04 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 646/3112/17
провадження № 61-9007ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2025 року в провадженні за заявою ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми,
Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 липня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 основну суму боргу у розмірі 657 375,00 грн, три проценти річних -6 105,00 грн, відсотки за договором позики за лютий та березень 2017 року - 17 394,00 грн, на відшкодування моральної шкоди - 10 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року в забезпечення позову ОСОБА_2 накладено арешт на нежитлову будівлю літ. А-1, загальною площею 175,6 кв. м, що розташована у АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 .
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, заочне рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2024 року клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову повернуто заявнику.
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року в справі № 646/3112/17.
Заява мотивована тим, що 05 травня 2016 року між заявником та відповідачкою ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, на підставі якого ОСОБА_3 отримала у заявника позику у розмірі 40 000,00 дол. США.
Відповідно до умов зазначеного договору іпотеки, ОСОБА_3 передала заявнику в іпотеку нежитлове приміщення А-1, загальною площею 175, 6 кв. м, що розташоване у АДРЕСА_1 .
У зв'язку із посвідченням іпотечного договору, приватним нотаріусом було накладено заборону відчуження на вищезазначене нежитлове приміщення.
Заявник зазначає, що станом на момент його звернення до суду із вказаною заявою, заборгованість ОСОБА_3 за іпотечним договором не повернута, тому вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову призводять до негативних наслідки для ОСОБА_3 , як іпотекодавця та безпосередньо впливає на його права та інтереси.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 березня 2025 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18 червня 2025 року, заяву ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову повернуто заявнику.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що, оскільки заява про скасування заходів забезпечення позову подана не учасником справи, така заява підлягає поверненню.
Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу місцевого суду врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема від 10 лютого 2021 року в справі № 641/1271/19-ц, від 25 травня 2023 року в справі № 334/1250/22, відповідно до яких за приписами частини першої статті 158 ЦПК України із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно) може звернутися виключно учасник справи. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту. Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву про скасування заходів забезпечення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення Закону України «Про іпотеку», відповідно до яких, в разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно.
Вважає, що обмеження у вигляді арешту означеного майна створює заявнику, як іпотекодержателю перешкоди у здійсненні права володіти, користуватися та розпоряджатися цим майном.
Заявник вказує, що суд першої інстанції, з яким безпідставно погодився апеляційний суд, формально повернувши його заяву лише з тієї підстави, що особа не є стороною у справі, позбавив заявника права на ефективний захист своїх майнових прав через суд, що порушує принцип доступу до правосуддя.
ОСОБА_1 зазначає, що судами не враховано висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі № 923/1105/17, від 31 жовтня 2018 року в справі № 923/1105/17, від 19 червня 2019 року в справі № 825/1764/16.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Обґрунтовуючи заяву про скасування заходів забезпечення позову, ОСОБА_1 вказував, що є іпотекодержателем нежитлового
приміщення А-1, загальною площею 175, 6 кв. м, що розташоване у АДРЕСА_1 , за іпотечним договором від 05 травня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , проте ухвала Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року про забезпечення позову обмежує його право на об'єкт нерухомості.
Забезпечення позову за своєю суттю є тимчасовим обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.
Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.
Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Питання, пов'язані із забезпеченням позову, зміною виду чи їх скасуванням вирішуються у порядку, передбаченому ЦПК України, і не можуть бути предметом розгляду в іншому провадженні.
Водночас за приписами частини першої статті 158 ЦПК України із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову (накладення арешту на майно) може звернутися виключно учасник справи. Інша особа, яка вважає, що майно, на яке було накладено арешт у порядку забезпечення позову, належить їй, а не стороні у справі, може звернутися до суду з позовом про зняття з нього арешту. Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 753/12741/17 (провадження № 61-15806св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 607/15533/17 (провадження № 61-43809св18), від 06 травня 2020 року у справі № 756/8156/18 (провадження № 61-48774св18), від 19 листопада 2020 року у справі № 759/3883/17 (провадження № 61-21905св19), від 27 січня 2021 року у справі № 757/9023/18-ц (провадження № 61-14051св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 641/1271/19-ц (провадження № 61-5579св20), від 25 травня 2023 року у справі № 334/1250/22 (провадження № 61-12728св22).
У справі, яка переглядається, встановлено, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 січня 2018 року в забезпечення позову ОСОБА_2 накладено арешт на нежитлову будівлю літ. А-1, загальною площею 175,6 кв. м, що розташована у АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 не є учасником справи № 646/3112/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми, на забезпечення якого вжито заходи забезпечення позову.
З огляду на викладене, з урахуванням положень частини першої статті 158 ЦПК України та сталої практики Верховного Суду щодо застосування вказаної норми процесуального права, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 позбавлений можливості звертатися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, оскільки для нього чинним законодавством передбачено інший спосіб судового захисту, а саме звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна, тому підставно повернув вказане клопотання заявника.
Враховуючи наведені висновки, безпідставним є довід касаційної скарги про порушення принципу доступу до правосуддя, оскільки як вже вказано вище належним способом захисту прав ОСОБА_1 є звернення до суду із позовом про зняття арешту з майна.
Аргумент касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій Закону України «Про іпотеку» Верховний Суд відхиляє, оскільки наведене обґрунтування може бути викладено у змісті позовної заяви про зняття арешту з майна.
Посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року в справі № 910/4772/17, від 31 жовтня 2018 року в справі № 923/1105/17, від 19 червня 2019 року в справі № 825/1764/16, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки в наведених справах Верховний Суд не переглядав судові рішення попередніх інстанцій та не виснував висновків щодо розгляду клопотання особи, яка не є учасником справи, про скасування заходів забезпечення позову, тобто про застосування статті 158 ЦПК України або аналогії вказаної норми права в межах іншого судочинства.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2025 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 березня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2025 року в провадженні за заявою ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми.
Копію ухвали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Шипович