П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/128/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року, прийняте у складі суду судді Токмілової Л.М. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
У січні 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30.10.2024 №155250031576, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії з 23.10.2024 з урахуванням до страхового стажу періоду роботи з 15.04.1983 по 17.05.1989 та з 15.07.1992 по 31.03.1993 згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 11.08.1980.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 30.10.2024 №155250031576 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.04.1983 по 17.05.1989 та з 15.07.1992 по 31.03.1993 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.10.2024 про призначення пенсії за віком.. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення постановлене із порушенням норм матеріального і процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що страховий стаж позивача становить 16 років 6 місяців 23 дні, страховий стаж особи для визначення права згідно п 3.1. розділу XV Закону № 1058 - 19 років 9 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, тому позивачу відмовлено в призначенні пенсії. Щодо не зарахування до страхового стажу відповідних періодів апелянт зазначає, що записи, внесені до трудової книжки з порушенням вимог Інструкції, до страхового стажу не враховуються.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 досягнувши віку 63 років, 23.10.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком, однак за принципом екстериторіальності заяви про призначення пенсії та документи які були надані позивачем до заяви, передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №155250031576 від 30.10.2024 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком та зазначено, що необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 28 років. При цьому, відповідно до частини 2 статті 26 Закону у разі відсутності страхового стажу передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення 63 років за наявності страхового стажу від 21 року. Так, страховий стаж особи становить 16 років 6 місяців 23 дні, для визначення права згідно пункту 3-1 розділу XV Закону - 19 років 9 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи, зокрема відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 11.08.1980 з 15.04.1983 по 17.05.1989, оскільки відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, з 15.07.1992 по 31.03.1993, оскільки відсутня інформація про перейменування організації. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що твердження відповідача про відсутність назви підприємства при прийнятті на роботу в період з 15.04.1983 по 17.05.1989 та інформації про перейменування організації за період з 15.07.1992 по 31.03.1993 не можуть спростовувати факт наявності у позивача страхового стажу у спірний період..
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно із ст.20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до п.1-3 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Із аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці немає необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637, зокрема уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 15.04.1983 прийнято кладовщиком торгівельної діяльності (запис №6 на підставі наказу №80 від 03.05.1983) та звільнено за власним бажанням 17.05.1989 (запис №7 на підставі наказу 75 від 15.05.1989), 15.07.1992 прийнято вантажником (запис №10 на підставі наказу 35 від 15.07.1992) та звільнено за власним бажанням 31.03.1993 (запис №11 на підставі наказу №11 від 30.03.1993).
Вищевказані записи засвідчені підписами та відповідними печатками.
Апелянт вважає, що відсутність назви підприємства при прийнятті на роботу та інформації про перейменування організації слугує підставою для не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу позивача.
Водночас, законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Водночас, на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по інвалідності.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29.03.2019 р. у справі № 548/2056/16-а, від 21.02.2018 р. у справі №687/975/17.
Крім того, як вірно зауважив суду першої інстанції, матеріали справи не містять як доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача, так і доказі того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості.
Отже, доводи апелянта про те, що відсутність назви підприємства при прийнятті на роботу в період з 15.04.1983 по 17.05.1989 та інформації про перейменування організації за період з 15.07.1992 по 31.03.1993 мають наслідок не зарахування періоду роботи до страхового стажу позивача суд вважає безпідставними.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що період роботи позивача з 15.04.1983 по 17.05.1989 та з 15.07.1992 по 31.03.1993 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, відповідно під час прийняття рішення №155250031576 від 30.10.2024, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, що свідчить про його протиправність.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко