01 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/21744/24 пров. № А/857/1405/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кухтея Р. В.,
суддів: Носа С. П., Ільчишин Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі (ухвалене головуючою суддею Кухар Н.А. за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо не зарахування йому до стажу служби в поліції службу у податковій міліції з 01.08.2001 до 26.04.2004; зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області зарахувати йому календарну вислугу років проходження служби в органах податкової міліції з 01.08.2001 до 26.04.2004, що становить 2 роки 8 місяців 26 днів, до стажу служби в Національній поліції.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що до переліку не включено службу в податковій міліції Державної фіскальної служби України, підстави для зарахування такого періоду служби до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , з 01 серпня 2001 року до 26 квітня 2004 року проходив службу в органах податкової міліції.
З 27 квітня 2004 року по 06 листопада 2015 року позивач проходив службу в правоохоронних органах на різних посадах УМВС України у Львівській області.
З 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 проходить службу в поліції.
На день звернення до суду перебуває на посаді поліцейського батальйону патрульної служби поліції особливого призначення "Львів" ГУНП у Львівській області.
Позивач звернувся із заявою про зарахування стажу служби в податковій міліції України до стажу служби в Головному управлінні Національній поліції у Львівській області.
У відповідь на вказане звернення листом ГУНП у Львівській області від 19.09.2024 повідомлено, що для зарахування до стажу служби в поліції для виплати надбавки за стаж служби в поліції та визначення тривалості додаткової оплачуваної відпустки часу служби в органах податкової міліції правові підстави відсутні.
Не погодившись із не зарахуванням до вислуги років у поліції, наявної на момент переходу на службу у Національну поліцію України, вислуги років у податковій міліції, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що стаж служби позивача у податковій міліції з 01.08.2001 до 26.04.2004 підлягає зарахуванню до стажу проходження служби у поліції, який відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII (далі також Закон № 580) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно ч. 1 ст. 78 Закону № 580 стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Частиною 2 статті 78 Закону №580 встановлено, що до стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509-ХІІ, який був чинний на момент вступу позивача на службу в податкову міліцію, податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних органів державної податкової служби, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
У статті 21 Закону №509-ХІІ, яка визначала повноваження податкової міліції, зазначено, що податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань: приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення; здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідство в межах своєї компетенції, вживає заходів до відшкодування заподіяних державі збитків; виявляє причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходів до їх усунення; забезпечує безпеку діяльності органів державної податкової служби та їх працівників, а також захист працівників від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням ними службових обов'язків; запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби; збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов'язаних з оподаткуванням.
Частина 1 ст.24 Закону №509-ХІІ визначала, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького складу органів внутрішніх справ.
Крім того, статтею 26 цього Закону було визначено, що держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Законом України №5083 від 05.07.2012«Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв'язку з проведенням адміністративної реформи в Україні» визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про державну податкову службу в Україні» серед іншого, доповнено Податковий кодекс України розділом XVIII-2 («Податкова міліція»).
Статтею 348 ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Завданнями податкової міліції є: запобігання кримінальним та іншим правопорушенням у сфері оподаткування та бюджетній сфері, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення; розшук осіб, які переховуються від слідства та суду за кримінальні та інші правопорушення у сфері оподаткування та бюджетній сфері; запобігання і протидія корупції у контролюючих органах та виявлення її фактів; забезпечення безпеки діяльності працівників контролюючих органів, захисту їх від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням службових обов'язків.
Відповідно до п. 353.1 ст. 353 ПК України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Пунктом 356.1. ст. 356 ПК України передбачено, що держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Згідно з пунктами 1, 2 та 3 Інструкції про порядок обчислення стажу служби для виплати винагороди за вислугу років особам начальницького складу податкової міліції державної податкової служби України, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 15.05.2008 №313, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.06.2008 за №553/15244, ця Інструкція визначає порядок обчислення стажу служби для виплати винагороди за вислугу років особам начальницького складу податкової міліції державної податкової служби України, яка виплачується особам начальницького складу податкової міліції у розмірах і порядку відповідно до законодавства.
Дія цієї Інструкції поширюється на осіб, які перебувають на службі в податковій міліції і яким відповідно до законодавства присвоєні спеціальні звання начальницького складу податкової міліції, у тому числі осіб начальницького складу податкової міліції, що працюють на посадах державних службовців структурних підрозділів органів державної податкової служби України із залишенням їх у кадрах податкової міліції, та тих, що працюють в інших органах державної влади або на підвідомчих їм підприємствах, установах і в організаціях, а також в органах місцевого самоврядування, до яких вони відряджені відповідно до законодавства для виконання спеціальних робіт або обов'язків, із залишенням їх у кадрах податкової міліції.
Обчислення періодів служби для визначення стажу здійснюється у календарному обчисленні (один місяць служби за один місяць) у порядку, передбаченому законодавством для визначення стажу служби для призначення пенсії за вислугу років начальницькому складу податкової міліції.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» від 30.10.1998 №1716 поширено на осіб начальницького складу податкової міліції та курсантів Академії державної податкової служби чинність постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей».
Встановлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, поліцейським, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, особам начальницького складу податкової міліції крім служби та часу, передбачених зазначеною постановою, до вислуги років зараховується служба в податковій міліції (органах податкової поліції) на посадах начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.
Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються служба в органах внутрішніх справ, поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Відповідно до п. «б» ст. 1-2 вказаного Закону зазначено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Вірними є висновки суду першої інстанції, що стаж служби позивача в органах податкової міліції прирівнюється до стажу проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, а позивач, проходячи службу в органах податкової міліції, мав законні сподівання на врахування даного стажу при подальшому перебуванні на службі в Національній поліції України задля підтримання певного державного соціального забезпечення.
Така правова позиція надалі підтримана Верховним Судом у постановах від 13.08.2021 у справі №440/1564/20, від 11.11.2021 у справі №280/1546/21, від 02.06.2022 у справі №280/8419/20; від 22.12.2022 у справі №380/8659/20, від 02.06.2022 у справі № 280/8419/20.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що стаж служби позивача у податковій міліції з 01.08.2001 до 26.04.2004 підлягає зарахуванню до стажу проходження служби у поліції, який відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості даного позову.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року у справі № 380/21744/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
Н. В. Ільчишин