Провадження № 11-кп/824/4825/2025
ЄУН: 755/7693/25 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
31 липня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора (в режимі ВКЗ) ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7
(в режимі ВКЗ) ОСОБА_8
обвинувачених (в режимі ВКЗ)
ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києвавід 26 червня 2025 року,
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, до 24 серпня 2025 року, включно, з визначенням розміру застави у виді 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1514000 грн., у разі внесення якої на обвинуваченого покладаються відповідні обов'язки, визначені ст. 182 КПК України; продовжено обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, до 24 серпня 2025 року, включно, з визначенням розміру застави у виді 650 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1968200 грн., у разі внесення якої на обвинуваченого покладаються відповідні обов'язки визначені ст. 182 КПК України.
У задоволенні клопотань захисника ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 відмовлено.
Цією ж ухвалою продовжено строк дії обов'язків, покладених ухвалою суду на обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 подав в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу щодо ОСОБА_9 - скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , або визначити заставу у розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Захисник вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню, оскільки є незаконною, необґрунтованою та винесена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Зокрема, як зазначає апелянт, клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою мотивоване наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений буде переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; може вчинити інше кримінальне правопорушення, однак, на переконання захисника, клопотання є безпідставним, оскільки прокурором не надано переконливих доказів наявності наведених ризиків.
Як наголошує захисник, на даний час відсутнє будь-яке підтвердження наявності ризику переховуватися від суду, оскільки під час затримання ОСОБА_14 не намагався втекти від працівників поліції, не чинив опору, сумлінно виконував обов'язки, покладені законом на затриманого та підозрюваного. ОСОБА_14 має на утриманні неповнолітнього сина, постійне місце проживання, де характеризується позитивно.
Сторона захисту переконана, що на даний час відсутнє будь-яке підтвердження наявності ризику незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні. У матеріалах кримінального провадження відсутні протоколи допиту свідків або інших осіб, які б підтверджували причетність ОСОБА_9 довчинення інкримінованих злочинів. Крім того, матеріали кримінального провадження не містять заяви від будь-якої особи, про те, що ОСОБА_14 або інші особи, які діють в його інтересах, здійснюють на неї вплив з метою зміни показань.
Стосовно наявності ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, то, на переконання захисника, він є надуманим, а абстрактна можливість перешкоджати кримінальному провадженню є недостатньою для обґрунтування обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Щодо визначеного розміру застави, то захисник вважає, що розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Натомість, застава в розмірі 650 (шестисот п'ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить - 1968200 (мільйон дев'ятсот шістдесят вісім тисяч двісті) гривень є завідомо непомірною для обвинуваченого ОСОБА_9 , а тому такий її розмір суперечить ч. 4 ст. 182 КПК України.
За таких обставин сторона захисту переконана, що запобіжний захід у виді домашнього арешту або застави у розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_15 .
Захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 в апеляційній скарзі просить ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2025року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 - скасувати. У задоволенні клопотання прокурора - відмовити. У разі встановлення доведення прокурором п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 194 КПК України - постановити нову ухвалу, якою застосувати щодо ОСОБА_10 запобіжний захід не пов'язаний з позбавлення волі з покладенням відповідних обов'язків. У разі встановлення доведення прокурором п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України - змінити ухвалу, якою клопотання задовольнити та визначити ОСОБА_10 розмір застави в межах п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник обвинуваченого посилається на те, що ухвала суду, всупереч вимогам ст. 370 КПК України, є незаконною, оскільки ухвалена без додержання вимог щодо кримінального провадження, передбачених статтями 177, 193, 194, 196, 197, 331 цього Кодексу та практики ЄСПЛ; необґрунтованою, оскільки не ґрунтується на матеріалах справи та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, а також невмотивованою.
Зокрема, в апеляційній скарзі зазначається про те, що в судовому засіданні, під час вирішення питання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 , стороною обвинувачення не було надано жодних доказів наявності відповідних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а суд у свою чергу, формально послався на ті ж самі підстави тримання ОСОБА_10 під вартою, що по суті, дублюються з моменту його затримання та обрання запобіжного заходу.
Також на думку захисника обвинуваченого, суд не врахував тривалість тримання ОСОБА_10 під вартою та те, що з часом будь-які ризики, що існували на момент обрання запобіжного заходу, слабшають і потребують додаткового обґрунтування.
Щодо визначеного розміру застави, то захисник вважає, що розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Ухвала суду стосовно інших обвинувачених не оскаржується.
На виконання вимог ч. 2 ст. 422-1 КПК України з суду першої інстанції витребувані копії наведених документів.
Заслухавши доповідь судді, позицію захисника ОСОБА_8 на підтримку доводів апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_10 , який також підтримав апеляційну скаргу захисника, захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_9 , які підтримали доводи апеляційних скарг, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг захисників, вважаючи ухвалу суду законною та обгрунтованою, дослідивши наявні матеріали, обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів доходить такого висновку.
З наявних у розпорядженні колегії суддів матеріалів встановлено, що у провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР № 42023100000000538 від 27жовтня 2023 року за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_12 - кожного - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255-2, ч. 1 ст. 263 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 - кожного - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255-2, ч. 3 ст. 332 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 332 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку виконання обов'язків, покладених на ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , про продовження строку запобіжного заходу у виді домашнього арешту відносно ОСОБА_16 та про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , у зв'язку з наявністю обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Щодо обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 клопотання прокурора обґрунтовані тим, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України, а саме в участі у злочинному зібранні (сходці) осіб, які здійснюють злочинний вплив, для координації злочинної діяльності, у тому числі розподілу доходів, одержаних злочинним шляхом, сфер злочинного впливу. Окрім того, ОСОБА_9 обвинувачується у незаконному придбанні, зберіганні вогнепальної зброї та бойових припасів, без передбаченого законом дозволу. ОСОБА_10 та ОСОБА_9 - кожний раніше судимий, мають кримінальні прізвиська, кримінальний статус «Бродяга», характеризуються за місцем попереднього відбуття покарання негативно.
Клопотання прокурора аргументовані наявністю обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованих останніми кримінальних правопорушень, а також про продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв'язку з наявністю яких більш м'які запобіжні заходи не зможуть у повній мірі забезпечити виконання завдань кримінального провадження та запобігти настанню вищевказаних ризиків.
Прокурором зазначено, що обвинуваченіможуть переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. При цьому прокурор наголошує, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років, з конфіскацією майна, а ОСОБА_9 ще й у тяжкому злочині. Обвинувачені, розуміючи тяжкість та невідворотність покарання, можуть ухились від кримінальної відповідальності та, будучи обізнаними щодо всіх способів та можливостей незаконно перетнути державний кордон України, у т.ч., і шляхом визнання себе біженцем, маючи паспорт громадянина України для виїзду за кордон, можуть вчинити всі необхідні дії та незаконно перетнути державний кордон України.
Щодо ОСОБА_10 прокурор додатково вказує, що він не має постійного місця роботи, постійного доходу, неодружений, не має дітей, не має місця проживання у м. Києві, фактично проживає в м. Суми, а тому може не прибувати на процесуальні дії, враховуючи воєнний стан на території України, що надасть можливість ОСОБА_10 переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Окрім того, після відбуття покарання за вчинення тяжких злочинів, звільнившись у 2022 році, розуміючи, що він має незняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість, вчинив новий особливо тяжкий злочин, він має всі підстави для ухилення від суду всіма можливими засобами та способами.
Щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , то прокурор, окрім наведених обставин, вказує, що, з урахуванням обставин висунутого останньому обвинувачення, він може всупереч вимог закону, звернутись до невстановлених слідством осіб, які за грошову винагороду можуть виготовити фіктивні документи, що надасть право на виїзд через державний кордон України та переховуватись від органів правосуддя. Також прокурор наголошує, що обвинувачений раніше неодноразово судимий, відбував покарання у місцях позбавлення волі, проте, висновків для себе не зробив та вчинив особливо тяжкий та тяжкий злочини, що, на переконання прокурора, свідчить про небажання ставати на шлях виправлення.
З огляду на встановлені у кримінальному провадженні обставини та дані про особу кожного з обвинувачених, прокурор вважає наявним ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадження, зашкодити давати правдиві показання під час судового розгляду. При цьому прокурор звертає увагу, що обвинувачені можуть незаконно впливати фізично та психологічно на свідків як безпосередньо, перебуваючи на волі, так і через інших осіб. Під час досудового розслідування свідки виявляли острах давати показання щодо обвинувачених, висловлюючи побоювання за своє життя, вважаючи кожного з обвинувачених кримінальними авторитетами, впливовими особами у кримінальному середовищі, внаслідок чого до свідків застосовувались заходи безпеки.
Окремо прокурор наголошує на ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а саме, те, що обвинувачені є учасниками злочинної групи, зловживаючи своїми зв'язками, дружніми відносинами та авторитетом у кримінальному середовищі, мають можливість перешкоджати у будь-який спосіб кримінальному провадженні. Обвинувачений ОСОБА_10 схильний до насильства, може спланувати як сам, так і спільно з іншими особами вчинення інших протиправних діянь; вчинити дії, направлені на затягування судового розгляду кримінального провадження. Щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , то прокурор вказує, що обвинувачений протягом життя веде антисоціальний та протизаконний спосіб життя, заради досягнення своїх цілей не зупиняється ні перед чим, може самостійно або за участі інших осіб як морально, так і фізично погрожувати співробітникам охоронних органів, суду; вчиняти дії, направлені на знищення матеріалів кримінального провадження, залякувати посадових осіб, що також підтверджується притягненням ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності за ст. 345 КК України за фактом погрози слідчому під час обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу. Окрім того, як зазначає прокурор, ОСОБА_9 схильний до насильства, непокори співробітникам правоохоронних органів, погроз фізичною розправою.
Також прокурор наголошує на наявності ризику вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачені обвинувачуються. На переконання прокурора, про реальність вказаного ризику свідчить те, що і ОСОБА_10 , і ОСОБА_9 раніше неодноразову судимі за вчинення тяжких злочинів, відбували покарання реально, проте, належних висновків не зробили і вчинили особливо тяжкий злочин, ведуть антисоціальний та протиправний спосіб життя у кримінальному середовищі. Окрім того, щодо ОСОБА_9 на даний час перевіряється його причетність до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 189 КК України.
На переконання прокурора, наведені ним обставини у своїй сукупності дають підстави для застосування до обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з визначенням застави у розмірі 650 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а у разі внесення застави, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
За змістом оскаржуваної ухвали захисник ОСОБА_8 звернувся з клопотанням про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_10 , посилаючись на відсутність ризиків, зазначених прокурором, а тому просив змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, або зменшити розмір застави, враховуючи її непомірність, а також зазначив про необґрунтованість клопотання прокурора.
Захисник ОСОБА_7 звернувся з клопотанням про зміну запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 , посилаючись на необґрунтованість підозри, міцні соціальні зв'язки, наявність постійного місця проживання, перебування на утриманні дитини, а також вказав про необґрунтованість клопотання прокурора, тому просив змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, або зменшити розмір застави, враховуючи її непомірність.
Обвинувачені підтримали думку своїх захисників.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до положень ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь встановлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою. Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин, тобто, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції наведені вимоги закону дотримано.
За результатами розгляду клопотань суд першої інстанції, вивчивши матеріали, враховуючи конкретні обставини справи та особу кожного з обвинувачених, дійшов висновку, що на цей час ризики, передбачені ст.177 КПК України, доведені прокурором.
Суд вказав, що за змістом обвинувального акту ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину, а ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255-2, ч. 1 ст. 263 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжкого та особливо тяжкого злочину.
Також згідно ст. 178 КПК України, оцінивши у сукупності всі обставини справи, зокрема, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченими ОСОБА_10 та ОСОБА_9 кримінального правопорушення, вік та стан здоров'я обвинувачених, міцність соціальних зв'язків та їх майновий стан, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винними у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого кожний з них обвинувачуються, і те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, враховуючи справжні інтереси суспільства та конкретні обставини кримінального провадження, враховуючи існування ризиків, які стали підставою для застосування вказаного запобіжного заходу, суд дійшов висновку, що більш м'який запобіжний захід не буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених.
Крім цього, судом враховано, що з моменту застосування судом відносно обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до теперішнього часу не з'явилися будь-які нові фактичні дані, які б свідчили, що більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням їх під вартою, зможе запобігти ризикам, передбачених ст. 177 КПК України, а за станом здоров'я обвинувачені не можуть перебувати під вартою, тому суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотань захисників про зміну запобіжного заходу відносно обвинувачених.
З огляду на встановлені обставини, з огляду на тривалий строк перебування обвинувачених під вартою та стадію судового розгляду, а саме завершення досудового розслідування та перебування кримінального провадження на стадії розгляду безпосередньо у суді, зменшення обсягу ризиків, судом було визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави відносно обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .
З урахуванням наведеного, враховуючи обставини інкримінованих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, майновий стан обвинувачених, дані про їх особу, суд визнав, що розмір застави, визначений раніше судом, є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченими покладених на них обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, у випадку внесення застави.
На переконання суду, саме такий розмір застави буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки обвинувачених, підстав вважати його завідомо непомірним для обвинувачених на даний час суд не вбачає. У разі внесення застави, на обвинувачених слід покласти обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України.
З таким рішенням місцевого суду погоджується й колегія суддів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Наведені вище положення КПК України свідчать про те, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри, обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст. 177 КПК України, при тому, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Колегія суддів враховує, що з наявних у розпорядженні колегії суддів матеріалів та під час апеляційного розгляду встановлено, що питання продовження обвинуваченим строку тримання під вартою вирішено на стадії підготовчого судового засідання, тобто, прокурором у цьому кримінальному провадженні визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта відносно як ОСОБА_10 , так і ОСОБА_9 за інкримінованим кожному з них обвинуваченням та прийнято рішення про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий до суду у порядку ст. 291 КПК України, отже, ОСОБА_10 , так і ОСОБА_9 набули статусу обвинувачених, і обґрунтованість висунутого обвинувачення підлягає перевірці судом першої інстанції шляхом дослідження доказів, наданих сторонами обвинувачення та захисту, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення.
Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії справ, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисника ОСОБА_8 в частині висунутого ОСОБА_10 обвинувачення, кваліфікації його дій, порушень вимог КПК України під час досудового розслідування. Не вправі давати таку оцінку на стадії судового розгляду і суд першої інстанції, оскільки така оцінка, як і оцінка доказам, обставинам інкримінованих кримінальних правопорушень, кваліфікації дій обвинуваченої може бути надана в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті, а тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині є непереконливими.
Наведенесвідчить про те, що, приймаючи рішення про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував обставини інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, наслідків, тяжкості, даних про особу обвинувачених, та виходив з наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам.
Відповідно до даних, які містять в наявних матеріалах, обвинувачені є раніше судимими особами.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки
Відповідно до висунутого обвинувачення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255-2 КК України, за який передбачено покарання від 7 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Окрім того, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.
Суворість покарання, яке загрожує кожному обвинуваченому у разі доведення винуватості у вчиненні інкримінованих кожному з обвинувачених дій, є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування та саме по собі може бути мотивом та підставою для кожного обвинуваченого переховуватися від суду, а, відтак, колегія суддів вважає, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинувачених переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Окрім того, колегія суддів враховує характер та обставини інкримінованого кожному обвинуваченому злочину, дані про особу кожного з обвинувачених, наявні у розпорядженні колегії суддів, а тому вважає небезпідставною можливість ухилення обвинувачених від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, що також свідчить про наявність ризику переховування кожного обвинуваченого від суду.
На думку колегії суддів, є небезпідставним на даному етапі судового провадження і ризик вчинення кожним з обвинувачених іншого кримінального правопорушення, з огляду на обставини інкримінованого кожному з обвинувачених кримінального правопорушення, дані щодо особи ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , які раніше неодноразово судимі за вчинення, у т.ч. і тяжких, злочинів, маючи незняті і непогашені судимості обвинувачуються у вчиненні особливого тяжкого кримінального правопорушення, а, окрім того, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину.
Також колегія суддів, враховуючи, що у кримінальному провадженні ще не допитані свідки, вважає, що на даному етапі судового розгляду кримінального провадження є наявним ризик впливу з боку обвинувачених або інших осіб на свідків у кримінальному провадженні з метою зміни ними показань на користь обвинувачених, що підтверджується застосування заходів безпеки до свідків на стадії досудового розслідування.
На думку колегії суддів, за наявних на даний час відомостей, є небезпідставним висновок суду першої інстанції про наявність ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
З огляду на наявні дані про особу кожного обвинуваченого, які викладені як у клопотаннях прокурора, так і в оскаржуваному рішенні та не спростовані стороною захисту, на переконання колегії суддів, на час постановлення оскаржуваної ухвали відсутні підстави для застосування до кожного з обвинувачених такого запобіжного заходу, як передача обвинувачених на поруки у зв'язку з відсутністю заяв відповідних осіб; за відсутності даних про наявність в обвинувачених сталих міцних соціальних зв'язків, постійного місця роботи, а відносно обвинуваченого ОСОБА_10 і постійного місця проживання у м. Києві, що може бути стримуючим фактором для настання встановлених ризиків, - як домашній арешт або особисте зобов'язання. Окрім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування до кожного з обвинувачених запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки або домашнього арешту не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду.
При цьому колегія суддів враховує, що відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до кожного обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у тому числі за станом здоров'я, стороною захисту не надано.
Приймаючи до уваги наявні на даний час ризики, тяжкість, обставини та характер кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , колегія суддів доходить висновку, що встановлені обставини виключають об'єктивну можливість на даний час застосування до кожного з обвинувачених іншого, більш м'якого запобіжного заходу, а відтак доводи апеляційних скарг захисників про зміну кожному обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на інший, не пов'язаний з тримання під вартою, є непереконливими.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції при вирішенні питання застосування до обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою прийнято рішення про можливість застосування до кожного з них альтернативного запобіжного заходу у виді застави у відповідному розмірі, ОСОБА_10 - у розмірі 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1514000 грн., ОСОБА_9 - у розмірі 650 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1968200 грн., з покладенням у разі внесення застави на кожного з обвинувачених обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, з встановленням терміну дії обов'язків.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до положень ч. 5 ст. 182 КПК України застава визначається у розмірі щодо особи, , підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
З урахуванням обставин та характеру інкримінованих кожному з обвинувачених діянь, даних про особу кожного з них, з огляду на положення ст.ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст. 182 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сума застави повинна визначатись тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатись, на переконання колегії суддів, місцевий суд дійшов висновку про визначення розміру застави кожному з обвинувачених, враховуючи, що застава саме у визначеному диференційовано щодо кожного з обвинувачених розмірі буде належною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави, кожний з них вирішить не зникати через побоювання втратити заставу.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційних скарг захисників не знайшли свого підтвердження, спростовуються встановленими обставинами, а тому колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих на час постановлення оскаржуваної ухвали обставин, з призначенням кожному з обвинувачених альтернативного запобіжного заходу у виді застави з визначенням її розміру, який буденалежною гарантією того, що у разі сплати визначеного розміру застави, кожний з обвинувачених вирішить не зникати через побоювання втратити заставу, з покладенням на кожного з них передбачених законом обов'язків.
Враховуючи, що на даний час остаточне рішення у кримінальному провадженні не прийнято, встановлені ризики, хоча і дещо зменшились, проте, продовжують існувати, колегією суддів підстави для скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено, а тому апеляційні скарги захисників не підлягають до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 26 червня 2025 року, якою в частині продовження обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_9 - кожному запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, до 24 серпня 2025 року, включно, з визначенням відповідного розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4