Справа № 752/9475/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4353/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
08 липня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року про арешт майна,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_9 ,
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві лейтенанта поліції ОСОБА_10 , яке погоджене прокурором Голосіївської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_11 , у кримінальному провадженні №12025100010001371, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.04.2025 року.
Накладено арешт на мобільний телефон марки «Айфон 12 Про», який вилучено та поміщено до спецпакету №ICR0122945, принтер сірого кольору марки «Самсунг», який опечатано клейкою червоною наліпкою №NPU1193601, дві печатки, які вилучено до спецпакету №PSP2107103, ноутбук чорного кольору марки «Асер», який вилучено до спецпакету №PSP4333916, мобільний телефон марки «Самсунг» синьо-жовтого кольору, два мобільних телефона марки «Номі», мобільний телефон марки «Редмі» чорного кольору, мобільний телефон марки «Влек Бері» чорного кольору, які поміщено до спецпакету № PSP2107101, грошові кошти в кількості 54000 гривень, які поміщено до спецпакету №ICR0122946, два сім-холдера, пустий стартовий пакет «Київстар», які поміщено до спецпакету №ICR122944, два блокноти синього кольору формату А4 з надписами пов'язаними з шахрайськими діями, 50 арк. А4 з чорновими записами та 42 арк. А4 з документацією, пов'язаними з шахрайськими діями, які вилучено та поміщено до спецпакету № PSP3239545.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу Голосіївського районного суду міста Києві від 01.05.2025 року та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 про арешт майна відмовити.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена слідчим суддею з грубим порушенням норм процесуального права, без з'ясування дійсних фактичних обставин події кримінального правопорушення та оцінки приналежності арештованого майна до обставин такої події.
Так, слідчий суддя, накладаючи арешт на тимчасово вилучене майно, що відбулося внаслідок несанкціонованого обшуку 10.04.2025 року, проігнорував наступні обставини.
Із клопотання про арешт майна вбачається, що воно було складено 11.04.2025 року.
Однак за відміткою канцелярії Голосіївського районного суду міста Києва вказане клопотання надійшло до суду першої інстанції 17.04.2025 року та зареєстроване за вх. № 24666.
При цьому, у матеріалах справи на момент ознайомлення був відсутній будь-який поштовий конверт, за яким можна прослідкувати дату надсилання клопотання, якщо воно надсилалося поштою. Із цього очевидно вбачається, що клопотання про накладення арешту подавалося слідчим наручно фактично в день його реєстрації, а саме 17.04.2025 року, що є порушенням слідчим строків, передбачених ч.1 ст. 171 КПК України.
Вказує на те, що ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 23.04.2025 року у справі №752/9475/25 про проведення обшуку, що надана слідчим до матеріалів даної справи, була постановлена лише 01.05.2025 року, тобто в день постановлення оскаржуваної ухвали, та містить ряд процесуальних недоліків, які не дозволяли слідчому судді достовірно перевірити дотримання процедури проведеного обшуку.
Адвокат зазначає про те, що слідчий суддя грубо порушив строки розгляду клопотання, передбачені 1 ст. 172 КПК (клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача).
Також, слідчий суддя не врахував, що з моменту внесення до ЄРДР (майже 2 місяці) повідомлення про кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КПК, жодній особі, у тому числі і власнику майна ОСОБА_6 , не було повідомлено про підозру. Окрім того, за участю ОСОБА_6 не було проведено навіть допиту у якості свідка.
Скаржник зауважує, що слідчим суддею проігноровано той факт, що майно, на яке був накладений арешт оскаржуваною ухвалою, не має жодних ідентифікаційних ознак, зокрема, щодо телефонів відсутнє уточнення їх моделі, ІМЕІ тощо, щодо паперів формату А4 - зазначено лише всеохоплюючу назву (папери А4, блокноти) за відсутності чіткого їх опису для можливості їх ідентифікації та унеможливлення можливої подальшої втрати та/або спотворення.
Посилається на те, що слідчим суддею проігноровано, що за умови повідомлення про кримінальне правопорушення заявником не було надано до матеріалів справи укладеного між двома юридичними особами договору поставки (в копії чи оригіналі), що виключає оцінку слідчим та судом змісту умов договору щодо дат поставки.
На думку апелянта, у зв'язку з укладанням договору поставки 08.04.2025 року та повідомлення про кримінальне правопорушення вже на наступний день, варто підійти досить до цих обставин критично, оскільки за правилами цивільного обороту стороні постачальника зазвичай надається певний строк для виконання договору поставки. Тож для розмежування факту шахрайства та звичайних господарських правовідносин необхідно надати і певну правову оцінку погодженим умовам договору, зокрема в частині строків виконання зобов'язань.
Таким чином, слідчим, та відповідно, слідчим суддею не було жодним чином обгрунтовано приналежність тимчасово виявленого майна до обставин кримінального правопорушення.
Крім цього представник власника майна зазначає, що слідчий суддя не звернув уваги на невідповідність клопотання слідчого про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК, прийняв його до розгляду та ухвалив передчасне рішення, яке не можна вважати законним та обґрунтованим.
Так, обґрунтовуючи клопотання про необхідність накладення арешту, слідчий послався на те, що застосування в даному кримінальному проваджені заходу забезпечення у виді арешту майна необхідне з метою збереження речових доказів, що відповідатиме потребам досудового розслідування.
Водночас, клопотання слідчого всупереч вимогам ч. 2 ст. 171 КПК, не містить ідентифікаційних ознак вилученого майна, що перешкоджає конкретизувати, на що саме прокурор просить накласти арешт, що може в подальшому потягнути за собою негативні наслідки для даного кримінального провадження та не буде слугувати його завданням, а також може порушити права власника та володільця майна.
У клопотанні слідчий просив накласти арешт на печатки, телефони, ноутбук, принтер, блокноти з чорновими записами, листки паперу А4 тощо різних кольорів із загальними назвами, без повного опису їх вмісту, назви/реквізитів документів. Також незрозумілим залишається те, які саме блокноти та з якими чорновими записами було вилучено, а також яке доказове значення має інше майно, з урахуванням відсутності його ідентифікаційних ознак.
Скаржник зауважує на неприпустимості загального зазначення документів, листків А4, блокнотів тощо, адже кожен вилучений документ має містити конкретні ідентифікаційні ознаки, зокрема назву, дату, суб'єкта видання чи суб'єктів укладення, суть кількість аркушів, кількість документів, а також зазначення стосовно того чи є документ оригіналом або копією, та ін.
Неприпустимим також є зазначення загальної всеохоплюючої назви чорновиків для можливості їх ідентифікації та унеможливлення можливої подальшої втрати або спотворення.
За версією органу досудового розслідування, вилучені речі та документи мають відношення до кримінального провадження, однак без їх чіткої ідентифікації в клопотанні про накладення арешту на майно та в ухвалі слідчого судді про накладення арешту, в подальшому існує великий ризик їх втрати або спотворення, а також визнання цих доказів недопустимими, що в свою чергу не буде слугувати досягненню мети досудового розслідування.
За таких підстав, у даному кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, клопотання слідчого не може бути розглянуто по суті, оскільки воно не відповідає вимогам ст.171 КПК, з урахуванням відсутності повної інформації в клопотанні щодо вилученого майна.
Враховуючи недотримання прокурором вимог ст.171 КПК, слідчий суддя повинен був керуватися вимогами ч. 3 ст.172 КПК та мусив повернути слідчому клопотання для усунення недоліків.
В доповненнях до апеляційної скарги, що надійшли до суду 18.06.2025 року від адвоката ОСОБА_7 , остання зазначила про те, що 27.05.2025 року на адресу керівника ТОВ «МЕТ-ТЕХ» (заявника щодо кримінального провадження) був поданий адвокатський запит з вимогою надати належним чином посвідчену копію договору №07/04/2025 від 07.04.2025, укладеного між ТОВ «МЕТ-ТЕХ» та ТОВ «Торговий дім «УКРМЕТБУД» (код в ЄДРПОУ 45646727).
Виконання зазначеного адвокатського запиту зі сторони ТОВ «МЕТ-ТЕХ» було проігноровано.
Також, цього ж дня було подано до слідчого СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 заяву з вимогою ознайомитись зі змістом договору №07/04/2025 від 07.04.2025 року, укладеного між ТОВ «МЕТ-ТЕХ» та ТОВ «Торговий дім «УКРМЕТБУД» з можливістю зробити з нього фотокопію.
У Голосіївському УП ГУНП у м. Києві вказаній заяві було присвоєно вх. №87465-2025, однак жодної відповіді до цього часу так і не надійшло.
Таким чином, з'ясувати зміст та умови договору поставки не вбачається можливим.
Наголошує на тому, що у межах даного кримінального провадження несанкціоновані обшуки в один день були проведені у декількох осіб, однак за змістом ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 21.04.2025 року у справі №752/9475/25 клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №12025100010001371 від 09.04.2025 було вирішено повернути старшому слідчому відділу Голосіївського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_2 для усунення недоліків, встановивши строк тривалістю 72 години з моменту отримання даної ухвали.
Станом на теперішній час зазначене клопотання повторно до суду не подавалося, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість наміру щодо арешту майна.
Таким чином, внаслідок суперечливої та непослідовної практики різних слідчих суддів Голосіївського районного суду міста Києва наразі ОСОБА_6 опинився у вкрай невигідному становищі, що суперечить засадам справедливого судочинства, рівності сторін та правової визначеності.
Також зазначає, що з моменту подання апеляційної скарги та до цієї дати у кримінальному провадженні №12025100010001371 від 09.04.2025 року фактично досудове розслідування у межах вказаного кримінального провадження не проводиться: відсутні будь-які слідчі (розшукові) дії, не здійснюється виклик учасників провадження, не повідомляється про підозру, що свідчить про його формальний характер.
З огляду на наведене, скаржник зауважує, про те, що відсутнє належне обґрунтування необхідності арешту. Клопотання про арешт не містить жодного конкретного обґрунтування щодо того, як саме кожен із вилучених предметів відповідає критеріям речового доказу відповідно до ст. 98 КПК України. Зазначення загального формулювання про «наявність шахрайських дій» не відповідає вимогам конкретності та достатності підстав.
Зазначає про фактичну відсутність досудового розслідування. Після вилучення майна слідчими не було вжито жодних активних слідчих (розшукових) дій. Власнику майна не повідомлено про підозру, а слідство не демонструє жодного прогресу, що свідчить про формальний характер провадження, метою якого є блокування права власності.
Вказує на непропорційність втручання у право приватної власності.
Посилається на те, що арешт майна, у тому числі особистих мобільних телефонів, ноутбука, принтера та готівкових коштів, суттєво обмежує повсякденну життєдіяльність ОСОБА_6 . При цьому не доведено, що без арешту таке майно не може бути використане як доказ.
Вказує на різну правозастосовчу практику в межах одного провадження.
В межах даного кримінального провадження інші слідчі судді (зокрема ухвалою у справі №752/9475/25 від 21.04.2025) вже повертали клопотання слідчого про арешт майна на доопрацювання, що підтверджує наявність сумнівів у належній обґрунтованості поданих клопотань. Проте ухвалою від 01.05.2025 року щодо ОСОБА_6 арешт був накладений без критичного аналізу та належного дослідження наданих доказів.
В судове засідання власник майна не з'явився, про дату, час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна - адвоката ОСОБА_9 , який підтримав подану апеляційну скаргу з доповненнями та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечив, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга з доповненнями не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що оскаржувану ухвалу постановлено за відсутності власника майна та його представника.
Копію оскаржуваної ухвали адвокатом ОСОБА_7 отримано 20.05.2025 року та подано апеляційну скаргу, з врахуванням вихідних днів, в межах п'ятиденного строку - 26.05.2025 року.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи власників майна про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, відтак пропущений апелянтами процесуальний строк підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, до Голосіївського УМ ГУ МП у м. Києві надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що 08.04.2025 року приблизно о 9 год. 20 хв., перебуваючи за адресою: м. Київ, пров. Мисливський 1-6, гр. ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибувши за вищевказаною адресою з метою отримання матеріалів, які замовила компанія ТОВ «МЕТ-ТЕХ» на суму 315 000 грн., у компанії «Торговий Дім «УКРМЕТБУД» ЄДРПОУ 45646727, не отримав вищезазначене замовлення, та в результаті шахрайських дій невстановлених осіб компанія 'ГОВ "МЕТ-ТЕХ" зазнала збитків в значних розмірах під час військового стану.
В ході слідства, 10.04.2025 року в період часу з 12:54 по 13:27 було допитано в якості потерпілого гр. ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вона є помічником директора TOB "МЕТ-ТЕХ", яка відповідно до довіреності № 1 від 08.04.2025 року уповноважена представляти інтереси ТОB "МЕТ-ТЕХ".
В ході спілкування з ОСОБА_13 встановлено, що 07.04.2025 року о 11 год. 27 хв. ТОВ "МЕТ-ТЕХ" уклало договір-поставки №07/04/2025 року, з ТОВ Торговий Дім «УкрМетБуд» (виступав як постачальник), директором якого був ОСОБА_14 , стосовно закупівлі арматури для подальшого продажу даного металу. Менеджер ОСОБА_15 запланувала зустріч з постачальниками, яка мала відбутись 08.04.2025 року за адресою: м. Київ, Нова Вулиця, 1.
08.04.2025 року приблизно о 9 годині водій ОСОБА_12 , НОМЕР_1 був за вищевказаною адресою. Його зустрів ОСОБА_16 , який був разом з іншим представником, дані особи провели водія до складу, показали товар, водій запевнився, що все було наявне та в справному виді.
Після того як водій відзвітувався менеджеру, що все гаразд, 08.04.2025 року о 11 год. 33 хв. ОСОБА_17 надіслала на вищевказаний банківський рахунок ТОВ Торговий Дім «УкрМетБуд» грошові кошти в розмірі 315 000 грн.
Після перерахування грошових коштів, водію надали ТТН, оригінал договору та рахунок. Пізніше, через час, водій зателефонував ОСОБА_17 , та повідомив, що наразі ще не погрузили матеріал. На запитання чому так, ОСОБА_16 сказав, що вони привезли не достатню кількість арматури, оскільки вони перепродали більше ніж очікували минулим покупцям, та запропонував приїхати на інший склад.
Так, ТОВ "МЕТ-ТЕХ" вирішили, що або хай повертають кошти, або відгружають в необхідній кількості арматуру, оскільки на складах її було достатньо. На дані слова ОСОБА_16 сказав, що вони повернуть кошти, а вже на наступний день привезуть те, чого не вистачало та можна буде провести повторну операцію. Через півгодини, в месенджері «Вайбер» ОСОБА_16 надіслав менеджеру ОСОБА_17 нібито квитанцію №383 про повернення грошових коштів, однак ніякі грошові кошти на рахунок не повертались.
ОСОБА_16 попросив час до 9 ранку 09.04.2025 року, щоб Товариство зачекало поки повернуть грошові кошти. Однак, 09.04.2025 року нічого не змінилось та ОСОБА_16 заблокував менеджера. Після чого на лінію «102» звернувся водій, який був на місці події. Так, ТОВ "МЕТ-ТЕХ" шахрайськими діями було завдано матеріальних збитків на суму 315 000 гривень.
В ході проведення оперативно-розшукових заходів встановлено осіб, які причетні до вчинення вказаного кримінального правопорушення, а саме: ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Так, відповідно до п. 3 ст. 233 КПК України проведено невідкладний обшук 10.04.2025 року в період часу з 11 год. 54 хв. до 14 год. 12 хв. в офісному приміщенні, яке орендує гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Айфон 12 Про», який вилучено та поміщено до сгіецпакету №ІСR0122945, принтер сірого кольору марки «Самсунг», який опечатано клейкою червоною наліпкою №NРU 1193601, дві печатки, які вилучено до спецпакету №РSР2107103, ноутбук чорного кольору марки «Асер», який вилучено до спецпакету №РSР4333916, мобільний телефон марки «Самсунг» синьо-жовтого кольору, два мобільних телефона марки «Hомі», мобільний телефон марки «Редмі» чорного кольору, мобільний телефон марки «Влек Бері» чорного кольору, які поміщено до спецпакету № РSР2107101, грошові кошти в кількості 54000 гривень, які поміщено До спецпакету №ICR0122946, два сім-холдера, пустий стартовий пакет «Київстар», які поміщено до спецпакету №ІСR 122944, два блокноти синього кольору формату А4 з надписами пов'язаними з шахрайськими діями. 50 арк. А4 з чорновими записами та 42 арк. А4 з документацією пов'язаними з шахрайськими діями, які вилучено та поміщено до спецпакету № РSР3239545.
17.04.2025 року до Голосіївського районного суду надійшло клопотання (датоване 11.04.2025 року) від старшого слідчого СВ Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві лейтенанта поліції ОСОБА_10 , яке погоджене прокурором Голосіївської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_11 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12025100010001371, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру судових розслідувань 09.04.2025 року.
Клопотання обґрунтоване з посиланням на те, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з мстою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешту кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Слідчий у клопотання зазначив про те, що з метою забезпечення вищезазначених речових доказів на виявлене та вилучене в ході обшуку майно необхідно накласти арешт.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві лейтенанта поліції ОСОБА_10 , яке погоджене прокурором Голосіївської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_11 , у кримінальному провадженні №12025100010001371, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру судових розслідувань 09.04.2025 року.
Накладено арешт на мобільний телефон марки «Айфон 12 Про», який вилучено та поміщено до спецпакету №ICR0122945, принтер сірого кольору марки «Самсунг», який опечатано клейкою червоною наліпкою №NPU1193601, дві печатки, які вилучено до спецпакету №PSP2107103, ноутбук чорного кольору марки «Асер», який вилучено до спецпакету №PSP4333916, мобільний телефон марки «Самсунг» синьо-жовтого кольору, два мобільних телефона марки «Номі», мобільний телефон марки «Редмі» чорного кольору, мобільний телефон марки «Влек Бері» чорного кольору, які поміщено до спецпакету № PSP2107101, грошові кошти в кількості 54000 гривень, які поміщено до спецпакету №ICR0122946, два сім-холдера, пустий стартовий пакет «Київстар», які поміщено до спецпакету №ICR122944, два блокноти синього кольору формату А4 з надписами пов'язаними з шахрайськими діями, 50 арк. А4 з чорновими записами та 42 арк. А4 з документацією пов'язаними з шахрайськими діями, які вилучено та поміщено до спецпакету № PSP3239545.
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №12025100010001371, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.04.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою його збереження як речового доказу у вказаному кримінальному провадженні.
При цьому, слідчим суддею встановлені наступні обставини.
ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025100010001371 від 09.04.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.
Відповідно до п. 3 ст. 233 КПК України проведено невідкладний обшук 10.04.2025 року в період часу з 11 год. 54 хв. до 14 год. 12 хв. в офісному приміщенні, яке орендує гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Айфон 12 Про», який вилучено та поміщено до спецпакету №ICR0122945, принтер сірого кольору марки «Самсунг», який опечатано клейкою червоною наліпкою №NPU1193601, дві печатки, які вилучено до спецпакету №PSP2107103, ноутбук чорного кольору марки «Асер», який вилучено до спецпакету №PSP4333916, мобільний телефон марки «Самсунг» синьо-жовтого кольору, два мобільних телефона марки «Номі», мобільний телефон марки «Редмі» чорного кольору, мобільний телефон марки «Влек Бері» чорного кольору, які поміщено до спецпакету № PSP2107101, грошові кошти в кількості 54000 гривень, які поміщено до спецпакету №ICR0122946, два сім-холдера, пустий стартовий пакет «Київстар», які поміщено до спецпакету №ICR122944, два блокноти синього кольору формату А4 з надписами пов'язаними з шахрайськими діями, 50 арк. А4 з чорновими записами та 42 арк. А4 з документацією пов'язаними з шахрайськими діями, які вилучено та поміщено до спецпакету № PSP3239545.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 23.04.2025 року надано дозвіл на проведення обшуку в офісному приміщенні, яке орендує гр. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Постановою слідчого від 10.04.2025 року вищезазначене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12025100010001371 від 09.04.2025 року.
Додатками до клопотання підтверджується, що речові докази містять наявну слідову інформацію щодо вчиненого кримінального правопорушення, мають значення для забезпечення кримінального провадження, існує можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні.
Таким чином, розглянувши клопотання та документи до нього, беручи до уваги наявність достатніх підстав для накладення арешту на майно, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання підлягає задоволенню.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Так, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя прийшов до висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучене під час обшуку майно (телефони, ноутбук, грошові кошти, сім-холдери, стартовий пакет, блокноти, документацію, печатки, принтер), оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовими доказами постановою старшого слідчого СВ Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві лейтенанта поліції ОСОБА_10 від 10.04.2025 року у даному кримінальному провадженні.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів апеляційної скарги представника власника майна, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Щодо доводів апелянта про порушення слідчим строку на подання клопотання про накладення арешту, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Вказана норма закону, виходячи з її змісту, не передбачає неможливості розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна в разі порушення строків звернення з таким клопотанням до суду, а лише регулює дії слідчого та прокурора у випадку недотримання ними зазначеної норми закону. За умови доведеності прокурором передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту, факт порушення встановленого законом строку звернення з клопотанням до суду сам по собі не являється достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Твердження апелянта про непричетність ОСОБА_6 до кримінального правопорушення та про те, що йому не повідомлено про підозру у даному кримінальному провадженні, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення про те, що вилучене майно, зокрема (телефони, ноутбук, сім-холдери, стартовий пакет, блокноти, документація, печатки, принтер) є матеріальними об'єктами, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а вилучені грошові кошти можуть бути набутими кримінально протиправним шляхом, а тому зазначене майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги про відсутність будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення, вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 , та його непричетність до кримінального правопорушення є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Твердження апелянта про те, що арештоване майно не відповідає критеріям ст. 98 КПК України та не має відношення до кримінального правопорушення є безпідставними, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучене майно, зокрема кошти, можуть бути набутими кримінально протиправним шляхом, а вилучені телефони, ноутбук, сім - холдери, стартовий пакет, блокноти, документація, печатки та принтер могли зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та можуть містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що клопотання слідчого не містить конкретизуючих ознак вилученого майна колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані.
На переконання колегії суддів, незазначення слідчим у клопотанні ідентифікуючих ознак вилученого під час обшуку майна, не свідчить про необґрунтованість доводів клопотання слідчого про необхідність накладення арешту на вилучене майно, належне ОСОБА_6 , з метою збереження речових доказів та не є визначеною законом підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.
Посилання апелянта на порушення процедури проведення обшуку та вилучення речей не свідчать про неправильність висновків, викладених слідчим суддею, оскільки вказані посилання апелянта фактично зведені до оскарження законності проведеного обшуку, що не є предметом даного апеляційного розгляду, натомість оцінка законності проведеної такої слідчої (процесуальної) дії, а також належності та допустимості отриманих унаслідок такої слідчої дії відомостей, може бути надана під час розгляду кримінального провадження по суті.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи сторони апелянта про те, що постанова слідчого від 10.04.2025 року про визнання майна речовими доказами носить формальний характер, так як вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно було набуте кримінально - протиправним шляхом (грошові кошти) та зберегло на собі сліди кримінального правопорушення, що встановлюються під час кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Що стосується доводів апелянта, щодо порушення слідчим суддею строку розгляду клопотання про накладення арешту на майно, що є порушенням ч. 1 ст. 172 КПК України, то колегія суддів вважає за необхідне вказати, що порушення строків розгляду клопотання про накладення арешту на майно, також, не є визначеною законом підставою для відмови у задоволенні такого клопотання про накладення арешту на майно, за умови беззаперечної доведеності слідчим у клопотанні необхідності такого арешту.
Колегією суддів перевірено і доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без участі власника майна та його представника. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням того, що в такому випадку відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, у власника майна виникає право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Крім того, слід зауважити, що процесуальні права власника майна щодо подачі пояснень та заперечень стосовно накладеного арешту відновлено під час апеляційного розгляду, де останній не був обмеженим в своїх правах відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги з доповненнями.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу з доповненнями - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року.
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4