Провадження № 11-кп/824/4845/2025
ЄУН: 753/16468/24 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
31 липня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ( в режимі ВКЗ) ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7
ОСОБА_8
обвинувачених (в режимі ВКЗ) ОСОБА_9
ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_10 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 2 липня 2025 року,
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 2 липня 2025 продовжено обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - кожному - строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, до 30 серпня 2025 року, включно.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник ОСОБА_7 в інтересах обох обвинувачених та захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі, поданій в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду про продовження ОСОБА_11 запобіжного заходу у виді тримання під вартою; визначити ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 ; одночасно розглянути питання про визначення ОСОБА_10 застави, як альтернативний запобіжний захід, у розмірі до 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (до 605600 гривень), з покладенням на ОСОБА_10 при зміні запобіжного заходу обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, захисник зазначає, що дії прокурора та суду при прийнятті вищезазначеного рішення в рамках вказаного кримінального провадження відбувалися з порушенням вимог КПК України, що призвело до порушення національного законодавства, порушення права на захист ОСОБА_10 , і такі дії явно суперечать Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини.
Захисник звертає увагу, що всі доводи прокурора про існування передбачених ст.177 КПК України ризиків, є лише його суб'єктивною думкою, а доводи, викладені у клопотанні, не підтвердженні відповідними доказами. Крім того, матеріали, долучені до клопотання, ні яким чином не відносяться до підтвердження ризиків, про які зазначено у клопотанні і на які посилається прокурор.
Апелянт наголошує, що ризик про, нібито, наміри вчинити активні дії, спрямовані на залишення території України, при цьому ймовірно використовуючи свій паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який дійсний до 3 листопада 2027 року, не заслуговують на увагу, оскільки цей ризик буде спростовано обов'язком здати його на зберігання. Більш того, апелянт вказує, що захисником в судовому засіданні було повідомлено про наявність у ОСОБА_10 ще одного закордонного паспорту громадянина України для виїзду за кордон, про існування якого не було відомо прокурору.
Також, на думку захисника, суд першої інстанції при прийнятті рішення не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_10 , який має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не одружений, має на своєму утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_12 , 2019 року народження; він разом з донькою є внутрішньо переміщеними особами, визначене фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Цивільна дружина ОСОБА_13 участі у вихованні дитини не бере, аліменти на дитину не сплачує, що підтверджується відповіддю Службою у справах дітей та сім'ї, актом обстеження умов проживання дитини, особистою заявою ОСОБА_13 . Окрім того, ОСОБА_10 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався.
Захист вважає, що у суду першої інстанції були наявні всі підстави відмовити у задоволенні клопотання та застосувати до ОСОБА_10 інший, менш суровий, запобіжний захід, який би забезпечив належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_10 та усунув ризики, на які посилається прокурор, а саме цілодобовий домашній арешт або визначити розмір застави, як альтернативний запобіжний захід.
Оскільки прокурор в судовому засіданні не довів, що визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави не в змозі забезпечити належну поведінку ОСОБА_10 та усунути ризики, передбачені ст. 177 КПК України,визначення розміру застави, який буде відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та врахуванням особи обвинуваченого, захисник просить визначити ОСОБА_10 заставу у розмірі до 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В апеляційній скарзі, поданій в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 , захисник просить ухвалу скасувати; визначити ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_3 ; одночасно розглянути питання щодо визначення ОСОБА_9 застави, як альтернативного запобіжного заходу, у розмірі до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить до 908 400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень, з покладенням на ОСОБА_9 обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Захист вважає, що ризики, які наведенні прокурором, хоча частково і існують, проте, з огляду на стадію кримінального провадження, час, який ОСОБА_9 перебуває у статусі підозрюваної та обвинуваченої, зовнішні обставини (існування яких зменшує ризик переховування обвинуваченої), а також враховуючи мету застосування запобіжного заходу, відсутні беззаперечні підстави для продовження ОСОБА_9 у цьому кримінальному проваджені запобіжного заходу у виді тримання під вартою та дає відповідні підстави визначити запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або заставу, як альтернативний запобіжний захід.
Звертає увагу захисник на те, що тяжкість обвинувачення не може слугувати єдиним обґрунтуванням застосування тримання під вартою, тому, окрім кваліфікації, слід визначати ризики (ст. 177 КПК), інакше судові рішення щодо застосування, продовження тримання під вартою не відповідають вимогам практики ЄСПЛ і нормам КПК.
Щодо ризику переховування від суду з метою уникнення подальшого кримінального переслідування, то, як наголошує захисник, поза увагою суду залишилось те, що будь-яких доводів в обґрунтування наявності цього ризику у клопотанні та в судовому засіданні прокурором не наведено, окрім наявності у ОСОБА_9 закордонного паспорту.
Ризик про, нібито, наміри вчинити активні дії, спрямовані на залишення території України, при цьому ймовірно використовуючи свій паспорт громадянина України для вийду за кордон, не заслуговує на увагу, оскільки цей ризик буде спростовано обов'язком здати його на зберігання. За необхідності паспорт громадянина України для виїзду за кордон буде здано прокурору в судовому засіданні.
На думку захисника, посилання прокурора на певну суму здобутих внаслідок протиправної діяльності грошових коштів також не заслуговує на увагу, оскільки в ході оперативної закупівлі встановлено факт лише одного продажу ОСОБА_9 наркотичного засобу за грошові кошти в розмірі 3000 тисяч доларів, інших фактів в ході досудового розслідування здобуто не було. Таким чином, на переконання апелянта, суд першої інстанції проігнорував, що даний ризик цілком буде усунуто, зобов'язанням ОСОБА_9 прибувати за кожною вимогою до суду, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Щодо не доведення прокурором наявності ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, які, як вказує захисник, суд першої інстанції помилково врахував, то, на переконання захисника, відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту та завершення досудового розслідування свідчить про вичерпання ризику знищення, приховування або спотворення підозрюваним речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження та є обставиною, яка перебуває у безпосередньому взаємному зв'язку із застосованим щодо підозрюваного запобіжним заходом, що узгоджується, сталою судовою практикою. Виникнення цієї обставини може зумовлювати зміну застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу. Таким чином, як вказує захисник, суд першої інстанції проігнорував, що ризик щодо знищення, приховування або спотворення підозрюваним речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, являється необґрунтованим та не заслуговує на увагу.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків та на іншу обвинувачену особу, захисник вважає, що прокурор у клопотанні не обґрунтував, а в судовому засіданні не довів наявність існування даного ризику, висловив виключно свої припущення. Сторона захисту звертала увагу суду першої інстанції, що, якщо є необхідність заборонити обвинуваченій ОСОБА_9 спілкування з певним колом осіб, то це можливо забезпечити, змінивши запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Таким чином, як вказує захисник, суд першої інстанції проігнорував, що даний ризик цілком буде усунуто, зобов'язанням ОСОБА_9 утриматись від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні.
Щодо вказаного прокурором ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, то, як посилається апелянт, для підтвердження зазначеного ризику необхідно наводити конкретні докази або обґрунтовані підстави вважати, що особа дійсно вчинить нове правопорушення. Лише припущення або загальні характеристики не є достатніми підставами стверджувати про наявність даного ризику. Також, на переконання захисника, серед іншого, суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що ОСОБА_9 раніше не судима, до кримінальної відповідальності не притягувалась, остання має міцні соціальні зв'язки, що свідчить про меншу ймовірність повторного правопорушення; проігнорував, що до моменту винесення вироку суду особа вважається невинуватою, тому даний ризик не може базуватися лише на припущеннях чи попередній підозрі.
Також, на думку захисника, суд першої інстанції при прийнятті рішення не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченої, яка має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , розлучена, має на своєму утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_14 , 2015 року народження; колишній чоловік ОСОБА_15 участі у вихованні дитини не бере, аліменти на дитину не сплачує, що підтверджується його особистою заявою та довідкою про неотримання аліментів; відповідно до характеристики, виданої ТОВ «Караван Сервіс», ОСОБА_9 позитивно характеризується за місцем роботи; остання має зразкові сімейні відносини зі своєю донькою; виховання та турбота про доньку є її пріоритетом у житті. Також захисник вказує, що ОСОБА_9 потребує спеціалізованої медичної допомоги, яку не можливо забезпечити в умовах перебування у слідчому ізоляторі.
Таким чином, захисник вважає, що місцевий суд не у повній мірі врахував, що кількість ризиків, визначених під час обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зменшилась з плином часу та звершенням досудового розслідування у кримінальному провадженні, наявні усі підстави визначити ОСОБА_9 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Захисник ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_10 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду, постановити нову ухвалу в частині застосування стосовно ОСОБА_10 більш м'якого засобу забезпечення кримінального провадження-домашнього арешту у певний період доби, а саме: з 22 години до 6 години.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, захисник наголошує, що судове рішення є необґрунтованим, незаконним, не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та є таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийнято з грубим порушенням норм кримінального процесуального законодавства України.
Зокрема, захисник зазначає, що ОСОБА_10 перебуває під вартою вже понад один рік, і дотепер у судових засідання прокурор, на думку сторони захисту, жодного разу належним чином не обґрунтував та не довів наявність існування жодного з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а лише посилався на ризики, які нібито існували на час обрання та продовження строку запобіжного заходу ОСОБА_10 під час досудового розслідування. При цьому, захисник зазначає, що сторона захисту звертала увагу суду на той факт, що прокурор під час судового провадження жодного разу не обґрунтував свою позицію щодо необхідності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_10 , пославшись на конкретні матеріали, надавши їх суду та стороні захисту про те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшились та продовжують існувати.
Таким чином, зазначені вище дії сторони обвинувачення та суду беззаперечно порушують право на захист обвинуваченого, а також принцип рівності усіх учасників судового процесу.
На думку захисника, прокурором не виконано вимоги ст. 184, 199 КПК України, взагалі не обґрунтовано твердження щодо наявності ризиків, які виправдовують тримання під вартою ОСОБА_10 , а також ті обставини, які свідчать, що ці ризики не зменшились, а також жодним чином не обґрунтовано неможливість застосування до нього будь-якого іншого запобіжного заходу окрім як тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників та обвинувачених на підтримку доводів апеляційних скарг, які додатково вказали про можливість внесення застави за обвинувачену ОСОБА_9 ; прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, наголошуючи на наявності ризиків та їхньої доведеності, а також неможливості уникнути вказаним ризикам при застосуванні іншого, більш м'якого запобіжного заходу, до кожного з обвинувачених; дослідивши матеріали, витребувані судом апеляційної інстанції в порядку ст. 422-1 КПК України, а також долучені до апеляційних скарг, колегія суддів доходить такого висновку.
Перевіркою наявних у розпорядженні колегії суддів матеріалів встановлено, що на розгляді Дарницького районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження № 12023100000000795, № 1202410010004141за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Зі змісту оскаржуваної ухвали встановлено, що прокурором заявлені клопотання про продовження кожному з обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, які аргументовані наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованих останнім кримінальних правопорушень, а також про продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв'язку з наявністю яких більш м'які запобіжні заходи не зможуть у повній мірі забезпечити виконання завдань кримінального провадження та запобігти настанню вищевказаних ризиків.
Прокурором зазначено, що обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , перебуваючи на свободі, будучи обізнаними з санкцією статі, яка кожному з них інкримінується, а також, враховуючи те, що обвинувачена не має на території м. Києва власного житла, можуть переховуватись від суду з метою уникнення подальшого кримінального переслідування, а також кримінальної відповідальності; маючи певну суму здобутих внаслідок своєї протиправної діяльності грошових коштів, можуть вчинити активні дії, спрямовані на залишення території України, при цьому ймовірно використовуючи свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, також можуть знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки такі документи та речові докази судом до цього часу не досліджені, додатково вказавши, що місце знаходження частини наркотичного засобу - кокаїн, яку ОСОБА_10 15 березня 2024 року виніс з квартири за місцем проживання ОСОБА_9 , на даний час не встановлено; можуть незаконно впливати на свідків та на іншого обвинуваченого шляхом вмовляння, підкупу, погроз може схиляти їх до дачі неправдивих показань, відмови від участі у кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід судового розгляду, а також може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки інших джерел прибутку в останньої, окрім незаконного збуту наркотичних засобів, розслідуванням не встановлено.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою.При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
За змістом оскаржуваної ухвали захисник ОСОБА_8 категорично заперечив проти продовження тримання під вартою ОСОБА_10 , вказавши, що зі сплином часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи; що нових ризиків стороною обвинувачення не вказано, а раніше визначені ризики документально не підтверджені; що ОСОБА_10 не зможе перетнути кордон через воєнний стан та підсилені заходи безпеки, крім того, його можливо зобов'язати здати паспорт. Оскільки ризиків немає та небезпека відсутня, то цілком достатнім було би застосування до ОСОБА_10 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час доби або визначення розміру застави. Крім того наголошував, що всі матеріали досудового розслідування відкриті стороні захисту, що свідчить про вичерпання ризику знищення, приховування або спотворення підозрюваним речей і документів, місце збереження пилососа визначено, також можливо покласти заборону спілкування зі свідками у даному провадженні, крім того обвинувачені є раніше не судимими.
Захисник ОСОБА_7 підтримав думку захисника ОСОБА_8 і категорично заперечив проти задоволення клопотання стосовно обвинуваченої, наголошуючи, що за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашнього арешту прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 параграф 1 (с) Конвенції, у зв'язку з чим відсутні беззаперечні підстави стверджувати, що застосування запобіжного заходу у вигляд домашнього арешту із зобов'язанням виконувати обов'язки або визначення розміру застави не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених. Просив суд врахувати дані про особу обвинуваченої ОСОБА_17 , яка одноособово виховує малолітню доньку ОСОБА_14 , при цьому на даний час батьки ОСОБА_17 не мають змоги опікуватись онукою. Крім того, стан здоров'я ОСОБА_17 значно погіршився. За наведених обставин заявив клопотання про визначення обвинуваченій альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави або ж застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Обвинувачені підтримали думку своїх адвокатів.
За результатами розгляду клопотань суд дійшов висновку про продовження кожному з обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави.
При цьому, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості обвинувачених в інкримінованих їм злочинах, в даному конкретному випадку суд вважав підозру відносно останніх небезпідставною, оскільки кримінальне провадження направлено до суду з обвинувальним актом. При цьому суд наголосив, що обґрунтованість обвинувачення підлягає перевірці судом, який здійснює судовий розгляд, шляхом дослідження та оцінки наданих сторонами кримінального провадження доказів при прийнятті відповідного процесуального рішення.
Не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченим у разі визнання їх винуватими, а оцінюючи даний фактор у сукупності з даними щодо особи обвинувачених, а саме вік, стан здоров'я, сімейний стан, та фактичними обставинами справи, суд дійшов висновку про те, що наведені обставини збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не продовживши тримання обвинувачених під вартою, так як достатні стримуючі фактори, які би свідчили про протилежне, в матеріалах провадження відсутні.При цьому судом враховано, що належні гарантії, які би переважали даний ризик та свідчили про забезпечення явки обвинувачених до суду, відсутні.
Також, беручи до уваги відсутність доказів підтвердженого джерела доходу та наявності міцних соціальних і сімейних зв'язків обвинувачених, суд визнав реальним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення.
Оскільки судовий розгляд фактично тільки розпочато, то, на переконання суду, ризик впливу на свідків та обвинуваченими один на одного, а також знищення, схову, спотворення будь-якої із речей чи документів продовжує існувати.
Водночас судом враховано, що відомості, які б свідчили про безумовну неможливість тримання обвинувачених під вартою, зокрема за станом здоров'я, в матеріалах провадження також відсутні.
Перевіривши наявність чи відсутність продовження існування ризиків, встановлених при застосуванні та продовжені запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані особу кожного з обвинувачених, дійшов висновку про існування на даний на час встановлених ризиків, які є реальними та не зменшились, а наявність певних соціальних зв'язків та даних щодо особи кожного з обвинувачених, за відсутності сукупності інших обставин, та з врахуванням наведених ризиків, на переконання суду, не свідчать про наявність належних гарантій явки обвинувачених до суду та, відповідно, не можуть бути підставою для прийняття рішення про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
На думку суду, обставинами, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який виправдовує виняток із загальної норми про повагу до свободи людини, є підвищена суспільна небезпека злочину, що інкримінується обвинуваченому, оскільки незаконні операції з наркотичним засобом, приймаючи до уваги їх розмір, спричиняють непоправну шкоду здоров'ю та і в цілому життю населення.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що один із злочинів, у якому обвинувачується ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , є особливо тяжким та вчинений у сфері обігу наркотичних засобів, суд станом на час прийняття рішення дійшов висновку про неможливість застосування інших, більш м'яких, запобіжних заходів, як таких, що не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та виконання ними процесуальних обов'язків, і з наведених підстав не визначив розмір застави.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає, що стороною обвинувачення доведена наявність на даний час у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та продовжують існувати. При цьому колегія суддів враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до висунутого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачення кожному з них інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, одне з яких відноситься до особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.Серйозність покарання, яке загрожує кожному з обвинувачених у разі доведення винуватості кожного з них у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, саме по собі може бути мотивом та підставою для кожного з них переховуватися від суду, а тому колегія суддів погоджується, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинувачених переховуватися від суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність ризику впливу на свідків та обвинувачених один на одного, оскільки відповідно до вимог КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). З урахуванням висунутого ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачення, характеру інкримінованих кожному з них дій, покарання, яке може бути призначене кожному з них, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ризик впливу як на свідків, так і обвинувачених один на одного, у кримінальному провадженні на даному етапі судового розгляду не зменшився та продовжує існувати, а, відтак, доводи сторони захисту в цій частині є непереконливими.
На думку колегії суддів за відсутності доказів підтвердженого джерела доходу кожного з обвинувачених та наявності міцних соціальних і сімейних зв'язків кожного з них є небезпідставним висновок суду про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення. Щодо обвинуваченої ОСОБА_9 , то колегія суддів додатково враховує, що реальність вказаного ризику підтверджується також і кількістю епізодів злочинної діяльності, у вчиненні яких ОСОБА_9 висунуто обвинувачення.
Окремо колегія суддів звертає увагу на стадію судового розгляду, обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких ОСОБА_9 та ОСОБА_10 висунуто обвинувачення, а саме незаконне придбання, зберігання, перевезення з метою збуту наркотичного засобу, обіг якого обмежений, - кокаїну в особливо великому розмірі, за попередньою змовою групою осіб, а тому вважає небезпідставним висновок суду першої інстанції про продовження ними такої діяльності під час перебування на волі, а, відтак, і про існування ризику вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення.
З огляду на стадію судового розгляду, коли докази не досліджені, свідки не допитані, враховуючи доводи, викладені у клопотанні прокурора про те, що до теперішнього часу не встановлено місце знаходження частини наркотичного засобу - кокаїну, яку ОСОБА_10 15 березня 2024 року виніс з квартири за місцем проживання ОСОБА_9 , враховуючи, що такі доводи не спростовані стороною захисту, на думку колегії суддів, продовжує існувати ризик знищення, схову, спотворення будь-якої із речей чи документів, про що обґрунтовано вказав суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.
За змістом оскаржуваної ухвали встановлено, що судом відповідно до положень ст. 178 КПК України при вирішенні питання продовження кожному з обвинувачених строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою враховані вік та стан здоров'я кожного з обвинувачених, міцність соціальних зв'язків в місці їхнього постійного проживання, у тому числі наявність родини і утриманців, відсутність постійного місця роботи, майновий стан, відсутність судимостей, що спростовує доводи апеляційних скарг про неврахування судом першої інстанції даних про особу кожного з обвинувачених.
З огляду на встановлені під час розгляду клопотання прокурора обставини в їх сукупності, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на даному етапі судового розгляду дані про особу кожного з обвинувачених не переважають можливих ризиків неправомірної поведінки кожного з них, і будь-яких доводів на спростування таких висновків суду першої інстанції стороною захисту не наведено.
Колегія суддів, з урахуванням з'ясованих на даному етапі судового розгляду обставин в їх сукупності, погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування до кожного з обвинувачених іншого, більш м'якого запобіжного заходу, якими є особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, у тому числі щодо належного виконання обвинуваченими своїх процесуальних обов'язків.
Окрім того, колегія суддів враховує, що відповідно до п.п. 4, 5 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
З огляду на те, що кожному з обвинувачених висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, на думку колегії суддів, з урахуванням встановлених на даний час ризиків, суд першої інстанції обґрунтовано не визначив розмір застави у кримінальному провадженні.
З урахуванням наведеного, зазначені стороною захисту в апеляційних скаргах обставини самі по собі не можуть мінімізувати встановлені на даний час у кримінальному провадженні ризики та забезпечити належну процесуальну поведінку кожного з обвинувачених.
Приймаючи до уваги існуючі на даний час ризики, тяжкість та характер кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , стадію судового розгляду, колегія суддів доходить висновку, що встановлені обставини виключають об'єктивну можливість на даний час застосування до обвинувачених іншого, більш м'якого запобіжного заходу, а відтак доводи апеляційних скарг, є непереконливими.
Таким чином, на переконання колегії суддів, під час вирішення питання про продовження тримання під вартою кожного з обвинувачених суд першої інстанції, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості обвинувачених в інкримінованих кожному з них кримінальних правопорушеннях, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати кожному з них у разі визнання винуватими у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, оцінивши вірогідність поведінки обвинувачених та дані про особу кожного з них, дійшов обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій обвинувачених та існування встановлених ризиків.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції навів в оскаржуваній ухвалі наявні на час прийняття рішення ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, мотиви прийнятого рішення, та обґрунтував неможливість застосування до кожного обвинуваченого на даний час іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Наведеними обставинами спростовуються доводи апеляційних скарг захисників про відсутність ризиків і доказів на їх підтвердження.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
У зв'язку з встановленими під час апеляційного розгляду обставинами колегія суддів доходить висновку, що ухвала суду постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства із з'ясуванням всіх існуючих на даний час обставин, які мають значення для вирішення справи, а відтак постановлене судове рішення є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, а тому апеляційні скарги захисників не підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 2 липня 2025 року, якою обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, до 30 серпня 2025 року, включно, - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4