03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/5666/2025
20 травня 2025 року м. Київ
Справа № 758/10237/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Петрова Д.В.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
встановив:
У серпні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Подільського районного суду м. Києва із позовом до відповідача ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 14.10.2011 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від даного шлюбу у подружжя є неповнолітня дитина, син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружнє життя між сторонами не склалося, відносини з відповідачем погіршились, зникло взаєморозуміння та взаємоповага, втрачено один до одного почуття любові, тривалий час сторони не проживають разом, не ведуть спільного господарства, сімейного життя, шлюбних відносин не підтримують, сторони мають окремий бюджет, стосунки між ними напружені через різні погляди на життя. Шлюб між сторонами носить суто формальний характер, а тому позивач подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини не вбачає.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року позовні вимоги - задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , вирішено питання про стягнення судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернуласьз апеляційною скаргою, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення, а саме: в матеріалах справи відсутні докази, що подальше спільне життя подружжя і його збереження суперечило б інтересам позивача чи інтересам спільної дитини.
Зазначає, що сторони проживають разом за однією адресою та мають подружні відносини, ведуть спільне господарство. Відповідач хоче зберегти шлюб з позивачем та разом виховувати малолітнього сина, який за своїм віком потребує уваги обох батьків.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати.
Позивач ОСОБА_3 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення позивача та відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувають у шлюбі, який був зареєстрований 14 жовтня 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, виданим 14 жовтня 2011 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис №1616).
Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з пояснень позивача вбачається, що на даний час сторони не підтримують шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства, на примирення позивач не згодна, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч.2 ст. 36, 51 СК України, шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
Відповідно до ч.3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до ст.112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, та дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність правових підстав для його розірвання.
Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції з'ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим та дійшов вірного висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливим, оскільки сторони не підтримують сімейно - шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, позов було пред'явлено позивачем у серпні 2024 року, ухвалою суду від 30 серпня 2024 року справу призначено до розгляду в судове засідання на 15 жовтня 2024 року.
15 жовтня 2024 року позивач звернулась до суду з заявою, в якій наполягала на розірванні шлюбу, стверджувала, що з відповідачем неможливо спілкуватись, він надсилає образливі смс, погрожує, як їй , так і дитині. Син боїться спілкуватись із батьком. Внаслідок дій відповідача вона зверталась із заявами до поліції, щодо відповідача було винесено терміновий заборонний припис.
Також 15 жовтня 2024 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, в якій просив надати подружжю строк для примирення, посилаючись на те, що позивач три місяці назад змінила місце проживання дитини, не дає батьку спілкуватись із сином, однак відповідач зацікавлений у збереженні сім'ї.
Ухвалою суду від 15 жовтня 2024 року, враховуючи думку обох сторін, судом першої інстанції було надано сторонами строк для примирення - один місяць, а розгляд справи призначено на 18 листопада 2024 року.
18 листопада 2024 року позивач подала до суду заяву про те, що примирення не відбулось, з чоловіком вона майже не спілкується, він заблокував її номер телефону.
Таким чином, будь-які докази, які б свідчили, що сторони примирилися, проживають однією сім'єю як чоловік та дружина в матеріалах справи також відсутні. При цьому, відповідачем не надано доказів про вжиття ним будь-яких заходів для примирення та збереження сім'ї за період з серпня 2024 року по даний час.
В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_3 наголошувала, що між нею та відповідачем склалися неприязні стосунки, непорозуміння, які супроводжуються сварками, викликами поліції та поділом сумісного майна. Тому жодних намірів зберігати шлюб з відповідачем вона не має та категорично наполягає на розірванні шлюбу.
Отже, доводи відповідача щодо можливості збереження сім'ї суперечать встановленим у справі обставинам, з яких вбачається, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, що у свою чергу свідчить про її стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.
За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано норм матеріального і процесуального права, а тому рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 05 серпня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.