01 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/2761/24 пров. № А/857/16547/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року, прийняте суддею Лозовським О.А. в м. Луцьк, у справі № 140/2761/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач), в якому просив визнати неправомірною відмову щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії, з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії, як особі з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни, з 01.01.1999 по 31.12.2003 в розмірі не менше 350% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2004 по 11.01.2005, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком 20% середньої заробітної плати працівників зайнятих у галузях економіки України за 2003 рік, що визначена спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики, а з 12.01.2005 по 31.12.2005 в розмірі не менше 350% мінімальної пенсії за віком та як особі з інвалідністю 1-ої групи внаслідок війни, з 12.09.2023 по даний час (в межах 6-ти місячного строку звернення до суду) в розмірі не менше 400% мінімальної пенсії за віком, яка застосовується відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законах про Державний бюджет на відповідний рік;
- зобов'язати провести перерахунок та виплату пенсії по інвалідності з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії, як особі з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни, з 01.01.1999 по 31.12.2003 в розмірі не менше 350% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2004 по 11.01.2005, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком 20% середньої заробітної плати працівників зайнятих у галузях економіки України за 2003 рік, що визначена спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики, а з 12.01.2005 по 31.12.2005 в розмірі не менше 350% мінімальної пенсії за віком та як особі з інвалідністю 1-ої групи внаслідок війни, з 12.09.2023 по даний час (в межах 6-ти місячного строку звернення до суду) в розмірі не менше 400% мінімальної пенсії за віком, яка застосовується відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законах про Державний бюджет на відповідний рік;
- звернутися в порядку частини четвертої статті 7 КАС України до Верховного Суду з листом, у якому внести до Конституційного Суду України подання щодо перевірки на відповідність Конституції України статей (частини 1 статті 3, частини першої статті 8, частини першої, другої статті 1 7, частини другої, третьої статті 22, частини першої, другої статті 24 Конституції України) частини четвертої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 1 розділу II «Прикінцеві положення» від 05.30.2005 (далі - Закон №2939-IV), якою з 01.01.2006 інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам 1-ої групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ІІ-ої групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ІІІ-ої групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області в частині позовних вимог про визнання неправомірною відмову останнього щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії, з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії, як особі з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни, з 01.01.1999 по 31.12.2003 в розмірі не менше 350% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2004 по 11.01.2005, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком 20% середньої заробітної плати працівників зайнятих у галузях економіки України за 2003 рік, що визначена спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики, а з 12.01.2005 по 31.12.2005 в розмірі не менше 350% мінімальної пенсії за віком та як особі з інвалідністю 1-ої групи внаслідок війни та зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії по інвалідності з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії, як особі з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни, з 01.01.1999 по 31.12.2003 в розмірі не менше 350% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2004 по 11.01.2005, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком 20% середньої заробітної плати працівників зайнятих у галузях економіки України за 2003 рік, що визначена спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики, а з 12.01.2005 по 31.12.2005 в розмірі не менше 350% мінімальної пенсії за віком та як особі з інвалідністю 1-ої групи внаслідок війни повернути позивачу без розгляду.
22.04.2024 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив пункти 3 та 4 позовної заяви викласти наступного змісту: «визнати неправомірною відмову ГУ ПФУ у Волинській області щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії, з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії, як особі з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни з 12.09.2023 по даний час (в межах 6-ти місячного строку звернення до суду) в розмірі не менше 350% мінімальної пенсії за віком, яка застосовується відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законах про Державний бюджет на відповідний рік та зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії по інвалідності з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії, як особі з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни, з 12.09.2023 по даний час (в межах 6-ти місячного строку звернення до суду) в розмірі не менше 350% мінімальної пенсії за віком, яка застосовується відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законах про Державний бюджет на відповідний рік».
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 в задоволенні позову відмовлено.
Суд виходив з того, що інвалідам війни пенсії за вислугу років підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 28.04.2006 включно, а з 29.04.2006 у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Зазначає, що право позивача на призначення та отримання пенсії по інвалідності та, зокрема, підвищення до пенсії, безпосередньо пов'язано із встановленням йому інвалідності у зв'язку з проходженням військової служби. Як вбачається з матеріалів справи, позивачу пенсію на підставі Закону №2262-XII призначено у 1993 році, ІІ групу інвалідності встановлено з 14.09.1993, І групу інвалідності - з 01.12.2020. Отже, особам з інвалідністю II групи пенсії по інвалідності підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 01.01.2006 у розмірі 350 процентів, а з 01.01.2006 у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 40 процентів. Таким чином, на час призначення пенсії по інвалідності позивачу, підвищення до пенсії у відповідності до положень статті 25 Закону №2262-XII обчислювалося у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Верховний Суд у подібних правовідносинах у постанові від 18.10.2018 (справа №196/1022/16-а), сформулював правовий висновок про те, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає стаття 25 Закону №2262-XII і стаття 13 Закону №3551-XII в редакції, чинній саме на час у якому у позивача виникло право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону №2262-XII. Таке правозастосування норм матеріального права також висловлено Верховним Судом у постанові від 25.07.2019 у справі №196/881/16-а. Крім цього, в ході розгляду даної справи судом не встановлено, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, відтак відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини четвертої статті 7 КАС України. Так, щомісячне підвищення до пенсії позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи, виплачувалося з розрахунку 40% прожиткового мінімуму, встановленому на відповідний рік, з 01.12.2020 - в розмірі 50 % прожиткового мінімуму, встановленому на відповідний рік, тобто в повному обсязі та з урахуванням вимог законодавства.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції було пов'язано його право на отримання спірної надбавки з моментом звернення із заявою про встановлення надбавки до пенсії як інваліду війни 2 групи, тоді як виникнення такого права на отримання спірної надбавки (не менше 350% мінімальної пенсії за віком по 2-ій групі інвалідності), мало бути пов'язано із моментом призначення пенсії по 2-ій групі інвалідності та набуттям чинності Законом №458/95-ВР (тобто, до внесення змін Законом №2939-ІУ). Адже, право на призначення та отримання пенсії по інвалідності та, зокрема, підвищення до пенсії, безпосередньо пов'язано із набуттям статусу ветерана війни - інваліда війни 2 групи та призначенням пенсії по 2-ій групі інвалідності. Дане відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 18.10.2018 у справі №196/1022/16-а) та від 25.07.2019 у справі №196/881/16-а, в яких Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає стаття 25 Закону №2262-ХІІ і стаття 13 Закону № 355-ХІІ в редакції, чинній саме на час, у якому у позивача виникло право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону №2262-XІІ. Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги, заявлені до суду першої інстанції, в повному обсязі. Звернутися в порядку частини четвертої статті 7 КАС України до Верховного Суду з листом, у якому внести до Конституційного Суду України подання щодо перевірки на відповідність Конституції України статтей (частини 1 статті 3, частини першої статті 8, частини першої, другої статті 17, частини другої, третьої статті 22, частини першої, другої статті 24 Конституції України) частини четвертої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 1 розділу ІІ «Прикінцеві положення» від 05.10.2005 (Закон №2939-IV), якою з 1 січня 2006 інвалідам війни пенсії або щомісячне, довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам 1-ої групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ІІ-ої групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ІІІ-ої групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».
Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ з 04.01.1993.
08.12.1992 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності; 14.09.1998 позивачу встановлено II групу інвалідності; 01.12.2020 ОСОБА_1 після повторно проведеного огляду була встановлена І А група інвалідності довічно (каліцтво, отримане при виконанні службових обов'язків у зв'язку з аварією на ЧАЕС).
В січні 2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсійного забезпечення з урахуванням відсоткового підвищення мінімальної пенсії за віком, яка передбачена положеннями статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Проте, відповідач листом від 15.01.2024 за №645-38358/Я-02/8-0300/24 відмовив позивачу у здійсненні вказаного перерахунку, оскільки на виконання норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії та розраховано підвищення як особі з інвалідність на рівні 50% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до статті 8 Закону № 2262-ХІІ виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно статті 15 Закону № 2262-ХІІ особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.
Частиною четвертою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII в редакції, чинній до 01.01.2006 встановлено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.
З 01 січня 2006 вказана правова норма викладена у новій редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 №2939-IV (далі - Закон №2939-IV), згідно якої особам з інвалідністю внаслідок війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: особам з інвалідністю I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Вищевказані положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними) не визнавались.
Аналогічна позиція щодо застосування вказаних норм права була висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 04.03.2008 у справі № 2-а-401/07, Верховним Судом України у постанові від 25.11.2014 у справі № 21-322а14 та підтримана у подальшому Верховним Судом у постановах від 18.10.2018 у справі № 196/1022/16-а, від 25.07.2019 у справі № 196/881/16-а (2-а/196/41/2016) та від 16.10.2019 у справі № 183/3587/16.
Викладене свідчить про те, що інвалідам війни пенсії підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 28.04.2006 включно, а з 29.04.2006 у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, інвалідам війни II групи пенсії по інвалідності підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 01.01.2006 у розмірі 350 процентів, а з 01.01.2006 у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 40 процентів.
Позивачу пенсію на підставі Закону №2262-XII призначено у 1993 році, ІІ групу інвалідності встановлено з 14.09.1993, І групу інвалідності - з 01.12.2020.
Суд першої інстанції вірно вказав, що особам з інвалідністю II групи пенсії по інвалідності підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 01.01.2006 у розмірі 350 процентів, а з 01.01.2006 у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 40 процентів.
Таким чином, на час на час призначення пенсії по інвалідності позивачу, підвищення до пенсії у відповідності до положень статті 25 Закону №2262-XII обчислювалося у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Також, судом встановлено, що позивач отримував пенсію по інвалідності відповідно до частини 4 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 №2939-ІV, яка є чинною станом на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії, не має наслідком звуження прав позивача.
Указані норми протягом 2006 - 2023 років змін не зазнавали, неконституційними не визнавались, а отже, підлягають застосуванню з часу набрання ними чинності.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, здійснюючи нарахування та виплату доплат до пенсії позивачу у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому на відповідний рік, з 01.12.2020 - в розмірі 50 % прожиткового мінімуму, встановленому на відповідний рік, діяв на підставі, у межах повноважень, передбачених нормативно-правовими актами, чинними на час проведення виплат.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постанові від 10.05.2023 № 640/33630/20.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладена у рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).
Згідно зі статтею 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з набранням чинності Закону від 05.10.2005 № 2939-IV не призвело до звуження змісту та обсягу набутих позивачем прав на соціальний захист.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначив, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих; прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб та існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що є не однорідними і загальними. При цьому Конституційний Суд України зазначив, «що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена».
Колегія суддів зазначає, що сутність призначеної пенсії позивачу як інваліду війни ІІ групи не змінилась, водночас встановлення відсоткового розміру пенсії у відповідності до норм чинного законодавства, а саме 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на думку апеляційного суду, не є звуженням прав позивача у межах спірних правовідносин.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до переконання, що правові підстави для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, встановивши розмір підвищення як інваліду війни ІІ групи у розмірі 350 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та в розмірі не менше 400% мінімальної пенсії за віком, відсутні.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі № 140/2761/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді М. А. Пліш
Т. І. Шинкар