Провадження № 22-ц/803/773/25 Справа № 210/2125/24 Суддя у 1-й інстанції - Чайкіна О. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
04 серпня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 210/2125/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року, яке ухвалено суддею Чайкіною О. В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 15 серпня 2024 року,
В квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 28 лютого 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (надалі TOB «Авентус Україна») та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 666353.
Відповідно до індивідуальної частини договору № 666353 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 6 900 грн. ТОВ «Авентус Україна» виконав умови Договору про надання фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 6 900 грн, а в свою чергу позичальник, не виконала умови Договіру про надання фінансового кредиту щодо повернення наданих коштів і внаслідок чого виникла заборгованість.
Відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у неї виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення Договору відступлення права вимоги № 1 від 12 квітня 2018 року, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 14 076 грн, а саме: сума основного боргу - 6 900 грн, сума процентів - 3 726 грн, сума прострочених процентів - 0,00 грн, сума пені - 3 300 грн, сума штрафів 150 грн.
12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (надалі ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») укладено Договір факторингу №l, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за Договір про надання фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора стосовно відповідача.
Договір про надання фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року був укладений з відповідачем у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». На сайті ТОВ «Авентус Україна» була зазначена процедура верифікації особистості та підтвердження заявки. Для цього необхідно підписати договір за допомогою одноразового паролю, який надходить Позичальнику в СМС-повідомленні.
З метою укладення Договору про надання фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року та отримання коштів, відповідач надав ТОВ «Авентус Україна» свої особисті дані, а саме: номер та серія паспорта, ідентифікаційний номер, місце проживання.
В свою чергу, ТОВ «Авентус Україна» була надана Довідка про ідентифікацію Позичальника, де зазначаються особисті дані відповідача, його фінансовий номер телефону, а також одноразовий ідентифікатор який був відправлений на фінансовий номер телефону Відповідача із зазначенням дати банківського переказу.
Заборгованість відповідача за кредитним договором № 666353 від 28 лютого 2019 року складає 14 076 грн, сума збитків з урахуванням 3% річних - 1 268,87 грн, сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 5 862,66 грн. Разом заборгованість становить 21 207,53 грн.
На підставі наведеного вище позивач просив суд поновити строк звернення до суду з даним позовом, стягнути відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 666353 від 28 лютого 2019 року у загальному розмірі 21 207,53 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Фінансова Компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.
В апеляційній скарзі позивач ТОВ «ВІН ФІНАНС», яке є правонаступником позивача ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, ухвалюючи рішення у справі фактично ухилився від вирішення спору по суті, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення заборгованості.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 12.04.2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договір про надання фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора стосовно відповідача. Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Відповідно до індивідуальних умов договору про надання фінансового кредиту, а саме п. 7.3, позичальник погоджується, що товариство має право передати персональні дані Клієнта третім особам для захисту своїх законних прав та інтересів, стягнення заборгованості за Договором, договірної неустойки, збитків та інших засобів правового захисту. Відповідно до п.2.2 договір факторингу №1 від 12 квітня 2018 року - окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги - кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. Так, 08 серпня 2019 року укладено реєстр відступлення прав вимоги до договору факторингу №1 від 12 квітня 2018 року в тому числі за договором фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року. Додатковою угодою №23/1 від 08 серпня 2019 року встановлено оплату за договором.
Також апелянт зазначає, що загальний розмір витрат на правничу допомогу має співвідноситись з рівнем складності справи та обсягу наданих послуг, тому вважає, що сума заявлених витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн неспівмірна з сумою стягнення заборгованості - 21 207,53 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28 лютого 2019 року, між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 666353 (а.с.13-14).
Відповідно до індивідуальної частини договору № 666353 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 6 900 грн.
ТОВ «Авентус Україна» виконав умови Договору про надання фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 6 900 грн, а в свою чергу позичальник, не виконав умови Договіру про надання фінансового кредитущодо повернення наданих коштів і внаслідок чого виникла заборгованість.
Сторона позивача покликається на те, що всупереч умов індивідуальної частини Договору про надання фінансового кредиту № 666353 та вимог закону, відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».
Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення Договору відступлення права вимоги від 12 квітня 2018 року загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 14 076 грн, а саме: сума основного боргу - 6 900 грн, сума процентів - 3 726 грн, сума прострочених процентів - 0,00 грн, сума пені - 3 300 грн, сума штрафів 150 грн. (а.с.7,9-10)
Відповідно до індивідуальних умов договору про надання фінансового кредиту, а саме п. 7.3, позичальник погоджується, що Товариство має право передати персональні дані Клієнта третім особам для захисту своїх законних прав та інтересів, стягнення заборгованості за Договором, договірної неустойки, збитків та інших засобів правового захисту.
12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (надалі ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») укладено Договір факторингу № l, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за Договір про надання фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора стосовно відповідача (а.с.21-23).
Договір про надання фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року був укладений з відповідачем у електронній формі відповідно до закону України «Про електронну комерцію».
При укладенні Договіру про надання фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року на фінансовий номер телефону Відповідача був відправлений одноразовий ідентифікатор (зазначений у довідці про ідентифікацію), який був використаний для прийняття та підтвердження умов вищезазначеного договору.
Відповідно до Загальних умов договору позики, натискаючи кнопку «Прийняти» (пропозицію Позикодавця), Позичальник підтверджує надання Позикодавцю згоди на (і) використання персональних даних Позичальника для ідентифікації Позичальника, для оцінки кредитоспроможності (платоспроможності) Позичальника та для виконання Договору відповідно до Політики конфіденційності; (іі) використання Порталу відповідно до Умов користування Порталом; (ііі) встановлення договірних відносин з Позикодавцем, як передбачається Договором, та (iv) укладення Договору.
Згідно із Загальних умов договору позики, код підтвердження (одноразовий ідентифікатор) буде надіслано Позикодавцем на Номер телефону Позичальника, шляхом введення Коду підтвердження Позичальник підписує та приймає Пропозицію та підтверджує укладення Договору на основі Загальних умов Позики.
Також на сайті ТОВ «Авентус Україна» була зазначена процедура верифікації особистості та підтвердження заявки. Для цього необхідно підписати договір за допомогою одноразового паролю, який надходить Позичальнику в СМС-повідомленні.
З метою укладення Договору про надання фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року та отримання коштів, відповідач надав ТОВ «Авентус Україна» свої особисті дані, а саме: номер та серія паспорта, ідентифікаційний номер, місце проживання.
В свою чергу, ТОВ «Авентус Україна» була надана Довідка про ідентифікацію Позичальника, де зазначаються особисті дані відповідача, її фінансовий номер телефону, а також одноразовий ідентифікатор який був відправлений на фінансовий номер телефону відповідача із зазначенням дати банківського переказу.
Заборгованість відповідача за кредитним договором № 666353 від 28 лютого 2019 року становить 14 076 грн, сума збитків з урахуванням 3% річних - 1 268,87 грн, сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 5 862,66 грн. Разом заборгованість становить 21 207,53 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» за договором про надання фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року, що є самостійною підставою відмови в позові.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте, це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц.
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
При цьому, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі встановлено, що звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір факторингу №1 на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором про надання фінансового кредиту № 666353 від 28 лютого 2019 року за яким ТОВ «ФК Довіра та Гарантія» набуло право кредитора стосовно відповідача.
Однак, матеріали справи не містять реєстру боржників, за яким новий кредитор набув всіх прав по кредиту стосовно відповідача.
Тобто позивачем суду не доведено належними та допустимими доказами факт передання права грошової вимоги за кредитним договором від 28 лютого 2019 року від первісного кредитора ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК Довіра та Гарантія», що унеможливлює встановити чи передано новому кредитору саме право за кредитом відповідача у матеріалах справи відсутній реєстр боржників про передання боргу відповідача новому кредитору.
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі №911/3185/20).
З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки повністю спростовуються викладеним вище, та зводяться до переоцінки представником позивача вірно встановлених судом першої інстанції обставин.
Також колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що загальний розмір витрат на правничу допомогу має співвідноситись з рівнем складності справи та обсягу наданих послуг, тому вважає, що сума заявлених витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн неспівмірна з сумою стягнення заборгованості - 21 207,53 грн, оскільки на підтвердження витрат на правову допомогу представником відповідача - адвокатом Рясним В.Д. було надано суду разом із відзивом Ордер, Договір про надання правової допомоги від 28 травня 2024 року, свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю, додаток №1 до Договору від 28 травня 2024 року щодо узгодження з відповідачем ОСОБА_1 суми винагороди у розмірі 8 000 грн, квитанцію від 30 травня 2024 року про сплату коштів за правову допомогу у розмірі 8 000 грн та Акт надання послуг за договором про надання правової допомоги від 28 травня 2024 року з повним переліком робіт (послуг) та оцінки розміру за кожну роботу окремо (а.с.61-67).
Суд першої інстанції, вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених представником відповідача витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності, врахував фактичний обсяг виконаної роботи та її складність, предмет та ціну позову, відмову в задоволенні позовних вимог та правильно вважав розумно обґрунтованими витрати на правову допомогу у сумі 8 000 грн, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідачки у відповідності до ст. 141 ЦПК України.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 04 серпня 2025 року.
Головуючий:
Судді: