Справа № 370/1168/23
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/551/2025
31 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальова Віктора Михайловича на рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 вересня 2023 року (суддя Білоцька Л.В.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
у травні 2023 року Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ «КБ «Приватбанк», Банк) звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 57 961грн 65 коп. заборгованості та судових витрат у сумі 2 684грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 8 липня 2019 року відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, подавши відповідну заяву, у якій підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач посилався на те, що Банк свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу можливість користуватися кредитними коштами, однак відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим станом на 20 лютого 2023 року має заборгованість у розмірі 57 961грн 65 коп., яка складається із 45 110грн 21 коп. - заборгованості за тілом кредиту та 12 851грн 44 коп. - заборгованості за простроченими відсотками, яка підлягає стягненню у примусовому порядку.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 25 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 8 липня 2019 року у сумі 57 961грн 65коп., яка складається з наступного: 45 110грн 21 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 12 851грн 44 коп. - заборгованість за простроченими відсотками, та стягнув з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» 2 684грн судового збору.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальов В.М. просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, не врахування сталої
практики Верховного Суду.
Представник відповідача зазначає, що відповідач не був повідомлений про судовий розгляд, не брав участі у розгляді справи, що є підставою для скасування рішення суду.
Представник відповідача зазначає, що відповідач не писав заяви та не ініціював видачу кредиту або встановлення кредитного ліміту, не укладав з банком кредитного договору, а позивачем суду не було надано копії договору, який був укладений з відповідачем та який містить його підпис.
Представник відповідача посилається на те, що між сторонами не було досягнуто згоди та не укладено жодного письмового документу, який би передбачав істотні умови кредитного договору - розмір кредиту, строк користування, розмір і порядок сплати відсотків.
Представник відповідача стверджує, що будь яких Умов та правил надання банківських послуг, на які посилається позивача, відповідач не тільки не підписував, та навіть не ознайомлювався з ними, при цьому банк нараховує відсотки на підставі Тарифів карти « Універсальна», з цим документом ОСОБА_1 також не ознайомлювався.
Представник відповідача також зазначає, що доданий до позовної заяви паспорт споживчого кредиту не доводить фактичну видачу кредиту та наявність договірних відносин, а у позовній заяві позивач не зазначив розмір виданого кредиту та не надав докази видачі кредиту.
Не погоджується представник відповідача і з наданим позивачем розрахунком заборгованості, оскільки банк протиправно збільшував заборгованість шляхом зарахування нарахованих відсотків до тіла кредиту, а наведенні у ньому стовпчики цифр не надають можливості перевірити розрахунок заборгованості.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «Приватбанк» - Гриниха Т.Ю. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на доводи, зазначені у позовній заяві, та додає, що відповідач був ознайомлений з умовами та правилами надання банківських послуг та розумів, що банк не надає фінансові послуги безоплатно, тобто сторонами були погоджені всі істотні умови кредитного договору.
Також представник позивача зазначає, що відповідач користувався кредитом, частково сплачував заборгованість за кредитом, а наданий суду розрахунок заборгованості ним не спростований. Крім того, суду був наданий підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту, у якому зазначений розмір процентної ставки за користування кредитом та процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту.
Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України, які діяли на час відкриття апеляційного провадження, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 8 липня 2019 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій зазначено, що підписанням цієї анкети-заяви він згідно ст. 634 ЦК України у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», які розміщенні на офіційному сайті банку в Інтернеті за адресою www.privatbank.ua, і які разом з пам'яткою клієнта та тарифами складають договір банківського обслуговування, примірник якого він отримав шляхом самостійного роздрукування.
У вищезазначеній анкеті-заяві містяться персональні дані відповідача, контактна інформація, сімейний і майновий стан, дата та підпис.
Крім того, 8 липня 2019 року ОСОБА_1 підписав інформацію, яку позивач назвав у додатку до позовної заяви, як паспорт споживчого кредиту. У вказаному паспорті зазначено: основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, відновлювальна кредитна лінія, шляхом встановлення кредитного ліміту на кредитній картці до 50 000грн для картки «Універсальна» та до 75 000грн для картки «Універсальна Голд»; процентна ставка: у пільговий період 0,00001% річних, поза межами пільгового періоду 42% річних для картки «Універсальна Голд» та 43,2% річних для картки «Універсальна»; процентна ставка: при користуванні лімітом за межами пільгового періоду та при погашенні мінімальними щомісячними платежами 52,84% та 53,36%; процентна ставка: при невиконанні зобов'язань щодо повернення кредиту 84% для картки «Універсальна Голд» та 86,4% для картки «Універсальна» (с.с.24-25).
Згідно довідки банку відповідач на підставі договору від 8 липня 2019 отримав кредитну картку № НОМЕР_1 терміном дії до квітня 2023 року (с.с. 22)
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 20 лютого 2023 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 57 961грн 65 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 45 110грн 21 коп. та заборгованості за простроченими відсотками - 12 851грн 44 коп.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив свої зобов'язання за кредитним договором, у нього наявна заборгованість за тілом кредиту та процентами, яка підлягає стягненню.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду першої інстанції копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «КБ «Приватбанк» від 8 липня 2019 року, яка підписана ОСОБА_1 , довідку про видану ОСОБА_1 кредитну картку терміном дії з 8 липня 2019 року по квітень 2023 року, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки за період з 8 липня 2019 року по 1 грудня 2021 року, виписку по рахунку за період з 8 липня 2019 року по 22 лютого 2023 року, розрахунок заборгованості за період з 8 липня 2019 року по 20 лютого 2023 року, Тарифи, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які затверджені на засіданні правління АТ «КБ «Приватбанк», паспорт споживчого кредиту.
Апеляційний суд зауважує, що в разі видачі банком клієнту кредитної картки відкривається картковий рахунок, з яким вже асоціюватиметься відповідна картка. Отримання клієнтом кредитної картки та використання ним кредитного ліміту є отриманням кредиту за поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що
надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.
Під час судового розгляду відповідач не заперечував, що отримав кредитну картку.
У суді першої інстанції банк надав суду документи про те, що картковий рахунок на підставі анкети-заяви відповідача від 8 липня 2019 року був відкритий в цей же день і встановлений кредитний ліміт 17 000грн, яким відповідач у цей же день скористався, оплативши покупку продуктів та перерахувавши грошові кошти двом приватним одержувачам.
За таких обставин доводи апеляційної скарги, що позивач не підтвердив обставини видачі ОСОБА_1 кредиту (встановлення кредитного ліміту та видачі кредитної картки) на підставі кредитного договору № б/н від 8 липня 2019 року є безпідставними.
На підтвердження вказаної обставини банк надав суду виписку з банківського рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ КБ «Приватбанк», за змістом якої позичальник користувався кредитними коштами винятково із застосуванням картки №4149439010264921.
При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (зокрема, постанова від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16).
Матеріали справи не містять доказів наявності між сторонами будь-яких інших договірних відносин ніж ті, які виникли на підставі анкети-заяви від 8 липня 2019 року, і сторони на такі обставини не посилались у своїх аргументах чи запереченнях.
Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що позивачем надані докази встановлення відповідачеві кредитного ліміту та його використання позичальником із застосування картки, виданої саме на підставі анкети-заяви від 8 липня 2019 року.
Доводи апеляційної скарги, що всі матеріали справи не містять жодного підпису позичальника, окрім підпису про засвідчення паспорту 14 листопада 2016 року, належними доказами не підтверджені. Позивачем суду надана анкета-заява, яка підписана ОСОБА_1 8 липня 2019 року, а також документ, який позивач назвав паспорт споживчого кредиту, який також містить підпис відповідача. При цьому протилежного відповідачем доведено не було.
Досліджуючи питання обґрунтованості позовних вимог у заявленому банком обсязі та розмірі, апеляційний суд зазначає наступне.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченим відсоткам у сумі 12 851грн 44 коп.
Однак, в анкеті-заяві від 8 липня 2019 року, яка підписана ОСОБА_1 , не зазначений розмір процентів, який погодили сторони кредитного договору, як плату за користування кредитними коштами.
Надані суду Тарифи не містять підпису ОСОБА_1 , а також дати їх прийняття.
Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, позивач додав до позовної заяви витяг
з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на
сайті: https://privatbank.ua.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначено, що до таких правовідносин не підлягають застосуванню правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» з часу виникнення спірних правовідносин (травень 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (травень 2019 року). Тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду зауважила, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг та без досягнення у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені, штрафів і комісії, наданий банком витяг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Оскільки надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку мають мінливий характер, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що їх не можна вважати складовою кредитного договору в частині можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальницею запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Також Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно реалізувати свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, оскільки вказаний документ є значним за обсягом і потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні таких договорів АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в частині обов'язку повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності й уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Посилання представника позивача у відзиві на апеляційну скаргу на ту обставину, що 8 липня 2019 року відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту, де чітко визначені розміри процентних ставок за користування кредитними коштами, як поза
межами пільгового періоду, так і при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в
паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, при цьому відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід'ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, який викладений у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 382/327/18-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 355/1091/17.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшовпомилкового висновку, що сторони погодили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по простроченим відсоткам у сумі 12 851,44грн.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17 вказала, що кредитор вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, отримання якої відповідач не заперечував.
Враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що кредитор має право на повернення тих коштів, які ним були безпосередньо надані відповідачу в позику (тіло кредиту).
Проаналізувавши виписку з банківського рахунку відповідача, надану банком у суді першої інстанції, колегія суддів встановила, що протягом зазначеного у позові періоду позичальник скористався кредитом у розмірі 201 317грн 95коп., повернув 181 397грн 79 коп., а відтак заборгованість за тілом кредиту становить 19 920грн 16коп., яка підлягає стягненню з відповідача.
Доводи апеляційної скарги, що відповідач не був належним чином повідомленим про судовий розгляд та не приймав участі у розгляді справи, що є підставою для скасування рішення суду, колегія суддів вважає необґрунтованими.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді Макарівського районного суду Київської області від 5 червня 2023 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також встановлено відповідачу 15 денний строк з дня вручення копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву.
13 червня 2023 року відповідач отримав копії ухвали судді та позовної заяви, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (с.с.87), проте, своїм правом надати відзив на позовну заяву не скористався.
Отже, матеріалами справи підтверджена обізнаність відповідача про судовий розгляд, що спростовує доводи представника відповідача, наведені у апеляційній скарзі.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив надані докази, неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи із загального розміру задоволених позовних вимог - 19 920,16грн, що становить 34,37% від ціни позову (57 961,65грн), з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у сумі 922грн 49коп.
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ОСОБА_1 підлягає поверненню за рахунок АТ КБ «Приватбанк» сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 642грн 26коп. (65,63% ).
Частина 10 статті 141 ЦПК України визначає, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1 719грн 77коп. (2 642,26 - 922,49).
Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальова Віктора Михайловича задовольнити частково.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 25 вересня 2023 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 8 липня 2019 року у сумі 19 920грн 16коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 719грн 77коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук