П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/1021/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року, прийняте у складі суду судді Потоцької Н.В. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
У січні 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якому позивач просив суд:
- визнати бездіяльність Міністерство оборони України протиправною, що полягає у не розгляді звернень:
а) від 23 жовтня 2024 року, яке було надіслане на електронну пошту admou@post.mil.gov.ua, zvernmou@post.mil.gov.ua;
б) від 21 травня 2024 року яке 27 травня 2024 року переслало представництво Президента України в Автономній Республіці Крим (Код ЄДРПОУ 22275298);
в) від 8 травня 2024 року, яке було надіслане на електронну пошту admou@post.mil.gov.ua, zvernmou@post.miLgov.ua ;
г) від 13 березня 2024 року, яке було надіслане на електронну пошту admou@post.mil.gov.ua, zvernmou@post,mil.gov.ua;
ґ) від 19 лютого 2024 року яке було надіслане на електронну пошту admou@post.mil.gov.ua, zvernmou@post.mil.gov.ua;
- зобов'язати Міністерство оборони України розглянути п'ять (5) звернень від 23 жовтня 2024 року, від 21 травня 2024 року (5 запитань), від 8 травня 2024 року (7 питань), від 13 березня 2024 року, від 19 лютого 2024 року (26 запитань) відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм права які викладені: а) в постанові Верховного Суду від 27.04.2020 у справі № 813/4351/16, б) в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №815/1178/17, в) в постанові Верховного Суду від 28.02.2020 справа №1.380.2019.002548.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач неодноразово звертався із заявами та скаргами до відповідача щодо надання інформації щодо перебування на військовому обліку позивача та законодавче регулювання його правового статусу. Відповіді на вказані звернення не надані. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Міністерство оборони України щодо не розгляду звернень ОСОБА_1 від 19 лютого 2024 року, від 13 березня 2024 року, від 8 травня 2024 року, від 21 травня 2024 року та від 23 жовтня 2024 року. Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути та надати ОСОБА_1 відповідь на звернення від 19 лютого 2024 року, від 13 березня 2024 року, від 8 травня 2024 року, від 21 травня 2024 року та від 23 жовтня 2024 року відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що суд не надав правової оцінки невідповідності наданих позивачем доказів, а також не з'ясував обставини справи, що мають істотне значення для вирішення спору, тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що подана до суду позовна заява ОСОБА_1 не відповідала вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України, подана з пропуском строку звернення до адміністративного суду, проте незважаючи на недоліки допущені позивачем, суд першої інстанції прийняв до розгляду позовну заяву і відкрив провадження. Апелянт зазначає, що суд не з'ясував правовий статус позивача, не витребував відповідну інформацію щодо його громадянства, а тому фактично не встановив, чи поширюється на нього положення Закону України «Про звернення громадян». Окремо апелянт зазначає, що у зв'язку з необхідністю витребування інформації та документів про надані відповіді на п'ять звернень ОСОБА_1 за 2024 рік (з лютого по листопад) від органів військового управління, які за дорученням МОУ надавали на них відповіді, повна інформація надійшла на адресу представника МОУ лише 04.04.2025 (вже після винесення судом рішення), а тому вказані докази не були надані до матеріалів справи у суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Статусу внутрішньо переміщеної особи не має.
19 лютого 2024 року позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_2 на електронну адресу admou@post.mil.gov.u а було надіслано звернення про зняття з військового обліку на підставі вибуття на строк більше трьох місяців за межі України та виходу з громадянства України.
13 березня 2024 року позивачем до Міністерства Оборони України на електронну пошту (zvernmou@post.mil.gov.ua та admou@post.mil.gov.u а) направлено звернення, в якому повідомлено про відсутність інформації про реєстрацію та розгляд попереднього звернення про зняття з військового обліку на підставі вибуття на строк більше трьох місяців за межі України та виходу з громадянства України.
8 травня 2024 року позивачем до Міністерства Оборони України на електронну адресу admou@post.mil.gov.ua було надіслано звернення про пацифістські переконання совісті, щирі і глибокі переконання іншої природи та антимілітаристської філософії, право на відмову від військової служби з мотивів совісті.
18 травня 2024 року до Міністерства Оборони України на електронну адресу admou@post.mil.gov.ua було надіслано звернення в якому було повідомлено про нову електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та номер телефона який зареєстрований в державі Румунія (Європейський Союз): +40 730 616 995 у зв'язку з виходом з громадянства України і наявності громадянства Румунії.
23 жовтня 2024 року позивачем до Міністерство оборони України на електронну пошту (zvernmou@post.mil.gov.ua та admou@post.mil.gov.uа) направлена скарга щодо порушення статей 22, 24, 25, 40 Конституції України і доступу до адміністративних послуг, у тому числі через онлайн-сервіси щодо військового обліку в Автономній Республіці Крим.
05 листопада 2024 року з електронної пошти zvernmou@post.mil.gov.ua надійшло повідомлення: «Добрий день, Ваше звернення зареєстровано Ч-141906 від 05.11.2024. 3 повагою Управління по роботі зі зверненнями громадян та доступу до публічної інформації».
Відповіді на вказані заяву станом на дату звернення до суду позивачу не надані.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із зверненнями від 19 лютого 2024 року, від 13 березня 2024 року, від 8 травня 2024 року, від 21 травня 2024 року та від 23 жовтня 2024 року, проте відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, відповідей на звернення не надано, що свідчить про бездіяльність відповідача щодо не розгляду
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).
Частиною 1 статті 1 Закону № 393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно із положеннями частин 1, 6, 7 статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
За приписами частин 3, 4 статті 7 Закону № 393/96 якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Статтею 15 Закону № 393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно із статтею 19 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
З аналізу положень Закону №393/96 випливає, що в разі надходження до органу звернення такий орган повинен об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в ньому обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №815/1178/17, від 30 листопада 2020 року у справі №280/4698/19.
За загальним правилом звернення громадян підлягають розгляду тим суб'єктом, якому вони адресовані. Якщо вирішення порушеного у зверненні питання не належить до повноважень відповідного органу, він повинен переслати його за належністю і повідомити про це громадянина, який подав звернення, для чого встановлено п'ятиденний строк.
Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 р. у справі № 804/9185/15.
Також суд враховує, що у постанові від 24.11.2021 у справі № 380/2272/20 Верховний Суд, аналізуючи приписи Закону № 393/96-ВР, зауважив, що законодавець, передбачаючи право/обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування пересилати за належністю звернення громадян іншому (відповідному) органу чи посадовій особі, мав на меті забезпечити заявнику об'єктивний та всебічний розгляд його заяви.
Водночас, вказаний обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування щодо пересилання звернення може бути реалізований виключно за сукупністю таких умов: питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень; звернення пересилається лише відповідному, а не будь- якому органу чи посадовій особі за належністю, тобто тому органу, до повноваження якого входить вирішення питань, що порушені у зверненні; пересилання повинно відбутися в термін не більше п'яти днів; про факт пересилання обов'язково повідомляється громадянин, який подав звернення.
Суд бере до уваги, що відповідно до Закону України Про звернення громадян з метою організації роботи зі зверненнями громадян, їх прийому в системі Міністерства оборони України Наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 затверджено Інструкцію про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України (далі Інструкція № 735).
Відповідно до пунктів 2-3 розділу ІІ Інструкції №735 письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця. Первинний розгляд письмових звернень громадян проводиться керівниками органів військового управління або їх заступниками відповідно до їх повноважень.
Електронне звернення приймається на визначену електронну адресу або шляхом заповнення електронної форми, яка розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства оборони України. Датою подання електронного звернення є дата надходження звернення на визначену електронну адресу або дата заповнення електронної форми та її відправлення. Якщо електронне звернення надійшло на визначену електронну адресу у неробочі день та час, то датою подання електронного звернення вважається наступний після нього робочий день. Електронні звернення, що надходять на адресу Міністерства оборони України, але вирішення питань за якими належить до компетенції органів військового управління, після попереднього опрацювання надсилаються електронною поштою на їх електронні адреси для розгляду по суті з повідомленням авторів звернень. У разі якщо електронне звернення, що надійшло на адресу Міністерства оборони України, за своїм змістом не потребує подальшого опрацювання по суті порушеного питання, а виникає необхідність надання автору звернення довідкової інформації, роз'яснення щодо його подальших можливих дій, відповідальною посадовою особою здійснюється онлайн-консультування заявника за електронною адресою: zvernmou@mil.gov.ua та електронними адресами органів військового управління, оприлюднених на офіційному вебсайті Міністерства оборони України.
Відповідно до абзаців 5-6 пункту 5 Розділу ІІ Інструкції №735 відповідь за результатами розгляду звернень в обов'язковому порядку дається тим органом військового управління, військовою частиною, які отримали ці звернення і до компетенції яких входить вирішення порушених у зверненнях питань, за підписом керівника, командира або осіб, які виконують його обов'язки згідно з письмовим наказом.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на правову норму Закону України «Про звернення громадян» і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно з пунктом 14 розділу ІІ Інструкції №735 щодо кожного звернення не пізніше ніж у п'ятиденний термін має бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до провадження; передати на вирішення до іншого органу військового управління; надіслати за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини, про що одночасно повідомляється заявнику; залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України "Про звернення громадян".
Відповідно до пунктів 6-8 розділу III Інструкції №735 звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.
Відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.
Аналіз викладених положень Інструкції № 735 свідчить, що стосовно кожного звернення, яке надійшло до Міністерства оборони України, не пізніше ніж у п'ятиденний термін має бути прийняте одне з таких рішень:
1) прийняти до провадження;
2) передати на вирішення до іншого органу військового управління;
3) надіслати за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини, про що одночасно повідомляється заявнику;
4) залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України «Про звернення громадян» ( пункт 14 розділу ІІ Інструкції №735).
Електронні звернення, що надходять на адресу Міністерства оборони України, але вирішення питань за якими належить до компетенції органів військового управління, після попереднього опрацювання надсилаються електронною поштою на їх електронні адреси для розгляду по суті з повідомленням авторів звернень (пункт 3 розділу ІІ Інструкції №735).
Відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань (пункт 7 розділу III Інструкції №735)
Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із зверненнями від 19 лютого 2024 року, від 13 березня 2024 року, від 8 травня 2024 року, від 21 травня 2024 року та від 23 жовтня 2024 року.
Відповідно до наявних в матеріалах справи під час розгляду справи у суді першої інстанції доказів, відповідей на звернення не надано.
Натомість, до суду апеляційної інстанції відповідачем було надано копії відповідей на звернення позивача, які до суду першої інстанції не надавались.
Згідно вимог ч.4 ст. 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таким чином, відповідно до положень КАС України, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами. Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами. Вищевказана правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2019 року (справа № 826/12675/15) та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
В обґрунтування поважності ненадання доказів вказано, що у зв'язку з необхідністю витребування інформації та документів про надані відповіді на п'ять звернень ОСОБА_1 за 2024 рік (з лютого по листопад) від органів військового управління, які за дорученням МОУ надавали на них відповіді, повна інформація надійшла на адресу представника МОУ лише 04.04.2025 (вже після винесення судом рішення), а тому вказані докази не були надані до матеріалів справи у суді першої інстанції.
У відповідності до положень ч. 3, 4 ст. 79 КАС України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Згідно вимог ч.8 ст. 79 КАС України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Таким чином, процесуальний закон встановлює для відповідача можливість надання доказів не у встановлений у законі строк, проте за умови наявності об'єктивних обставин, що унеможливлювали їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від відповідача, із наданням відповідних підтверджуючих документів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи судом першої інстанції, відзив на позовну заяву не подав, про неможливість подання відповідних доказів не повідомив.
Початок вчинення відповідних дій вже після ухвалення рішення суду першої інстанції жодним чином не свідчать про наявність поважних причин, які обумовлювали неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції. До того ж, підтверджуючих документів, які б обумовлювали поважність таких причин, не було надано і до суду апеляційної інстанції.
Таким чином, з урахуванням вимог ч.4 ст. 308 КАС України, надані апелянтом до суду апеляційної інстанції докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.
Щодо посилань апелянт на пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В свою чергу, бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
Загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов'язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов'язків або виявлення правопорушення.
Тобто протиправна бездіяльність не закінчується після спливу законодавчо визначено строку, а продовжує тривати доти, доки не будуть встановлені обставини, які дозволять визначити, чи були дотриманні приписи закону в точному його розумінні.
Підсумовуючи наведене вище, суд констатує, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває.
В іншому разі суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
Отже, не є слушними доводи, наведені в апеляційній скарзі, про те, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду із цим позовом, оскільки бездіяльність відповідача має триваючий характер.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2025 року по справі №990/29/22.
Недоліки позовної заяви, на які вказує апелянт, як-то відсутність поштового індексу місця проживання (реєстрації) позивача, відомості про наявність(або відсутність) електронного кабінету, відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви тощо, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки вказані недоліки мають формальний характер, а згідно ч.2 ст. 317 КАС України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Посилання апелянта, що суд не з'ясував правовий статус позивача, не витребував відповідну інформацію щодо його громадянства колегією суддів оцінюються критично, оскільки відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України», якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
З огляду на вищевикладені положення, а також беручи до уваги обставини, встановлені в ході розгляду даної справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не надання відповіді на звернення.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко