03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4528/2025
21 травня 2025 року м. Київ
Справа № 367/6722/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Мерзлого Л.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу,
встановив:
У серпні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він з 17.08.2017 року був прийнятий на роботу до КНДІСЕ МЮ України на посаду головного судового експерта відділу військових експертиз на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк, на якій перебував до 2022 року.
З початком широкомасштабної агресії російської федерації з 24.02.2022 року та потраплянням м. Ірпінь в зону ведення бойових дій у зв'язку з безпосередньою небезпекою для життя і здоров'я як себе особисто, так і членів сім'ї він фактично був не в змозі прибувати до місця своєї роботи в м. Києві. У зв'язку з погіршенням обстановки в районі міста Ірпінь з 05.03.2022 року через постійні обстріли з боку російських військ він вимушений був забезпечити евакуацію з місця постійного проживання своєї сім'ї - дружини та доньки, а у подальшому з 17.03.2022 року з місця постійного проживання був вимушений евакуюватися особисто. 20.03.2022 року він вибув з території України та возз'єднався зі своєю сім'єю (дружиною та донькою) в місті Брегенц, Республіка Австрія.
За погодженням (в телефонному режимі - через неможливість застосування інших засобів зв'язку) із керівництвом відповідача йому було запропоновано з 21.03.2022 року використати відпустку без збереження заробітної плати, передбачену ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки», про що ним засобами телефонного зв'язку було передано відповідну заяву.
18.03.2022 року під час воєнної операції російських збройних сил на території України належну йому квартиру в місті Ірпінь було зруйновано.
З причини руйнування належного йому житла, неможливості перебування та безпосереднього проживання в ньому, а також відсутності будь-якого іншого житла на території України, він з дружиною та малолітньою дитиною вимушені були залишитися за межами країни в Республіці Австрія як переміщені особи, навіть після звільнення від загарбників міста Ірпінь та Київської області до вирішення питання про відновлення власного житла або надання (вишукання) будь-якого іншого придатного для проживання житла.
Всі вказані обставини він своєчасно доводив в телефонному режимі до керівництва Інституту, а також до інших колег по роботі.
За усним повідомленням заступника завідувача відділу військових експертиз ОСОБА_2 після закінчення наданої йому відпустки без збереження заробітної плати керівництвом Інституту було прийнято рішення про призупинення з ним дії трудового договору із залишенням на роботі та без збереження заробітної плати на час вимушеної відсутності через поважні причини, спричинені військовою агресією.
08.11.2022 року сторонніми особами з використанням месенджеру WhatsApp йому передано в електронному виді фотокопію листа директора Інституту від 27.10.2022 року № 8025/06/06-18-22, згідно з яким відповідно до наказу директора Інституту від 20.10.2022 року № 336 к/тр йому потрібно приступити до виконання своїх посадових обов'язків з 21 жовтня 2022 року.
Зазначений лист згідно відміток на конверті поштового відправлення був відправлений звичайним листом 28.10.2022 року за адресою попередньої реєстрації місця проживання позивача в м. Києві до 2019 року. Також, вказаним листом позивачу було запропоновано надати до Інституту письмові пояснення про причину своєї відсутності на робочому місці. При цьому, будь-яких повідомлень про відправку листа від 27.10.2022 року № 8025/06/06-18-22, видання наказу від 20.10.2022 року № 336 к/тр, його зміст, зміни в оформленні трудових відносин з ним та взагалі щодо необхідності прибуття до виконання своїх обов'язків ні з 21.10.2022 року, ні з якоїсь іншої дати, від жодної посадової (службової) особи Інституту будь-яким чином (телефонним зв'язком, з використанням наявних месенджерів, на адресу електронної пошти) йому не надходило, не зважаючи на те, що і номери телефонів, і адресу електронної пошти він не змінював (наявні національні телефонні номери використовував за межами України в місцевому роумінгу), останні зазначені в особовій справі позивача та добре відомі в Інституті.
Зміст же самого наказу від 20.10.2022 року № 336 к/тр йому не відомий і до теперішнього часу.
08.11.2022 року ним на ім'я директора Інституту було надано пояснення на лист від 27.10.2022 року у 8025/06/06-18-22, згідно з яким ним в черговий раз було наголошено на всі наявні обставини вимушеного перебування за межами України та неможливості повернення з сім'єю до місця постійного проживання.
14.11.2022 року на його особистий банківський картковий рахунок зараховані кошти в якості заробітної плати від Інституту в сумі 14 230,58 грн. Будь-яких повідомлень про нарахування та виплату зазначених коштів, їх мету та призначення, від посадових (службових) осіб Інституту йому не надходило.
Завершивши мінімально необхідний об'єм відновлювальних робіт у особистій квартирі в м. Ірпінь та забезпечивши повернення з Республіки Австрія своєї дружини та малолітньої доньки, а також їх розміщення за домашньою адресою, він зміг прибути до Інституту 25.07.2023 року та йому під особистий підпис доведено наказ директора Інституту від 07.11.2022 року № 372 к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » та вручена його засвідчена встановленим порядком копія.
Зі змісту цього наказу він дізнався про звільнення 07.11.2022 року за прогул без поважних причин згідно з п. 4 ч. 1 К3пП України, а також щодо виплати компенсації за невикористані 19 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 21.08.2021 року по 04.04.2022 року, якими виявилися зараховані на картковий рахунок 14.11.2022 року кошти в сумі 14 230,58 грн.
Позивач зазначав, що Інститут, проігнорувавши чинні на час виникнення спірних правовідносин норми трудового законодавства, а також висновки, викладені у відповідних постановах Верховного Суду, неправомірно звільнив його з роботи, чим порушив гарантовані права, свободи та інтереси, які не обмежувалися в умовах дії правового режиму воєнного стану.
Враховуючи наведені обставини, позивач просив суд:
- визнати незаконним і скасувати наказ директора КНДІСЕ МЮУ від 07.11.2022 року № 372 к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 , головного судового експерта відділу військових експертиз, 07.11.2022 року за прогул без поважних причин згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного судового експерта відділу військових експертиз КНДІСЕ МЮ України;
- зобов'язати КНДІСЕ МЮ України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.07.2023 року (дати отримання позивачем відповідних документів щодо звільнення з роботи 07.11.2022 року) до дати фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді;
- визнати наказ директора від 20.10.2022 року № 336 к/тр в частині зміни умов праці з ОСОБА_1 та зобов'язання ОСОБА_1 приступити до виконання своїх посадових обов'язків з 21 жовтня 2022 року таким, що не реалізований;
- провести встановленим порядком засвідчений запис в трудовій книжці ОСОБА_1 щодо невірності запису про звільнення з роботи 07.11.2022 року за прогул без поважних причин згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
- рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного судового експерта відділу військових експертиз КНДІСЕ МЮУ допустити до негайного виконання.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду, ухвалене з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, є необґрунтованим та таким, що порушує норми матеріального та процесуального права.
Стверджує, що відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення. Копія наказу відповідача від 07.11.2022 року № 372 к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » була вручена позивачу 25.07.2023 року, що підтверджується матеріалами справи, а тому звернувшись до суду із цим позовом 23.08.2023 року, позивач не пропустив місячний строк на звернення до суду.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що позивачем 08.11.2024 року були направлені пояснення відповідачу на лист від 27.10.2022 року, щодо поважності відсутності на роботі. Під час розгляду справи не було допитано в якості свідка безпосереднього керівника ОСОБА_1 - заступника завідувача відділу військових експертиз ОСОБА_2 . Не відповідають обставинам справи висновки суду про триваючу пасивну поведінку позивача з урахуванням наявності у нього можливості знати про стан справ, свобод та інтересів.
З огляду на зазначене вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення без урахування чинного законодавства, не з'ясував обставини справи в повному обсязі, а тому прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача КНДІСЕ МЮ України - Терещенко Т.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 була подана з пропуском строку на апеляційне оскарження, оскільки згідно зі змістом апеляційної скарги, з повним текстом оскаржуваного рішення позивач був ознайомлений через електронний кабінет 16.10.2024 року, проте апеляційну скаргу подав 21.11.2024 року, що підтверджується відміткою суду про її отримання.
Крім того, відповідно до посадових обов'язків позивача він виконував військові експертизи, що стали одними із ключових видів експертиз після 24.02.2022 року. У зв'язку з чим видано наказ від 10.10.2022 року № 336 к/тр «Про скасування призупинення дії трудових договорів» та необхідність виходу позивача на роботу з 21.10.2022 року. ОСОБА_1 неодноразово були направленні відповідні вимоги, але ним не надано доказів причин невиходу на роботу та доказів перебування позивача за кордоном. Також під час перебування в Україні у першому півріччі 2023 року він не з'являвся на роботу та не повідомляв про причини невиходу на роботу.
Вважає, що позивач повинен був приступити до виконання посадових обов'язків з 21.10.2022 року, але не приступив, а відтак мав довести факт, що він не міг дізнатись про порушення свого права.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Представник відповідача КНДІСЕ МЮ України - Терещенко Т.М. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем порушено процедуру повідомлення позивача щодо відновлення дії трудового договору та необхідності приступити до роботи, таким чином вина працівника, що виражається у вчиненні дисциплінарного проступку, та як наслідок розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за прогул, не доведена, а отже, звільнення ОСОБА_1 із займаної посади є незаконним.
Разом з цим, позивачем не наведено та судом не встановлено належних та допустимих доказів щодо непереборних та об'єктивних перешкод, які не залежали б від волі особи та які б перешкоджали позивачу в реалізації його права щодо оскарження рішення роботодавця щодо його звільнення в місячний строк.
З урахуванням зазначеного, суд зазначив про обґрунтованість позовних вимог та відмовив у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у період з 21.08.2017 року по 07.11.2022 року працював у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз Міністерства юстиції України на посаді судового експерта відділу військових експертиз, що підтверджується записами у трудовій книжці (т. 1 а. с. 31-33).
21.03.2022 року ОСОБА_1 на ім'я директора КНДІСЕ МЮУ Рувіна О.Г. подав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати з 21.03.2022 року на підставі п. 18 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» (т. 2 а. с. 89).
Наказом КНДІСЕ МЮ України від 21.03.2022 року № 89 вк/тр ОСОБА_1 , головному судовому експерту відділу військових експертиз, надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін під час дії воєнного стану на 15 календарних днів з 21 березня по 04 квітня 2022 року (т. 1 а. с. 90).
Наказом КНДІСЕ МЮ України від 05 квітня 2022 року № 76 к/тр призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 , головним судовим експертом відділу військових експертиз, з 05 квітня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (т. 2 а. с. 91).
Наказом КНДІСЕ МЮ України від 10 жовтня 2022 року № 336 к/тр у зв'язку з відновленням постійної та безперебійної роботи Інституту до припинення або скасування воєнного стану наказано вважати, зокрема, наказ від 05 квітня 2022 року № 76 к/тр таким, що втратив чинність з 10 жовтня 2022 року, та відновити з 21 жовтня 2022 року дію трудових договорів з працівниками, зокрема, із ОСОБА_1 , головним судовим експертом відділу військових експертиз (т. 2 а. с. 98, 99).
Інститут направив ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , лист, у якому повідомив про необхідність з'явитися на робочому місці та приступити до виконання посадових обов'язків за займаною посадою з 21.10.2022 року (т. 2 а. с. 101).
21, 24, 25 жовтня 2022 року комісією зі складу працівників Інституту складено акти про відсутність на робочому місці, згідно з якими ОСОБА_1 , головний судовий експерт відділу військових експертиз, впродовж робочого дня відсутній на роботі без поважних причин (т. 2 а. с. 107, 109, 111).
Наказом КНДІСЕ МЮ України від 07 листопада 2022 року № 372 к/тр ОСОБА_1 звільнений з посади головного судового експерта відділу військових експертиз на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин (т. 1 а. с. 30).
Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
У ст. 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (ч. 1 ст. 147 КЗпП України).
Відповідно до ст. ст. 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків.
Частинами 1 та 2 ст. 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2024 року в справі № 206/3355/19, від 28 лютого 2024 року в справі № 758/5941/21, від 10 січня 2024 року в справі № 522/142/20, від 25 січня 2023 року в справі № 734/2607/20 дійшов висновків, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. п. 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40, п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.
Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен враховувати конкретні обставини і будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину.
Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з'ясування поважності причини такої відсутності.
Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц та інших.
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Стаття 7 зазначеного Закону передбачає, що у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці; у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов'язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».
Статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачена можливість призупинення дії трудового договору, а саме зазначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором. Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім'я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.
У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.
Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі.
Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року в справі № 387/326/20 звертав увагу, що принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Під зловживанням правом для сторін трудових відносин, зокрема варто розуміти поведінку, пов'язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Позивач не заперечував своєї відсутності на роботі у зазначений у наказі про звільнення період, однак посилався на те, що він був відсутній на роботі з поважних причин, оскільки у зв'язку з безпосередньою небезпекою для життя і здоров'я як себе особисто, так і членів сім'ї він перебував за кордоном України. У зв'язку з погіршенням обстановки в районі міста Ірпінь він був вимушений евакуюватися з місця постійного проживання та 20.03.2022 року вибув з території України та возз'єднався зі своєю сім'єю (дружиною та донькою) в місті Брегенц, Республіка Австрія. В подальшому, із причин руйнування належного йому житла у м. Ірпінь та відсутності будь-якого житла на території України він із сім'єю вимушений був залишитись в Республіці Австрія як переміщені особи. Протягом першого півріччя 2023 року під час короткотривалих приїздів в України до м. Ірпінь, йому вдалося за особистий рахунок та з допомогою родичів, друзів відновити зруйновану квартиру. При цьому до місця роботи він не прибував через відсутність вільного часу у зв'язку зі значним обсягом робіт по відновленню житла.
Судом у справі встановлено, що наказом КНДІСЕ МЮ України від 21.03.2022 року № 89 вк/тр ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін під час дії воєнного стану на 15 календарних днів з 21 березня по 04 квітня 2022 року; наказом КНДІСЕ МЮ України від 05.04.2022 року № 76 к/тр призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 з 05 квітня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.
Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним законом по відношенню до інших законів, які регулюють трудові правовідносини, тому він має перевагу над загальними законами, надає роботодавцю право прийняти рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану та не містить обмеження підстав та умов такого скасування ( п. 80 постанови Верховного Суду від 29.01.2025 року у справі № 953/3338/23).
Наказом КНДІСЕ МЮ України від 10 жовтня 2022 року № 336 к/тр у зв'язку з відновленням постійної та безперебійної роботи Інституту до припинення або скасування воєнного стану наказано вважати, зокрема, наказ від 05.04.2022 року № 76 к/тр таким, що втратив чинність з 10 жовтня 2022 року, та відновити з 21 жовтня 2022 року дію трудових договорів, зокрема, із ОСОБА_1 .
Зазначений наказ відповідача про відновлення дії трудового договору з позивачем відповідає вимогам Закону України «Про організацію трудових відносин». При цьому вказаний наказ містить належне обґрунтування та мету відновлення дії трудового договору - у зв'язку із службовою необхідністю забезпечення постійної та безперебійної роботи Інституту.
Наказ КНДІСЕ МЮУ від 10 жовтня 2022 року № 336 к/тр був направлений відповідачем позивачу на адресу, яка за словами представника відповідача зазначена у особовій справі позивача - АДРЕСА_1 .
У позовній заяві позивач заперечував факт отримання ним наказу відповідача від 10.10.2022 року № 336 к/тр.
Оцінюючи такі доводи позивача, колегія суддів враховує, що позивачем не надано суду доказів того, що він повідомляв відповідача про адресу місця свого проживання за межами території України, на яку б відповідач міг направити копію наказу від 10.10.2022 року № 336 к/тр.
Наявна у матеріалах справи заява ОСОБА_1 на ім'я директора КНІДСЕ від 25 травня 2022 року про неможливість взяти участь у засіданні Дисциплінарної палати ЦЕКК Міністерства юстиції України у зв'язку з перебуванням за межами України, не містить ні номера засобу зв'язку, ні адреси місця перебування ( а.с. 52, т. 1).
Листами від 21 , 24 та 25 жовтня 2022 року, що також були надіслані на вказану адресу у м. Києві, керівник КНДІСЕ повідомляв позивача, що наказом № 336к/тр від 10 жовтня 2022 року скасовано призупинення дії трудового договору, про що на домашню адресу, зазначену в особовому листку по обліку кадрів, направлено лист повідомлення № 7307/06/06-19-22 від 10 жовтня 2022 року про вихід на роботу 21 жовтня 2022 року.
У вказаних листах також керівник вимагав надати письмові пояснення щодо поважних причин відсутності на роботі.
Як вбачається з актів про відсутність на роботі ОСОБА_1 від 21 жовтня 2022 року, 24 та 25 жовтня 2022 року, складених в.о. завідувача лабораторії військових досліджень ОСОБА_4 , завідувачем відділу нормативно-правового забезпечення ОСОБА_5 , завідувачем відділу кадрів ОСОБА_6 , щоб з'ясувати причини відсутності ОСОБА_1 21 жовтня 2022 року, 24 жовтня 2022 року та 25 жовтня 2022 року йому телефонували з робочого телефону на гучному зв'язку за номером НОМЕР_1 , що був вказаний в його особовій справі. За вказаним номером ніхто не відповідав на дзвінки ( а.с. 107 -111, т. 2).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18) вказано, що «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з'ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов'язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров'я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 29 січня 2025 року у справі № 953/3338/23, «доводи заявника у касаційній скарзі про неознайомлення позивача із наказом від 21 березня 2023 року № 31-к «Про відновлення дії трудового договору з ОСОБА_1 » та неврахування виїзду останньої за межі України, відхиляються колегією суддів, оскільки копію вказаного наказу позивачка отримала в месенджері Telegram, надання адреси свого місця проживання за межами території України матеріали не містять. При цьому повідомлення про відновлення дії трудового договору було направлено у відповідності до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», тобто за 10 календарних днів.»
Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, в тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов'язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами (постанови Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 639/2672/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 564/2853/21, від 16 лютого 2024 року у справі № 683/1745/22).
Колегія суддів враховує, що воєнний стан сам по собі не є поважною причиною для відсутності на роботі та звільнення від відповідальності за прогул. Хоча воєнний стан може створювати обставини, що ускладнюють виконання трудових обов'язків, працівник все одно зобов'язаний повідомити роботодавця про причини своєї відсутності, про своє місце перебування та вжити заходів для збереження робочого місця.
Крім того, позивач в позовній заяві підтвердив, що 08 листопада 2022 року на месенджер WhatsApp він отримав в електронному вигляді фотокопію листа директора Інституту від 27.10.2022 року № 8025/06/06-18-22, в якому повідомлялось, що йому необхідно було приступити до виконання своїх посадових обов'язків з 21 жовтня 2022 року (а.с. 26, т. 1).
У матеріалах справи містяться пояснення позивача на лист від 27.10.2022 року № 8025/06/06-18-22, у яких позивач зазначає, що він перебуває в Австрії, де він отримав статус людини з тимчасовим захистом на час війни, який дійсний до 03.03.2023 року; після закінчення війни весною 2023 року він планує повернутися в України та вийти на роботу.
Зазначені обставини свідчать про те, що після отримання листа від 27.10.2022 року № 8025/06/06-18-22 про необхідність приступити до виконання своїх посадових обов'язків з 21 жовтня 2022 року позивач не виявив бажання стати до роботи та повідомив про можливість його повернення до роботи після закінчення дії воєнного стану (за словами позивача - після закінчення війни). ( а.с. 19, т. 2)
Зі змісту позовної заяви вбачається, що він неодноразово приїжджав до України на початку 2023 року для здійснення ремонту житла, проте будучи достовірно обізнаним із вимогою роботодавця про необхідність приступити до роботи, позивач з'явився на роботі лише у липні 2023 року.
Отже, обставини справи свідчать, що позивач знав про необхідність приступити до роботи у листопаді 2022 року, однак лише через 8 місяців, 25 липня 2023 року звернувся до роботодавця і отримав наказ про звільнення.
Наведені вище обставини у своїй сукупності свідчать про те, що дії позивача вочевидь не узгоджуються із принципами добросовісності у трудовому праві, оскільки позивач, тривалий час перебуваючи за межами України, не повідомляв роботодавцю адресу проживання за кордоном, як і іншу адресу місця свого проживання в Україні, а після отримання листа про необхідність приступити до виконання своїх посадових обов'язків не висловив наміру приступити до роботи, не цікавився робочим процесом та не вчиняв будь-яких дій щодо захисту своїх прав протягом тривалого часу.
Позивач ОСОБА_1 не міг не розуміти, що його відсутність на роботі протягом такого тривалого часу не може не потягнути несприятливі для нього наслідки, тим більше що позивач працював головним судовим експертом відділу військових експертиз, проведення яких у період дії воєнного стану є більш затребуваним, ніж у мирний час.
Таким чином, колегія суддів, встановивши всі істотні обставини справи, дійшла висновку про те, позивач не навів причин, які можна було б вважати поважними щодо відсутності на роботі та невиконання ним посадових обов'язків з 21 жовтня 2022 року. Запроваджений в Україні воєнний стан не є достатнім доказом на підтвердження поважності причин відсутності позивача на роботі.
Враховуючи те, що відновлення дії трудового договору з позивачем відбулось із дотриманням законодавства, повідомлення про відновлення дії трудового договору було направлено відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», тобто за 10 календарних днів, відсутні належні та допустимі докази щодо неможливості прибуття позивача на роботу для виконання трудових обов'язків, колегія суддів вважає, що оскаржуваний наказ директора КНДІСЕ МЮ України від 07 листопада 2022 року № 372 к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 виданий в межах повноважень, із дотриманням процедури його видання, а тому підстав для визнання його незаконним та скасування немає.
Інші заявлені позивачем вимоги є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення, а тому також не підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що звільнення позивача відбулося із порушенням вимог трудового законодавства України.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 роз'яснено, що якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а й всі обставини справи, права і обов'язки сторін.
Таким чином, відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 року в справі № 136/2125/19, від 15.09.2021 року у справі № 759/16862/18.
З огляду на викладене, враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню в зв'язку із їх необґрунтованістю, тому судом не досліджується питання дотримання строку на звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки це не впливає на правильність вирішення спору по суті.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції помилково вважав позовні вимоги доведеними та відмовив у задоволенні позову у зв'язку із пропуском строку на звернення із позовом, що свідчить про те, що висновки місцевого суду не відповідають обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволені позовних вимог із мотивів, наведених у цій постанові.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 жовтня 2024 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу- відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 05 серпня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.