ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.07.2025Справа № 910/7116/24
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс"
до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
про визнання недійсним одностороннього правочину
При секретарю судового засідання: Габорак О.М.
Представники учасників справи:
від позивача: Сабадин Алла Василівна - представник за ордером серії АІ №1625601 від 06.06.2024;
від відповідача: Середюк Тетяна Анатоліївна - представник у порядку самопредставництва;
У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Беквард Плюс" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі - Комунальне підприємство), в якому просило суд визнати недійсним, оформлений письмовим повідомленням від 24.05.2024 №053/05-2082, односторонній правочин Комунального підприємства про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 16.05.2024 договору від 20.04.2022 №ДНП-2022-04/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, укладеного з Товариством (далі - оспорюваний односторонній правочин про розірвання договору).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зміст оспорюваного одностороннього правочину про розірвання договору від 20.04.2022, який за своєю правовою природою є договором найму, не відповідає умовам пункту 7.6. договору від 20.04.2022 у редакції протоколу узгодження розбіжностей від 20.04.2022, суперечить приписам частини 3 статті 291 ГК України та встановленому статтею 188 цього Кодексу загальному порядку розірвання договорів, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.08.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025, позов задоволено повністю. Визнано недійсним односторонній правочин Комунального підприємства, оформлений письмовим повідомленням від 24.05.2024 №053/05-2082, про дострокове розірвання в односторонньому порядку з 16.05.2024 договору від 20.04.2022 №ДНП-2022-04/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, укладеного з Товариством. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 3 028,00 грн судового збору та 15000,00 грн витрат на правову допомогу.
Вищезазначені судові рішення мотивовані тим, що договір від 20.04.2022 за своєю правовою природою є договором найму, за умовами пункту 7.6 якого у редакції протоколу узгодження розбіжностей не передбачено права сторін на дострокове одностороннє розірвання договору, тому Відповідач мав дотримуватися положень статті 291 ГК України та порядку розірвання, встановленого статтею 188 цього Кодексу, разом з тим вчинений відповідачем односторонній правочин суперечить цим нормам господарського законодавства, що свідчить про наявність підстав для визнання його недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України. При цьому, наданий Позивачем оригінал протоколу узгодження розбіжностей, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, з урахуванням пояснень заяви свідка - в.о. директора Відповідача, свідчить про узгодження зі сторони Комунального підприємства розбіжностей до договору від 20.04.2022, у тому числі в частині, що стосується підстав для розірвання договору.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 заяву Позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково та стягнуто на користь останнього з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 11 000,00 грн.
Верховний Суд постановою від 15.04.2025 скасував вищезазначені судові рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій:
- не надали належної кваліфікації правовій природі спірного правочину з урахуванням правового висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі №910/1248/23 (пункт 73);
- не дослідили належним чином та не надали в порядку статті 86 ГПК України оцінки зміненому договору на предмет відповідності приписам спеціального закону та, як наслідок, керуючись принципом "суд знає закони", не перевірили наявності/відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин частин 1, 3 статті 203, частини 2 статті 215 ЦК України.
За таких обставин, Верховний Суд констатував, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є передчасними.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.05.2025 справу №910/7116/24 передано на розгляд судді Мудрому С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 справу №910/7116/24 прийнято до провадження та призначено підготовче засідання на 03.06.2025. Запропоновано сторонам до 02.06.2025 надати письмові пояснення по справі з урахуванням постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.04.2024.
23.05.2025 через систему "Електронний суд" Комунальне підприємство подало письмові пояснення, в яких просило відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що:
- у Відповідача відсутній оригінал примірника Протоколу узгодження розбіжностей від 22.04.2022, про існування якого відповідачу зовсім нічого не було відомо;
- у Договорі відсутні будь які застереження щодо протоколу узгодження розбіжностей;
- норма законодавства, яка надавала право укладати протоколи узгоджених розбіжностей виключена, а тому протокол узгоджених розбіжностей є незаконним та не може братися до уваги суду;
- пропозицій щодо підписання протоколу узгодження розбіжностей на поштову адресу Відповідача не надходило, також позивачем не було надано підтвердження надсилання таких пропозицій;
- протокол узгоджених розбіжностей не може братися до уваги суду, оскільки станом на 22.04.2022 було виключено норму чинного законодавства, яка давала право для укладення такого виду документа, а також дані пропозиції щодо змін у договір не було направленні до відповідача відповідно до порядку встановленого законодавством, а тому Відповідач ставить під сумнів законність даного документа взагалі;
- протокол узгодження є неукладеним та не створює правових наслідків для Сторін Договору.
02.06.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало письмові пояснення, в яких просило задовольнити позов, з огляду на те, що:
- протокол узгодження розбіжностей є правочином, яким були внесені зміни до Договору, незалежно від назви вказаного правочину "додаткова угода", "додаток", "протокол узгодження" тощо;
- протокол узгодження розбіжностей до Договору є нікчемним, оскільки в момент укладення не додержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину;
- нікчемність Протоколу узгодження розбіжностей не свідчить про нікчемність самого Договору, а тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Договору без протоколу узгодження розбіжностей;
- позов у даній справі подано з підстав порушення процедури розірвання Договору, а не з підстав наявності чи відсутності вчинення Позивачем порушень умов Договору;
- зміст оскаржуваного одностороннього правочину про розірвання Договору суперечить частині 3 статті 291 ГК України;
- у межах іншої судової справи №910/3552/24 встановлено, що Договір є припиненим у зв'язку із закінченням строку його дії - 01.03.2024.
02.06.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 відкладено підготовче засідання на 24.06.2025.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.07.2025.
02.07.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало додаткові письмові пояснення, в яких, окрім доводів зазначених у письмових поясненнях від 02.06.2025, зазначило, що нікчемність Протоколу узгодження розбіжностей в частині збільшення строку дії Договору, не зумовлює нікчемність Договору в цілому. Таким чином, внесення змін до пункту 7.6. Договору в частині підстав припинення Договору відповідало положенням чинного на той час законодавства. Оскільки внаслідок виключення з пункту 7.6. підпунктів 7.6.1.-7.6.5., одностороннє розірвання Договору шляхом направлення листа від 24.05.2024 №053/05-2082 на підставі підпункту 7.6.2. пункту 7.6. Договору не відповідало положенням Договору та чинного законодавства - статтям 188, 291 ГК України, а тому оскаржуваний односторонній правочин є недійсним.
15.07.2025 через систему "Електронний суд" Комунальне підприємство подало додаткові письмові пояснення, в яких зазначено, що у разі визнання недійсним положення договору про строк його дії, враховуючи його значення як істотної умови, слід визнавати недійсним весь договір, що зумовлює за таких обставин і недійсність інших пунктів договору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі №910/17027/23). З урахуванням вищезазначеного, Протокол узгодження розбіжностей є нікчемним повністю. Таким чином, підпункту 7.6.2. пункту 7.6. Договору є дійсним, а оспорюваний односторонній правочин відповідав положенням Договору та чинного законодавства України.
У судовому засіданні 15.07.2025 представниця Товариства підтримала позовні вимоги, просила суд позов задовольнити.
Представниця Товариства заперечила проти позовних вимог, просила суд відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 15.07.2025 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позові вимоги Товариства необґрунтованими.
20.04.2022 між Комунальним підприємством (за текстом договору - сторона-1) та Товариством (за текстом договору - сторона-2) було укладено договір №ДНП-2022-04/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, за змістом п. 1.1 якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів, що включає 283 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 32 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Строк дії договору становить 1096 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі (п. 7.2).
У договорі сторони погодили, зокрема, такі умови:
п. 2.1 - сторона-1 здійснює моніторинг та обстеження майданчика для паркування (підп. 2.1.2); має право безперешкодного доступу на майданчик для паркування для здійснення моніторингу та обстеження території в будь-який момент без попереднього повідомлення сторони-2, при цьому сторона-1 зобов'язується не перешкоджати господарській діяльності сторони-2 (підп. 2.1.3);
п. 2.2 - сторона-2 за власні кошти здійснює облаштування та обладнання майданчика для паркування згідно з Правилами паркування (дорожніми знаками, дорожньою розміткою, шлагбаумом, приміщення для охорони, огорожею тощо) відповідно до схеми організації дорожнього руху (підп. 2.2.2);
п. 3.2 - акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами з моменту погодження схеми організації дорожнього руху у встановленому порядку відповідно до Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051, але не пізніше ніж через п'ять робочих днів з моменту затвердження;
п. 3.5 - за результатами проведення моніторингу (обстеження) території майданчика для паркування у випадку виявлення порушень умов договору сторона-1 складає про це акт, який надсилає стороні-2. Виявлені порушення мають бути усунуті стороною-2 у п'ятнадцятиденний термін від дати направлення акта, про що сторона-2 повинна повідомити сторону-1 до закінчення цього строку.
За умовами п. 7.6 договору сторона-1 має право на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку, зокрема, у випадках:
- виявлення порушень умов договору вперше - не раніше ніж на двадцятий день від дати направлення акта відповідно до п. 3.5, якщо сторона-2 повідомила сторону-1 про усунення порушень у визначеному договором порядку (підп. 7.6.1);
- повторного виявлення порушень умов договору - в будь-який момент після повторного виявлення порушення незалежно від того, чи усунуте воно стороною-2 (підп. 7.6.2).
За умовами п. 7.8 у випадку дострокового розірвання договору з підстави, визначеної, зокрема, у підп. 7.6.2, сторона-1 направляє стороні-2 письмове повідомлення про розірвання. У такому випадку договір вважається розірваним з дати, зазначеної в повідомленні.
Згідно з п. 7.12 сторона-2 має право на розірвання договору в односторонньому порядку незалежно від наявності порушення його умов стороною-1 за умови письмового повідомлення сторони-1 про розірвання не пізніше ніж за тридцять календарних днів до запланованої дати розірвання договору.
Також, 20.04.2022 Комунальне підприємство в особі в.о. директора Опришка В.А. та Товариство підписали протокол узгодження розбіжностей до договору, згідно з яким погодили викласти в редакції Товариства, зокрема, такі підпункти, пункти договору:
підп. 2.1.2 - сторона-1 здійснює моніторинг та обстеження майданчика для паркування за попередньою згодою сторони-2;
підп. 2.1.3 - сторона-1 за попередньою згодою сторони-2 має право доступу на майданчик для паркування для здійснення моніторингу та обстеження території. Здійснює моніторинг та обстеження території майданчика для паркування. Виявлення за результатами моніторингу та обстеження території майданчику для паркування кількості автомобілів, які не відповідають схемі організації дорожнього руху, є підставою для винесення стороні-2 попередження про усунення виявлених недоліків або змін до зазначеної схеми;
підп. 2.2.2 - сторона-2 за власні кошти здійснює облаштування та обладнання майданчика для паркування згідно з Правилами паркування (дорожніми знаками, дорожньою розміткою, шлагбаумом, приміщення для охорони, огорожею, зарядними станціями для електромобілів, критими місцями для паркування, іншими об'єктами дорожнього сервісу тощо) в будь-який момент;
п. 3.2 - акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний з моменту отримання стороною-2 усіх дозвільних документів для здійснення діяльності та приведення майданчика у відповідність всіх норм законодавства;
п. 7.2 - строк дії договору становить 2190 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування;
п. 7.6 - договір може бути припинений у таких випадках:
- якщо сторона-2 не здійснила оплати в повному обсязі і таке порушення триває понад п'ять місяців поспіль (підп. 7.6.1);
- знищення майданчика для паркування, що знаходиться в користуванні (підп. 7.6.2);
- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду (підп. 7.6.3);
- в інших випадках, передбачених законом (підп. 7.4.4).
Зокрема, підп. 7.6.1, 7.6.2, пп. 7.6, 7.8, 7.13 сторони узгодили виключити з первісного тексту договору.
Протокол узгодження розбіжностей містить відомості про складення його у двох примірниках - по одному кожній зі сторін і визнання його невід'ємною частиною договору від 20.04.2022.
02.05.2023 Позивач та Відповідач склали та підписали акт приймання-передачі паркувального майданчика.
27.02.2024 Комунальне підприємство склало акт обстеження майданчика для паркування, в якому зафіксувало на паркувальному майданчику визначення 315 м/м при фактичному розташуванні 340 м/м; відсутність покриття, відведених місць для людей з інвалідністю зі встановленням інформаційних табличок, на підставі якого направило Товариству лист від 04.03.2024 №053/05-788 про усунення виявлених порушень та приведення паркувального майданчика у відповідність до схеми організації дорожнього руху та умов договору.
У відповідь Товариство з посиланням, зокрема, на підп. 2.1.2 договору у редакції протоколу узгодження розбіжностей звернуло увагу на те, що Комунальне підприємство не попередило про проведення будь-яких перевірок, а тому діяло всупереч умовам договору.
14.03.2024 Комунальне підприємство повторно здійснило обстеження майданчика для паркування та склало акт обстеження, в якому зафіксувало відсутність місць для людей з інвалідністю зі встановленням інформаційних табличок, дорожніх знаків, розмітки, покриття, зберігання на місцевості демонтованих ларьків (МАФІВ) і вантажних контейнерів та визначення 315 м/м при фактичній можливості розташування 376 м/м, на підставі якого надіслало Товариству лист від 20.03.2024 №053/05-1054 про усунення виявлених порушень умов договору в первісній редакції.
У відповідь Товариство повторно звернуло увагу відповідача на умови, зокрема, підп. 2.1.2 договору у редакції протоколу узгодження розбіжностей щодо порядку проведення моніторингу та обстеження, а також заперечило проти розрахунку кількості паркомісць на майданчику.
У листі від 24.05.2024 №053/05-2082 Комунальне підприємство з посиланням на п. 7.6, підп. 7.6.2 договору в первісній редакції повідомило Товариство про дострокове розірвання договору від 20.04.2022 в односторонньому порядку з 16.05.2024, зобов'язання звільнити майданчик до 31.05.2024, необхідність з'явитися до підприємства для підписання акта повернення з експлуатації майданчика для паркування.
Отже, за встановлених обставин підставою для дострокового одностороннього розірвання договору шляхом направлення письмового повідомлення в порядку п. 7.8 відповідач визначив підп. 7.6.2 п. 7.6 договору в первісній редакції.
Товариство з огляду на підписаний сторонами протокол узгодження розбіжностей, згідно з яким сторони зміст п. 7.6 договору виклали в іншій редакції, а підп. 7.6.2, п. 7.8 -виключили, не погодилося з наявністю у Комунального підприємства права на дострокове розірвання договору від 20.04.2022 в односторонньому порядку за попереднього повідомлення, в тому числі з підстав, виявлених під час обстеження порушень, що стало причиною звернення до суду з цим позовом.
Отже, спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що на переконання позивача, зміст одностороннього правочину Комунального підприємства, оформленого письмовим повідомленням від 24.05.2024 №053/05-2082 про одностороннє розірвання з 16.05.2024 Договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, не відповідає положенням Договору (з урахуванням Протоколу розбіжностей), оскільки підп. 7.6.2. п. 7.6. було виключено з умов первинної редакції Договору, та частині 3 статті 291 ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 зазначено, що під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 визначила, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України та частиною другої статті 20 ГК України є визнання правочину недійсним (визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом).
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин першої - третьої, п'ятої, шостої статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з приписами частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Правовою підставою, що зумовлює визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого письмовим повідомленням від 24.05.2024 №053/05-2082, Товариством визначено частину 3 статті 291 ГК України.
Згідно з приписами частини 3 статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Статтею 783 ЦК України встановлені випадки, у яких наймодавець має право вимагати розірвання договору найму: 1) наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
Порядок зміни та розірвання господарських договорів, визначений статтею 188 ГК України, за умовами якої зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (частина 1).
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (частина 2).
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (частина 3).
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частина 4).
Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (частина 5).
Отже, договір може бути розірвано в односторонньому порядку, якщо це передбачено самим договором або законом.
Відповідно до підпункту 7.6.2. пункту 7.6. Договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 (у первісній редакції) Комунальне підприємство має право на дострокове розірвання договору в односторонньому порядку у випадку повторного виявлення порушень умов договору - в будь-який момент після повторного виявлення порушення незалежно від того, чи усунуте воно стороною-2.
Як було раніше встановлено судом у листі від 24.05.2024 №053/05-2082 Комунальне підприємство з посиланням на підпункт 7.6.2. пункту 7.6. Договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 (у первісній редакції) повідомило Товариство про дострокове розірвання договору від 20.04.2022 в односторонньому порядку з 16.05.2024, зобов'язання звільнити майданчик до 31.05.2024, необхідність з'явитися до підприємства для підписання акта повернення з експлуатації майданчика для паркування.
Однак, за твердженнями Товариства, зазначена підстава для одностороннього розірвання Договору була виключена внаслідок підписання Протоколу узгодження розбіжностей від 20.04.2025.
Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 21.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025, та, направляючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що суди залишили поза увагою правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі №910/1248/23, наведений у п. 73, щодо правової природи Договору.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України (у редакції, чинній станом на 20.04.2022) а договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (частина 2 статті 759 ЦК України (у редакції, чинній станом на 20.04.2022).
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній станом на 20.04.2022) регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Як було раніше встановлено судом, 20.04.2022 між Комунальним підприємством (за текстом договору - сторона-1) та Товариством (за текстом договору - сторона-2) було укладено договір №ДНП-2022-04/01 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, за змістом п. 1.1 якого сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою : місто Київ, Святошинський район, перетин вулиця Чорнобильської та вулиці Осінньої, Осіння (далі - майданчик для паркування), що включає 283 місця для платного паркування транспортних засобів, а також 32 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
З огляду положень частини 4 статті 236 ГПК України, подібність правовідносин у справі №910/1248/23 та спірних правовідносин, а також вказівки Верховного Суду у постанові від 15.04.2025 у цій справі, суд враховує правову позицію, викладену об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі №910/1248/23.
Отже, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання Договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором найму комунального майна (паркувального майданчика).
Частиною 1 статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 9.2. Договору визначено, що додаткові угоди та усі додатки до цього правочину є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вини викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.
Таким чином, вносячи зміни до Договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування шляхом підписання 20.04.2022 Протоколу узгодження розбіжностей, Сторони повинні були керуватися приписами спеціального нормативно-правового акту - Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній станом на 20.04.2022) щодо внесення змін до договору.
Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній станом на 20.04.2022) строк договору оренди не може становити менше п'яти років, крім випадків, визначених Порядком передачі майна в оренду.
Частиною 3 статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній станом на 20.04.2022) унормовано, що договір оренди підлягає нотаріальному посвідченню, якщо строк, на який укладається цей договір, перевищує п'ять років.
Частиною 4 статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній станом на 20.04.2022) також передбачено, що особливості визначення умов передачі майна в оренду, в тому числі пам'яток архітектури та містобудування, укладення договорів оренди встановлюються Порядком передачі майна в оренду та представницькими органами місцевого самоврядування щодо комунального майна.
Порядком передачі майна в оренду встановлюються особливості внесення змін до умов договорів оренди та підстав для внесення таких змін, зокрема щодо: зміни строку оренди, у разі якщо договір був укладений на строк, менший ніж мінімальний строк оренди, передбачений частиною третьою статті 9 цього Закону.
Внесення змін до договору оренди здійснюється з урахуванням установлених цією статтею та Порядком передачі майна в оренду обмежень за згодою сторін до закінчення строку його дії, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі - Порядок (у редакції, чинній станом на 20.04.2022), умовами якого передбачено:
пункт 122 - внесення змін до договору оренди здійснюється з урахуванням обмежень, установлених статтею 16 Закону та цим Порядком, за згодою сторін до закінчення строку його дії;
пункт 125 - не допускається внесення змін до договору оренди з метою збільшення строку дії договору оренди, крім випадків коли договір був укладений на строк, що становить менш як п'ять років, та з моменту укладення не продовжувався, і заява орендаря стосується збільшення строку оренди з метою приведення його у відповідність із визначеним Законом мінімальним строком. Заява орендаря підлягає задоволенню, якщо право власності на об'єкт оренди зареєстровано за державою (відповідною територіальною громадою) у державному реєстрі речових прав станом на дату заяви орендаря або станом на дату закінчення строку, на який був укладений договір. У разі прийняття рішення про внесення змін до договору з метою приведення його строку у відповідність із мінімальним строком оренди, передбаченим Законом, договір оренди викладається в новій редакції згідно з примірним договором оренди, затвердженим відповідно до частини першої статті 16 Закону, але перебіг строку оренди визначається ретроактивно з дати підписання акта приймання-передачі майна за договором, до якого вносяться зміни шляхом викладення його у новій редакції. Якщо це вимагається законом, договір оренди, викладений у новій редакції, підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Отже, у разі внесення змін до договору оренди комунального майна шляхом збільшення строку його дії більше як на 5 років, такий договір оренди викладається в новій редакції згідно з примірним договором оренди та підлягав нотаріальному посвідченню.
Як було раніше встановлено судом, відповідно до пункту 7.2. Договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 строк дії договору становить 1096 календарних днів від дати підписання акта приймання-передачі.
Протоколом узгодження розбіжностей п. 7.2 договору вказаного Договору викладено у новій редакції: "Строк дії договору становить 2190 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування".
Фактично внаслідок внесених змін строк дії Договору було збільшено з 3 (трьох) років та 6 (шість) років.
Однак судом встановлено, що Сторонами не було дотримано вищезазначених положень законодавства - не дотримано нотаріального посвідчення правочину та не викладено Договір у новій редакції.
Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору визначені у статті 220 ЦК України, згідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.03.2025 у справі №729/559/21 зазначив, що нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio - "з початку"), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure - "по закону", "у силу закону"). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - "на підставі своєї посади"), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (аналогічний висновок містять постанови, зокрема, від 08.02.2023 у справі №359/12165/14-ц, від 31.05.2023 у справі №635/5911/18). При цьому наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано частиною 5 статті 216 ЦК України.
Отже, суд має повноваження з власної ініціативи робити висновок про нікчемність договору навіть, якщо жодна із заінтересованих осіб на це не покликається та не вимагає, і такий підхід застосований Верховним Судом у справах №524/5152/15-ц (постанова 09.12.2019) та №616/137/16-ц (постанова від 15.03.2018), в якій суд касаційної інстанції, серед іншого, зазначив: "Верховним Судом з'ясовано, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому факту, що зазначений договір, про розірвання якого позивач повідомив відповідача, є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення, хоча судом першої інстанції вірно визначено, що зазначений договір є змішаним договором, який поєднує в собі, в тому числі ознаки договору найму транспортного засобу".
Отже, суд дійшов висновку про те, що Протокол узгодження розбіжностей від 20.04.2022 є недійсним у силу закону, тобто є нікчемним.
Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство зазначило, що внесення змін до Договору шляхом збільшення строку його дії не відповідало приписам законодавства, однак зауважила, що ця обставина не зумовлює нікчемність всіх інших положень Протоколу узгодження розбіжностей від 20.04.2022. Однак суд не погоджується з такою правовою позицією Позивача, виходячи з такого.
По-перше, суд зауважує, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). При цьому обов'язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 30.11.2021 у справі №910/4224/21).
На стадії підготовчого провадження у письмових поясненнях від 02.06.2025 Позивач стверджував, що протокол узгодження розбіжностей до Договору є нікчемним, оскільки в момент укладення не додержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину; нікчемність Протоколу узгодження розбіжностей не свідчить про нікчемність самого Договору, а тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Договору без протоколу узгодження розбіжностей (ст. 9, 10).
Однак вже на стадії розгляду справи по суті у додаткових поясненнях від 02.07.2025 Товариство вказує, що Договір №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 необхідно застосовувати з урахуванням Протоколу узгодження розбіжностей від 20.04.2022, окрім положень щодо збільшення строку дії Договору.
Таким чином, суд вважає, що зміна правової позиції є порушення принципу добросовісності та чесної ділової практики.
Разом із цим, так, відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
У постанові Верховного Суду у справі №334/7687/21 від 30.11.2022 судом викладено висновок щодо застосування статті 217 ЦК України. Верховний Суд визначив, що недійсність окремої частини договору не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними або є нікчемними. Слід враховувати, що при задоволенні позову про оспорювання окремих умов договору потрібно з'ясовувати, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними.
У статті 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Водночас Суд ураховує, що строк дії договору є однією з його істотних умов, яка визначає межі існування договірних зобов'язань у часі та забезпечує їх правову визначеність. Відповідно до положень статті 180 ГК України, договір без узгодження положень щодо строку, втрачає свою юридичну силу, оскільки така умова є невіддільною від сутності договору.
Ураховуючи приписи статті 217 ЦК України недійсність окремої частини договору не тягне за собою недійсності договору в цілому, якщо він може існувати без цієї частини. Проте строк договору як істотна умова не може бути виключений без порушення цілісності правочину. Визнання цієї умови недійсною унеможливлює належне виконання договору, оскільки відсутність визначеності щодо строку призводить до невизначеності обсягу, тривалості та моменту завершення зобов'язань сторін.
Правовий висновок щодо застосування статей 215, 217 ЦК України в контексті частини третьої статті 180 ГК України викладено у постанові Верховного Суду у справі №916/3015/23 від 30.05.2024 за змістом якого, за умови доведеності недійсності положення угоди, яке є істотною умовою, такий правочин підлягає визнанню недійсним в повному обсязі.
У разі визнання недійсним положення договору про строк його дії, враховуючи його значення як істотної умови, слід визнавати недійсним весь договір, що зумовлює за таких обставин і недійсність інших пунктів Договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2024 у справі №910/17027/23.
З огляду на вказане, оскільки Сторонами не було дотримано вимоги частини 3 статті 16 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" про нотаріальне посвідчення правочину в частині строку дії договору, Протокол узгодження розбіжностей від 20.04.2022 є недійсним у силу закону, тобто є нікчемним, в цілому (всі умови).
Таким чином, на момент вчинення одностороннього правочину шляхом направлення Комунальним підприємством листа від 24.05.2024 №053/05-2082, підпункт 7.6.2. пункту 7.6. у первинній редакції Договору №ДНП-2022-04/01 від 20.04.2022 був дійсним та не був виключений Протоколом узгодження розбіжностей від 20.04.2022 у зв'язку з його нікчемністю.
Заперечення Комунального підприємства щодо факту укладення, підписання, наявності Протоколу узгодження розбіжностей від 20.04.2022 не беруться судом до уваги, оскільки такі аргументи були спростовані судами першої та апеляційної інстанції під час першого розгляду справи, з якими також погодився Верховний Суду у постанові від 15.04.2025 та відхилив відповідні доводи касаційної скарги. При цьому, направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції не вказував на необхідність дослідження вищезазначених аргументів Відповідача.
Отже, Товариством не доведено і судом не встановлено наявності підстав, з якими закон пов'язує визнання оскаржуваного правочину недійсним.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Товариства не підлягає задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи учасників справи не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 05.08.2025.
СуддяСергій МУДРИЙ