Справа № 752/8402/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/5075/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
30 липня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України у кримінальному провадженні № 12024100000000759,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року задоволено клопотання слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_9 , про продовження строку тримання під вартою та продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою у межах строку досудового розслідування, до 23 серпня 2025 року включно. Розмір застави не визначено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що оскаржувану ухвалу постановлено з упередженістю, при оцінці доказів і ризиків слідчий суддя необґрунтовано надав перевагу стороні обвинувачення і не надав достатньої і об'єктивної оцінки доводам сторони захисту.
Вказує щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та не врахування слідчим суддею даних про особу підозрюваного, який раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину та матір, яка потребує догляду та опіки.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ із ДУ «Київський слідчий ізолятор») та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_10 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, відділом розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024100000000759 від 25.06.2024, за підозрою ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, за підозрою ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, за підозрою ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 263 КК України, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 311, ч. 3 ст. 311, ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 317 КК України.
30 квітня 2025 року було повідомлено про підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.307, 3 ст. 311 КК України.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01 травня 2025 року до підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 28 червня 2025 року.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12024100000000759 до 30 жовтня 2025 року (включно).
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою у межах строку досудового розслідування, тобто до 23 серпня 2025 року включно. Розмір застави не визначено.
Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
У справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Ионкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№ 12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07- Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, належності та допустимості зібраних у справі доказів, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Сукупність матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Як правильно встановлено слідчим суддею, сукупність зібраних органом досудового розслідування доказів та письмових матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту розгляду справи в суді, є достатньою для застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки ним сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то колегія суддів загалом погоджується з висновками слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.307, 3 ст. 311 КК України.
Крім цього, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, його наслідки, характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу самого підозрюваного, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано встановив, що слідчим у своєму клопотанні достатньо доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Тож, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про доведеність слідчим у своєму клопотанні ризику можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки належні і достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи конкретні обставини інкримінованого кримінального правопорушення, не виключена ймовірність того, що останній у разі, якщо не буде перебувати під вартою, може знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають значення для кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Оцінюючи наявність ризику незаконного впливу підозрюваного на свідків у цьому кримінальному провадженні, колегія суддів виходить із встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається аж до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, позаяк наявність такого ризику існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Крім цього, як встановлено слідчим суддею, матеріали судового провадження також містять докази про наявність існування інших ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, зокрема можливості перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином чи вчинити інше кримінальне правопорушення, які, поряд із раніше зазначеними ризиками, теж залишаються існувати та вірогідність настання яких є досить високою.
Колегія суддів також вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те що, позаяк ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311 КК України, враховуючи дані про особу підозрюваного та конкретні обставини правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, з метою запобігання встановленим слідчим суддею ризикам та виконанню завдань кримінального провадження, є необхідність застосування щодо підозрюваного оскаржуваного запобіжного заходу, оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не здатен запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
На переконання колегії суддів, таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Також, колегія суддів доходить висновку, що застосувавши до підозрюваного винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя, виходячи із дискреційних повноважень щодо можливості визначення або невизначення застави, у відповідності до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, врахувавши всі обставини кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_7 , та дані, що характеризують його особу, обґрунтовано не визначив йому розмір застави.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Таким чином, дослідивши доводи апеляційної скарги сторони захисту в цій частині, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у справі належних і достатніх доказів, які б підтверджували, що встановлені слідчим суддею ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, на день апеляційного розгляду втратили свою актуальність.
При цьому, посилання сторони захисту на характеризуючі ознаки та дані про особу підозрюваного були досліджені колегією суддів, однак самі по собі не можуть забезпечити впевненості у його належній процесуальній поведінці і не свідчать про відсутність існування ризиків у кримінальному провадженні та не можуть бути достатніми підставами для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Інші доводи апеляційної скарги сторони захисту висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 407, 418, 422 КПК України,
постановила:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_2
Судді:
ОСОБА_3 ____________ ОСОБА_4 ____________