього аліментів на утримання дочки в розмірі 2500 грн. щомісячно з урахуванням індексації.
Вказував, що суд першої інстанції всупереч ст. 199 СК України не досліджував можливість відповідача надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину і докази такої можливості в матеріалах справи відсутні. Разом з тим, відсутні докази, що позивач проживає однією сім'єю з повнолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо доказів, які не подавалися до суду першої інстанції - довідки Подільського ВДВС у м. Києві від 23 січня 2025 року № 380, а також фіскальні чеки щодо сплати аліментів на утримання повнолітнього сина з січня по квітень 2025 року, пояснював, що такі докази не існували на момент подачі позову.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 жовтня 2005 року, розірваному рішенням Оболонського районного суду м. Києва 19 квітня 2012 року (а. с. 6) і є батьками повнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7), та неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 вересня 2012 року в справі № 2-1926/12 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх його видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01 лютого 2012 року і до повноліття дітей (а. с. 13).
Згідно довідки Національної академії внутрішніх справ МВС України від 13 вересня 2024 року № 46/15-91, ОСОБА_4 2024 року був зарахований на денну форму навчання для здобуття ступеня вищої освіти бакалавра за спеціальністю 081 «Право» і є студентом 1 курсу Національної академії внутрішніх справ на умовах договору із фізичними та юридичними особами. Термін навчання - з 30 серпня 2024 року до 30 червня 2027 року, підстава - наказ Національної академії внутрішніх справ про зарахування на навчання від 30 серпня 2024 року № 1176 (а. с. 10).
05 серпня 2024 року Національною академією внутрішніх справ, вступником ОСОБА_7 та законним представником ОСОБА_3 укладено договір про навчання у закладі вищої освіти, а 30 серпня 2024 року - договір про надання платної освітньої послуги, який є невід'ємним додатком до договору про навчання у закладі вищої освіти від 05 серпня 2024 року, п. 3 якого передбачено, що загальна вартість платної освітньої послуги за весь строк навчання (8 семестрів) становить 158000 грн., замовник вносить плату щосеместрово в розмірі 19750 грн. (а. с. 11 - 12).
30 серпня 2024 року та 09 січня 2025 року ОСОБА_3 здійснено оплату за навчання ОСОБА_7 в розмірі 19750 грн. (а. с. 43).
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеної державним виконавцем Подільського ВДВС у м. Києві 15 листопада 2024 року, заборгованість зі сплати аліментів за виконавчим листом № 2-1926/12, виданим 10 жовтня 2012 року Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 та користь ОСОБА_3 аліментів, станом на 01 жовтня 2024 року становить 173601,73 грн. (а. с. 14 - 16).
Відповідачем ОСОБА_1 до суду першої інстанції було подано відзив на позовну заяву, у якому він частково визнавав позов та просив стягнути з нього аліменти в розмірі 1514 грн. Посилався на відсутність можливості сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина в розмірі частки від свого доходу, оскільки він офіційно не працевлаштований та отримує нерегулярний, мінливий дохід, на підтвердження чого ним надано виписку за формою ОК-7 ГУ ПФУ. Крім того, останніми роками він тяжко хворіє, потребує постійного лікування та періодичних процедур, на що витрачає майже весь свій дохід. Крім цього, він щомісячно несе витрати на оплату житлово-комунальних послуг за місцем проживання, придбання продуктів харчування, сезонного одягу, засобів гігієни, що також повинно враховуватися при розгляді справи про стягнення аліментів, як обов'язкові витрати відповідача, які він не може не здійснювати. Також на його утриманні знаходиться непрацездатна мати, яка отримує пенсію за віком мінімального розміру. Станом на сьогоднішній день він не має у власності будь-якого нерухомого майна, цінностей та банківських вкладів.
До відзиву ОСОБА_1 на позовну заяву долучено копії фіскальних чеків з призначенням «аліменти» від 23 квітня 2016 року в розмірі 800 грн., від 28 листопада 2015 року в розмірі 786,60 грн., від 28 вересня 2021 року в розмірі 2200 грн. (а. с. 32), від 15 лютого 2023 року в розмірі 1249 грн., від 15 лютого 2023 року в розмірі 1249 грн., від 25 січня 2020 року в розмірі 2400 грн., від 13 лютого 2020 року в розмірі 2400 грн. (а. с. 33), від 30 червня 2016 року в розмірі 830 грн., від 26 березня 2016 року в розмірі 906 грн., від 30 березня 2017 року в розмірі 1070 грн., від 24 квітня 2017 року в розмірі 1500 грн. (а. с. 34).
Також відповідачем ОСОБА_1 надано суду копії медичних документів, а саме консультаційного висновку спеціаліста КПН «Консультативно-діагностичний центр» Подільського району м. Києва від 21 січня 2015 року, в якому встановлено основний діагноз остеохондроз хребта, неуточнений, множинні відділи хребта, супутній: нестабільність хребта, множинні відділи хребта, біль у нижній ділянці спини (а. с. 35), від 21 січня 2025 року, в якому встановлено основний діагноз остеохондроз хребта, неуточнений, множинні відділи хребта, супутній: біль у нижній ділянці спини, нестабільність хребта, множинні відділи хребта, плоскостопість (а. с. 36), копію виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 24 липня 2025 року (а. с. 41).
Також ОСОБА_1 надано до суду копію заяви на ім'я начальника Подільського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 21 січня 2025 року, у якій він просив надати уточнюючий розрахунок нарахування і сплати аліментів в період з 2015 по 2024 роки включно (а. с. 37), копію довідки Подільського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) від 30 травня 2018 року про відсутність заборгованості по сплаті аліментів (а. с. 38), копію довідки-розрахунку від 11 жовтня 2019 року, складеної державним виконавцем Подільського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ), згідно якої загальна заборгованість за виконавчим листом № 2-1926/12 станом на 31 вересня 2019 року складає 0,00 грн. (а. с. 39).
Також ОСОБА_1 надано до суду копію індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-7) ПФУ від 20 січня 2025 року, з відсутністю інформації про доходи з жовтня 2021 року (а. с. 40).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копію розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 23 січня 2025 року, копію відзиву ОСОБА_1 на позовну заяву ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів у справі № 756/3643/25, подану до Оболонського районного суду м. Києва, копії фіскальних чеків Укрпошти щодо здійснення грошових переказів з призначенням «аліменти», в тому числі за квітень 2025 року.
Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Водночас, в апеляційній скарзі не наведено об'єктивних причин, які перешкодили подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів. Таким чином, апеляційний суд не може врахувати нові докази як докази, яким заявник обґрунтовує свої вимоги.
Крім того, частина з наданих доказів не існувала на момент ухвалення рішення судом першої інстанції та не досліджувалися ним, що прямо суперечить правовим висновкам Верховного Суду в постановах від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19 (провадження № 61-17391св20), від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21), від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 (провадження № 61-106св21), в яких зроблено правовий висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, та визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції взяв до уваги матеріальне становище позивача і відповідача, та вважав необхідним задовольнити позов, зобов'язавши відповідача сплачувати на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітнього сина сторін у зв'язку з продовженням навчання, в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно.
Апеляційний суд в цілому погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).
Батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 СК України).
Відповідно до статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
У частині першій статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Тож стягнення із батьків аліментів на повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.
Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16 (провадження № 61-12782св18) зробив висновок про те, що СК України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 381/2423/20 (провадження № 61-17937св21) Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Тлумачення статті 198, 200 СК України свідчить, що при встановленні тієї обставини, чи повнолітні непрацездатні дочка чи син потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання повнолітнім непрацездатним сином, дочкою, доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що вони не потребують матеріальної допомоги (постанови Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 459/1381/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 164/299/21).
Посилання відповідача у апеляційній скарзі, що ним справно сплачуються аліменти на утримання другої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від сплати яких він не відмовляється, не звільняють його від обов'язку від утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, до досягнення ним 23 років, оскільки ОСОБА_1 частково визнавав позов та не заперечував наявності у нього можливості утримувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1514 грн. станом на час подання відзиву на позовну заяву, та в розмірі 2500 грн. станом на час подання апеляційної скарги.
Враховуючи, що самим позивачем ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції в частині вимог, які не були задоволені судом першої інстанції, а саме в твердій грошовій сумі 1646 грн. щомісяця, не оскаржувалось, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції на свій розсуд необґрунтовано, без будь-якого наведення розумних аргументів надав перевагу стягненню аліментів в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу), взагалі залишивши без процесуального рішення вимогу про стягнення аліментів в розмір 1646 грн. щомісяця.
Крім того, відхиляються апеляційним судом як такі, що заявлені з формальних підстав і не є підставою для відмови в позові, доводи апеляційної скарги, що позовна заява ОСОБА_3 не відповідала вимогам ст. 175 ЦПК України, оскільки найменування суду першої інстанції, до якого подано заяву, зазначено невірно - «Подільський суд м. Києва» замість «Подільський районний суд м. Києва», відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача та відповідача не зазначені, як не зазначені і відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися, не надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Разом із тим, вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на повнолітнього сина, який продовжує навчатися, суд першої інстанції, з огляду на подання відповідачем ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву та доказів матеріального стану, не перевірив наявності у ОСОБА_1 можливості надавати допомогу у визначеному судом розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно.
Вирішуючи питання про розмір цих аліментів, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач, зазначаючи розмір витрат на утримання повнолітнього сина в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, не надала доказів понесення цих витрат, а відтак, позивачем не обґрунтовано, що аліменти підлягають стягненню саме в заявленому нею розмірі.
Судом першої інстанції при визначенні розміру аліментів не враховано наявності у ОСОБА_1 інших утриманців, на що він посилався у відзиві на позовну заяву, а саме спільної з ОСОБА_8 дочки, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стану його здоров'я та майнового стану.
Судом першої інстанції всупереч п. 3 ч. 4 ст. 265 ЦПК України взагалі не надано будь-якої оцінки аргументам та доказам, які навів відповідач у відзиві на позовну заяву.
Зважаючи на докази відсутності у відповідача будь-яких офіційних джерел доходу згідно наданих ним індивідуальних відомостей про застраховану особу (Форма ОК-7 Пенсійного фонду України) ОСОБА_1 від 20 січня 2025 року, згідно яких з вересня 2021 року до теперішнього часу ОСОБА_1 не отримує фактично ніякого офіційного доходу/заробітку, а також наявності ще одного утриманця - неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стан здоров'я відповідача, який має ряд захворювань, відсутність в матеріалах справи відомостей про витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, відсутність доказів наявності у відповідача на праві власності, володіння та/або користування майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, - висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача аліментів на користь позивача в розмірі частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно не узгоджуються як з недоведеністю розміру доходу відповідача, так і з недоведеними витратами повнолітньої дитини в такому розмірі на навчання.
Апеляційний суд враховує, що відповідач частково визнав позов і погодився сплачувати аліменти в розмірі 2500 грн. щомісячно з індексацією, при цьому відповідач посилався на обставини незадовільного стану здоров'я та відсутність офіційних доходів, що підтвердив відповідними медичними документами та формою ОК-7 Пенсійного фонду України, а також на необхідність утримувати непрацездатну матір, понесення витрат на власне лікування та оплату житлово-комунальних послуг, на підтвердження чого ним будь-яких доказів не надано.
Разом із тим, відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України аліменти присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, і оскільки позивачем обрано спосіб стягнення аліментів саме в частці від доходу відповідача, а в твердій грошовій сумі позивач просила стягувати тільки витрати за оплату навчання у вищому навчальному закладі в щомісячному розмірі 1646 грн., які судом першої інстанції задоволені не були, і позивачем рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржене, апеляційний суд позбавлений можливості визначати розмір аліментів в твердій грошовій сумі.
Таким чином, апеляційний суд не може прийняти доводи апеляційної скарги, що логічним в даному випадку буде призначення аліментів у твердій грошовій сумі, що буде відповідати інтересам дитини, так як платежі будуть стабільними та прогнозованими, та разом з тим це не призведе до надмірного обстеження відповідача як платника аліментів.
Апеляційний суд також враховує, що відповідачем не надано доказів (непрацездатність тощо) на підтвердження неможливості надавати матеріальну допомогу повнолітньому синові, який продовжує навчання.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про необхідність зменшення розміру аліментів, стягнутих судом першої інстанції, до частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, вважаючи такий розмір аліментів обґрунтованим, достатнім, справедливим, таким, що може забезпечити потреби повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, а також забезпечить рівність обох батьків у виконанні обов'язку з утримання повнолітньої дитини, відповідає вимогам розумності і є таким, що не створює відповідачу додаткові труднощі матеріального характеру.
Разом із тим, доводи апеляційної скарги, що позивач, маніпулюючи підсудністю при подачі позовів до різних судів, намагається змінити розмір аліментів, присуджених рішенням Оболонського районного суду м. Києва у справі № 2-1926/12 з 1/3 частини на 1/2, а також, що позивачем не доведено, що повнолітня дитина проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, відхиляються апеляційним судом як безпідставні, позаяк ОСОБА_1 не посилався на ці обставини у заявах по суті справи під час її розгляду судом першої інстанції, і вперше такі доводи заявлені ним лише в апеляційній скарзі.
Також апеляційний суд не може погодитися з аргументами відповідача, що на підтвердження факту навчання ОСОБА_4 позивачем надано довідку № 46/15-91, видану 13 вересня 2024 року, а провадження відкрито 21 грудня 2024 року, тобто зі спливом 3 місяців з дати видачі довідки про навчання, що робить її неактуальною, з огляду на те, що у самій довідці не зазначено строку її чинності, а відповідачем не спростовано, що ОСОБА_4 станом на час звернення до суду з позовом є студентом вищого навчального закладу денної форми навчання, який навчається на підставі договору про надання платної освітньої послуги від 30 серпня 2024 року з тривалістю навчання 8 семестрів, із загальною вартістю платної освітньої послуги за весь строк навчання 158000 грн., та потребує в зв'язку з цим матеріальної допомоги.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його зміни в частині розміру стягнутих аліментів, стягнувши із відповідача на користь позивача аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до закінчення сином навчання, але не довше, ніж до досягнення ним 23 років.
В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і не підлягає зміні або скасуванню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат і компенсує судові витрати, понесені відповідачем за подання апеляційної скарги, пропорційно до її задоволення, в розмірі 1000 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року змінити в частині розміру стягнутих аліментів, стягнувши з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) щомісячно аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який продовжує навчання, у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до закінчення сином навчання, але не довше, ніж до досягнення ним 23 років.
В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 лютого 2025 року залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1000 грн., понесені ОСОБА_1 , компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.