28 липня 2025 року
м. Київ
справа № 755/8714/24
провадження № 61-7487ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача аліменти на користь ОСОБА_3 в розмірі 30 000,00 грн, з яких 20 000,00 грн - витрати пов'язані з утриманням, лікуванням та доглядом матері ОСОБА_3 ; 10 000,00 грн - витрати пов'язані з наймом житла.
Вказував що відповідач відмовляється доглядати їхню матір ОСОБА_3 , хоча в 2023 році ОСОБА_3 уклала нотаріально посвідчені угоди, за якими право власності на нерухоме майно перейшло до ОСОБА_2
28 січня 2025 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
08 травня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року залишено без змін.
13 червня 2025 року засобами поштового зв'язку та 22 червня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2025 року.
02 липня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано десять днів з дня отримання копії ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
14 липня 2025 року до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, зі змісту якої та доданих до неї додатків встановлено виконання особою, яка подає касаційну скаргу, вимог ухвали.
Водночас встановлено, що заявником заявлено клопотання про розгляд поданої 14 липня 2025 року касаційної скарги, як остаточної редакції касаційних скарг, поданих ним 13 та 22 червня 2025 року.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційні скарги подані на судові рішення в малозначній справі про стягнення аліментів, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У справі предметом позову є вимоги про стягнення аліментів, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України є вимогами в малозначній справі.
У касаційних скаргах не зазначено, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для ОСОБА_1 .
Доводам касаційних скарг про те, що заяву про ухвалення додаткового рішення розглянуто у відсутність заявника без належного його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, надано в оскаржуваній постанові Київського апеляційного суду від 08 травня 2025 року, який вказав, що порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, не встановлено.
Водночас зі змісту оскаржуваного додаткового рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року, опублікованого в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14 березня 2025 року встановлено, що в судове засідання сторони в справі не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причин неявки суду не повідомили.
Тому суд першої інстанції відповідно до вимог частини четвертої статті 270 ЦПК України розглянув заяву про ухвалення додаткового рішення у відсутність осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є малозначною і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявник подав касаційні скарги на судові рішення в малозначній справі про стягнення аліментів, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська