Провадження № 22-ц/803/1424/25 Справа № 219/10964/21 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко Л. І. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
04 серпня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 219/10964/21
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач Публічне акціонерне товариство «Центренерго»
відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 30 вересня 2024 року, яке ухвалено суддею Хомченко Л. І. у м. Дружківка Донецької області, повне судове рішення складено 04 жовтня 2024року,
В жовті 2021 року ПАТ «Центренерго» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за комунальні послуги.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_1 , та є споживачами комунальних послуг.
ПАТ «Центренерго», в особі структурного підрозділу Вуглегірської ТЕС, є постачальником комунальних послуг у вигляді централізованого опалення, холодного та гарячого водопостачання, водовідведення для всіх споживачів м. Світлодарськ Донецької області.
Відповідачі частково сплачують вартість наданих комунальних послуг, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за період з 01 грудня 2014 року по 01 листопада 2019 року в розмірі 16 297,33 грн, яку позивач просив стягнути з відповідачів на користь позивача.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідачів суму індексу інфляції в розмірі 2 527,28 грн, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 602,20 грн, та витрати по сплаті судового розміру в розмірі 2 270 грн.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 30 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Центренерго», в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго», заборгованість за комунальні послуги за період з 01 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2019 року в сумі 4 765 грн 84 коп, індекс інфляції в сумі 160 грн 15 коп та 3% річних в сумі 96 грн 98 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , з кожного окремо, на користь ПАТ «Центренерго», в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго», судові витрати з оплати судового збору по 146 грн 69 коп.
Стягнуто з ПАТ «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ Центренерго, на користь ОСОБА_3 за судові витрати за надання правової допомоги 5000 грн.
В апеляційній скарзі ПАТ «Центренерго» просить рішення суду першої інстанції скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ «Центренерго» та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Центренерго» задовольнити в повному обсязі та у задоволенні заяви ОСОБА_3 про стягнення витрат за надання правової допомоги відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що адвокатом Холостенко О.В., станом на момент подання до суду відзиву на позовну заяву та заяви про застосування строку позовної давності, не було додано а ні нотаріально посвідченої довіреності, а ні ордеру, виданого відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» на представництво інтересів ОСОБА_3 у Дружківському міському суді Донецької області.
Зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що із заявою про застосування строків позовної давності звернувся лише відповідач ОСОБА_3 . Інші відповідачі із відповідними заявами про застосування строку позовної давності взагалі не зверталися.
Також зазначає, що у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом. За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року. Оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги починаючи з березня 2017 року закінчився під час дії карантину, а тому ці строки продовжуються.
Апелянт посилається на те, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвокатом до суду було надано копію договору про надання правової допомоги № 1-29 квітня 2021 року від 29 квітня 2021 року, додаткову угоду № 1 до договору від 29 квітня 2021 ркоу, згідно з якою визначено гонорар визначається в сумі 5 000 грн, акт виконаних робіт № 1 від 21 листопада 2023 року а суму 5 000 грн. Відповідно до акту виконаних робіт № 1, надано ОСОБА_3 наступні послуги: попереднє ознайомлення з обставинами та матеріалами справи - 1 000 грн; аналіз аналогічних справ в судовій практиці України - 1 000 грн; підготовка та складення заяви про перегляд заочного рішення - 1 000 грн; підготовка та складання відзиву на позовну заяву - 1 000 грн; підготовка та складання заяви про застосування строку позовної давності - 500,00 грн; прийняття участі у судовому засіданні в режимі ВКЗ - 500 грн. Однак адвокат Холостенко О.В. взагалі не мав повноважень на представництво інтересів ОСОБА_3 та подання від його імені будь-яких процесуальних документів, а тому заявлені витрати не підлягали стягнення з позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Кретова А.А. просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання представника відповідача Кретова А.А., апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення та стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_5 судові витрати за надання правової допомоги у розмірі 10 000 грн.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_1 , та є споживачами комунальних послуг.
ПАТ «Центренерго», в особі структурного підрозділу Вуглегірської ТЕС, є постачальником комунальних послуг у вигляді централізованого опалення, холодного та гарячого водопостачання, водовідведення для всіх споживачів м. Світлодарськ Донецької області.
Відповідно до розрахунку заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 , відповідачі мають заборгованість перед позивачем за комунальні послуги за період з 01 грудня 2014 року по 01 листопада 2019 року в розмірі 16 297,33 грн.
Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачами обов'язку зі сплати заборгованості за комунальні послуги, позивачем нараховано суму індексу інфляції в розмірі 2 527,28 грн, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 602,20 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідачів в солідарному порядку підлягає стягненню заборгованість за комунальні послуги за період з 01 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2019 року в межах строків позовної давності.
Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж закону централізованого водопостачання, централізованого водовідведення віднесено до комунальних послуг.
Згідно зі пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Отже, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.
Частинами 2-4 статті 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що виконавець послуги з централізованого водопостачання повинен забезпечити її постачання безперервно, з гарантованим рівнем безпеки та величини тиску.
Згідно із частиною 1 статті 9 цього ж Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448 цс 19) та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107 св 18), від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 (провадження № 61-26204 св 18), від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21 (провадження № 61-2572 св 22), від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20 (провадження № 61-9449 св 22), від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22 (провадження № 61-9399 св 23).
Між сторонами у справі, яка переглядається, виникли фактичні відносини щодо надання відповідних комунальних послуг.
Відповідачі від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялися, із заявою про їх відсутність у квартирі до позивача не зверталися, офіційний документ, що підтверджує їх відсутність у житловому приміщенні, не надавали, однак отримані послуги в повному обсязі не оплачували.
Згідно з частиною 3 статті 11, частиною 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України, передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статей 68, 162 ЖК України наймачі житлових приміщень (власники) зобов'язані своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Статтею 22 Закону України «Про питну воду» також встановлено, що споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання.
Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України.
Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що позивач виконав обов'язок з надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення до квартири АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.
Натомість колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо відмови у позові до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також щодо розміру стягнутої судом заборгованості з таких міркувань.
За змістом статей 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За правилами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
У справі, яка переглядається, встановлено, що вимоги позивача про стягнення заборгованості до усіх відповідачів є доведеними через порушення останніми права виконавця комунальних послуг на отримання оплати за надані послуги.
Натомість, заяву про застосування строків позовної давності було подано лише відповідачем ОСОБА_3 , відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заяву про застосування позовної давності суду не подавали, тому суд першої інстанції безпідставно, з власної ініціативи, застосував до спірних правовідносин позовну давність по відношенню до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ..
Щодо застосування строків позовної давності відповідно до заяви відповідача ОСОБА_3 , колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.
Оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги починаючи з травня 2017 року закінчився під час дії карантину, а тому ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом до відповідача ОСОБА_3 щодо стягнення заборгованості за період з травня 2017 року.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, 22 січня 2020 року Артемівським міськрайоним судом Донецької області було винесено судовий наказ про стягнення з відповідачів по справі заборгованості, який в подальшому був скасований, що свідчить про переривання строків позовної давності.
Отже, з відповідачів по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь позивача підлягає солідарному стягненню заборгованість за комунальні послуги за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2019 року в сумі 10 659 грн 29 коп, індексу інфляції в сумі 606 грн 28 коп та 3% річних в сумі 310 грн 09 коп.
В той же час з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь позивача підлягає солідарному стягненню заборгованість за комунальні послуги за період з 01 грудня 2014 року по 01 січня 2017 року в сумі 5 638 грн 07 коп, індексу інфляції в сумі 1921 грн та 3% річних в сумі 292 грн 11 коп.
Судові витрати слід стягнути з відповідачів на користь позивача з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України і часткового задоволення позову, а саме з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 по 643 грн 95 коп, з кожного, а з відповідача ОСОБА_3 - 338 грн 15 коп.
Також слід стягнути з ПАТ Центренерго в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ Центренерго на користь відповідача ОСОБА_3 за судові витрати за надання правової допомоги 2 000 гривень які підтверджуються додатковою угодою до договору від 13 січня 2022 року, пропорційно задоволеним позовним вимогам (арк.с.162).
Крім того, за розгляд справи судом апеляційної інстанції з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, а саме з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 по 772 грн 74 коп, з кожного, а з відповідача ОСОБА_3 - 405 грн 78 коп.
Вимоги представника відповідача ОСОБА_3 про стягнення з позивача судових витрат за надання правової допомоги при складанні відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 10 000 грн задоволенню не підлягають, оскільки апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» задовольнити.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 30 вересня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення у справі.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Центренерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_5 , на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» заборгованість за комунальні послуги за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2019 року в сумі 10 659 грн 29 коп, індекс інфляції в сумі 606 грн 28 коп та 3% річних в сумі 310 грн 09 коп.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_5 , на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» заборгованість за комунальні послуги за період з 01 грудня 2014 року по 01 січня 2017 року в сумі 5 638 грн 40 коп, індекс інфляції в сумі 1 921 грн та 3% річних в сумі 292 грн 11 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» судові витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 643 грн 95 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» судові витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 643 грн 95 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» судові витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 338 грн 15 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» судові витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 643 грн 95 коп.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» на користь ОСОБА_3 за судові витрати за надання правової допомоги 2 000 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» судові витрати з оплати судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 772 грн 74 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» судові витрати з оплати судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 772 грн 74 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» судові витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 405 грн 78 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» судові витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 772 грн 74 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 04 серпня 2025 року.
Головуючий:
Судді: