04 серпня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 752/25965/23
номер провадження 22-ц/824/9102/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду
цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача Зімін М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року /суддя Кордюкова Ж.І./
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медія» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, -
Позивач звернувся з вимогами про визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_4» у розділі «Розслідування» за адресою у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_3 , «відкати» та фейкові бронежилети.
Просив визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_4» у розділі «Розслідування» за адресою у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а саме: «їх вилучили під час обшуку в колишнього заступника міністра ОСОБА_6 , який до свого звільнення у 2021-му році якраз і курував департамент закупівель. І який, за дивним збігом обставин, також фігурує у справі про бронежилети.»
Зобов'язати ОСОБА_7 та ОСОБА_4 протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_4» у розділі «Розслідування» за адресою у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_4 » Товариству з обмеженою відповідальністю «УП МЕДІА» (ЄДРПОУ 44157477) для розміщення тексту спростування на веб-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_4 » у розділі «Розслідування» наступного змісту: «Спростування. Ми, журналісти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , повідомляємо, що інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті нашого авторства, розміщеній на веб- сайті «ІНФОРМАЦІЯ_4» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_4 », є недостовірною та такою, що підлягає спростуванню в частині твердження, що ОСОБА_1 курував діяльність департаменту закупівель Міністерства оборони України, коли перебував на посаді заступника Міністра оборони України, та не має жодного відношення до закупівель у 2022 році Міністерством оборони України бронежилетів у турецької фірми FarmTR Gida Tarim».
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «УП МЕДІА» (ЄДРПОУ 44157477) протягом 5 (п'яти) календарних днів з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_4» у розділі «Розслідування» за адресою у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 /articles/2023/01/25/7386353/, під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_5 » у розділі «Розслідування» під заголовком «Спростування недостовірної інформації, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ОСОБА_1 » тексту спростування, наданого журналістами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , наступного змісту: «Спростування. Ми, журналісти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , повідомляємо, що інформація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті нашого авторства, розміщеній на веб- сайті «ІНФОРМАЦІЯ_4» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_4 », є недостовірною та такою, що підлягає спростуванню в частині твердження, що ОСОБА_1 курував діяльність департаменту закупівель Міністерства оборони України, коли перебував па посаді заступника Міністра оборони України, та не має жодного відношення до закупівель у 2022 році Міністерством оборони України бронежилетів у турецької фірми FarmTR Gida Tarim».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УП МЕДІА» (ЄДРПОУ 44157477), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 2 а.с. 141-146/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що поширена інформація є недостовірною, оскільки позивач не керував департаментом закупівель Міністерства оборони України, не мав до нього жодного відношення, а займався іншими напрямками, такими як військово-технічна політика, розвиток озброєння та військової техніки, стандартизація, кодифікація, екологічна безпека та протимінна діяльність; суд помилково застосував практику ЄСПЛ щодо ширших меж критики для публічних осіб, бо інформація містить неправдиві факти, а не оцінку, і це не стосується свободи слова, коли поширено завідомо неправдиву інформацію; докази (відповідь Міністерства оборони від 04 березня 2024 року на адвокатський запит, інтерв'ю позивача, Указ Президента №191/2020 про введення до Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва) підтверджують відсутність повноважень позивача щодо закупівель; суд не з'ясував належність ТОВ «УП Медіа» як власнику сайту, хоча довідка ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» від 12.06.2023 №119/2023-Д та реєстрація як суб'єкта у сфері онлайн-медіа (№04112/2023 №1631) достатні для встановлення власника; порушення честі, гідності та ділової репутації доведено негативним контекстом статті про шахрайство та корупцію, що асоціює позивача з кримінальними діями, яких він не вчиняв, і це призвело до шкоди репутації як колишнього заступника міністра; суд ігнорував ст. 297 ЦК України про право на повагу до гідності та честі, ст. 302 ЦК України про обов'язок перевіряти достовірність інформації, ст. 34 Конституції України про свободу слова з обмеженнями для захисту репутації; витрати на правничу допомогу обґрунтовані договором, актами та рахунками, а суд не врахував критерії розумності з практики ВС (постанова від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Представниця відповідача ТОВ «УП Медіа» Демідова О.І. у відзиві на апеляційну скаргу просила відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване; інформація достовірна, оскільки позивач як заступник міністра оборони курував сферою закупівель озброєння та військової техніки (підтверджено відповіддю Міністерства оборони від 04 березня 2024 року на адвокатський запит); позивач не довів недостовірність, порушення прав та належність відповідачеві власності на сайт; відсутні докази шкоди честі та гідності; витрати на правничу допомогу необґрунтовані через відсутність підтверджуючих документів; суд правильно застосував норми ст. 34, 68 Конституції України, ст. 302 ЦК України та практику ЄСПЛ щодо свободи слова та меж критики публічних осіб; межа допустимої критики для публічних осіб ширша, і інформація не містить неправдивих фактів, а є журналістським розслідуванням на основі публічних джерел (інтерв'ю позивача, укази Президента); ТОВ «УП Медіа» не є власником сайту, бо докази (довідка ДП «Центр компетенції») недостатні без витребування даних про реєстранта та хостинг; відсутній склад правопорушення, оскільки інформація відповідає дійсності та не порушує прав; автори статті не поширювали інформацію, а лише надали її для публікації.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_12 в період часу з березня 2020 року по липень 2021 року обіймав посаду заступника Міністра оборони України.
ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_7» у розділі «Розслідування» за адресою у мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6, під заголовком: «ІНФОРМАЦІЯ_4», опубліковано інформацію: «Їх вилучили під час обшуку в колишнього заступника міністра ОСОБА_6 , який до свого звільнення у 2021-му році якраз і курував департамент закупівель. І який, за дивним збігом обставин, також фігурує у справі про бронежилети.». Зазначена публікація була доступною до перегляду станом на день розгляду справи.
Згідно з довідкою ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» від 12.06.2023 №119/2023-Д реєстратором доменного імені є ТОВ «Інтернет Інвест», власником веб-сайту https://ІНФОРМАЦІЯ_4 є ТОВ «УП МЕДІА.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався ст. 275 ЦК України про те, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» від 22 квітня 2010 року наголошено, що пункт 2 статті 6 Конвенції не забороняє владі інформувати суспільство про здійснювані кримінальні розслідування, проте вимагає роботи це із максимальною обережністю та обачністю, які необхідні для дотримання принципу презумпції невинуватості.
За пунктом 2 статті 10 Конвенції, свобода вираження поглядів пов'язана з «обов'язками та відповідальністю», які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення. Більше того, ці «обов'язки та відповідальність» мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення «прав інших осіб» (рішення у справі «Ліндон, Очаковський, Лоуренс і Джулай проти Франції» і «Педерсен і Баадсгаард проти Данії»).
Відповідно до ч 2. ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.
Частиною 2 ст. 29 Закону України «Про інформацію» встановлено, що суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
З огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Отже, позивач, як публічна особа, як державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже він обираючи кар'єру публічної особи погодився на таку увагу.
Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, у більшості випадків з власної ж волі, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.
З урахуванням наведеного межа допустимої критики стосовно політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
У поданій заяві представник позивача зазначає, що автори опублікованої статті стверджують, що ОСОБА_12 , перебуваючи на посаді заступника Міністра оборони України курував діяльністю департаменту закупівель Міністерства оборони України, що не відповідає дійсності, оскільки позивач в період часу з березня 2020 року по липень 2021 року обіймав посаду заступника Міністра оборони України, де спрямовував та координував діяльність наступних підрозділів Міністерства оборони України не пов'язаних із закупівлями озброєння та військової техніки.
Суд, першої інстанції оцінюючи докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, вірно вказував, що фізична особа вправі пред'явити позов у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права. Проте доказів того, як розміщена на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_4» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_2 стаття під заголовком: « ІНФОРМАЦІЯ_4»», порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 суду не надано.
Доводи апеляційної скарги, викладені представником позивача, щодо того, що поширена інформація є недостовірною, оскільки позивач не керував департаментом закупівель Міністерства оборони України, а займався іншими напрямками (військово-технічна політика, розвиток озброєння та військової техніки, стандартизація, кодифікація, екологічна безпека та протимінна діяльність), є необґрунтованими.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності, але в даному випадку, як вірно встановлено судом першої інстанції на підставі доказів, зокрема відповіді Міністерства оборони України від 04 березня 2024 року на адвокатський запит, де вказано, що позивач здійснював повноваження щодо формування та реалізації державної політики у сфері військово-технічної політики, спрямованої на розвиток озброєння та військової техніки (ОВТ), організації науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з розроблення ОВТ, здійснення їх закупівлі та військово-технічного співробітництва, підтверджує «курування» позивачем напрямку закупівель, що узгоджується з Указом Президента України № 191/2020 про введення позивача до Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю, а також публічними джерелами, такими як постанова Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 року № 243 та інтерв'ю позивача на сайті "Інтерфакс-Україна" від 2020 року щодо прозорості та конкурентності закупівель озброєння. Отже, вказану інформацію не можна вважати недостовірною.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що докази (відповідь Міністерства оборони від 04 березня 2024 року, інтерв'ю позивача, Указ Президента № 191/2020) підтверджують відсутність повноважень позивача щодо закупівель, підлягають відхиленню. Суд першої інстанції вірно оцінив ці докази відповідно до ст. 81 ЦПК України, встановивши, що вони, навпаки, свідчать про причетність позивача до закупівель ОВТ, як частина його обов'язків за Положенням про Міністерство оборони України та Указом Президента № 180/2020 про призначення до Координаційної ради з питань розвитку оборонно-промислового комплексу.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Поширена ж інформація відповідає дійсності, оскільки заступник Міністра оборони України, в тому числі, відповідав за закупівлі озброєння та військової техніки на момент поширення інформації редакцією, а отже не може бути визнаною недостовірною, оскільки відповідає дійсності. Вираз, який вживають автори статті «курував департаментом закупівель», підкреслює загальний характер одного з напрямків діяльності колишнього заступника Міністра та не містить посилань в цілому на будь-які реальні органи, які входили в структуру апарату МОУ з березня 2020 р. по липень 2021 р.
Щодо доводів апелянта про помилкове застосування судом практики ЄСПЛ щодо ширших меж критики для публічних осіб, колегія суддів також вважає їх безпідставними.
Згідно з ч. 2 ст. 29 Закону України "Про інформацію", предметом суспільного інтересу є інформація, яка свідчить про можливе порушення прав людини, шкідливі наслідки діяльності фізичних чи юридичних осіб тощо, а позивач як публічна особа (заступник Міністра оборони України) підлягає ретельному громадському контролю. Суд першої інстанції вірно застосував практику ЄСПЛ (рішення у справах "Ліндон, Очаковський-Лоуренс і Джулай проти Франції" та "Педерсен і Баадсгаард проти Данії"), де вказано, що свобода вираження поглядів пов'язана з обов'язками та відповідальністю, але межа допустимої критики для публічних осіб ширша, і поширена інформація є журналістським розслідуванням на основі публічних джерел (обшуки, кримінальні справи про бронежилети), а не завідомо неправдивими фактами.
Доводи апелянта про порушення честі, гідності та ділової репутації через негативний контекст статті про шахрайство та корупцію, що асоціює позивача з кримінальними діями, яких він не вчиняв, та призвело до шкоди репутації як колишнього заступника міністра, також є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 297 ЦК України про повагу до гідності та честі, та ст. 302 ЦК України, позивач не надав доказів шкоди (наприклад, конкретних наслідків для репутації), а інформація є суспільно важливою про можливі негативні наслідки діяльності посадових осіб. Стаття не містить прямих обвинувачень у вчиненні злочинів, а згадує факти з публічних джерел (обшуки, фігурування в кримінальній справі), що не порушує презумпцію невинуватості.
Доводи апеляційної скарги, щодо власника сайту не мають правового значення для вирішення справи, оскільки у позові відмовлено по суті, належність відповідача не розглядалась.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: