Провадження № 11-кп/803/2407/25 Справа № 178/167/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 липня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
потерпілого ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12024040000001487 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 грудня 2024 рокуза апеляційними скарги захисника ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , та представника цивільного відповідача Моторне (транспортне) страхове бюро України - ОСОБА_10 на вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2025 року, яким:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у смт. Софіївка, Софіївського району, Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні п'ять малолітніх дітей 2011, 2014, 2016, 2021, 2023 років народження, який не працює, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимий,-
визнано винним та засуджено за ч.3 ст.286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 (десять) років.
Запобіжний захід ОСОБА_9 залишено тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 ухвалено рахувати з 07 грудня 2024 року.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_9 та Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - задоволено частково та ухвалено стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду у розмірі 18985,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Долю речових доказів та судових витрат вирішено відповідно до положень ст.ст.100,124 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
Обвинувачений ОСОБА_9 , 07 грудня 2024 близько 06 години 58 хвилин, будучи позбавленим права на керування транспортним засобом, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (етиловий спирт, у концентрації 1,67 ‰ у крові та 3,18‰ у сечі), чим заздалегідь позбавив себе можливості об'єктивно оцінювати дорожню обстановку і координувати свої дії, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ-217030», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_11 , здійснював рух по автодорозі М-30 «Стрий - Умань - Дніпро - Ізварине (через м.м. Вінницю, Кропивницький) з боку м. Кривий Ріг у напрямку м. Дніпро, перевозив на передньому пасажирському місці ОСОБА_12 , 1976 р.н., а на задньому - ОСОБА_13 , 1995 р.н.
Під час руху по вказаній автодорозі, яка має окремі проїзні частини відокремлені одна від одної розділювальною смугою з ґрунтовим покриттям, водій ОСОБА_9 , порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи злочинну самовпевненість, але легковажно розраховуючи на відвернення суспільно небезпечних наслідків, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров'я громадян, проявляючи неуважність до дорожньої обстановки та ігноруючи її зміни, за відсутності перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, в зазначений час, а саме 07 грудня 2024 року близько 06 години 58 хвилин, виїхав на проїзну частину зустрічного руху, що було заборонено та продовжив рух прямо по крайній лівій смузі зустрічного руху, рухаючись зі швидкістю не менше 100 км/год, із перевищенням швидкості, яка на даній ділянці дороги обмежена до 30 км/год дорожнім знаком 3.29, та при виникненні перешкоди для руху у вигляді залізобетонних блоків, що виконували функцію огородження дорожньої станції патрульної поліції і блокпосту, які ОСОБА_9 об'єктивно спроможний був виявити, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди і на 917 км+816 м автодороги М-30 «Стрий - Умань - Дніпро - Ізварине (через м. м. Вінницю, Кропивницький), що на території Криничансьскої селищної територіальної громади у Кам'янському районі Дніпропетровської області, здійснив наїзд передньою частиною керованого ним автомобіля на зазначену перешкоду.
Своїми діями водій ОСОБА_9 порушив вимоги п.п. 1.3; 1.5; 2.1 а); 2.3 б); 2.9 а), 11.4; 12.3; 12.9 та дорожнього знаку 3.29 "Обмеження максимальної швидкості (30)" Правил дорожнього руху України, відповідно до яких:
п. 1.3. «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;
п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
2.1. Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:
а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 2.9.: «Водієві забороняється:
а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;
11.4. На дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги.
п.12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди».
12.9. Водієві забороняється:
б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил;
3.29 "Обмеження максимальної швидкості". Забороняється рух із швидкістю, що перевищує зазначену на знакові.
Порушення п. 12.3 Правил дорожнього руху ОСОБА_9 знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої:
- пасажиру автомобіля «ВАЗ-217030», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_13 спричинено тілесні ушкодження у вигляді сполученої травми тіла з закритим переломом лівої стегнової кістки в середній треті, закритим переломом першої п'ястної кістки лівої кисті, закритою травмою грудної клітини з переломами 5-6-го ребер по задньо-пахвовій лінії ліворуч, з черепно-мозковою травмою з раною на голові, що супроводжувалась явищами струсу головного мозку, виникли внаслідок дії тупого твердого предмета, предметів, можливо, виступаючими частинами салону автомобіля при дорожньо-транспортній пригоді та відносяться до середнього ступеня тілесних ушкоджень, як викликавші тривалий розлад здоров'я більше 21 дня.
- пасажиру автомобіля «ВАЗ-217030», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_12 спричинено тілесні ушкодження у вигляді сполученої тупої травми тіла: садно на лобі, забійна рана перенісся, закритий косо поперечний перелом обох кісток лівої гомілки, крововилив в м'які покривні тканини голови з внутрішньої сторони в лобний ділянці справа та зліва, крововиливи під м'яку мозкову оболонку: в лівій скроневій ділянці з переходом на ліву тім'яну ділянку, в правій скроневій ділянці, в лівій потиличній ділянці, в ділянці лівої півкулі мозочка, в ділянці правої півкулі мозочка, наявність в правій плевральній порожнині 700мл рідкої крові, в лівій плевральній порожнині 1200 мл, розрив грудної частини аорти, переломи тіла та відростків 8,9 поперекових хребців з розривом зв'язок та спинного мозку, переломи ребер: по середньо-ключичній лінії справа 3-9, по навколо-хребтовій лінії з 5-10), що утворилась від дії тупого твердого предмета, предметів, або при ударі об такі, незадовго до настання смерті та відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, по ознаці небезпеки для життя.
Встановлена при дослідженні трупу сполучена тупа травма тіла, отримана при ДТП та перебуває у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілої.
Смерть ОСОБА_12 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 06 години 58 хвилин, на місці пригоди від сполученої тупої травми тіла, яка призвела до розвитку травматичного шоку.
Дії ОСОБА_9 кваліфіковані за ч.3 ст.286-1 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинили смерть потерпілого та потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про зміну вироку щодо ОСОБА_9 в частині призначення покарання та розміру стягнутої моральної шкоди.
Посилається на те, що суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, що перевищує мінімальний строк покарання, передбачений санкцією статті, незважаючи на наявність пом'якшуючих обставин - щире каяття ОСОБА_9 ; відсутність обтяжуючих обставин; позитивну характеристику обвинуваченого за місцем проживання; наявність на утриманні п'яти малолітніх дітей; повне визнання вини та сприяння розслідуванню.
У вироку суду відсутні належні, переконливі та достатні мотиви призначення обвинуваченому покарання, вищого за мінімальний строк, передбачені санкцією відповідної статті, за наявності обставин, що його пом'якшує.
Крім того, незважаючи на наявність у ОСОБА_9 п'ятьох малолітніх дітей (2011, 2014, 2016, 2021, 2023 років народження), які залишаться без батька та фактичного годувальника; щире каяття обвинуваченого та усвідомлення ним тяжкості своїх дій; відсутність попередніх судимостей та конфліктів із законом; готовність компенсувати завдану шкоду у межах фінансових можливостей, суд першої інстанції не застосував до обвинуваченого ОСОБА_9 ст. 75 КК, не врахував у достатній мірі інтереси неповнолітніх дітей, чим порушив принципи, закріплені у Конвенції ООН про права дитини, яка передбачає, що при розгляді питань, які стосуються дітей, першочергова увага має приділятися забезпеченню їхніх найкращих інтересів.
Вказує, що стягнення моральної шкоди в розмірі 300 000 грн з обвинуваченого є непропорційним та невиправданим, оскільки потерпіла сторона не надала жодного належного та допустимого доказу для обґрунтування заявленої суми моральної шкоди; в матеріалах справи відсутній висновок комплексної психолого-соціальної експертизи, який би дозволила об'єктивно оцінити глибину моральних страждань потерпілого; обвинувачений не спроможний виплатити таку суму; фактичні взаємовідносини потерпілого із загиблою є суперечливими.
У вироку суду зазначено, що потерпілий під час допиту на стадії досудового розслідування повідомляв, що з матір'ю майже не спілкувався через її зловживання алкогольними напоями. Цей факт суттєво впливає па оцінку глибини моральних страждань потерпілого, але судом він був врахований лише формально.
Звертає увагу, що обвинувачений є батьком п'яти малолітніх дітей, офіційно не працевлаштований, мешкає в сільській місцевості з обмеженими можливостями працевлаштування. Призначення такої значної суми компенсації призведе до неможливості її фактичного стягнення та погіршить і без того складне матеріальне становище малолітніх дітей.
Враховуючи викладене, захисник просить вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24.04.2025 щодо ОСОБА_9 в частині призначеного покарання та моральної шкоди змінити.
Призначити ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 10 (десять) років.
На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.
Зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 до 50 000 (п'ятдесяти тисяч) гривень.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Представник цивільного відповідача М(Т)СБУ в апеляційній скарзі зазначає про те, що вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 від 24 квітня 2025 року не відповідає критеріям, визначеним в п.1-5 ст.263 ЦПК України і містить недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення вимог процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому воно підлягає скасування в частині вимог до Моторного (транспортного) страхового бюро України й ухваленню нового судового рішення, яким в позовних вимогах ОСОБА_8 до Моторного (транспортного) страхового бюро України слід відмовити в повному обсязі.
Посилається на те, що позивач надав суду, як доказ витрат на поховання, фіскальний чек від 09.12.2024 на суму 2985,00 грн. та накладну на 16000 грн.
У вироку суду зазначено, що розмір матерії збитків ОСОБА_8 доведено у повному обсязі доданими копіями чеків та накладної, однак у фіскальному чеку від 09.12.2024 не вказано, на які ритуальні послуги та на заховання кого були сплачені кошти; у накладній не вказано на кого вона виписана, хто платив та чи використовувалися вказані речі для заховання ОСОБА_12 . Крім того, накладна не доказує той факт, що сума, зазначена у ній, була сплачена. Таким чином фіскальний чек від 09.12.2024 та накладна не є належним доказом витрат на поховання ОСОБА_12 , понесених позивачем.
Враховуючи викладене, апелянт просить вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2025 року в частині вимог до М(Т)СБУ скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_8 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення відшкодування на поховання - відмовити в повному обсязі.
В судове засідання апеляційної інстанції представник потерпілого ОСОБА_14 та представник цивільного відповідача М(Т)СБУ ОСОБА_10 не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату та час судового розгляду, про причини своєї неявки суд не повідомили, але їх неявка, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши:
- захисника, який підтримав доводи поданої ним апеляційної скарги та просив вирок суду змінити, призначити обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч.3 ст. 286-1 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років, звільнивши його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки, а також зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з обвинуваченого на користь ОСОБА_8 до 50 000 грн; апеляційної скаргу представника цивільного відповідача М(Т)СБУ - просив вирішити на розсуд суду;
- прокурора та потерпілого, які заперечували проти задоволення поданих апеляційних вимог сторони захисту та представника цивільного відповідача М(Т)СБУ, вважав вирок суду законним та обґрунтованим, а тому просили відмовити у задоволенні апеляційних скарг;
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Як убачається з вироку, судом першої інстанції у повній мірі дотримано зазначених вимог закону.
Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції та правова кваліфікація його дій за ч.3 ст. 286-1 86 КК ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених та оцінених судом доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються в поданих апеляційних скаргах, а тому судом апеляційної інстанції відповідно до ч.1 ст.404 КПК не перевіряються.
Зі змісту апеляційної скарги захисника убачається, що ним, зокрема, порушується питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_9 занадто сурового покарання та необхідність застосування до нього вимог ст. 75 КК.
Відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК та роз'яснюючих положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Згідно із ст.414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст.12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого, у контексті ст.414 КПК, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Як убачається зі змісту оскаржуваного вироку, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК, яке згідно зі ст.12 КК відносяться до категорії тяжких злочинів, його суспільну небезпеку; дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місце проживання характеризується позитивно, має на утриманні п'ятеро малолітніх дітей, публічно вибачився перед потерпілий.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_9 відповідно до ст.66 КК визнано щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК - судом не встановлено.
Отже, за наведених обставин, враховуючи тяжкість вчиненого ОСОБА_9 необережного злочину, його суспільну небезпеку, визнання обвинуваченим своєї вини та щире каяття, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність виправлення обвинуваченого лише в умовах ізоляції його від суспільства та призначення реального строку покарання у наближеному до мінімального розміру за ч. 3 ст. 286-1 КК.
Водночас колегія суддів враховує імперативні положення ч.1 ст.75 КК, згідно яких якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Оскільки за вироком суду обвинувачений ОСОБА_9 визнаний винним у вчинені злочину за ч.3 ст. 286-1 КК, тобто у порушення правил безпеки дорожнього руху, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, тому апеляційні вимоги захисника щодо застосування до обвинуваченого ст.75 КК суперечать закону України про кримінальну відповідальність.
На переконання апеляційного суду призначене обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч.3 ст.286-1 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років, яке є наближеним до мінімально можливого покарання за санкцією статті закону України про кримінальну відповідальність, - є законним, справедливим та буде відповідати тяжкості кримінального правопорушень, вчиненого ОСОБА_9 в стані алкогольного сп'яніння, в результаті чого настала смерть потерпілої ОСОБА_15 , а потерпіла ОСОБА_13 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Обставини, на які посилається в апеляційній скарзі захисник, а саме: наявність у обвинуваченого на утриманні п'ятьох малолітніх дітей, визнання ним своєї вини, відсутність судимостей, наявність, що пом'якшують вину обвинуваченого та відсутність обставин, що її обтяжують, позитивну характеристику з місця проживання - були взяті судом до уваги в сукупності з іншими обставинами справи та їм було надано належної правової оцінки.
Що стосується посилання адвоката на те, що обвинувачений ОСОБА_9 сприяв розслідуванню злочину, колегія судді вважає за необхідне зазначити таке.
Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним(постанова Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 674/1608/17).
Згідно матеріалів провадження обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні інкримінованого злочину визнав та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Водночас, активного сприяння розкриттю злочину, як обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого, не було встановлено ні під час досудового розслідування, ні під час розгляду справи судом. Захисник, посилаючись в апеляційній скарзі на активне сприяння ОСОБА_9 розкриттю злочину, не зазначив, у чому саме полягала його активність та ініціативність у сприянні правоохоронним органам.
За таких обставин твердження сторони захисту про призначення обвинуваченому ОСОБА_9 занадто суворого покарання є безпідставними та задоволенню не підлягають.
До такого ж висновку дійшов апеляційний суд і щодо вимог сторони захисту про необхідність зменшення розміру моральної шкоди, стягнутої судом першої інстанції з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_8 до 50 000 грн.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» зазначено, що страждання не можуть бути компенсовані лише констатацією порушення (заява №60750/00, ECHR, 2004, п.62);
Частиною першою ст. 1167 ЦК передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
У п. 9, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. До збитків, ч.2 п.1 вказаної статті відносить витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
При визначенні розміру моральної шкоди, необхідно враховувати велику кількість різноманітних факторів. Частина з них передбачена в ст. 23 ЦК, а саме: характер правопорушення; глибина фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інших обставин, які мають істотне значення.
Обов'язковими вимогами при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Суд першої інстанції, врахувавши обставини, зазначені у вказаних нормах та виходячи з принципу розумності та справедливості частково задовольнив вимоги про відшкодування моральної шкоди, стягнувши з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_8 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 300 000 гривень, врахувавши при цьому обставини цієї справи, а саме те, що потерпілий ОСОБА_8 - син загиблої ОСОБА_12 , зазнав моральних страждань у зв'язку з втратою матері, з якою він майже не спілкувався через її зловживання алкогольними напоями, а також матеріальне становище обвинуваченого ОСОБА_9 , який не працевлаштований, має на утриманні п'ять малолітніх дітей.
Положення ч.2 ст.1168 ЦК України свідчать про те, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно із ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постанови Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, з'ясовуючи наведені обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи характер та обсяг страждань потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, а також те, що факт душевного болю, нанесеного потерпілому ОСОБА_8 внаслідок смерті його матері, є беззаперечним, і вказані обставини дійсно призвели до погіршення його емоціонального стану, морального здоров'я, виходячи із принципів розумності, співрозмірності та справедливості, а також того, що будь-яка грошова компенсація не може бути визначена як адекватна дійсним стражданням потерпілого, разом з тим, суд вірно прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з обвинуваченого ОСОБА_9 моральної шкоди потерпілому ОСОБА_8 в розмірі 300 000 гривень, навіть попри те, що позивач не надав жодного документу на підтвердження понесених страждань, бо останні не можуть бути виміряні грошовим еквівалентом.
Отже, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника.
Аналізуючи апеляційні вимоги представника цивільного відповідача М(Т)СБУ про скасування вироку суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_8 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення відшкодування витрат на поховання ОСОБА_12 , колегія суддів зазначає таке.
У цивільному позові потерпілий ОСОБА_8 просив стягнути з М(Т)СБУ матеріальну шкоду в розмірі 18985 грн.
З огляду на те, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ВАЗ - 217030 д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_9 застрахована не була, місцевий суд обґрунтовано застосував положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого М(Т)СБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
На переконання апеляційного суду, твердження представника цивільного відповідача М(Т)СБУ про те, що долучені потерпілим ОСОБА_8 до позовної заяви на підтвердження ним матеріальних витрат фіскальний чек та накладна є неналежними доказами, які не підтверджують витрати, понесені саме потерпілим ОСОБА_8 на поховання саме ОСОБА_12 , є надуманими.
Як слідує з матеріалів провадження, фіскальний чек від 09.12.2024 на суму 2 985 грн за ритуальні послуги та накладна на суму 16 000 грн, видані ФОП ОСОБА_16 , надані потерпілим ОСОБА_8 були досліджені судом першої інстанції. При цьому, період придбання ритуальних товарів та ритуальних послуг, їх найменування, дають підстави уважати, що вони були придбані цивільним позивачем саме для здійснення ритуалу поховання його матері ОСОБА_12 . Будь-який доказів чи обґрунтованих підстав для сумніву у вказаних висновках апелянтом ОСОБА_10 не наведене.
Отже доводи, викладені в поданій представником цивільного відповідача М(Т)СБУ апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Будь-яких даних, які б свідчили про наявність при розслідуванні кримінального провадження та його розгляді істотних вимог норм кримінального процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування всього вироку, по справі не встановлено.
Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та представника цивільного відповідача М(Т)СБУ ОСОБА_10 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, а вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2025 року щодо ОСОБА_9 є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст.370 КПК, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , та представника цивільного відповідача Моторне (транспортне) страхове бюро України - ОСОБА_10 - залишити без задоволення, вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2025 щодо ОСОБА_9 за ч.3 ст. 286-1 КК - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її оголошення, але на неї учасниками кримінального провадження може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який утримується під вартою - в той саме строк з дня вручення копії ухвали апеляційного суду.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4