01 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/530/24 пров. № А/857/28393/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Гуляка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Дорошенко Н.О. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо не розгляду його заяви про перерахунок страхового стажу, зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі “Шлях до комунізму» з 01.01.1985 по 31.12.1985, періоду проходження строкової військової служби з 26.05.1986 по 17.06.1986 та з 07.06.1988 по 13.06.1988, періоду роботи в колгоспах “Шлях до комунізму» та “Ватутіна» з 01.01.1989 по 31.12.1989 та призначення йому пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796) щодо неврахування до його страхового стажу періоду роботи в колгоспі “Шлях до комунізму» з 01.01.1985 по 31.12.1985, періоду проходження строкової військової служби з 26.05.1986 по 17.06.1986 та з 07.06.1988 по 13.06.1988, періоду роботи в колгоспах “Шлях до комунізму» та “Ватутіна» з 01.01.1989 по 31.12.1989, зобов'язати відповідача зарахувати до його страхового стажу вказані спірні періоди та призначити йому пенсію за віком з 12.12.2023.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 12.12.2023 про перерахунок страхового стажу, зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі “Шлях до комунізму» з 01.01.1985 по 31.12.1985, періоду проходження строкової військової служби з 26.05.1986 по 17.06.1986 та з 07.06.1988 по 13.06.1988, періоду роботи в колгоспах “Шлях до комунізму» та “Ватутіна» з 01.01.1989 по 31.12.1989 та призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону №796, визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 у повному обсязі періодів роботи в колгоспі “Шлях до комунізму» з 01.01.1985 по 31.12.1985, проходження строкової військової служби з 26.05.1986 по 17.06.1986 та з 07.06.1988 по 13.06.1988, роботи в колгоспах “Шлях до комунізму» та “Ватутіна» з 01.01.1989 по 31.12.1989, зобов'язано ГУ ФПУ зарахувати до страхового стажу позивача у повному обсязі періоди роботи в колгоспі “Шлях до комунізму» з 01.01.1985 по 31.12.1985, проходження строкової військової служби з 26.05.1986 по 17.06.1986 та з 07.06.1988 по 13.06.1988, роботи в колгоспах “Шлях до комунізму» та “Ватутіна» з 01.01.1989 по 31.12.1989, зобов'язано відповідача розглянути заяву Рівненській області від 12.12.2023 про перерахунок страхового стажу, зарахування до страхового стажу періодів роботи в колгоспах, проходження строкової військової служби та призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону №796 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн та 500,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, пенсійний орган подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, зараховується час роботи за фактичною тривалістю. Стаж роботи в колгоспі у період, коли особа не являлась членом колгоспу, обчислюється за фактичною тривалістю. Зазначає що враховуючи положення ст.55 Закону №796, немає підстав для призначення позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку як потерпілому від Чорнобильської катастрофи третьої категорії через відсутність досягнутого необхідного пенсійного віку 54 роки та необхідного страхового стажу 22 роки.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Тутовичі Сарненського району Рівненської області.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 04.03.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Згідно довідки №13/08-24 від 10.01.2024, виданою Старостинським округом №8 Сарненської міської ради Рівненської області, позивач зареєстрований та проживає в с. Тутовичі Сарненського району Рівненської області з 01.01.1986 по 11.06.1986 та з 29.07.1988 по даний час.
17.10.2023 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796.
Рішенням ГУ ПФУ №172650002923 від 23.10.2023 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.
12.12.2023 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою, в якій просив здійснити перерахунок страхового стажу та зарахувати до страхового стажу період роботи в колгоспі “Шлях до комунізму» з 01.01.1985 по 31.12.1985, період проходження строкової військової служби з 26.05.1986 по 17.06.1986 та з 07.06.1988 по 13.06.1988, період роботи в колгоспах “Шлях до комунізму» та “Ватутіна» з 01.01.1989 по 31.12.1989, призначити йому пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону №796.
Вказана заява надіслана 12.12.2024 через відділення поштового зв'язку АТ “Укрпошта» поштовим відправленням №3302813706099, яке було вручено відповідачу 13.12.2024.
Вважаючи бездіяльність пенсійного органу щодо не розгляду заяви протиправною, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка порушує права та законні інтереси позивача на належний розгляд звернення про призначення пенсії та, як наслідок, право на одержання пенсії, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком задоволенню не підлягають.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону №796.
Відповідно до абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
У примітці до п.2 ч.1, ч.2 ст.55 Закону №796 зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 65 Закону №796 визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч.4).
Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , повторно видане 04.03.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796.
Згідно п.2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №551 від 11.07.2018 (далі - Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796, згідно якої посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796 та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 по справі №212/12245/13-а.
Відтак, надаючи особі посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 по справі №569/7589/17 зазначила, що право на пенсію відповідно до Закону №796 мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) підтверджує той факт, що він з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.1993 постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Суд встановив, що згідно довідки №13/08-24 від 10.01.2024, позивач проживає в с. Тутовичі Сарненського (нині Сарненського) району Рівненської області з 01.01.1986 по 11.06.1986 та з 29.07.1988 по 10.01.2024 (дата видачі довідки).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991, с. Тутовичі Сарненського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ч.3, 4 ст.15 Закону №796, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 по справі №569/7589/17, від 10.04.2019 по справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 по справі №381/3359/17, від 26.07.2023 по справі №460/2589/20.
Довідкою №13/08-24 від 10.01.2024 засвідчено факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у періоди з 26.04.1986 по 11.06.1986 (1 місяць 17 днів) та з 29.07.1988 по 10.01.2024 (35 років 5 місяців 13 днів).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення в сукупності понад 32 роки проживання в такій зоні, що дає йому право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за кожні 2 роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років.
Крім того, проживання позивача на території 3 зони гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 11.06.1986 (незалежно від часу проживання в цей період) дає йому право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (початкова величина) при призначенні пенсії за віком.
Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також довідки органу місцевого самоврядування, які підтверджують факт проживання позивача в період з моменту аварії на ЧАЕС по 10.01.2024 на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) понад 32 роки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону №796 (3 роки - початкова величина; 3 роки додатково за повних 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).
Частиною третьою статті 55 №796 визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років.
При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796 обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV).
Враховуючи вимоги Законів №796 та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивач набуває в 54 роки та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) 22 роки.
Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (12.12.2023) він досяг віку 56 років 10 місяців 13 днів. Отже в досліджуваній ситуації виконано умови для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Перевіряючи наявність у позивача необхідної кількості страхового стажу для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796, суд врахував таке.
Згідно ч.1 ст.5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ч.1, 2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
За змістом розрахунку форми РС-право органом Пенсійного фонду зараховано позивачу страхового стажу для призначення пенсії 20 років 11 місяців 24 дні.
У позовній заяві позивач зазначає, що до страхового стажу не були в повному обсязі зараховані наступні періоди : робота в колгоспі “Шлях до комунізму» з 01.01.1985 по 31.12.1985; проходження строкової військової служби з 26.05.1986 по 13.06.1988; робота в колгоспах “Шлях до комунізму» та “Ватутіна» з 01.01.1989 по 31.12.1989.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок.
Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
У разі відсутності рішення правління колгоспу або загальних зборів колгоспників або правонаступника про зарахування певного року до стажу роботи, через невиконання встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві з поважної причини, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю в такому порядку: загальна кількість відпрацьованих людиноднів ділиться на 25,4 (роз'яснення Мінпраці №17 від 17.05.1992).
Згідно ст.62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі - Основні Положення №310).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень №310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень №310).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень №310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Встановлений взірець трудової книжки колгоспника, містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних Положень №310).
З наявної у матеріалах справи копії трудової книжки колгоспника від 10.02.1989 НОМЕР_2 суд встановив, що 15.06.1983 ОСОБА_1 прийнятий на роботу різноробочим ферми №1 в колгосп “Шлях до комунізму» Сарненського району Рівненської області. Підстава: книга розрахунків з членами колгоспу за 1983 рік (запис №1); 25.05.1986 звільнений з роботи у зв'язку з призовом в ряди Радянської армії (запис №2); 26.05.1986 - 13.06.1988 служба в Радянській армії. Підстава: військовий квиток НОМЕР_3 (записи №3 та №4); 01.10.1988 прийнятий на роботу різноробочим ферми №1 в колгосп “Шлях до комунізму» Сарненського району Рівненської області. Підстава: книга розрахунків з членами колгоспу за 1988 рік (запис №5); 25.03.1994 колгосп “Шлях до комунізму» перейменовано в Колективне сільськогосподарське підприємство “Горинь». Підстава: наказ №2 від 25.02.1994 (запис №6).
У розділі “Трудова участь у громадському господарстві» трудової книжки колгоспника від 10.02.1989 НОМЕР_2 (сторінки 18 - 19) зазначено, що у 1985 році (запис №3): мінімум вихододнів 200, а відпрацьовано вихододнів ОСОБА_1 - 150. При цьому, цифра “ 150» перекреслена та зазначена цифра “ 212»; у 1989 році (запис №7): мінімум вихододнів 200, а відпрацьовано вихододнів ОСОБА_1 - 88. При цьому, цифра “ 200» має виправлення, а цифра “ 88» перекреслена та зазначена цифра “ 134».
Водночас, вказана трудова книжка колгоспника не містить записів щодо причин виправлень та перекреслень даних, зазначених на сторінках 18 - 19.
Таким чином, періоди роботи позивача на посаді різноробочого ферми №1 в колгоспі “Шлях до комунізму» Сарненського району Рівненської області з 01.01.1985 по 31.12.1985 та з 01.01.1989 по 31.12.1989 підтверджено записом його трудової книжки колгоспника, однак записи такої трудової книжки не містять чітких відомостей щодо встановленого мінімуму трудової участі особи в такому господарстві у 1989 році та час роботи позивача за фактичною тривалістю у 1985 та 1989 роках.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (надалі по тексту також Порядок №637).
Згідно із пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.
Так, за змістом архівної довідки Трудового архіву Сарненського району Сарненської районної ради від 24.09.2020 №797 річний мінімум у 1985 році та у 1989 році становить 200 вихододнів. ОСОБА_1 відпрацював різноробочим ферми №1 в колгоспі “Шлях до комунізму» Сарненського району Рівненської області в 1985 році 150 вихододнів, а у 1989 році - 88.
Крім того, архівною довідкою Трудового архіву Сарненського району Сарненської районної ради від 24.09.2020 №798-а підтверджено, що ОСОБА_1 працював в колгоспі “Шлях до комунізму» та його вихододні в книгах обліку заробітної плати за 1985, 1989 роки становить у 1985 році : січень - 15 днів; лютий - 0; березень - 0; квітень - 9; травень - 31; червень - 30; липень - 31; серпень - 31; вересень - 30; жовтень - 31; листопад - 0; грудень - 4. Загальна кількість: 212; у 1989 році: січень - 31; лютий - 15; березень - 0; квітень - 0; травень - 0; червень - 0; липень - 0; серпень - 0; вересень - 18; жовтень - 28; листопад - 13; грудень - 29. Загальна кількість: 134.
Таким чином, архівною довідкою Трудового архіву Сарненського району Сарненської районної ради №798-а від 24.09.2020 підтверджено, що ОСОБА_1 відпрацював в колгоспі “Шлях до комунізму» : в 1985 році 212 вихододнів з мінімальної річної кількості вихододнів 200; в 1989 році 134 вихододнів з мінімальної річної кількості вихододнів 200.
Вказані обставини також були встановленні пенсійним органом під час звірки достовірності документів про стаж роботи наданих для призначення (перерахунку) пенсії згідно Закону №1058-IV ОСОБА_1 та зафіксовані в акті від 03.06.2021 №67, згідно з яким : “Відповідно наданих на звірку документів встановлено : вихододні згідно довідки №798-а від 24.09.2020, виданої ОСОБА_1 відповідають даним в книгах обліку заробітної плати за 1985, 1989 роки по колгоспу "Шлях до комунізму", що зберігаються в Комунальній установі "Трудовий архів" Сарненської міської ради. Трудовий стаж згідно довідки №797 від 24.09.2020, виданої ОСОБА_1 , відповідає даним в книгах обліку трудового стажу колгоспників за період з 1983 по 1998 роки по колгоспу "Шлях до комунізму", "Горинь", КСП "Горинь", що зберігаються в Комунальній установі "Трудовий архів" Сарненської міської ради».
У зв'язку з цим, суд вважає безпідставними покликання відповідача у відзиві на те, що архівні довідки від 24.09.2020 за №797, №798-а містять суперечливі відомості.
Таким чином, матеріалами судової справи підтверджено наявність у позивача трудового стажу в колгоспі у 1985 році, який підлягає зарахуванню, 1 рік за період роботи в колгоспі “Шлях до комунізму» Сарненського району Рівненської області з 01.01.1985 по 31.12.1985 (212 вихододнів при мінімальному 200).
Однак, за змістом розрахунку форми РС-право, пенсійним органом фонду зараховано позивачу до страхового стажу за період з 01.01.1985 по 31.12.1985 - 0 років 5 місяців 27 днів, що не відповідає вимогам статті 56 Закону №1788-ХІІ.
Інших доказів за вказаний період матеріали судової справи не містять.
Також матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 відпрацював в колгоспі “Шлях до комунізму» в 1989 році 134 вихододнів з мінімальної річної трудової участі особи в колгоспі “Шлях до комунізму» 200 вихододнів.
Крім того, судом встановлено, що за змістом архівної довідки Комунальної установи “Трудовий архів» Великобурлицької селищної ради №171 від 04.07.2023 в архівному фонді Колгосп імені “Ватутіна», Колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) імені “Ватутіна», Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Ольховатка» Вільхуватська сільська рада, Великобурлицький район, Харківська область, у книгах обліку розрахунків з оплати праці членів вищеназваних сільгосппідприємств за 1989 рік є відомості, що гр. ОСОБА_1 працював і отримував заробітну плату в таких розмірах (грошову одиницю не вказано): січень - 0; лютий - 0; березень - 217,14; квітень - 805,91; травень - 124,43; червень - 191,74 та 453,06; липень - 491,03; серпень - 0; вересень - 0; жовтень - 91,47; листопад - 0; грудень - 0.
Згідно з архівною довідкою Комунальної установи “Трудовий архів» Великобурлицької селищної ради №170 від 04.07.2023 в архівному фонді Колгосп імені “Ватутіна», Колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) імені “Ватутіна», Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Ольховатка» Вільхуватська сільська рада, Великобурлицький район, Харківська область, у книгах розрахунків з оплати праці членів вищеназваних колгоспів та сільгосппідприємств за 1989 рік є відомості, що гр. ОСОБА_1 працював у 1989 році. За вказаний період роботи він відпрацював 133 людино-днів за рік.
Разом з тим, така довідка не містить інформації щодо встановленого мінімуму трудової участі особи в колгоспі імені “Ватуніна» с. Вільхуватка Великобурлуцького району Харківської області за вказаний період.
Як зазначалося судом вище по тексту рішення, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю (ч. 1 ст. 56 Закону №1788-ХІІ).
У разі відсутності рішення правління колгоспу або загальних зборів колгоспників або правонаступника про зарахування певного року до стажу роботи, через невиконання встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві з поважної причини, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю в такому порядку: загальна кількість відпрацьованих людиноднів ділиться на 25,4 (роз'яснення Мінпраці №17 від 17.05.1992).
Суд зазначає, що трудова участь особи в різних колгоспах не сумується та не впливає на виконання річного мінімуму трудової участі, встановленої в іншому колгоспі, а тому участь позивача в різних колгоспах без виконання необхідного річного мінімуму трудової участі в одному з колгоспів не наділяє його правом пільгового зарахування до його страхового стажу період роботи в колгоспі на підставі статті 56 Закону №1788-ХІІ.
Відтак, враховуючи відсутність рішення правління колгоспу або загальних зборів колгоспників або правонаступника про зарахування певного року до стажу роботи, через невиконання встановленого мінімуму трудової участі у вищевказаних колективних господарствах з поважної причини, то для обчислення страхового стажу позивача у період з 01.01.1989 по 31.12.1989 в колгоспі “Шлях до комунізму» та в колгоспі імені “Ватуніна» слід застосовувати формулу ділення фактичної тривалості вищевказаних показників відпрацьованих його вихододнів в рік на 25,4.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено право позивача на зарахування до страхового стажу період роботи з 01.01.1989 по 31.12.1989 в колгоспі “Шлях до комунізму» 0 років 5 місяців 28 днів (134 х 25,4) та в колгоспі імені “Ватуніна» - 0 років 5 місяців 24 дні (133 х 25,4), що в сукупності складає для зарахування до страхового стажу за період з 01.01.1989 по 31.12.1989 - 0 років 11 місяців 22 дні.
Однак, за змістом розрахунку форми РС-право органом Пенсійного фонду зараховано позивачу до страхового стажу за період з 01.01.1989 по 31.12.1989 - 0 років 3 місяці 16 днів.
Щодо незарахування відповідачем в повному обсязі до страхового стажу позивача періоду проходження ним строкової військової служби з 26.05.1986 по 13.06.1988, суд враховує таке.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовані види військової служби, зокрема, строкова військова служба.
Вищевказане узгоджується зі статтею 78 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік “Про загальний військовий обов'язок» (в редакції, чинній на час проходження позивачем військової служби), згідно з якою час перебування громадян на дійсній військовій службі у лавах Збройних Сил СРСР зараховується до стаж їх трудової діяльності.
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Зазначені положення відповідають роз'ясненням Національного агентства України з питань державної служби №105-р/з від 23.07.2020 “Щодо зарахування до стажу державної служби періодів проходження військової служби».
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.06.2018 по справі №676/4235/17, від 03.07.2018 по справі №569/350/17 та від 10.04.2019 по справі №607/2474/17, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України суд враховує при розгляді цієї справи.
Відповідно до записів №3, №4 трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 10.02.1989, 26.05.1986 - 13.06.1988 служба в Радянській армії (підстава: військовий квиток НОМЕР_3 ), що становить 2 роки 0 місяців 19 днів, а тому такий період підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача.
Однак, за змістом розрахунку форми РС-право пенсійним органом зараховано до страхового стажу позивача період проходження ним строкової військової служби з 17.06.1986 по 07.06.1988 - 1 рік 11 місяців 16 днів.
Відповідач у відзиві зазначив, що період проходження позивачем строкової військової служби з 17.06.1986 по 07.06.1988 враховано до страхового стажу на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 №11/2/316 від 06.10.2020.
Разом з тим, на підтвердження вказаних обставин відповідач такої довідки суду не надав.
Клопотань із зазначенням об'єктивності причин неможливості подання суду доказу - довідка ІНФОРМАЦІЯ_2 №11/2/316 від 06.10.2020, на яку відповідач покликається у відзиві як на підставу правомірності спірної поведінки щодо незарахування до страхового стажу позивача в повному обсязі періоду проходження ним строкової військової служби, відповідачем суду не надано.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивача в повному обсязі період роботи в колгоспі “Шлях до комунізму» з 01.01.1985 по 31.12.1985 - 1 рік (з урахуванням зарахованого стажу 5 місяців 27 днів до зарахування підлягає 6 місяців 3 дні);, період проходження ним строкової військової служби з 26.05.1986 по 13.06.1988 - 2 роки 0 місяців 19 днів (з урахуванням зарахованого стажу 1 рік 11 місяців 16 днів до зарахування підлягає 1 місяць 3 дні), період роботи в колгоспах “Шлях до комунізму» та “Ватутіна» з 01.01.1989 по 31.12.1989 - 11 місяців 22 дні (з урахуванням зарахованого стажу 3 місяці 16 днів до зарахування підлягає 8 місяців 6 днів).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.04.2019 по справі №342/158/17 суд зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка порушує права та законні інтереси позивача на зарахування до його страхового стажу, який дає йому право на пенсію, всі періоди його трудової діяльності та проходження строкової військової служби в повному обсязі.
Що стосується позовних вимог про визнання бездіяльність відповідача протиправною та зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років, суд виходить з такого.
Як зазначалося судом вище по тексту судового рішення, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивач набуває в 54 роки та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) 22 роки.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (12.12.2023) він досяг віку 56 років 10 місяців 13 днів, а зібраними у справі доказами підтверджується наявність у позивача загалом понад 22 роки страхового стажу.
Отже, суд дійшов висновку, що позивач набув право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону №796.
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону №1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV врегульовано Порядком №22-1, пунктом 1.1 розділу І якого визначено, зокрема, що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Відповідно до п. 1.8 розділу І Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви (абз.1).
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій, якщо інше не передбачено цим Порядком), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви (абз. 3).
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія (абз. 4).
Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів (абз. 5).
Пункт 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 визначає, які документи потрібно надати заявником до заяви про призначення пенсії за віком.
Згідно п.4.1 розділу IV Порядку №22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 передбачено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб : ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії; з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз. 14 п. 4.2 розділу VI Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію, у необхідних випадках посадовими особами територіальних органів Пенсійного фонду України надається допомога щодо одержання відсутніх у особи документів для призначення пенсії (п. 4.7 розділу VI, п. 3.2 розділу ІІІ).
Абзацами 2, 3 та 4 пункту 4.3 розділу VI Порядку №22-1 встановлено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати (абз. 2 п. 4.7 розділу VI Порядку №22-1).
Як встановлено судом з матеріалів справи, позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії від 12.12.2023, яку цього ж дня надіслав відповідачу засобами поштового зв'язку через відділення поштового зв'язку АТ “Укрпошта», що підтверджується накладною №3302813706099 від 12.12.2023.
Поштове відправлення №3302813706099 було вручено відповідачу 13.12.2024, що підтверджується інформацією з системи оператора поштового зв'язку “Укрпошта», сформованою за наслідками відстеження поштового відправлення за трек-номером 3302813706099 на шляху пересилання відправлення та вручається.
Враховуючи положення п. 1.8 розділу І Порядку №22-1 днем звернення позивача за призначенням пенсії є 12.12.2023.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази розгляду такої заяви позивача. Будь-яких пояснень щодо підстав нерозгляду вказаної заяви позивача відповідач у відзиві не навів.
При цьому, суд враховує, що питання належного розгляду звернення особи про призначення пенсії безпосередньо пов'язане із її правом на одержання такої пенсії, адже відповідно до абз. 1 п. 4.7 розділу VI Порядку №22-1 таке право установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Відповідно до рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
В матеріалах справи відсутня інформація щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду органом Пенсійного фонду вказаної заяви позивача від 12.12.2023 та всіх поданих документів до неї документів, а також не надавалася їм відповідна оцінка та визначався орган Пенсійного фонду за принципом екстериторіальності для їх розгляду та прийняття відповідного рішення за наслідком такого розгляду, як це передбачено Порядком №22-1.
Отже, компетенція органу Пенсійного фонду щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 12.12.2023 реалізована не була.
Відповідно до п. 4 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи викладене, належним та ефективним, у даному випадку, способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача від 12.12.2023 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення даного позову.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 року по справі №460/530/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
В. В. Гуляк