04 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 346/2645/23
провадження № 61-11812св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
в інтересах якого діє адвокат Говорова Альона Ігорівна
на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2024 року у складі судді Махно Н. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2024 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Пнівчук О. В.
у справі
за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач)
до
відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач, АТ «Укрзалізниця»)
про визнання незаконним наказу про призупинення трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
ухвалив постанову про таке:
I. Вступ
1. У травні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконним наказу про призупинення трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Відповідач заперечував проти позову.
3. Суд першої інстанції позов задовольнив і його позицію підтримала апеляційна інстанція.
4. Відповідач оскаржив рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку. Підставами касаційного оскарження вказав те, що:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статті 13 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-IX) та частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК)).
5. Ключовими питаннями в спірних правовідносинах є:
1) Чи правомірним є призупинення дії трудового договору з позивачем через збройну агресію російської федерації проти України з урахуванням того, що АТ «Укрзалізниця» не припиняло своєї діяльності?
2) Чи підлягають захисту порушені права позивача у разі відсутності підстав для призупинення дії трудового договору з ним?
6. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 ЦПК, у зв'язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.
ІІ. Короткий зміст позовних вимог
7. Позов обґрунтований так:
- 01 грудня 2016 року позивача було прийнято на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту аудиту та контролю;
- 21 серпня 2017 року позивача переведено на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю;
- 27 листопада 2018 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» перейменовано на АТ «Укрзалізниця»;
- наказом АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року було призупинено дію трудового договору позивача;
- відповідач своєї діяльності не припиняв, як станом на час початку збройної агресії російської федерації проти України, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу;
- з 24 лютого 2022 року позивач перебував і продовжує перебувати
у м. Коломия, де не відбувалися і не відбуваються бойові дії, має обладнане робоче місце, міг і може виконувати покладені на нього функціональні обов'язки;
- його середньоденний заробіток становить 1 005,40 грн, відповідно сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 262 409,40 грн.
8. Враховуючи викладене, остаточно сформулювавши позовні вимоги, позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача в частині призупинення дії трудового договору з позивачем;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 262 409,40 грн.
ІII. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
9. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2024 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2024 року, поновлено позивачу строк звернення до суду з позовом, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ відповідача в частині призупинення дії трудового договору з позивачем.
Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2022 року до 31 березня 2023 року включно в розмірі 262 409,40 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
10. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з таких підстав:
- відповідачем не доведено наявності передбачених законом підстав для призупинення дії трудового договору саме з позивачем;
- стороною відповідача не було доведено, що на час видання оскаржуваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а у працівника її виконувати;
- призупинення дії трудового договору за своєю природою фактично
є позбавленням позивача права виконувати роботу за плату.
IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальненні доводи особи, яка її подала
11. У касаційній скарзі відповідач просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
12. Касаційна скарга мотивована наступним:
- апеляційним судом неправильно витлумачено статтю 13 Закону
№ 2136-IXта частину другу статті 235 КЗпП;
- на даний час Верховним Судом не сформовано правовий висновок щодо питання застосування статті 13 Закону № 2136-IX в контексті наступного: чи передбачає дана норма, що неможливість надання роботи повинна містити виключно абсолютний характер та чи має право роботодавець прийняти рішення про запровадження заходів, необхідних для забезпечення функціонування підприємств в умовах воєнного стану та визначення переліку працівників з якими необхідно призупинити дії трудових договорів з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього; чи є обов'язковим одночасне настання самостійних обставин неможливості надати роботу та неможливості виконувати роботу працівником; відмінність між такими формами організації трудових правовідносин як призупинення дії трудового договору та простій, в якому працівник перебував до призупинення дії трудового договору та з яким погодився;
- також відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 235 КЗпП до правовідносин, які не пов'язані з незаконним звільненням працівника або переведенням його на іншу роботу, а саме: при визнанні незаконним та скасуванні наказу про призупинення дії трудового договору;
- судом апеляційної інстанції не зазначено мотивованої оцінки аргументів відповідача щодо неможливості забезпечення позивача роботою з огляду на зменшення обсягів господарської діяльності товариства (у тому числі відомостей з відкритих джерел), незатвердження планів аудиту,та як наслідок - видання наказу про призупинення дії трудового договору
з позивачем;
- не зазначено мотиви відхилення доказів на підтвердження таких аргументів, а саме листів від 04 серпня 2022 року, від 16 вересня 2022 року, від 07 листопада 2022 року;
- судом апеляційної інстанції проігноровано такий аргумент відповідача як відсутність у нього саме роботи відповідного характеру для позивача;
- вважає, що частина друга статті 235 КЗпП не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, оскільки регулює виключно правовідносини, пов'язані з незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу працівника;
- застосування судами аналогії закону вважає невиправданим, та таким, що свідчить про застосування судом закону, який не підлягає застосуванню;
- суди не врахували, що до призупинення дії трудового договору
з позивачем він перебував у простої, який було скасовано у зв'язку
з необхідністю призупинення дії трудового договору, тому період з 01 квітня 2022 року не можна вважати вимушеним прогулом, оскільки якби
з позивачем не було призупинено дію трудового договору, він би все одно не працював, а перебував у простої і отримував дві третини встановленого йому посадового окладу, а не середній заробіток.
- також, у касаційній скарзі порушено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно з вимогами частини п'ятої статті 403 ЦПК, оскільки у справі наявна виключна правова проблема щодо застосування положень статті 13 Закону № 2136-IX.
V. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
13. 06 листопада 2024 року представник позивача подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, та навів такі мотиви для відмови
у задоволенні касаційної скарги:
- порівнюючи застосування судами статті 13 Закону № 2136-IX у справах
№ 149/1089/22 та № 754/5488/22, відповідач не вказує про те, що у наведених справах на момент видачі наказу про призупинення трудового договору, мали місце бойові дії на території м. Києва та Київської області, що було є ключовим фактом на відміну від розглядуваної справи;
- твердження в касаційній скарзі про те, що суди переважно тлумачать статтю 13 Закону № 2136-IXв інтересах працівника, якого вони вважають слабшою стороною у спорі, є безпідставними, оскільки зводяться до припущень відповідача;
- головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи і ці умови повинні існувати одночасно.
- були відсутні правові підстави для призупинення дії трудового договору, оскільки позивач працював у м. Львові та міг виконувати свої посадові обов'язки, чи іншу роботу;
- посилання відповідача на те, що Верховним Судом не сформовано правовий висновок щодо питання застосування статті 13 Закону № 2136-IX є необґрунтованими з огляду на сталу практику Верховного Суду;
- у КЗпП відсутня норма права, яка б регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є простоєм чи звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП, яку суди правильно застосували.
14. 09 січня 2025 року представник позивача подав до Верховного Суду додаткові пояснення до відзиву на касаційну скаргу, в яких просив врахувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 листопада
2024 року у справі № 465/4855/23.
VI. Рух справи у суді касаційної інстанції
15. 19 серпня 2024 року відповідач звернувся до Верховного Суду
із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції.
16. Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження.
17. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 23 жовтня 2024 року.
18. Протоколом про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи від 16 грудня 2024 року у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Гудими Д.А., суддею-доповідачем у справі визначено суддю Пархоменка П. І., судді Дундар І.О., Краснощоков Є.В.
19. Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 758/4178/22 (провадження № 61- 6935сво24).
20. Ухвалою Верховного Суду від 28 липня2025 року клопотання позивача про поновлення касаційного провадження задоволено, поновлено касаційне провадження у справі.
VII. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
21. Наказом (розпорядженням) від 30 листопада 2016 року № 2275/ос позивача з 01 грудня 2016 року за переведенням з регіональної філії «Львівська залізниця» прийнято на посаду старшого ревізора відділу
з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту аудиту та контролю (а.с. 104, том 1).
22. Наказом від 18 серпня 2017 року № 1975/ос позивача з 21 серпня
2017 року переведено на посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю.
23. Зазначене також підтверджується відомостями із трудової книжки позивача.
24. Актом простою від 24 лютого 2022 року засвідчено, що у зв'язку із запровадженням в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні», з 24 лютого
2022 року зупинена робота структурних підрозділів апарату управління
АТ «Укрзалізниця», які не виконують критично важливі задачі.
25. Наказом АТ «Укрзалізниця» від 24 лютого 2022 року № Ц-42/6-В на підприємстві встановлено режим простою з 24 лютого 2022 року до відміни для працівників апарату управління відповідно до додатку № 1. У додатку № 1 до зазначеного наказу вказано період простою для позивача з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року.
26. Наказом АТ «Укрзалізниця» від 24 березня 2022 року № Ц-42/12-В внесено зміни до додатку № 1 наказу АТ «Укрзалізниця» від 24 лютого
2022 року № Ц-42/6-В «Про запровадження режиму простою», згідно із якими період простою для позивача з 24 лютого 2022 року до 28 лютого 2022 року,
з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року.
27. Наказом АТ «Укрзалізниця» від 01 квітня 2022 року № 389/ос, у зв'язку
з неможливістю надання та виконання роботи внаслідок критичного зменшення обсягів господарської діяльності, що сталася у зв'язку з втратою через військову агресію російської федерації проти України можливості повноцінно організовувати процеси діяльності Товариства та запровадження відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами) воєнного стану, на підставі статті 13 Закону № 2136-IX припинено з 01 квітня 2022 року простій, введений наказом № Ц-42/6 від 24 лютого
2022 року, зокрема для позивача, та з цього ж дня призупинено дію його трудового договору.
28. 28 липня 2022 року позивач звернувся до голови правління
АТ «Укрзалізниця» із заявою, в якій просив поновити дію його трудового договору з 01 квітня 2022 року та провести з цієї дати оплату за час простою не з вини працівника.
29. У відповіді АТ «Укрзалізниця» на заяву позивача зазначено, що військова агресія призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати майна та активів товариства. Однак товариство вживає всі можливі заходи для забезпечення співробітників роботою. Призупинення дії трудових договорів відбулося зі всіма, без виключень, працівниками Департаменту, що підтверджує неможливість забезпечити усіх працівників Департаменту відповідною роботою. При цьому призупинення має тимчасовий характер і не тягне за собою припинення трудових відносин, діє до припинення або скасування воєнного стану в Україні та дозволяє працівникам тимчасово працевлаштуватися на інше підприємство, виконувати регулярно оплачувану роботу на умовах трудового договору за зовнішнім сумісництвом.
30. У листі АТ «Укрзалізниця» від 07 листопада 2022 року зазначено, що станом на дату листа Плани внутрішніх аудитів на 2022 рік наглядовою радою не затверджувалися.
VIIІ. Позиція Верховного Суду
31. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6) та даючи відповідь на ключові питання (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає наступне.
32. Даний спір пов'язаний із захистом трудових прав/обмеженням права на працю, внаслідок призупинення трудового договору (див. пункти 7-8), що пов'язано із умовами воєнного стану.
33. Конституційні основи права на працю закріплені в статті 43 Конституції України, яка гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
34. Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права
і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
35. Верховний Суд наголошує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року (далі - Закон № 2102-ІХ), в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.
36. Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
37. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності,
а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав
і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб
із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня
2015 року (далі - Закон № 389-VIII)).
38. 15 березня 2022 року прийнято Закон № 2136-IX, яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону № 389-VIII.
39. Частинами першою та другою статті 1 Закону № 2136-ІХ (тут і далі
в редакції на час винесення оспорюваного наказу) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
40. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
41. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону № 389-VIII, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
42. Відповідно до статті 13 Закону № 2136-ІХ призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
43. Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування норм права, які регулюють особливості призупинення трудових договорів з працівниками в умовах воєнного стану, що враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статі 263 ЦПК.
44. Так, Верховний Суд неодноразово наголошував (див., наприклад [1-3]), що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
45. Існування воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (див., наприклад [4]).
46. За змістом статті 12 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47. Водночас Верховний Суд звертав увагу на те, що у справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця [5].
48. У цій справі встановлено, що позивач працює у відповідача
(див. пункти21-23).
49. Факт введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану є загальновідомим.
50. У наказі відповідача (див. пункт 25) вказано про те, що з 01 квітня
2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у додатку 1 до цього наказу.
51. Відповідач обґрунтовував неможливість надання роботи позивачу тим, що у зв'язку з широкомасштабним вторгненням на територію України військ російської федерації 24 лютого 2022 року обсяги господарської діяльності товариства критично зменшились, можливість організувати процеси діяльності товариства. Відповідач вважав таку обставину об'єктивною та такою, що настала внаслідок обставин непереборної сили.
52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, АТ «Укрзалізниця» здійснювало свій основний вид діяльності та надавало послуги, як національний перевізник вантажів та пасажирів.
53. Дію трудових договорів відповідач призупинив вибірково з окремими працівниками, у тому числі з позивачем, але не з усіма працівниками. Із переважною більшістю колективу АТ «Укрзалізниця» дію трудових договорів не було призупинено.
54. Сама по собі обставина зменшення замовлень послуг відповідача після введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача, який обіймає посаду старшого ревізора відділу з контролю доходів від вантажних та пасажирських перевезень управління аудиту та контролю регіональної філії «Львівська залізниця» Департаменту внутрішнього аудиту та контролю.
55. Оскільки у справі не встановлено обставин неможливості надання відповідачем позивачу роботи у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а позивачу - її виконувати, тому суди встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що призупинення дії трудового договору
з позивачем є незаконним.
56. Такий підхід є сталим в практиці Верховного Суду в подібних правовідносинах (див. згадувані вище постанови [1-3]).
57. Також вказану позицію підтримав Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, вказавши, що
«Сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для призупинення роботодавцем дії трудового договору. Формулювання положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору»), що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, й використання сполучника «та» дозволяє зробити висновок, що саме настання цих двох обставин одночасно дозволяє використовувати призупинення трудового договору з працівником як тимчасову виключну подію.
Обов'язковість одночасного настання обставин неможливості роботодавця надати роботу і неможливості виконувати роботу працівником для застосування положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на час винесення наказу АТ «НАК «Нафтогаз України» №75 від 14 квітня 2022 року «Про призупинення дії трудового договору») є визначальною, оскільки можливість продовження виконання умов трудового договору хоча б однією із сторін та пов'язані з такою можливістю правові наслідки для іншої сторони - не породжують правові наслідки у зв'язку із призупиненням дії трудового договору, й в кінцевому результаті нівелюють необхідність/можливість застосування цієї норми закону.
У КЗпП відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, з урахуванням положень статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП.
Відновлення порушеного права працівника на працю повинно здійснюватись не тільки визнанням наказу про призупинення дії трудового договору
з працівником незаконним й поновленням дії трудового договору, а так само виплатою роботодавцем працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, застосовуючи норми статті 235 КЗпП.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору в повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України, у випадку обґрунтованості призупинення дії трудового договору. Якщо ж незаконні дії роботодавця (незаконне призупинення дії трудового договору) позбавили працівника можливості працювати, то на роботодавця покладається обов'язок відшкодувати працівнику середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі».[6]
58. Наведене спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині (див. пункт 12).
59. Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним судом статті 13 Закону № 2136-IXта частини другої статті 235 КЗпП зводяться до власного тлумачення відповідачем вказаних норм права.
60. Аргументи касаційної скарги щодо відсутності у постанові апеляційного суду належного мотивування спростовуються її змістом та фактично такі аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.
61. Також суди попередніх інстанцій установивши, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати, зробили правильні висновки про покладення на відповідача обов'язку відшкодувати йому середню заробітну плату за час його перебування у вимушеному прогулі.
62. В такому випадку Верховний Суд враховує, що у КЗпП відсутня норма права, яка б у даній ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Разом з тим, відповідно до статті 43 Конституції України, найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин першої, другої статті 235 КЗпП, яку суди правильно застосували (див. згадувані вище постанови Верховного Суду [1-3]).
63. Колегія суддів погоджується з визначеним судом розміром середнього заробітку.
64. З огляду на викладене доводи касаційної скарги, що частина друга статті 235 КЗпП не підлягала застосуванню до спірних правовідносин,
а застосування судами аналогії закону є невиправданим, задоволенню не підлягають.
65. Вирішуючи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду береться до уваги те, що судова практика у цій категорії справ є сталою, факт існування виключної правової проблеми щодо застосування статті 13 Закону № 2136-IX позивачем не доведено, а тому
в його задоволені слід відмовити. Схожі висновки Верховний Суд робив у своїй попередній практиці [2].
ІХ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
66. Таким чином, в спірних правовідносинах призупинення дії трудового договору з позивачем було неправомірним, а тому права позивача підлягають захисту, про що суди зробили обґрунтовані висновки.
67. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).
68. Суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.
69. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційні скарги слід залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.
70. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Із цих підстав,
керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд
1. У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
в інтересах якого діє адвокат Говорова Альона Ігорівна, залишити без задоволення.
3. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 квітня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
[1] Постанова Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292 св 23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/111772371
[2] Постанова Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 465/3919/22 (провадження № 61-17848 св 23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/117554919
[3] Постанова Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 359/6714/23 (провадження № 61-8920св24) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/122935814
[4] Постанова Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 523/11673/22 (провадження № 61-5654 св 23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/113893643
[5] Постанова Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 207/1385/16-ц (провадження № 61-23193св18) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/86565287
[6] Постанова Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі № 758/4178/22 (провадження № 61-6935сво24) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/127423072
Судді:П. І. Пархоменко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков