П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/41/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року, прийняте у складі суду судді Пекного А.С. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К2ТРЕЙД» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів, картки відмови в прийнятті митної декларації,-
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «К2ТРЕЙД» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Одеської митниці, в якому просило суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UА500020/2024/000252/2 від 28.12.2024;
- визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500020/2024/000545 від 28.12.2024.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року позов товариства з обмеженою відповідальністю «К2ТРЕЙД» задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UА500020/2024/000252/2 від 28.12.2024.. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500020/2024/000545 від 28.12.2024.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Одеська митниця звернулась до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що оскаржуване судове рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів було виявлено, що до митного контролю не надано відомостей про домовленості між продавцем та покупцем щодо розділення платежу на частини, що може свідчити про наявність інших домовленостей, в т. ч. щодо вартості товарів.. Крім того, апелянт вказує, що інвойс від 26.06.2024 № 20240624 до митного оформлення не надано, також передбачені договором рахунок та документ, що підтверджує оплату послуг до митного контролю не надано. На думку апелянта, судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що надані позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів. Враховуючи викладене, апелянт вважає, що Одеська митниця під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття рішення про коригування митної вартості товару, а також карток відмови у митному оформленні товарів, діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.06.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «К2ТРЕЙД» (Покупець) та Dedico Technology Co, Ltd, Китай (Продавець) укладено контракт № 20200626.
Відповідно до п. 1 Контракту Продавець продає, а Покупець купляє автомобільні диски, далі - Товар за кількістю, асортиментом, за цінами, зазначеними в додатках (Специфікаціях) до цього Контакту, які є невід'ємною частиною цього Контракту.
З метою митного оформлення товару позивач подав до відповідача митну декларацію № 24UА500020010362U8 від 20.12.2024 та документи, що підтверджують митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Одеською митницею повідомлено декларанта про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:
1) виписку з бухгалтерської документації;
2) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;
3) копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову згідно до ст. 254 Митного кодексу України;
4) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту).
Листом декларанта від 28.12.2024 № 1 митний орган повідомлено про відсутність можливості подавати інші документи, в т.ч. витребувані відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України.
Розглянувши подані документи, Одеською митницею прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА500020/2024/000545 від 28.12.2024 та рішення про коригування митної вартості товарів № UА500020/2024/000252/2 від 28.12.2024.
Позивач вважає, що зазначені рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та підлягають скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо організації та здійснення митної справи в Україні, економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України врегульовані положеннями Митного кодексу України (далі - МК України).
Згідно ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
За правилами ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч.2 ст.53 МК України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений положеннями даної статті.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).
Як встановлено ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55цього Кодексу.
Згідно ч.4 ст.54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 6 статті 54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
З наведеного вбачається, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
При цьому, в розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом зокрема, у постановах від 13 лютого 2020 року (справа №812/1325/17), від 11 лютого 2020 року (справа №520/9544/18), від 12 лютого 2019 року (справа №808/1801/18), від 26 червня 2018 року (справа №814/1996/15), від 22 травня 2018 року (справа №808/178/16), від 23 жовтня 2018 року (справа №820/1761/17), постановах Верховного Суду України від 31 березня 2015 року (справа № 21-127а15), від 30 червня 2015 року (справа № 21-591а15), в яких зазначено, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як встановлено колегією суддів, обґрунтовуючи свої сумніви у правильності зазначеної позивачем митної вартості товару заявленому у спірному випадку до декларування, апелянт послався на те, що в поданих декларантом документах, які підтверджують заявлену митну вартість, містяться розбіжності.
Щодо посилань апелянта на ненадання відомостей про домовленості між продавцем та покупцем щодо розділення платежу на частини, що може свідчити про наявність інших домовленостей, в т.ч. щодо вартості товарів, колегія суддів зазначає наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «К2ТРЕЙД» (Україна) та Dedico Technology Co., Ltd (Китай) укладено зовнішньоекономічний контракт на поставку товарів № 20240626 від 26.06.2024.
Відповідно до п. 2.1 контракту № 20240626 від 26.06.2024 загальна сума контракту на поставку товарів цього Контракту складається з сум, зазначених у додатках до цього Контакту.
Згідно п. 3.1 контакту якщо інше не погоджено Сторонами в письмовій формі, умовами поставки за цим Контрактом буде FOB «ІНКОТЕРМС 2010», включаючи вартість упаковки, маркування, завантаження та кріплення Товару на транспортному засобі Покупця. Упаковка, в якій поставляється Товар, повинна забезпечити його збереження під час завантаження розвантаження, транспортування, складського зберігання.
Пунктом 4.4 контракту передбачено, що оплата здійснюється за професійним рахунком-фактурою або рахунком-фактурою, виданим Продавцем, за банківськими реквізитами, зазначеними в договорі.
У разі передоплати Продавець підготує до відвантаження або відправить за наявності замовленого Товару протягом 30 робочих днів з моменту надходження грошей на рахунок, зазначений у відповідному рахунку-фактурі (п. 4.5 Контракту).
Суд звертає увагу, що сторони вільні в виборі способу та порядку співпраці та взаємодії щодо виконання своїх зобов'язань та мають право в будь-який час вносити зміни у вже існуючі домовленості, змінювати чи доповнювати їх. Обставини здійснення платежу можуть свідчити лише про виконання зобов'язань по оплаті товару покупцем згідно умов контракту. Разом з цим, вони не можуть сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.
У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. В свою чергу, умови термінів та розміри оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги під час контролю за митною вартістю, а відтак твердження апелянта є безпідставним та необґрунтованим.
Щодо посилань апелянта на зазначення у банківських платіжних документах від 01.07.2024 № 2 та від 26.08.2024 № 3 посилання на інвойс від 26.06.2024 № 20240624, який до митного контролю не надано, колегія суддів зазначає наступне.
Обов'язкові реквізити платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, вимоги щодо її оформлення встановлені Положенням про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2008 року №216, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2008 року за №910/15601 (далі - Порядок №216).
Пунктом 15 Порядку №216 передбачено, що платник заповнює реквізит “Призначення платежу» платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.
Пунктом 14 Порядку №216 визначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов'язкові реквізити:
1) номер документа для ініціювання платіжної операції (може містити цифри та літери);
2) дату складання документа для ініціювання платіжної операції (число - цифрами, місяць - цифрами або словами, рік - цифрами);
3) унікальний ідентифікатор платника або найменування (повне або скорочене) платника/прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), номер рахунку платника в іноземній валюті або банківських металах, адресу платника;
4) найменування та місцезнаходження надавача платіжних послуг платника (назви країни і міста);
5) цифровий або літерний код іноземної валюти або банківського металу відповідно до Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 лютого 1998 року № 34 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 19 квітня 2016 року № 269) (зі змінами) (далі - Класифікатор);
6) суму платіжної операції або масу банківських металів у тройських унціях цифрами (ціла частина числа відокремлюється комою) та словами;
7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування отримувача/прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), номер рахунку отримувача в іноземній валюті або банківських металах, на який перераховуються кошти або банківські метали (для отримувача - фізичної особи, який не має рахунку, реквізит номера рахунку не заповнюється);
8) найменування надавача платіжних послуг отримувача [для банку - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача; для небанківського надавача платіжних послуг отримувача - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача, у якого небанківський надавач платіжних послуг має відкритий розрахунковий рахунок та номер розрахункового рахунку небанківського надавача платіжних послуг];
9) комісійні - зазначається порядок сплати комісійних винагород (витрат) надавачу платіжних послуг платника й іншим надавачам платіжних послуг за перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металів за рахунок платника (OUR) або отримувача (BEN) або платника та отримувача (SHA), надається право надавачу платіжних послуг платника утримувати комісійну винагороду без платіжної інструкції платника;
10) призначення платежу;
11) код країни отримувача (три символи) відповідно до його місцезнаходження або проживання (за наявності такої інформації) або країни реєстрації (заповнюється платником або надавачем платіжних послуг платника);
12) ідентифікаційний код платника - для юридичних осіб зазначається код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) або обліковий номер, який присвоюється контролюючими органами, для фізичних осіб зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті/запис в електронному безконтактному носії або в паспорті проставлено слово “відмова»);
13) підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації;
14) резидентність - зазначає платник - фізична особа свою та отримувача резидентність словами “резидент» чи “нерезидент» під час перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металів на користь іншої фізичної особи в межах України.
Надавач платіжних послуг має право передбачати в платіжній інструкції в іноземній валюті або банківських металах додаткові реквізити.
Таким чином, законодавчо не закріплено обов'язок посилання у банківському платіжному документі на інвойс (проформу інвойсу).
Наявність посилання в платіжній інструкції на контракт, на підставі якого було здійснено поставку товарів, у сукупності з іншими документами, поданими декларантом до митного оформлення, дає можливість ідентифікувати платіж з поставленим товаром.
При цьому інвойс (іншими словами рахунок-фактура) - у міжнародній комерційній практиці документ, що надається продавцем покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага ті інші), умови поставки і відомості про відправника та одержувача. Виписка інвойсу свідчить про те, що (крім випадків, коли постачання здійснюється по передоплаті) у покупця з'являється обов'язок оплати товару відповідно до зазначених умовами, а також про те, що товар відвантажено відповідно до умов поставки.
Фактично інвойс є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за товари, що поставляються (або вже фактично поставлені) чи послуги, що надаються (або фактично надані).
При цьому, не зазначення в банківському документі реквізитів інвойсу, на виконання якого він був наданий продавцем покупцю, не може бути підставою для висновку про неможливість ідентифікації банківського документу з поставкою товару, якщо така ідентифікація може бути проведена на основі інших документів, доданих на підтвердження митної вартості товару.
Також, суд наголошує на тому, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий) так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) ніяким чином не впливає на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені), чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.
Щодо посилань апелянта на ненадання рахунку та документу, що підтверджує оплату послуг з перевезення, колегія суддів зазначає наступне.
На підтвердження заявленої вартості послуг з перевезення товарів до митного органу надано довідку ТОВ «Алекс Фрейд» від 19.12.2024 № 1, відповідно до якої витрати з морського фрахту на умовах FOB за маршрутом Qingdao (КНР) - Одеса (Україна) за контейнер MSMU6160759 за коносаментом WMSS24083508/MSMU6160759 склали 297561 грн.
Наказ Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012 року «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення» містить положення, що передбачає, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Таким чином, наказ Міністерства фінансів України №599 від 24.05.2012 лише наводить можливі приклади документів на підтвердження вартості перевезення, але не встановлює вичерпного переліку таких документів, а його формулювання не містить обов'язкової вимоги.
Верховний Суд у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14 зазначив, що законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, а тому такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Таким чином, відповідно до положень ст. 53 МК України, декларант на вимогу митниці надає всі наявні у нього документи, при цьому надані позивачем до митного органу документ підтверджують ціну імпортованого товару та жодних розбіжностей не містять.
Суд зазначає, що встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти такі дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 20.02.2018 у справі №809/1884/16.
Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, висновки відповідача є протиправними та не відповідають наявним в матеріалах справи доказам та умовам поставки, визначеними сторонами зовнішньоекономічного контракту, оскільки подані позивачем для митного оформлення документи не містять розбіжностей в частині визначення загальної вартості товару, а наявні розбіжності не впливають на правильність визначення митної вартості товару.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідач визначив митну вартість товару позивача за шостим (резервним) методом (стаття 64 МК України).
Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору», митницею при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.09.2018 року у справі №818/1186/17 року, відповідно до яких формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Крім того, Верховний Суд зауважив, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Водночас, копія митної декларації, що була підставою для коригування митної вартості товарів, до суду відповідачем не надано. Окрім цього, приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованих позивачем товарів за резервним методом, відповідач не вказав, яким чином митна вартість товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не навів порівняння характеристик оцінюваних товарів та характеристик товарів, ціна яких взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що свідчить про порушення відповідачем ч. 2 ст. 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятого рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що оскажуване рішення митного органу про коригування митної вартості товарів, а також картка про відмову у митному оформленні товарів, є протиправними та підлягають скасуванню.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «К2ТРЕЙД» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів, картки відмови в прийнятті митної декларації - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко