Справа № 757/6597/25-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3262/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
08 липня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року про арешт майна,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 рокузадоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно, яке було вилучено 03.02.2025 року в ході проведення обшуку земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:75:195:0011 за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем здійснення протиправної діяльності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рамках кримінального провадження № 12021000000001359 від 02.11.2021.
Накладено арешт на майно, яке було вилучено 03.02.2025 року в ході проведення обшуку земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:75:195:0011 за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем здійснення протиправної діяльності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рамках кримінального провадження № 12021000000001359 від 02.11.2021 року, а саме автомобіль марки ЗАЗ Vida VIN: НОМЕР_1 д.н.з. НОМЕР_2 із свідоцтвом про реєстрацію, що на праві власності належить ОСОБА_6 ; автомобіль марки CITROEN Berlingo VIN: НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 із свідоцтвом про реєстрацію, що на праві власності належить ОСОБА_6 ; автомобіль марки SMART VIN: НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 із ключем запалювання та свідоцтвом про реєстрацію, що на праві власності належить ОСОБА_6 ; автомобіль марки BMW 428I VIN: НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 із ключем запалювання та свідоцтвом про реєстрацію, що на праві власності належить ОСОБА_6 ; автомобіль марки IVECO VIN: НОМЕР_9 , д.н.з. НОМЕР_10 із свідоцтвом про реєстрацію, що на праві власності належить ОСОБА_6 .
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 27 лютого 2025 року про накладення арешту на майно, як незаконну.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала є явно незаконною та необгрунтованою, через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Вказує на те, що оскаржувана ухвала постановлена незаконним складом суду.
Посилається на те, що всупереч вимогам Указу Президента України «Про внесення змін до Мережі та кількісного складу суддів місцевих судів» від 18 жовтня 2001 року № 990/2001 Печерський районний суд міста Києва не був утворений у законний спосіб.
Відповідно до п. 1 Указу Президента України «Про внесення змін до Мережі та кількісного складу суддів місцевих судів» від 18 жовтня 2001 року № 990/2001 прийнято рішення про ліквідацію місцевих судів міста Києва, в т.ч., Печерського районного суду.
Водночас, згідно з п.2 цього Указу прийнято рішення про утворення місцевих судів міста Києва, в т.ч., про утворення Печерського районного суду.
Всупереч вимогам ст.6, ч.2 ст.19, п.23 ст.106 Конституції України, ст. 147, ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Печерський районний суд міста Києва за даними Єдиного державного реєстру належить до сфери управління територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві.
Більше того, органом управління Печерського райсуду також є територіальне управління Державної судової адміністрації у м. Києві.
При цьому, законом не передбачено, що ДСА (або його територіальне управління) має право здійснювати функцію органу управління місцевих судів у період їх діяльності, а також виступати "вищестоящою" організацією по відношенню до місцевого суду.
Відтак і діяльність Печерського районного суду міста Києва є незаконною, оскільки управління ним здійснює орган, який не мав і не має на те законних повноважень.
На думку апелянта, всупереч вимогам ст.ст. 6, 124 Конституції України, ст. 24, ч.5 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Печерський районний суд не має статусу органу державної влади.
Також скаржник вказує на те, що слідчим суддею залишено поза увагою незаконність та невідповідність вимогам кримінального процесуального закону клопотання прокурора про накладення арешту на майно.
Так, відповідно до п.1 ч.2 ст. 39 КПК України, керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
Адвокат вважає, що діючи на порушення вказаної кодексальної норми, керівником органу досудового розслідування не прийняте рішення про доручення здійснення досудового розслідування відносно незаконно підозрюваного ОСОБА_6 , за ч. 2 ст.255, ч.4 ст.28, ч.3 ст. 209 КК України, що вказує на його незаконність та набуття недопустимих доказів, вчинення незаконних процесуальних дій, складання незаконних процесуальних документів, в тому числі клопотання про арешт майна.
Матеріалами судового провадження підтверджено, що у даній справи вказані процесуальні рішення відсутні.
Представник власника майна вказує і на те, що слідчим суддею проігноровано (залишено поза увагою) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону - порушення вимог ст. 276 КПК України.
Прокурори, будучи процесуальними керівниками, через невиконання або неналежне виконання своїх службових обов'язків, не відреагували на незаконне повідомлення про підозру, через відсутність достатніх доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Так, 03.02.2025 року ОСОБА_6 незаконно повідомлено про підозру за ч.2 ст.255, ч.4 ст.28, ч. 3 ст. 209 КК України.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України повідомлення про підозру здійснюється у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Однак, слідчим суддею не враховано, не перевірено наявність обґрунтованої підозри.
Так, слідчим суддею не враховано (проігноровано) відсутність обґрунтованої підозри за ст. 255 КК України.
Також, не враховано (проігноровано) незаконність притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ч.4 ст. 28, ч. 2 ст. 209 КК України.
Скаржник зауважує, що слідчим суддею грубо порушено (проігноровано) вимоги ст. 173 КПК України.
Так, оскаржуваною ухвалою підтверджено, що слідчий суддя, при вирішенні питання про арешт майна, не вчинив дій до перевірки та не враховував достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення.
Слідчий суддя і не міг враховувати достатність доказів через їх відсутність.
Скаржник вважає, що слідчий суддя не звернув уваги (проігнорував) відсутність доказів для притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 255 КК України.
З огляду на додатки до клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в них відсутні не тільки достатні докази, в них відсутні будь-які докази для застосування запобіжного заходу за ч. 2 ст. 255 КК України.
У такому випадку, повідомлення про підозру від 03.02.2025 року є незаконним, а кримінальне провадження підлягає невідкладному закриттю.
Адвокат зазначає, що слідчий суддя не звернув уваги (проігнорував) незаконність притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ч.4 ст.28, ч. 2 ст. 209 КК України.
На переконання апелянта, ОСОБА_6 незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, що відповідно до ст. 372 КК України є кримінально-карним діянням.
Є незаконним притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ст. 209 КК України (якщо вірити повідомленню про підозру), через відсутність суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення - вчинення діяння особою, яка не знала і не повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом.
Матеріалами кримінального провадження підтверджено, що таких фактів та обставин вони не містять, що додатково вказує на незаконність притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, через що кримінальне провадження підлягає невідкладному закриттю.
Також представник власника майна зазначає про те, що слідчим суддею неправомірно (незаконно) обґрунтовано оскаржувану ухвалу незаконним (фіктивним) рішенням правоохоронного органу.
Так, слідчим суддею зазначено, дослівно: «У зв'язку з цим 04.02.2025 слідчим прийнято рішення про визнання речовим доказом в розслідуваному кримінальному провадженні вищевказаних речей, які вилучені під час зазначеного обшуку» (мотивувальна частина оскаржуваної ухвали, арк.4, абзац 4).
Проте такий висновок слідчого судді не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Так, за вимогами ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватись вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Діючи на порушення вказаної кодексальної норми, слідчий суддя посилається на прийняте правоохоронним органом рішення, яке не відповідає вимогам процесуального закону, тобто є незаконним.
Приймаючи вказане рішення, слідчий суддя не звернув увагу, що відповідно до ч.2 ст. 23 КПК України не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду.
Діючи на порушення вказаної кодексальної норми, не маючи правових підстав приймати рішення, слідчим суддя протиправно легалізував постанову про визнання речового доказу, що є незаконним та неприпустимим.
Крім цього скаржник вважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали слідчим суддею проігноровано Конституцію України та рішення Європейського Суду.
Таким чином, ухвала є явно незаконною та необгрунтованою через неповноту судового розгляду, невідповідність викладених у судовому рішенні, фактичних обставин, обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
В судове засідання власник майна та його представник не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна та його представника, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що розгляд клопотання прокурора про арешт майна відбувся за відсутності власника майна та його представника.
При цьому, апелянтом отримано копію повного тексту оскаржуваної ухвали лише 02.04.2025 року, а апеляційну скаргу подано 07.04.2025 року.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи представника власника майна про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України, за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12021000000001359 від 02.11.2021 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 209, ч. 1, 2 ст. 255 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що на території України діє злочинна організація, метою існування якої є вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів та подальша легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом.
Встановлено, що члени злочинної організації займаються незаконним перевезенням, пересиланням, зберіганням та незаконним збутом в особливо великих розмірах прекурсору «фенілнітропропен» в спеціально створених телеграм-каналі «NashProp» та «WhatsApp»-месенджері «p2np_crystal», розміщуючи оголошення про незаконний збут прекурсору «фенілнітропропен».
Діючи відповідно до розподілених функцій, налагодивши незаконне виготовлення прекурсору «фенілнітропропен», приймають замовлення на його незаконний збут в вище зазначених телеграм-каналах, акумулюють замовлення в різні регіони України, оформлюють поштові відправлення, здійснюють незаконне зберігання, перевезення, фасування, пересилання та збут прекурсору «фенілнітропропен» через відділення поштового оператора ТОВ «Нова пошта» в особливо великих розмірах.
Відповідно до Аналітичного висновку Державної податкової служби України № 335/99-00-08-20/3372608492 від 27.12.2024 року фінансові операції, проведені групою фізичних осіб, які мають спільне місце реєстрації/проживання - м. Миколаїв зокрема ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_11 ), ОСОБА_11 , (РНОКПП НОМЕР_12 ), ОСОБА_12 (РНОКПП НОМЕР_13 ), ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_14 ), ОСОБА_14 (РНОКПП НОМЕР_15 ), ОСОБА_15 (РНОКПП НОМЕР_16 ); ОСОБА_16 (РНОКПП НОМЕР_17 ), ОСОБА_17 (РНОКПП НОМЕР_18 ), ОСОБА_18 (РНОКПП НОМЕР_19 ), ОСОБА_19 (РНОКПП НОМЕР_20 ), ОСОБА_20 (РНОКПП НОМЕР_21 ), ОСОБА_21 (РНОКПП НОМЕР_22 ), ОСОБА_22 (РНОКПП НОМЕР_23 ), ОСОБА_23 (РНОКПП НОМЕР_24 ), ОСОБА_24 (РНОКПП НОМЕР_25 ), ОСОБА_25 (РНОКПП НОМЕР_26 ), ОСОБА_26 (РНОКПП НОМЕР_27 ), ОСОБА_27 (РНОКПП НОМЕР_28 ), ОСОБА_28 (РНОКПП НОМЕР_29 ), ОСОБА_29 (РНОКПП НОМЕР_30 ), ОСОБА_30 (РНОКПП НОМЕР_31 ), ОСОБА_31 (РНОКПП НОМЕР_32 ), ОСОБА_32 (РНОКПП НОМЕР_33 ) з отримання грошових коштів на карткові рахунки у якості оплат за реалізовані речовини з обмеженим обігом, а саме прекурсор «фенілнітропропен» на загальну суму 17 858 130,35 грн, з подальшою легалізацією таких грошових коштів шляхом перерахування, у т.ч. за допомогою системи інтернет банкінгу (адміністрування (управління) рахунками здійснював ОСОБА_33 РНОКПП НОМЕР_34 ) на рахунки групи фізичних осіб, які мають спільне місце реєстрації/проживання - м. Київ, зокрема ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_35 ), ОСОБА_34 (РНОКПП НОМЕР_36 ), ОСОБА_35 (РНОКПП НОМЕР_37 ), ОСОБА_36 (РНОКПП НОМЕР_38 ), ОСОБА_37 (РНОКПП НОМЕР_39 ), ОСОБА_38 (РНОКПП НОМЕР_40 ), ОСОБА_39 (РНОКПП НОМЕР_41 ), ОСОБА_40 (РНОКПП НОМЕР_42 ), які в свою чергу легалізовували отримані кошти, зокрема шляхом зняття готівкою, перерахування на рахунки інших осіб, у т.ч. відкритих за кордоном.
Відповідно до матеріалів провадження року 03.02.2025 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 255 КК України.
В результаті проведення досудового розслідування, у період часу з 06 год. 01 хв. по 15 год. 49 хв. 03.02.2025 року, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, органом досудового розслідування проведено обшук земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:75:195:0011 за адресою: м. Київ, вулиця 9 Травня, 16, за місцем здійснення протиправної діяльності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою виявлення та вилучення речей та документів, які мають значення для досудового розслідування.
Під час проведення вказаного обшуку, серед іншого, виявлено та вилучено речі, дозвіл на вилучення яких прямо не надано слідчим суддею та воно являється тимчасово вилученим майном, а саме:
- Автомобіль марки ЗАЗ Vida VIN: НОМЕР_1 д.н.з. НОМЕР_2 із свідоцтвом про реєстрацію;
- Автомобіль марки CITROEN Berlingo VIN: НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 із свідоцтвом про реєстрацію;
- Автомобіль марки SMART VIN: НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 із ключем запалювання та свідоцтвом про реєстрацію;
- Автомобіль марки BMW 428I VIN: НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 із ключем запалювання та свідоцтвом про реєстрацію;
- Автомобіль марки IVECO VIN: НОМЕР_9 , д.н.з. НОМЕР_10 із свідоцтвом про реєстрацію.
12.02.2025 року (клопотання датоване 04.05.2025 року) прокурор другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, яке було вилучено 03.02.2025 року в ході проведення обшуку земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:75:195:0011 за адресою: м. Київ, вулиця 9 Травня, 16, за місцем здійснення протиправної діяльності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рамках кримінального провадження № 12021000000001359 від 02.11.2021.
Клопотання обґрунтоване з посиланням на те, що відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Крім цього, відповідно до ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 КПК України.
З'ясовано, що вилучені транспортні засоби, підпадають під ознаки ст. 98 КПК України оскільки містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та в сукупності з іншими, мають значення для кримінального провадження.
У зв'язку з цим 04.02.2025 року слідчим прийнято рішення про визнання речовим доказом в розслідуваному кримінальному провадженні вищевказаних речей, які вилучені під час зазначеного обшуку.
Прокурор посилався на те, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Орган досудового розслідування, виходячи з фактичних обставин кримінальних правопорушень, вважає, що вищевказані автомобілі відповідають критеріям речового доказу, а захід забезпечення у вигляді арешту тимчасово вилученого майна надасть змогу детально дослідити його на предмет наявності інформації, що становить інтерес для досудового розслідування.
Враховуючи, що, згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, слідчим, прокурором у даному кримінальному провадженні вжиті необхідні заходи з метою виявлення вказаних речей та предметів, на які може бути накладено арешт, під час досудового розслідування, необхідно накласти арешт на вказані автомобілі, оскільки його незастосування може призвести до втрати речових доказів, приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, передачі, або настання інших наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню, а також з метою забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 рокузадоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно, яке було вилучено 03.02.2025 року в ході проведення обшуку земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:75:195:0011 за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем здійснення протиправної діяльності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рамках кримінального провадження № 12021000000001359 від 02.11.2021 року.
Накладено арешт на майно, яке було вилучено 03.02.2025 року в ході проведення обшуку земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:75:195:0011 за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем здійснення протиправної діяльності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рамках кримінального провадження № 12021000000001359 від 02.11.2021, а саме автомобіль марки ЗАЗ Vida VIN: НОМЕР_1 д.н.з. НОМЕР_2 із свідоцтвом про реєстрацію, що на праві власності належить ОСОБА_6 ; автомобіль марки CITROEN Berlingo VIN: НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 із свідоцтвом про реєстрацію, що на праві власності належить ОСОБА_6 ; автомобіль марки SMART VIN: НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 із ключем запалювання та свідоцтвом про реєстрацію, що на праві власності належить ОСОБА_6 ; автомобіль марки BMW 428I VIN: НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 із ключем запалювання та свідоцтвом про реєстрацію, що на праві власності належить ОСОБА_6 ; автомобіль марки IVECO VIN: НОМЕР_9 , д.н.з. НОМЕР_10 із свідоцтвом про реєстрацію, що на праві власності належить ОСОБА_6 .
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження за № 12021000000001359 від 02.11.2021 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 311, ч. 3 ст. 209, ч. 1, 2 ст. 255 КК України, та накладаючи арешт на автомобілі, свідоцтва про реєстрацію та ключі запалювання, які зазначені у клопотанні прокурора, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою його збереження як речових доказів у вказаному кримінальному провадженні.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Так, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя прийшов до висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на майно (автомобілі, свідоцтва про реєстрацію, ключі запалювання) яке було вилучено 03.02.2025 року в ході проведення обшуку земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:75:195:0011 за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем здійснення протиправної діяльності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом постановою слідчого від 04.02.2025 року у даному кримінальному провадженні.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів представника власника майна, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на автомобілі, свідоцтва про реєстрацію та ключі запалення, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено. Слід також зазначити, що накладення арешту є необхідним для збереження майна, оскільки дане майно відповідає критеріям речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, позаяк може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, і ненакладення арешту дасть можливість для його приховування чи відчуження на користь третьої особи, що позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Слід зазначити, що у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Колегія суддів зауважує, що встановлені фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що арештоване майно (автомобілі, свідоцтва про реєстрацію та ключі запалювання) є необхідним для детального дослідження його на предмет наявності інформації, що становить інтерес для досудового розслідування, в тому числі шляхом призначення та проведення відповідних експертиз, оскільки дане майно могло зберегти на собі сліди, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та/ або було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, що відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що, в свою чергу, згідно ч. 3 ст. 170 КПК України і дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
З огляду на викладене, вилучене під час обшуку майно (автомобілі, свідоцтва про реєстрацію, ключі запалювання) є речовими доказами та відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, так як слідчим при розгляді клопотання було доведено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки містить інформацію, яка має вагоме значення для досудового розслідування та може бути використана як доказ у кримінальному провадженні, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 , як власника арештованого майна, не порушує.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Як встановлено під час судового розгляду, сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Слід наголосити, що з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги про відсутність будь-яких об'єктивних належних доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення, необґрунтованість підозри ОСОБА_6 , та недоведеність доказами його причетності до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Твердження апелянта про відсутність підстав для арешту майна та про те, що арештоване майно не може бути речовим доказом та не відповідає критеріям ст. 98 КПК України, є безпідставними, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучені речі (автомобілі, свідоцтва про реєстрацію та ключі запалювання) можуть містити інформацію, яка може бути використана як докази фактів чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже арештоване майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Таким чином, прокурором при розгляді клопотання було доведено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовими доказами, оскільки може містити відомості, які можуть бути використані як докази фактів чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 , як власника арештованого майна, не порушує.
Колегія суддів відхиляє також доводи апелянта про те, що постанова слідчого від 04.02.2025 року про визнання майна речовими доказами носить формальний характер, є незаконною, так як вказана постанова слідчого, а також клопотання прокурора про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представника власника майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно містить відомості, які можуть бути використані як доказ фактів і обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Також, колегією суддів відхиляються і доводи апеляційної скарги про незаконність та невідповідність клопотання прокурора вимогам кримінального процесуального закону, що спростовується змістом самого клопотання, яке вимогам кримінального процесуального закону відповідає.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Колегією суддів перевірено і доводи апелянта про те, що судовий розгляд проведено без участі власника майна та його представника. Дана обставина знайшла своє підтвердження, однак колегія суддів цю обставину не вважає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що потягло б за собою скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням строків розгляду даної категорії клопотань відповідно до вимог ч. 1 ст. 172 КПК України, та з урахуванням того, що в такому випадку відповідно до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України, у власника майна виникає право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.
Крім того, слід зауважити, що процесуальні права власника майна щодо подачі пояснень та заперечень стосовно накладеного арешту відновлено під час апеляційного розгляду, де представник останнього не був обмеженим в своїх правах відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року.
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 27 лютого 2025 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4