04 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 1313/1446/2012
провадження № 61-9051ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шипович В. В.,
розглянув касаційну скаргу представника Львівської міської ради - Гринихи Христини Андріївни, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 червня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТБ і Ко» до ОСОБА_2 про розірвання договору, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТБ і Ко» про визнання права власності на нежитлове приміщення,
особа, яка не брала участі в справі та яка звернулася з апеляційною скаргою, - Львівська міська рада,
У травні 2012 року ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «ВТБ і Ко» (далі - ТОВ «ВТБ і Ко») звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просили розірвати договір простого товариства про спільну діяльність, укладений 15 грудня 2011 року між ОСОБА_1 ,ТОВ «ВТБ і Ко» та ОСОБА_2
ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на 1/3 частини нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 та 1/3 частини будівлі на АДРЕСА_2 (літ. Г-1).
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року прийнято та об'єднано в одне провадження зустрічний позов про визнання права власності на нежитлові приміщення з позовом ОСОБА_1 та ТОВ «ВТБ і Ко» до ОСОБА_2 про розірвання договору.
У травні 2012 року ОСОБА_1 , ТОВ «ВТБ і Ко» та ОСОБА_2 подали до суду заяву про визнання мирової угоди, в якій просили визнати мирову угоду від 10 травня 2012 року, укладену між ними, та закрити провадження у справі.
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 , ТОВ «ВТБ і Ко» та ОСОБА_2 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 і ТОВ «ВТБ і Ко» до ОСОБА_2 про розірвання договору та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ТОВ «ВТБ і Ко» про визнання права власності на нежитлове приміщення, згідно з якою:
ОСОБА_1 та ТОВ «ВТБ і Ко» звернулися з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору простого товариства про спільну діяльність від 15 грудня 2011 року;
ОСОБА_2 звернулася до Миколаївського районного суду Львівської області з зустрічним позовом про визнання права власності на нежитлове приміщення;
Сторони цієї мирової угоди дійшли згоди про розірвання договору простого товариства про спільну діяльність, що укладений 15 грудня 2011 року між ОСОБА_1 , ТОВ «ВТБ і Ко» та ОСОБА_2 ;
ОСОБА_1 та ТОВ «ВТБ і Ко» відмовляються від будь-яких майнових претензій до ОСОБА_2 ;
ОСОБА_2 відмовляється від будь-яких майнових претензій до ОСОБА_1 та ТОВ «ВТБ і Ко»;
визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення літ. «Б-1», загальною площею 81,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;
визнано за ТОВ «ВТБ і Ко» право власності на будівлю літ. «Г-1», загальною площею 55,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
зобов'язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» здійснити державну реєстрацію права власності нерухомого майна за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення літ. «Б-1», загальною площею 81,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 ;
зобов'язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» здійснити державну реєстрацію права власності нерухомого майна ТОВ «ВТБ і Ко» на будівлю літ. «Г-1», загальною площею 55,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Провадження у справі закрито.
У листопаді 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про скасування мирової угоди від 10 травня 2012 року, посилаючись на те, що вона не укладала мирову угоду.
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 12 листопада 2012 року заяву ОСОБА_2 задоволено, мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 , ТОВ «ВТБ і Ко» та ОСОБА_2 скасовано, провадження у справі закрито.
У грудні 2023 року ОСОБА_3 , який не брав участі у справі, подав апеляційну скаргу на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 12 листопада 2012 року, в якій просив скасувати ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 12 листопада 2012 року та відмовити ОСОБА_2 у задоволенні заяви про скасування ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року, якою було визнано мирову угоду.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 31 січня 2024 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 12 листопада 2012 року, відкрито апеляційне провадження.
У лютому 2024 року Львівська міська рада, яка не брала участі у справі, подала до апеляційного суду заяву про вступ у справу як третя особа.
Ухвалою Львівського апеляційного суду 04 червня 2024 року залучено Львівську міську раду до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 12 листопада 2012 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання щодо прийняття заяви ОСОБА_2 про скасування мирової угоди.
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області 07 жовтня 2024 року, з урахуванням ухвали суду від 22 жовтня 2024 року про виправлення описки, повернуто ОСОБА_2 заяву про скасування мирової угоди від 10 травня 2012 року.
У жовтні 2024 року Львівська міська рада, яка не брала участі у справі і залучена до участі у справі як третя особа ухвалою Львівського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, подала апеляційну скаргу на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2024 року клопотання Львівської міської ради задоволено, поновлено Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року та відкрито апеляційне провадження.
Постановою Львівського апеляційного суду від 13 січня 2025 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено, ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року скасовано і направлено справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.
У лютому 2025 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 13 січня 2025 року та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Постановою Верховного Суду від 23 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, постанову Львівського апеляційного суду від 13 січня 2025 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Скасовуючи вказане судове рішення, Верховний Суд вказав, що суду апеляційної інстанції слід надати оцінку доводам ОСОБА_3 та Львівської міської ради щодо поважності/неповажності причин пропуску строку (більше 12 років) на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду, з'ясувати належним чином, коли заявнику стало відомо про наявність ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року, навести відповідні мотиви поновлення чи не поновлення строку на апеляційне оскарження. Під час нового розгляду справи апеляційний суд повинен повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження із урахуванням принципу res judicata, з наведенням обґрунтованих мотивів наявності підстав для відкриття чи відмови у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою Львівської міської ради.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 12 травня 2025 року наведені Львівською міською радою причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду м. Львова від 10 травня 2012 року, визнано неповажними, апеляційну скаргу залишено без руху, заявнику надано строку для усунення недоліків апеляційної скарги для сплати судового збору та подання заяви про поновлення строків з зазначенням інших підстав для поновлення строку.
У червні 2025 року до апеляційного суду надійшли матеріали на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме докази сплати судового збору та клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вказане клопотання, Львівська міська рада вказувала, що початок перебігу строку на апеляційне оскарження пов'язується із днем вручення апелянту оскаржуваної ухвали, крім цього, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. Звертає увагу на те, що вичерпний перелік випадків, які підтверджують дату вручення судового рішення, наведений у частині шостій статті 272 ЦПК України, в якому день оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР) не прирівняно до дня вручення судового рішення, оприлюднення судового рішення в ЄДРСР не скасовує обов'язок суду вчасно направляти копії судових рішень учасникам справи. Також зазначає, що оскаржувана ухвала у ЄДРСР є знеособленою та без зазначення адреси нерухомого майна, у Львівської міської ради не було підстав вважати, що Миколаївський районний суд Львівської області міг розглядати справу про визнання права власності на об'єкти, які розташовані на території міста Львова. З листа Миколаївського районного суду Львівської області від 15 червня 2023 року Львівській міській раді стало відомо, що ухвалою цього суду від 12 листопада 2012 року у справі № 1313/1446/2012 скасовано мирову угоду укладену, провадження у цій справі закрито, ухвала остаточна і оскарженню не підлягає. Таким чином, з 12 листопада 2012 року у справі № 1313/1446/2012 була чинною ухвала, якою було скасовано мирову угоду між ОСОБА_1 , ТзОВ «ВТБ і Ко» та ОСОБА_2 . Разом з цим, ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 12 листопада 2012 року оскаржив ОСОБА_3 та постановою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року апеляційну скаргу останнього задоволено, а ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 12 листопада 2012 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання щодо прийняття заяви ОСОБА_2 про скасування мирової угоди.
10 листопада 2024 року Львівська міська рада з ЄДРСР отримала інформацію про те, що ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 07 жовтня 2024 року повернуто ОСОБА_2 заяву про скасування мирової угоди, відтак ухвала від 10 травня 2012 року відновила свою чинність.
Львівська міська рада вважає, що з поважних причин пропустила строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року, тому просить такий поновити.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 червня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 10 травня 2012 року.
Встановивши, що про оскаржувану ухвалу суду першої інстанції від 10 травня 2012 року заявник дізнався у серпні 2023 року, про що сам і вказав, при цьому, апеляційна скарга та матеріали на усунення недоліків скарги не містять обґрунтованих доводів та міркувань із посиланням на докази щодо поважності причини пропуску строку на апеляційне оскарження, Львівський апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку та відкриття апеляційного провадження в справі.
Апеляційний суд відхилив аргументи клопотання, як то чинність / не чинність ухвали суду першої інстанції від 10 травня 2012 року, яка не переглядалася апеляційним судом взагалі, оскільки такі не впливають на право оскарження вказаної ухвали місцевого суду.
У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника Львівської міської ради - Гринихи Х. А., на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 червня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду.
Скарга мотивована тим, що Львівський апеляційний суду безпідставно не врахував наведені заявником поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду м. Львова від 10 травня 2012 року, оскільки, хоча про вказану ухвалу місцевого суду Львівській міській раді стало відомо у червні 2023 року, водночас, на переконання заявника, право на апеляційне оскарження та початок відліку процесуального строку, заявник набув з 10 жовтня 2024 року, коли дізнався про ухвалу Миколаївського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2024 року, якою повернуто ОСОБА_2 заяву про скасування ухвали цього ж суду від 10 травня 2012 року про затвердження мирової угоди.
Заявник вважає, що до 07 жовтня 2024 року ухвала Миколаївського районного суду м. Львова від 10 травня 2012 року була не чинною, оскільки скасована на підставі ухвали місцевого суду від 12 листопада 2012 року, тому у Львівської міської ради не було правових підстав для її (ухвали від 10 травня 2012 року) оскарження в апеляційному порядку раніше.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження
№ 61-37352сво18) вказано, що «загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі
№ 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що: «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону
№ 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону
№ 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним до судових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією Кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».
Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Тобто в межах річного строку з дня складення повного судового рішення може бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи або не залученої до участі в ній, чи у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили - і поза межами річного строку.
Враховуючи предмет апеляційного оскарження - ухвала Миколаївського районного суду м. Львова від 10 травня 2012 року, яку оскаржує особа, не залучена до участі в справі - Львівська міська рада, в цій справі № 1313/1446/2012, з врахуванням вказівок Верховного Суду, зазначених в постанові від 23 квітня 2025 року, ухваленої в межах цієї справи, Львівській міській раді слід було навести обґрунтовані доводи, міркування з наданням відповідних доказів на підтвредження поважності причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду м. Львова від 10 травня 2012 року.
В цій справі Львівський апеляційний суд, вирішуючи питання про поновлення Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження ухвали Миколаївського районного суду м. Львова від 10 травня 2012 року, правильно керувався саме положенням частини другої статті 358 ЦПК України, тобто оцінював наведені заявником обставини на підтвердження поважності причини пропуску присічного строку.
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що наведені Львівською міською радою обставини на підтвердження причини пропуску строку апеляційного оскарження ухвали місцевого суду від 10 травня 2012 року є неповажними, та обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
В касаційній скарзі Львівська міська рада наводить ті самі обставини, які були оцінені апеляційним судом, та на переконання заявника є такими, що свідчать про поважність причини пропуску присічного строку, а саме:
хоча про ухвалу Миколаївського районного суду м. Львова від 10 травня 2012 року, Львівській міській раді стало відомо у червні 2023 року, водночас, на переконання заявника, право на апеляційне оскарження та початок відліку процесуального строку, заявник набув з 10 жовтня 2024 року, коли дізнався про ухвалу Миколаївського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2024 року, якою повернуто ОСОБА_2 заяву про скасування ухвали цього ж суду від 10 травня 2012 року про затвердження мирової угоди;
до 07 жовтня 2024 року ухвала Миколаївського районного суду м. Львова від 10 травня 2012 року була не чинною, оскільки скасована на підставі ухвали місцевого суду від 12 листопада 2012 року, тому у Львівської міської ради не було правових підстав для її (ухвали від 10 травня 2012 року) оскарження в апеляційному порядку раніше.
Верховний Суд відхиляє наведені доводи, з огляду на таке.
Як вже вказано предметом апеляційного оскарження Львівською міською радою, як особою, яка не брала участі в справі, є ухвала Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2012 року.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час винесення оскаржуваної ухвали), окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали про визнання мирової угоди за клопотанням сторін (пункт 8) та закриття провадження у справі (пункт 14).
Тобто, єдиним правовим способом оскарження ухвали місцевого суду про визнання мирової угоди за клопотанням сторін та закриття провадження у справі, було виключно подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Що також знайшло своє відображення в постанові Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року, ухваленої в межах цієї справи № 1313/1446/2012, якою скасовано ухвалу Миколаївського районного суду м. Львова від 12 листопада 2012 року про скасування мирової угоди.
Серед іншого Верховний Суд зауважує, що кожна особа реалізує свої процесуальні права та обов'язки на власний розсуд (стаття 43 ЦПК України), зокрема незалежно від оскарження судового рішення іншими учасниками справи, особа, яка таке право ще не реалізувала вправі може з дотриманням процесуальних норм, чинних на момент вчинення процесуальних дій, оскаржити відповідне судове рішення.
Водночас, неправильне розуміння, зокрема норм процесуального права, їх помилкове тлумачення особою, яка має намір оскаржити відповідне судове рішення, є тим ризиком, який може призвести до негативних наслідків для такої особи, як то пропуск процесуального строку.
Отже, довід касаційної скарги Львівської міської ради щодо чинності/не чинності ухвали Миколаївського районного суду м. Львова від 10 травня 2012 року, в контексті скасування її в незаконний спосіб цим же судом (місцевим судом), що визначено нормою прямої дії (стаття 293 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час винесення оскаржуваної ухвали)), є безпідставним та не свідчить про поважність причини пропуску Львівською міською радою присічного строку ухвали суду першої інстанції від 10 травня 2012 року.
Отже, встановивши обставини отримання Львівською міською радою у серпні 2023 року ухвали Миколаївського районного суду м. Львова від 10 травня 2012 року, що також підтверджено заявником в касаційній скарзі, та подання апеляційної скарги на вказану ухвалу місцевого суду у жовтні 2024 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.
За наведених обставин, оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою, постановлена із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для її скасування відсутні.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга Львівської міської ради на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 червня 2025 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Львівської міської ради - Гринихи Христини Андріївни, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 червня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТБ і Ко» до ОСОБА_2 про розірвання договору, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТБ і Ко» про визнання права власності на нежитлове приміщення.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Шипович