Справа № 761/19239/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4299/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
08 липня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою власника майна ОСОБА_6 та апеляційною скаргою з доповненнями прокурора групи прокурорів укримінальному провадженні №42024000000000539 ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 42024000000000539 від 15.04.2024 року,
за участю:
прокурора ОСОБА_7 ,
представника власника майна ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 рокучастково задоволено клопотання прокурора групи прокурорів укримінальному провадженні №42024000000000539 ОСОБА_7 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42024000000000539 від 15.04.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Накладено арешт на майно, вилучене 29.04.2025 року під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- ноутбук Lenovo s\n PF4FCCAR із зарядним пристроєм, на якому містяться первинні фінансово-господарські документи ТОВ «МР Трейд», ТОВ «ІБК «Смарт Реновейшен», ТОВ «БМК «Престиж Буд», ТОВ «Білдінг Інвест Груп», ПП «Модема»,
- робочі зошити у кількості 3 шт.
В задоволенні іншої частини клопотання - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор групи прокурорів у кримінальному провадженні №42024000000000539 ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21.05.2025 року скасувати в частині відмови в накладенні арешту на майно та ухвалити у кримінальному провадженні № 42024000000000539 від 15.04.2024 року нову ухвалу, якою накласти арешт на майно, тимчасово вилучене 29.04.2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон iPhone 13 Pro, IMEI: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон Xiaomi Poco C65, ІМЕІ: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 .
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, прокурор вважає вказану ухвалу слідчого судді необгрунтованою, незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
В доповненнях до апеляційної скарги прокурор посилається на те, що слідчим суддею з матеріалів клопотання встановлено, що вилучене майно, а саме робочі зошити та ноутбук, можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні, відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, оскільки містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а накладення арешту на нього є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів.
При цьому, суд відмовив в задоволенні клопотання прокурора в частині накладення арешту на мобільні телефони.
Прокурор у скарзі посилається на те, що вважає ухвалу слідчого судді в частині відмови у задоволенні клопотання необґрунтованою, незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Головним слідчим управлінням Служби безпеки України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024000000000539 від 15.04.2024 року за ч. 2 ст. 364 КК України.
Зазначає, що враховуючи обставини можливого вчинення злочинів, які розслідуються у цьому кримінальному провадженні, існує сукупність розумних підозр вважати, що у вилучених за місцем проживання ОСОБА_6 електронних носіях інформації може міститися інформація, яка може бути використана як доказ у кримінальному провадженні.
Норма статті 98 КПК щодо критеріїв (умов) визнання матеріальних об'єктів речовими доказами (були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин) з одного боку дійсно, сформульована в категоричній формі, і вказані умови мають бути дотримані для визнання тих чи інших речей речовими доказами.
У той же час слід зважати на стадію кримінального провадження.
Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Для цілей арешту з метою забезпечення збереження речових доказів КПК передбачено дотримання стандарту "достатніх підстав" вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК (частина 3 статті 170 КПК).
Вказує на те, що враховуючи обставини можливого вчинення злочинів, які розслідуються у цьому кримінальному провадженні, існує сукупність розумних підозр вважати, що у вилучених мобільних телефонах міститься інформація, яка може бути
використана, як доказ факту та обставин, що встановлюються під час
кримінального провадження.
Проведеним оглядом вилучених мобільних телефонів та ноутбуку встановлено, що останні містять відомості, які мають значення для розслідування кримінального провадження.
Виявлено документи фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарської діяльності зазначених в ухвалі слідчого судді та інших у т.ч. ФОП; переписку, що може свідчити про вчинення кримінальних правопорушень.
Зафіксовано відомості про спілкування імовірно причетних осіб через програмні
застосунки.
Отже існує необхідність дослідити та закріпити інформацію, яка міститься
в мобільних телефонах, тому слід забезпечити збереження майна з огляду на положення абзацу 2 частини 3 статті 170 КПК.
Крім того, з огляду на наявну інформацію про поведінку ймовірних співучасників, які вживали заходів для унеможливлення викриття їх злочинної діяльності, у зазначених пристроях можуть міститися видалені відомості, відновити які можливо лише із залученням експерта.
У такому випадку суттєвим для відновлення такої інформації є наявність самого пристрою, який становитиме предмет дослідження відповідного експерта, що узгоджується із положеннями п.13.3 розділу II Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5.
Постановою слідчого від 20.05.2025 року у кримінальному провадженні призначено комп'ютерно-технічну експертизу вилучених мобільних телефонів та ноутбуку, проведення якої доручено експертам Українського науково - дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБ України.
Завданнями експертизи є копіювання інформації, що міститься на цих електронних носіях, пошук видаленої інформації, її відновлення, копіювання, а також пошук та копіювання листування, аудіо -, відеофайлів.
Проте, у зв'язку з великим завантаженням підрозділу, що проводить комп'ютерно-технічні дослідження в ІСТЕ СБУ, та з урахуванням черги судових експертиз та експертних досліджень, що знаходяться на виконанні, провести призначену експертизу можливо у строк понад 90 календарних днів (лист від 10.06.2025 за № 18/4/2/1 - 3287 Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБ України).
Таким чином, слідчий суддя приймаючи рішення про відмову в арешті
тимчасово вилученого майна, не надав належної оцінки тим фактам, що вилучене
майно містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту та
обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також
враховуючи правову підставу для арешту майна, достатність доказів, що
вказують на вчинення кримінального правопорушення, наслідки арешту майна,
розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального
провадження, наявність об'єктивної необхідності та виправданість такого
втручання у права і свободи. Слідчим суддею не прийнято до уваги, що не
застосування арешту може призвести до знищення відомостей, які можуть бути
використанні як доказ у кримінальному провадженні.
З огляду на вищевикладене, прокурор вважає що, ухвалу слідчого судді необхідно
скасувати в частині відмови в накладенні арешту на майно та постановити нову
ухвалу, якою накласти арешт на майно.
Не погоджуючись з оскаржуваною ухвалою, власник майна ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року в частині накладення арешту на майно, вилучене 29 квітня 2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме ноутбук Lenovo s\n PF4FCCAR (із зарядним пристроєм), на якому містяться первинні фінансово-господарські документи TOB «МР Трейд», ТОВ «ІБК «Смарт Реновейшен», ТОВ «БМК «Престиж Буд», ТОВ «Білдінг Інвест Груп», ПП «Модема», та робочі зошити у кількості 3 шт., що належать на праві власності ОСОБА_6 .
Також, просив постановити в скасованій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна, яке вилучене 29 квітня 2025 року під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме ноутбук Lenovo s\n PF4FCCAR (із зарядним пристроєм), на якому містяться первинні фінансово-господарські документи TOB «МР Трейд», ТОВ «ІБК «Смарт Реновейшен», ТОВ «БМК «Престиж Буд», ТОВ «Білдінг Інвест Груп», ПІП «Модема», та робочі зошити у кількості 3 шт., що належить на праві власності ОСОБА_6 .
В іншій частині ухвалу апелянт просив залишити без змін.
В обґрунтування доводів скарги власник майна посилається на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року у справі №761/19239/25 підлягає скасуванню в апеляційному порядку в частині накладення арешту на вилучене майно, з постановленням в скасованій частині нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання про арешт вилученого майна, з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначає, що прокурором не лише не було вказано значення вилученого під час обшуку майна для кримінального провадження N942024000000000539 в контексті зловживання владою або службовим становищем, але й не було доведено, що таке майно може містити на собі сліди кримінального правопорушення, у зв'язку з чим буде використане для встановлення істотних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Зауважує на тому, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.
Проте, вказані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про арешт вилученого майна слідчим суддею виконані не були, адже матеріали провадження не містять будь-яких відомостей на обгрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи ОСОБА_6 , про який йдеться в клопотанні прокурора, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на вилучене майно.
Крім того, слідчим суддею було проігноровано й те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024000000000539 триває більше року та при цьому жодній особі не повідомлено про підозру, а також (проігноровано) те, що ОСОБА_6 не має жодного відношення до юридичних осіб у дному кримінальному провадженні, не згадувався жодним із вже допитаних свідків, не допитувався в якості свідка та загалом не має будь-якого статусу у даному кримінальному провадженні.
В судове засідання власник майна не з'явився, про дату, час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_7 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу і просив її задовольнити з наведених у ній підстав та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, яка подана власником майна ОСОБА_6 , пояснення представника власника майна - адвоката ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просив задовольнити подану ОСОБА_6 апеляційну скаргу, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційна скарга, яка подана власником майна ОСОБА_6 , задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024000000000539 від 15.04.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Так, відповідно до звернення голови громадської організації «Рух територіальних громад» ОСОБА_9 підприємство комісіонер - ТОВ "ЛЕВОНТІМ" (45210945) без ознак фінансово-господарської діяльності, без найманих працівників та жодної сплати податків в бюджет, не будучи зареєстрованим платником ПДВ, імпортувало з Китаю на користь такого ж фіктивного суб'єкта - ТОВ «НЕЗЛЕЙН ТРЕЙД» (44958852) товарів споживчого призначення на суму понад 90 млн. грн.
ТОВ «НЕЗЛЕЙН ТРЕЙД», не зважаючи на рекордні обсяги імпорту понад 100 млн. грн., не володіє жодною можливістю його зберігати, транспортувати, не відображає часткову його реалізацію, що свідчить про фактичну реалізацію імпортованих товарів за готівку без її відображення та сплати відповідних податків та зборів, та подальший вивід отриманої злочинним шляхом готівки за кордон під виглядом оплат комісіонера по зовнішньо-економічних контрактах.
Ідентичну схему реалізовано наступною парою підприємств, а саме - підприємство комісіонер без будь-яких ознак фінансово-господарської діяльності ТОВ "ЗЕНРАКС"(45205699), та аналогічний суб'єкт комітент ТОВ «АМБРОМВЕЛС» (44958538), на користь якого імпортовано з Туреччини одягу та взуття за рекордно короткі строки обсягом понад 50 млн.грн.
Діяльність цих суб'єктів в 2024 році за повної бездіяльності та сприяння правоохоронних органів, податкової та митної служб, комерційних банків завдала збитків Державному бюджету України на суму понад 35 млн. грн., та дозволила вивести за кордон валютних цінностей на 150 млн. грн.
Крім того, згідно інформації Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області встановлено, що на податковому обліку в ГУ ДПС у Київській області зареєстроване підприємство ТОВ «Білдінг Інвест Груп» (код ЄДРПОУ 40694535), яке задіяне у схемі штучного формування податкового кредиту, шляхом здійснення підміни номенклатури товару - «скруту» та обготівкуванням безготівкових коштів у готівку, підприємствам Київського регіону, в тому числі підприємствам, які є розпорядниками державних коштів.
Суть протиправної господарської діяльності підприємства полягає у тому, що за рахунок сформованого податкового ліміту від придбання плитки керамічної та зовнішньої (близько 43% від загального ПК); крани, шланги та хомути (близько 17% від загального ПК); унітази, умивальники та душові кабінки (близько 8% від загального ПК); радіатори (близько 5% від загального ПК); водонагрівачі, мийки кухонні, меблева фурнітура близько 4% від загального ПК), а також імпорт штор, тканини трикотажної, меблів, світильників, електроінструментів по договору комісії, відбувається реєстрація податкових накладних, в адресу підприємств замовників, з різною номенклатурою будівельних робіт/послуг (ремонтно-будівельні роботи, розроблення проектної документації, комплекс будівельних робіт, бетонування підлоги, послуги з управління будівництвом, роботи по виконанню процедур технічного нагляду, реконструкція живильного електронасосного агрегату, відновлення покрівель, електро - монтажні роботи, роботи по обробці металевих виробів, комплекс робіт протипожежного призначення, консультаційні послуги, реконструкція мереж зовнішнього електропостачання, зачистка дна котлована вручну, надання допомоги у сфері інжинірингу щодо введення в експлуатацію газопроводу, ремонт верстатів, розробка Web-серверного додатка для АЗС, Випробування масляних вимикачів ЮкВ, фарбування стін, будівництво адміністративно-господарської будівлі цеху виробництва м'яких меблів, монтаж кабельної мережі, тощо). Таким чином на підприємстві відбувається зміна номенклатури товару - «скрут».
Одночасно з цим у ході аналізу звітності ТОВ «Білдінг Інвест Груп» було встановлено, що на підприємстві обліковується лише 16 працівників, відсутні супутні послуги, які необхідні для проведення такого об'єму робіт (відсутня оренда офісу та складу, відсутнє електро та водопостачання, відсутнє придбання та оренда техніки, відсутнє придбання та оренда транспорту та спецтехніки).
Слід зазначити, що дані операції відбуваються за рахунок бездіяльності, або ж зловживання службовим становищем, посадовими особами як регіонального рівня - ГУ ДПС у Київській області, так і центрального - ДПС України, оскільки підприємство ТОВ «Білдінг Інвест Груп» подавало таблиці даних платника податку на додану вартість, які було враховані ГУ ДПС у Київській області.
Таким чином, в результаті врахування, а також не скасування таблиць даних платника податку на додану вартість, співробітниками податкових органів, підприємство ТОВ «Білдінг Інвест Груп» має можливість здійснювати реєстрацію податкових накладних з необхідною номенклатурою робіт.
Допитано у якості свідка директора ТОВ «Білдінг Інвест Груп» громадянина України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який у ході допиту не пам'ятав де знаходяться офісні та складські приміщення, не володіє інформацією про кількість працівників, які обліковуються на підприємстві, не володіє інформацією про основних постачальників товарів та замовників послуг.
Окрім цього було допитано у якості свідка громадян України ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які відповідно до поданої звітності обліковуються співробітниками ТОВ «Білдінг Інвест Груп», та повідомили, що їм не відоме вказане підприємство, ніколи не влаштовувались на роботу, заробітну плату не отримували та не виконували будь-яких робіт для даного підприємства.
Також, згідно інформації Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області подальшими оперативними заходами, в тому числі шляхом аналізу СРПН ТОВ «Білдінг Інвест Груп», встановлено інші підприємства з ознаками «фіктивності» які входять до одної групи, а саме: ТОВ «Мр Трейд» ( код СДРПОУ 43167992), ТОВ «БМК «Престиж Буд» (код СДРПОУ 44464584), ТОВ «Мс-Білд» (код СДРПОУ 41795711), ТОВ «Ібк «Смарт Реновейшен» (код СДРПОУ 42855266), ТзОВ «СРНУ-7» (код СДРГІОУ 42189334) та ПП «Модена» (код СДРГІОУ 31541926).
В ході проведення оперативних заходів було встановлено, що організатором злочинної схеми, з надання послуг по мінімізації податкових зобов'язань, документального прикриття безтоварних операцій підприємствам реального сектору економіки у тому числі розпорядникам бюджетних коштів Київського регіону, шляхом переведення безготівкових коштів у готівку є ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (ІПН НОМЕР_5 ) проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
В даній протиправній діяльності ОСОБА_14 допомагають наступні особи:
- ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (ІПН НОМЕР_6 ), виконує функції співорганізатора злочинної групи;
- ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (ІПН НОМЕР_7 ), виконує функції співорганізатора злочинної групи;
- ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (ІПН НОМЕР_8 ), виконує функції менеджера злочинної групи;
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (ІПН НОМЕР_9 ), виконує функції фінансиста злочинної групи.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 09.04.2025 року (справа № 757/16339/25-к) надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , з метою виявлення та вилучення предметів та документів, які мають доказове значення у кримінальному провадженні, згідно переліку, що вказаний в зазначеній ухвалі суду.
29.04.2025 року на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва проведено обшук, за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами проведення обшуку виявлено та вилучено наступне:
- ноутбук Lenovo s\n PF4FCCAR із зарядним пристроєм на якому містяться первинні фінансово-господарські документи TOB «МР Трейд», ТОВ «ІБК «Смарт Реновейшен», ТОВ «БМК «Престиж Буд», ТОВ «Білдінг Інвест Груп», ПП «Модема», та які мають значення для розслідування кримінального провадження;
- робочі зошити в яких містяться дані щодо сум перерахування коштів по ТОВ «Білдінг Інвест Груп», ТОВ «МР Трейд», ТОВ «ІБК «Смарт Реновейшен», ТОВ «Мс-Білд» у кількості 3 шт.;
- мобільний телефон iPhone 13 Pro, ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 на якому міститься переписка з ОСОБА_14 та інформація щодо діяльності підприємств зазначених в ухвалі суду;
- мобільний телефон Xiaomi Росо С65, ІМЕІ: НОМЕР_10 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 на якому міститься переписка з ОСОБА_14 та інформація щодо діяльності підприємств зазначених в ухвалі суду.
12.05.2025 року прокурор групи прокурорів укримінальному провадженні №42024000000000539 ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42024000000000539 від 15.04.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Клопотання обґрунтоване посиланням зокрема на те, що вказане майно згідно ч. 7 ст. 236 КПК України, вважається тимчасово вилученим майном та належить ОСОБА_6 .
Вищевказані мобільні телефони та ноутбук вилучено, для проведення комп»ютерно-технічної експертизи.
У клопотанні прокурор зазначав про те, що 29.04.2025 року вищевказані речі, предмети та документи визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки на них містяться відомості, які мають значення для розслідування кримінального провадження.
Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
З метою забезпечення схоронності вищевказаних речових доказів, враховуючи, що з матеріалів досудового розслідування кримінального провадження вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вказане майно, яке 29.04.2025 року вилучене під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України, оскільки було знаряддям вчинення кримінального правопорушення та зберегло на собі сліди його вчинення, а також має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, необхідно накласти арешт на вказане тимчасово вилучене майно.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 рокучастково задоволено клопотання прокурора групи прокурорів укримінальному провадженні №42024000000000539 ОСОБА_7 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42024000000000539 від 15.04.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Накладено арешт на майно, вилучене 29.04.2025 року під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- ноутбук Lenovo s\n PF4FCCAR із зарядним пристроєм на якому містяться первинні фінансово-господарські документи ТОВ «МР Трейд», ТОВ «ІБК «Смарт Реновейшен», ТОВ «БМК «Престиж Буд», ТОВ «Білдінг Інвест Груп», ПП «Модема»,
- робочі зошити у кількості 3 шт.
В задоволенні іншої частини клопотання - відмовлено.
Частково задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №42024000000000539 від 15.04.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та накладаючи арешт на тимчасово вилучені ноутбук та робочі зошити, окрім мобільних телефонів, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою його збереження як речового доказу у вказаному кримінальному провадженні.
З таким висновками слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Так, задовольняючи частково дане клопотання, слідчий суддя прийшов до висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучені ноутбук та робочі зошити у кількості 3 шт., оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовими доказами постановою старшого слідчого в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України майора юстиції ОСОБА_18 від 29.04.2025 року у даному кримінальному провадженні (№42024000000000539 від 15.04.2024 року).
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на ноутбук та робочі зошити, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора в частині накладення арешту на вилучені при обшуку ноутбук та робочі зошити.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів апеляційної скарги власника майна ОСОБА_6 , у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вилучені при обшуку ноутбук та робочі зошити, з метою забезпечення їх збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Твердження апелянта про непричетність ОСОБА_6 до кримінального правопорушення та про те, що йому не оголошено підозру, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення про те, що вилучене майно ноутбук та робочі зошити, можуть містити відомості, які будуть використані як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому зазначене майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Твердження апелянта про те, що арештоване майно не відповідає критеріям ст. 98 КПК України та не має відношення до даного кримінального правопорушення є безпідставними, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що тимчасово вилучене майно (ноутбук та робочі зошити) могло зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Доводи апеляційної скарги власника майна про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про неспівмірність обмеження прав власника завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали в оскаржуваній власником майна ОСОБА_6 частині.
Щодо висновків слідчого судді про відмову в задоволенні клопотання в частині накладення арешту на вилучені під час обшуку телефони слід зазначити наступне.
Відмовляючи у задоволенні клопотання прокурора в частині накладення арешту на мобільний телефон iPhone 13 Pro, IMEI: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 та мобільний телефон Xiaomi Poco C65, ІМЕІ: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 , слідчий суддя посилався на те, що згідно ч. 2 ст. 168 КПК України забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Слідчий суддя послався на те, що в протоколі обшуку зазначено, що ОСОБА_6 добровільно надав слідчому мобільні телефони, а також повідомив паролі доступу до них, а отже власником не обмежувався до нього доступ.
Крім цього, до клопотання не долучено копію постанови про призначення експертизи, на виконання якої експертам було надано вилучені мобільні телефони, при тому, що у клопотанні прокурор вказав, що вилучалися вони з метою проведення комп'ютерно-технічної експертизи.
Зауважив на тому, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, вилучене 29.04.2025 року, тобто майже за місяць до розгляду клопотання, проте за цей час орган досудового розслідування будь-яких дій з ним не вчиняв, зокрема, у клопотанні та додатках до нього відсутні відомості щодо огляду вилученого майна.
З огляду на наведене, враховуючи, що прокурором не надано достатньої кількості доказів необхідності накладення арешту на вилучені мобільні телефони, їх відповідність критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, слідчий суддя не вбачав достатніми та обґрунтованими підстави для задоволення клопотання.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.
Дослідивши доводи клопотання прокурора в цій частині та матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, за яким здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку, що майно, належне ОСОБА_6 , що вилучене 29.04.2025 року під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон iPhone 13 Pro, IMEI: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 та мобільний телефон Xiaomi Poco C65, ІМЕІ: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 , відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, оскільки оглядом вилучених мобільних телефонів встановлено, що останні містять відомості, які мають значення для розслідування кримінального провадження.
Зокрема, при огляді телефонів в них виявлено документи фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарської діяльності зазначених в ухвалі слідчого судді та інших, у т.ч. ФОП; переписку, що може свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, зафіксовано відомості про спілкування імовірно причетних осіб через програмні застосунки, тому є достатні підстави вважати, що вилучені телефони можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для арешту вказаного майна, як речового доказу, з метою його збереження.
Крім того, 29.04.2025 року старшим слідчим в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України майором юстиції ОСОБА_18 винесено постанову про визнання вищевказаної техніки речовими доказами у кримінальному провадженні.
Слід наголосити, що вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно може містити дані, які можуть підтверджувати відомості про встановлення факту здійснення протиправної діяльності, а тому належні ОСОБА_6 телефони можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Прокурором у клопотанні, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України доведено, що існують правові підстави для накладення арешту на вилучене майно з метою забезпечення збереження вказаного майна як речових доказів, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути знищене, приховане, передане чи відчужене.
З огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Висновки слідчого судді в оскаржуваній ухвалі про порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України до уваги колегією суддів не приймаються, враховуючи наступне.
Так, як убачається із клопотання прокурора, у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що вилучене майно (телефони) могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, за умови доведеності прокурором наявності беззаперечних підстав для накладення арешту на вилучене майно, порушення органами слідства вимог ст. 168 КПК України не можуть бути безумовною підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, слідчий суддя дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для накладення арешту на майно, належне ОСОБА_6 , а саме: мобільний телефон iPhone 13 Pro, IMEI: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ; мобільний телефон Xiaomi Poco C65, ІМЕІ: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 .
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна.
Крім цього, колегія суддів при вирішенні питання про накладення арешту на майно, також враховує той факт, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження.
Негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено, як не встановлено і невідповідності клопотання прокурора про арешт майна вимогам ст.ст. 170, 171 КПК України, які б свідчили про наявність визначених законом підстав для відмови у задоволенні такого клопотання.
Зважаючи на викладене вище, слідчий суддя, не в повній мірі дослідивши клопотання із доданими до нього документами, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора в частині накладення арешту на мобільні телефони, яке останнім було належним чином обґрунтоване та мотивоване.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про те, що слідчий суддя дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для накладення арешту на вилучене майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.
Отже, сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
На підставі вищевикладених обставин колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги власника майна ОСОБА_6 та задоволення апеляційної скарги прокурора ОСОБА_7 із скасуванням ухвали слідчого судді в частині відмови у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42024000000000539 від 15.04.2024, а саме на:
- мобільний телефон iPhone 13 Pro, IMEI: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон Xiaomi Poco C65, ІМЕІ: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 , та постановлення в цій частині нової ухвали про задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вказане майно. В іншій частині оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні № 42024000000000539 ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року, в частині відмови у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42024000000000539 від 15.04.2024, а саме на:
- мобільний телефон iPhone 13 Pro, IMEI: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон Xiaomi Poco C65, ІМЕІ: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 - скасувати.
Постановити в цій частині нову ухвалу, якою клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42024000000000539 від 15.04.2024 - задовольнити.
Накласти арешт на майно, тимчасово вилучене 29.04.2025 під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон iPhone 13 Pro, IMEI: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ;
- мобільний телефон Xiaomi Poco C65, ІМЕІ: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 .
В іншій частині ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21 травня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4