Провадження № 11-кп/824/4579/2025
ЄУН: 370/2782/21 Головуючий суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
14 липня 2025року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 ОСОБА_4
за участю
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
потерпілої ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 червня 2025 року,
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 червня 2025 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 2 серпня 2025 року включно, з залишенням обвинуваченому як альтернативи даному запобіжному заходу застави у розмірі 650 (шістсот п'ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року, що становить 1968200 (один мільйон дев'ятсот шістдесят вісім тисяч двісті) гривень з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачений та захисник в інтересах обвинуваченого подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить призначити йому альтернативний вид запобіжного заходу, не пов'язаний з тримання під вартою, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, призначити помірний розмір застави, врахувавши фінансовий та майновий стан як його, так і його батьків, звернути увагу щодо значного зменшення ризиків, та їх відсутності по окремих статтях обвинувачення;
В обґрунтування вимог апеляційної скарги обвинувачений вказує, що про те, що за обвинуваченням за ч. 1 ст. 121 КК України матеріали справи містять заяву потерпілого, в якій потерпілий вказує, що він не впізнає його ( ОСОБА_9 ) та про те, що він не має до нього ( ОСОБА_9 ) будь-яких претензій, а, отже, і потерпілого за вказаним кримінальним правопорушенням немає. За обвинуваченням за ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК України закінчились строки, оскільки він перебуває під вартою 4 роки та 14 днів. За обвинуваченням злочину за ч. 1 ст. 115 КК України - обставини інкримінованого йому злочину спростовуються висновком судово-медичної експертизи.
ОСОБА_9 наголошує, що у справі немає цивільних позовів або відшкодування збитків. Проте, є виписки з пенсійного фонду стосовно пенсій його батьків та зазначений розмір пенсій, що є підставою стверджувати, що батьки-пенсіонери потребують догляду, а також додатково доводять надмірний розмір застави.
Окремо обвинувачений наголошує, що прокурор не довів наявність ризиків про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, і суд першої інстанції мав би відмовити у задоволенні клопотання прокурора. Вважає, що у суду були підстави для застосування до нього іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, або помірного розміру застави.
В апеляційній скарзі захисник просить змінити ОСОБА_9 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням по відношенню до ОСОБА_9 електронного засобу контролю за місцем реєстрації та проживання останнього, а саме: АДРЕСА_1 , поклавши на нього обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник посилається на те, що прокурором зазначено про наявність ризиків, які виправдовують застосування до ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, ризику переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; ризику незаконно впливати на свідків у цьому ж провадженні; ризику продовжили злочинну діяльність.
Однак, як наголошує захисник, ОСОБА_9 було повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 115 КК України через тривалий період часу після інкримінованого діяння. Йому було вручене клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при тому, що ОСОБА_9 в цей день, не був затриманий в порядку ст. 208 КПК України. ОСОБА_9 разом із захисником прибули до суду, де ОСОБА_9 відповідно до ухвали слідчого судді у цей день була обрана міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У подальшому ОСОБА_9 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Однак, ухвалою суду ОСОБА_9 було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з одночасним носінням електронного засобу стеження, після чого ОСОБА_9 звернувся із письмовою заявою до Макарівського відділку поліції в частині виконання ухвали суду про застосування (носіння) по відношенню до нього засобу електронного стеження - «браслету». Проте, отримав письмову відповідь про відсутність електронного браслету. Під час знаходження ОСОБА_9 під запобіжним заходом у виді цілодобового домашнього арешту працівниками поліції було здійснено 18 перевірок дотримання ОСОБА_9 процесуальних обов'язків. Жодного порушення з боку ОСОБА_9 виявлено та зафіксовано не було. Більш того, за час перебування під цілодобовим домашнім арештом ОСОБА_9 письмово та усно звертався та отримував дозволи від слідчої про відвідування стоматологічної клініки «Спектор»; двічі отримував дозволи та прибував до Київського апеляційного суду разом зі своїм адвокатом ОСОБА_11 , самостійно, без жодного конвоювання. Перебуваючи за місцем проживання, ОСОБА_9 маючи активну позицію захисту, неодноразово звертався до слідчої про проведення за його участю слідчих дій, пов'язаних із обвинуваченням. Не зважаючи на це, ОСОБА_9 не був викликаний та залучений для проведення з його участю до жодної слідчої чи процесуальної дії. Отримавши дві підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, ОСОБА_9 сумлінно виконував покладені на нього обов'язки. Жодного разу їх не порушив, не покинув своє місце проживання та не зник, хоча мав можливість виїхати за кордон, так як паспорти для виїзду за кордон на той період часу у нього вилучені не були і рух обмежений не був. У подальшому ОСОБА_9 самостійно, без будь якого конвоювання, отримавши письмовий дозвіл від слідчої, прибув до Київського апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги прокурора у справі. В цей день розгляд скарги не відбувся, так як до суду не надійшли матеріали. Далі ОСОБА_9 прибув до свого помешкання, та через смс-повідомлення поставив до відома слідчу, що вже знаходиться вдома. 8 вересня 2021 року ОСОБА_9 , знову отримавши письмовий дозвіл, самостійно прибув до Київського апеляційного суду, де був взятий під варту, хоча ним, жодним чином не були порушені покладені на нього обов'язки, та порушень цілодобового домашнього арешту зафіксовано не було.
Окрім цього, захисник наголошує на відсутності доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 115 КК України. Також захисник вказує, що свідок ОСОБА_12 в ході досудового розслідування, був допитаний у відповідності до ст. 225 КПК України в Києво-Святошинському суді Київської області. Відтак, ризик тиску на цього свідка виключається. Окремо захисник наголошує на недопустимості доказів по обвинуваченню ОСОБА_9 в частині обвинувачення за ч.3 ст. 357, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК України.
На переконання захисника, ОСОБА_9 перебуває під вартою безпідставно, за відсутності доведених ризиків та обґрунтованого обвинувачення.
Щодо розміру застави, визначеного ОСОБА_9 , то захисник наголошує на тому, що визначений судом розмір застави є непомірним, з урахуванням того, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, а батьки або інші особи позбавлені можливості внести таку суму. Окрім того, посилається на те, що судом апеляційної інстанції розмір застави був зменшений, що залишилось поза увагою суду.
Заслухавши доповідь судді,
- пояснення захисника та обвинуваченого на підтримку доводів апеляційних скарг,
- потерпілу, яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, вказавши, що свідок ОСОБА_12 боїться з'являтися до суду, бо боїться ОСОБА_9 , а потерпілий ОСОБА_13 повідомив, що йому потрібні гроші на лікування;
- прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, наголошуючи на наявності ризиків та їхньої доведеності, а також неможливості уникнути вказаним ризикам при застосуванні іншого, більш м'якого запобіжного заходу,
- дослідивши матеріали, витребувані судом апеляційної інстанції в порядку ст. 422-1 КПК України, а також долучені до апеляційної скарги захисника, колегія суддів доходить такого висновку.
Перевіркою наявних у розпорядженні колегії суддів матеріалів встановлено, що на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває кримінальне провадження № 12019110210000448 за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК України.
За змістом оскаржуваної ухвали судовий розгляд не може бути завершений в даному судовому засіданні, оскільки триває стадія з'ясування обставин справи та перевірка їх доказами (захисник та обвинувачений ознайомилися з матеріалами справи, що становить 10 томів судового провадження, та надали свої письмові заперечення щодо письмових доказів сторони обвинувачення, розгляд яких триває).
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, в якому з наведенням обставин інкримінованих ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310КК України, вказав про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так прокурор зазначає про наявність ризику переховування ОСОБА_9 від органів досудового розслідування та суду обґрунтовується тим, що ОСОБА_9 , усвідомлюючи невідворотність реального покарання за вчинені злочини, які за ступенем тяжкості, згідно ст. 12 КК України, є особливо тяжким злочином, покарання за який становить від 7 до 15 років позбавлення волі, та тяжким злочином, покарання за який становить від 5 до 8 років позбавлення волі, буде намагатись уникнути кримінальної відповідальності шляхом зміни місця проживання, неявки на виклики слідчого, прокурора та суду. Прокурор вказує, що ОСОБА_9 є місцевим мешканцем, на момент вчинення інкримінованих йому злочинів ніде не був працевлаштований, оскільки припинив свою діяльність як фізична особа - підприємець ще 12 жовтня 2018 року за власним рішенням та знову зареєструвався як ФОП лише 31серпня 2021 року під час перебування на цілодобовому домашньому арешті, на даний час не одружений, малолітніх, неповнолітніх дітей, батьків похилого віку, інших осіб, які б перебували на його утриманні не має, донька від першого шлюбу проживає окремо зі своєю матір'ю. Наведені обставини, на думку прокурора підтверджують, що обвинувачений ОСОБА_9 не має таких міцних соціальних зв'язків, які б втримали його від зміни місця проживання або переховування з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин, а також не має постійного та законного джерела для існування.
Окрім того, як вказує прокурор, ОСОБА_9 неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення насильницьких злочинів, востаннє 31 липня 2017 року Ірпінським міським судом Київської області за вчинення ряду злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 127, ч. 2 ст. 127, ч. 1 ст. 263 КК України був засуджений до 6 років позбавлення волі, та звільнений з Бориспільської ВК 7 червня 2018 року з заміною на невідбуту частину строку покарання на виправні роботи терміном на 1 рік 4 місяці 27 днів.Не дивлячись на це, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, - 12 серпня 2019 року - у період відбуття виправних робіт, тобто через 2 місяці після звільнення від подальшого відбуття покарання у вигляді позбавлення волі. Окрім того, як зазначає прокурор, ОСОБА_9 обвинувачується у вчинені інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, який мав місце 18 листопада 2020 року, маючи непогашену судимість за вчинення ряду злочинів насильницького характеру.На переконання прокурора, наведене свідчить про те, що ОСОБА_9 на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, та знову обвинувачується у вчиненні злочинів насильницького характеру, що характеризує ОСОБА_9 як особу, схильну до проявів фізичного насильства, а його поведінку як небезпечну для суспільства.
Також прокурор звертає увагу, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, максимальне покарання за вчинення яких передбачено у виді 15 років позбавлення волі, а тому, на переконання прокурора, є обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може переховуватись від суду з метою уникнути покарання за злочини, у вчиненні яких обвинувачується. Ризик переховування від суду, як зазначає прокурор, обумовлюється, серед іншого, можливістю притягнення особи до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для нього наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування обвинуваченого від суду.
Окремо прокурор наголошує на тому, що в умовах суспільно-політичної обстановки у державі, введення воєнного стану та існування непідконтрольних державі територій ступінь ризику ухилення обвинуваченого ОСОБА_9 від суду є надзвичайно високим, а існування цього ризику достатнім для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
На переконання прокурора, є високим і ризик незаконного впливу на свідків та потерпілих шляхом здійснення фізичного та психологічного тиску, з метою надання ними неправдивих показань або їх зміни. Зокрема, свідки у вказаному кримінальному провадженні разом з обвинуваченим є мешканці одного населеного пункту, а тому є реальний ризик того, що ОСОБА_9 , перебуваючи на свободі, достовірно знаючи місце фактичного проживання свідків, потерпілих, може здійснювати вплив на останніх, змушуючи із застосуванням фізичного чи психологічного примусу змінювати свої показання; давати неправдиві показання або відмовитися від дачі будь-яких показань. Таким же чином обвинувачений може впливати на потерпілих, знаючи їх анкетні дані та місце проживання. При цьому прокурор вважає, що поряд з цим необхідно враховувати фактор страху людини перед іншою людиною, яка спроможна застосувати фізичне насильство. Пересічний громадянин, такий як свідок чи потерпілий, приймаючи участь у кримінальному провадженні, має бути захищеним та з усвідомленням своєї невразливості, відсутністю страху перед обвинуваченим, надати показання суду. У даному випадку забезпечення безпеки свідків, унеможливлення на них незаконного впливу з боку обвинуваченого є основним завданням на даній стадії процесу.
Щодо можливості вчинення іншого кримінального правопорушення, то прокурор наголошує, що ОСОБА_9 є особою раніше судимою, знову обвинувачується у вчиненні низки кримінальних правопорушень, зокрема особливо тяжкого, що свідчить про відсутність будь-яких стримуючих факторів щодо вчинення протиправної поведінки, у тому числі кримінальних правопорушень. Тому, у разі перебування ОСОБА_9 не під вартою, наявні передумови для вчинення останнім інших кримінальних правопорушень.
На переконання прокурора, наведені обставини свідчать про обґрунтованість висновку про те, шо встановлені при продовженні запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 ризики переховування його від суду, а також незаконного впливу на потерпілу сторону, свідків, експертів, на даний час не зменшилися й не перестали існувати, а тому підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, немає, оскільки навіть такий запобіжний захід, як домашній арешт, не зможе запобігти спробі обвинуваченого переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілих і свідків.
Зі змісту оскаржуваної ухвали встановлено, потерпіла ОСОБА_7 та представник ОСОБА_14 підтримали клопотання прокурора та просили продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, з огляду на реальність ризиків у справі та поведінку обвинуваченого.
Обвинувачений заперечив проти як розгляду клопотання прокурора, оскільки не отримав завчасно клопотання, так і проти ризиків, зазначених у клопотанні прокурора, вказуючи на їх необґрунтованість жодними доказами, безпідставність пред'явленого обвинувачення, а також необґрунтовано великий розмір застави, визначеної як альтернатива запобіжному заходу у виді тримання під вартою.
Захисник проти продовження тримання під вартою обвинуваченого також заперечив, акцентував увагу на тому, що у справі не заявлено жодного цивільного позову від потерпілих, зазначав, що ризики у клопотанні прокурора є безпідставними, та просив застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід.
Так, згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
При цьому, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою.При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Таким чином, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України.
За результатами розгляду клопотання суд продовжив обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою до 2 серпня 2025 року включно, з залишенням обвинуваченому як альтернативи даному запобіжному заходу застави у розмірі 650 (шістсот п'ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року, що становить 1968200 (один мільйон дев'ятсот шістдесят вісім тисяч двісті) гривень з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Колегія суддів частково погоджується з таким рішенням суду першої інстанції.
Так, колегія суддів враховує, що з наявних матеріалів встановлено, що питання продовження строку тримання обвинуваченому під вартою вирішено на стадії судового розгляду кримінального провадження, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий у порядку ст. 291 КПК України. Таким чином, ОСОБА_9 набув статусу обвинуваченого, і обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом першої інстанції шляхом дослідження наданих сторонами доказів.
За встановлених обставин, зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії, справ доводи обвинуваченого та захисника про відсутність доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 115 КК України, а також закінчення строків давності за іншими епізодами обвинувачення, є безпідставними.
Наведене свідчить про те, що, приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд першої інстанції, врахувавши обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, наслідків, за встановлених на даний час обставин, на переконання колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення на час розгляду клопотання доведена наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати та які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Колегією суддів встановлено, що, вирішуючи питання про доцільність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні декількох кримінальних правопорушень, зокрема й у вчиненні особливо тяжкого злочину; в сукупності конкретні обставини цієї справи, характер дій, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 , ступінь тяжкості інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, дані про його особу, який неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів, раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, має на утриманні неповнолітню доньку, а також батьків пенсійного віку, та з урахуванням встановленого дійшов висновку, що на даному етапі розгляду справи прокурор довів існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися на момент розгляду даного клопотання. Зокрема продовжують існувати ризик переховування від суду з метою уникнення покарання, у разі визнання винуватим в інкримінованих йому злочинах, а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, з огляду на те, що обвинувачений раніше судимий за вчинення насильницьких злочинів, ризик впливу на свідків та потерпілих, які на даний час у вказаному кримінальному провадженні не допитані. Вказані ризики не зменшилися на момент розгляду клопотання прокурора.
Окрім того, враховуючи відсутність даних про неможливість подальшого перебування під вартою обвинуваченого, зокрема і щодо стану здоров'я, належних гарантій, які б переважали ризики, передбачені ст. 177 КПК України, суд дійшов висновку, що у цій конкретній справі вказані вище обставини на даній стадії розгляду справи виправдовують обмеження права обвинуваченого перебувати на волі, в матеріалах провадження відсутні та під час судового засідання не здобуті достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне.
Суд дійшов висновку, що лише такий запобіжний захід, який хоча і є винятковим, проте спроможний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Також судом перевірялись доводи захисника щодо наявності підстав для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, які суд визнав необґрунтованими, з огляду на те, що наявність в обвинуваченого родини та осіб на утриманні не спростовують встановлені у справі ризики (переховування, вплив на свідків, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення), та не зможуть запобігти цим ризикам, оскільки не є достатніми стримуючими факторами, які б втримали обвинуваченого від зміни місця проживання або переховування з метою уникнення кримінальної відповідальності, та не переважають можливих інших ризиків неправомірної поведінки обвинуваченого у цій конкретній справі. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу.
Водночас судом враховано, що обвинувачений не є особою, щодо якої не може бути застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України.
Окрім того, суд дійшов висновку про необхідність залишити як альтернативу даному запобіжному заходу обвинуваченому заставу в розмірі 650 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що станом на 1 січня 2025 року становить 1968200 гривень з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, і саме такий розмір застави, з врахуванням майнового стану обвинуваченого, який є фізичною особою-підприємцем, стадії кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого, а також практики Європейського суду з прав людини, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, з урахуванням тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Таким чином, встановлені на даній стадії судового розгляду обставини, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що встановлені раніше ризики, хоча і зменшились, але продовжують існувати, що знайшло своє підтвердження і під час апеляційного розгляду при наданні пояснень потерпілою ОСОБА_7 , і на даний час виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, а застосування більш м'якого у порівнянні з триманням під вартою запобіжного заходу, якими є домашній арешт, особиста порука, особисте зобов'язання, не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії, що спростовує доводи апеляційних скарг сторони захисту про відсутність ризиків та неврахування судом першої інстанції даних, у т.ч. й тих, які характеризують особу обвинуваченого.
З огляду на встановлені обставини, враховуючи, що на даний час остаточне рішення у кримінальному провадженні ще не прийнято, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційних скарг про відсутність підстав продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими обставинами, а тому у цій частині суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих на час постановлення оскаржуваної ухвали обставин.
Перевіряючи доводи сторони захисту в апеляційних скаргах на непомірність розміру застави колегія суддів враховує таке.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 182 КПК України застава визначається у розмірі щодо підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
З урахуванням обставин інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, даних про його особу, з огляду на положення ст.ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст. 182 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатись, на переконання колегії суддів, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що обвинуваченому слід визначити заставу з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Київського апеляційного суду від 29 травня 2025 року розмір застави був зменшений до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року, що становить 1504000 грн., оскільки, врахувавши всі обставини, дані про особу обвинуваченого, період його перебування під вартою, колегія суддів дійшла висновку, що застава саме у такому розмірі буде належною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави обвинувачений вирішить не зникати та не порушувати покладені на нього обов'язки через побоювання втратити заставу.
За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині зменшення розміру застави, а апеляційні скарги обвинуваченого та в інтересах останнього захисника підлягають до задоволення частково.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 4221 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 - задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 3 червня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 2 серпня 2025 року включно, з залишенням обвинуваченому як альтернативи даному запобіжному заходу застави у розмірі 650 (шістсот п'ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року, що становить 1968200 (один мільйон дев'ятсот шістдесят вісім тисяч двісті) гривень з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, - змінити в частині визначення розміру застави, зменшивши розмір застави до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року, що становить 1504000 грн.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
______________________ _______________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4