31 липня 2025 року справа №320/12879/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому позивач просить суд:
- поновити пропущений позивачем строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України, у зв'язку з поважністю його пропущення;
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, визначеного Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. №499.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та був звільнений за станом здоров'я наказом Міністра оборони України у 1995 році. У 1989 році, під час виконання службових обов'язків з охорони державного кордону, він отримав травму, що призвела до встановлення йому у 2013 році другої групи інвалідності безстроково. Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, зазначена травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Позивач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28.05.2008 він має право на отримання одноразової грошової допомоги як особа, звільнена з військової служби, в якої настала інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби. У зв'язку з цим він у 2021 році подав відповідні документи до ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання даної виплати. Під час оформлення документів позивачу було повідомлено, що розгляд його звернення в Міністерстві оборони України займе тривалий час. Проте, надалі він не отримав жодної інформації щодо результатів розгляду своєї заяви.
У грудні 2021 року, здійснивши особистий візит до ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач дізнався про існування витягу з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України від 17.06.2021, відповідно до якого йому було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Як підставу для відмови Комісія зазначила факт звільнення позивача з військової служби до набуття чинності Законом України №3597-IV від 04.04.2006, що запровадив відповідну виплату, а також те, що його інвалідність була встановлена до 01.01.2014, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки його право на отримання одноразової грошової допомоги не залежить від часу звільнення з військової служби, а пов'язане виключно з фактом і часом встановлення інвалідності. Він наводить правові аргументи, зокрема, положення статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції, чинній на момент встановлення йому інвалідності, згідно з якою військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок виконання обов'язків військової служби, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення.
Позивач наголошує, що він не отримував жодного письмового повідомлення про прийняте рішення щодо його заяви, що, на його думку, порушує принципи належного адміністративного провадження. Крім того, після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну у лютому 2022 року він був змушений залишити територію України, що унеможливило своєчасне звернення до суду. Враховуючи ці обставини, він просить суд поновити пропущений строк звернення до суду.
Таким чином, позивач просить суд визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні і виплаті йому одноразової грошової допомоги та зобов'язати відповідача здійснити відповідну виплату у визначеному законом розмірі, який він обчислює як 30-місячне грошове забезпечення, що згідно з його розрахунками становить 22 969,50 гривень. Він також просить суд звільнити його від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", як особу з інвалідністю внаслідок війни 2 групи. Позивач наполягає на розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статей 257, 259 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати суду докази звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 у грудні 2021 року та отримання копії витягу з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.06.2021 №96 для вирішення клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом.
23.10.2023 на адресу суду від позивача на виконання вимог ухвали суду від 10.05.2023 надійшла заява про поновлення строку для звернення до суду з даним позовом, відправлена поштою 26.05.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії. Відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено, що справа буде розглядатися суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано докази у справі від відповідача. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив. Запропоновано відповідачу подати до суду заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів.
25.01.2024 канцелярією суду зареєстровано відзив на позовну заяву, в якому Міністерство оборони України, заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 , вказує на відсутність правових підстав для задоволення заявлених вимог. Насамперед відповідач звертає увагу на факт звільнення позивача з військової служби у 1995 році, тобто до набуття чинності Законом України №3597-IV від 04.04.2006, яким була запроваджена виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, що отримали інвалідність внаслідок виконання службових обов'язків. Крім того, відповідач зазначає, що інвалідність позивача була встановлена у 2013 році, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", що також є підставою для відмови у виплаті.
Відповідач наполягає, що право на отримання одноразової грошової допомоги визначається виключно чинним законодавством, яке встановлює преклюзивний трирічний строк для реалізації відповідного права. Відповідно до частини 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", особи, які мають право на отримання такої допомоги, повинні реалізувати його протягом трьох років з моменту виникнення права. Оскільки інвалідність позивача була встановлена 20.03.2013, трирічний строк для звернення щодо отримання одноразової допомоги закінчився 20.03.2016. Позивач звернувся із заявою лише у 2021 році, що свідчить про суттєвий пропуск встановленого законодавством строку. Водночас позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, що об'єктивно перешкоджали йому звернутися до уповноважених органів у межах встановленого строку.
Міністерство оборони України також наголошує, що відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №499 від 28.05.2008, допомога може бути виплачена лише тим особам, які набули відповідного права згідно з чинними нормами законодавства. Відповідач зазначає, що законодавчі норми, на які посилається позивач, не застосовуються до осіб, яким інвалідність була встановлена до набуття чинності відповідних змін до законодавства. Отже, у Міністерства оборони України відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.
Крім того, відповідач заперечує проти доводів позивача щодо необхідності поновлення пропущеного строку звернення до суду. Відповідно до усталеної судової практики, пропуск преклюзивного строку може бути поновлений лише у виняткових випадках, якщо наявні обставини, що об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню. Водночас позивач не надав належних доказів того, що він не міг звернутися до компетентних органів через непереборні обставини або істотні перешкоди. З огляду на це, Міністерство оборони України вважає, що позивач втратив можливість реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги.
Відповідач також звертає увагу суду на процесуальні аспекти розгляду справи. Міністерство оборони України наполягає на необхідності розгляду справи у загальному позовному провадженні, оскільки спірні питання потребують детального аналізу доказів, виклику свідків та можливого проведення експертизи. Відповідач також зазначає, що питання призначення одноразової грошової допомоги належить до дискреційних повноважень уповноважених органів, а тому суд не може перебирати на себе функції адміністративного органу та зобов'язувати Міністерство оборони України ухвалювати конкретне рішення.
Таким чином, Міністерство оборони України просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зважаючи на обставини пропуску строку для звернення, відсутність правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги та дискреційний характер відповідного рішення. Відповідач також просить суд врахувати процесуальні аспекти справи та залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку з необґрунтованістю заявлених вимог.
05.02.2024 канцелярією суду зареєстровано відповідь відзив (у порядку
ст. 163 КАС України), в якій ОСОБА_1 додатково аргументує свої вимоги, спростовуючи доводи, викладені у відзиві відповідача. Він вважає неприпустимим твердження про пропуск трирічного строку для звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги, оскільки вказаний строк не поширюється на правовідносини, що виникли до 01.01.2014.
Позивач також наголошує, що відмова Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги порушує принцип правової визначеності та суперечить загальним засадам законодавства про соціальний захист військовослужбовців. Він зазначає, що факт встановлення інвалідності у 2013 році є ключовим, оскільки саме він створює правову підставу для надання допомоги. Позивач вказує, що законодавство, зокрема постанова Кабінету Міністрів України №499 від 28.05.2008, містить чітке правило про виплату допомоги військовослужбовцям, які набули інвалідності внаслідок виконання службових обов'язків.
Крім того, позивач заперечує твердження відповідача про те, що він мав можливість реалізувати своє право на отримання грошової допомоги раніше. Він пояснює, що через початок повномасштабної війни в лютому 2022 року та необхідність терміново евакуюватися із зони бойових дій він не мав змоги підготувати необхідні документи та своєчасно звернутися до суду. Позивач зазначає, що в його випадку мали місце обставини непереборної сили, які об'єктивно перешкоджали йому в реалізації права на судовий захист. Відтак він вважає, що строк звернення до суду має бути поновлений.
Позивач також звертає увагу на той факт, що Міністерство оборони України не надало йому належного повідомлення про прийняте рішення щодо його заяви. Відсутність офіційного письмового повідомлення позивач розцінює як порушення принципів належного адміністративного провадження та права особи на отримання офіційної інформації. Він зазначає, що відповідно до чинного законодавства, органи державної влади зобов'язані надавати особам мотивовані відповіді на їхні звернення, а тому ненадання такого повідомлення є додатковою підставою для визнання дій відповідача протиправними.
На підставі викладеного, позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, визнаючи незаконною відмову Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги та поновленні строку звернення до суду. Він також підтримує позицію щодо розгляду справи у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, оскільки, на його думку, спірні питання не потребують додаткових доказів чи пояснень, а суд має можливість ухвалити рішення на підставі вже наявних матеріалів справи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Поновлено відповідачу строк подання до суду відзиву на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу у складі прикордонних підрозділів Збройних Сил України.
Згідно з довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 28.08.1989 №724 Капітан ІІІ рангу ОСОБА_1 , 1957 р.н., 07.08.1989 при виконанні службових обов'язків /несення вахти на кораблі/ з охорони Державного кордону СРСР, отримав закриту черепно-мозкову травму з струсом головного мозку, множинні ушиби та садни м'яких тканини голови, тулуба та кінцівок. Травма отримана при виконанні обов'язків нічної служби. Отримана травма не пов'язана зі вживанням спиртних напоїв та наркотичних засобів (а.с.9)
Відповідно до витягу з наказу Міністра оборони України /по особовому складу/ № НОМЕР_2 від 28.12.1995 капітана 2 рангу ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні начальника Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України, звільнено з військової служби у запас по пункту 65, підпункт "в" Тимчасового положення про проходження служби особами офіцерського складу /за станом здоров'я/ з правом носіння військової форми, одягу (а.с.7).
Відповідно до витягу з наказу начальника Київського військового гуманітарного інституту №11 від 22.01.1995 (по стройовій частині) капітана 2 рангу ОСОБА_1 , колишнього старшого викладача кафедри психології військової діяльності Науково-дослідного і методичного центру СПСЗС України, який перебуває у розпорядженні начальника Головного управління виховної роботи Міністерства оборони України і на всіх видах забезпечення в Київському військовому гуманітарному інституті та звільненого наказом Міністра оборони України /по особовому складу/ №02061 від 28.12.1995 з військової служби у запас по пункту 65, підпункт "в" Тимчасового положення про проходження служби особами офіцерського складу /за станом здоров'я/ з правом носіння військової форми, одягу, з 22 січня 1995 року виключено з списків особового складу інституту, всіх видів забезпечення і направлено на облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 (8).
Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол №2368 від 30.11.2012) визначено, що травма, отримання якої підтверджено довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 28.08.1989 №724, ТРАВМА, ТАК, ПОВЯЗАНА З ВИКОНАННЯМ ОБОВЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (а.с.10).
Згідно з Довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №802856 ОСОБА_1 20.03.2013 при первинному огляді встановлено ІІ групу інвалідності безстроково внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (а.с.11).
Управлінням праці та соціального захисту населення Солом'янської РДА 29.03.2013 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_3 про те, що останній є інвалідом другої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.12).
На початку 2021 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 , подавши заяву про виплату одноразової грошової допомоги. До заяви були долучені документи, що підтверджують встановлення йому II групи інвалідності безстроково у 2013 році, а також витяг з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (протокол №2368 від 30.11.2012), в якому зазначено, що його ТРАВМА, ТАК, ПОВЯЗАНА З ВИКОНАННЯМ ОБОВЯЗКІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ.
Під час подання документів позивачу було повідомлено, що заяву буде направлено до Міністерства оборони України, яке має прийняти рішення щодо надання одноразової грошової допомоги.
У грудні 2021 року позивач особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 , щоб дізнатися про стан розгляду його заяви. Під час візиту ОСОБА_1 отримано інформацію про витяг з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України №374/2021 від 17.06.2021, згідно з яким йому було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки, ураховуючи, що заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України від 04.04.2006 №3597-IV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", він не має права на одержання одноразової грошової допомоги (а.с.13).
Вважаючи дії відповідача з приводу відмови в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги протиправними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, закріплений у
статті 8 Конституції України. Відповідно до цієї норми Конституція України має найвищу юридичну силу, а її положення є нормами прямої дії.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі здійснюється згідно із Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції на час звернення позивача за отриманням одноразової грошової допомоги) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Соціальним захистом військовослужбовців, відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Відповідно до частин 2, 6, 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (Офіційний вісник України, 2008 р., №39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 №284 (Офіційний вісник України, 2007 р., №14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 №1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., №89, ст. 3255);
допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Так, днем виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у Довідці до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №802856, а саме - 20.03.2013.
Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а саме Закон №2011-ХІІ, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" №328 від 03.11.2006, яка діяла з 01.01.2007 до 01.01.2014 (далі також - Закон №2011-ХІІ), Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (далі - Порядок №499).
Тому призначення і виплата одноразової грошової допомоги мають бути здійснені відповідно до Порядку №499.
Так, частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Аналогічне правило закріплено Порядком №499.
Так, відповідно до абзацу 7 підпункту 2 пункту 2 Порядку №499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, зокрема, інвалідам II групи у розмірі 30-місячного грошового забезпечення.
Тобто, Міністерство оборони України зобов'язане було розглянути направлені від ІНФОРМАЦІЯ_1 документи позивача в порядку, затвердженому постановою Кабінетом Міністрів України №499, попри те, що позивач набув право отримання одноразової виплати 20.03.2013, оскільки вказані обставини не позбавляють його права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону №2011-ХІІ.
З приводу посилань відповідача на те, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло 20.03.2013, але із відповідною заявою він звернувся лише у 2021 році, тобто із пропуском трирічного строку звернення, встановленого частиною 8 статті 16-3 Закону №2011-XII, суд зазначає наступне.
Як зазначалось вище, пунктом 2 Порядку №975 встановлено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Днем виникнення права на одноразову грошову допомогу у позивача є 20.03.2013 відповідно до приписів пункту 3 Порядку №975, що відповідачем не заперечується, а відтак виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватися на підставі нормативно-правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.
Так, частина 8 статті 16-3 Закону №2011-XII, якою встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, набрала чинності лише з 01.01.2014 відповідно до пункту 1 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" №5040-VI від 04.07.2012.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, з огляду на приписи статті 58 Конституції України, частина 8 статті 16-3 Закону №2011-XII, внесена Законом України №5040-VI від 04.07.2012 "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців", набрала чинності 01.01.2014, а тому на спірні правовідносини не розповсюджується.
Доводи відповідача про те, що нова редакція (з 01.01.2014) Закону №2011-ХІІ не поширюється на позивача з огляду на дату звільнення також є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону №2011-ХІІ законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги. Отже, у спірних правовідносинах застосовується редакція статті 16 Закону №2011-ХІІ, яка діяла до 01.01.2014, оскільки інвалідність позивачу встановлена 20.03.2013.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №336/2660/17(2-а/336/285/2017).
Так само послідовною є практика Верховного Суду, який у постанові від 14.03.2024 у справі № 640/8409/19 зазначив, що іншою підставою відмови було те, що на момент звільнення позивача з військової служби (30 листопада 2004 року) не існувало правової норми, яка б надавала йому право на отримання одноразової грошової допомоги, яку колегія суддів уважає безпідставною, оскільки порядок отримання особою зазначеної допомоги та її розмір регламентуються законодавством, чинним на момент виникнення в неї такого права.
Щодо доводів відповідача про те, що суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 7 Постанови №499 керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку.
Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Стаття 68 Конституції України встановлює обов'язок кожного неухильно дотримуватися Конституції та законів України, а також не порушувати права, свободи, честь та гідність інших осіб. Ці положення є основою для гарантування правового порядку, у рамках якого суб'єкти приватного права зобов'язані добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а суб'єкти владних повноважень - діяти лише на виконання закону. Вони мають дотримуватись визначеної законом процедури, обирати тільки ті способи поведінки, які прямо передбачені законодавством України.
Крім того, з урахуванням правових висновків, сформульованих Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18, дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб'єктів.
У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v.Bulgaria" №30985/96).
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Суд враховує, що можливість вибору суб'єктом між декількома правомірними рішеннями не дає йому права діяти на власний розсуд поза межами законодавства. Такий підхід відповідає практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях наголошує на необхідності уникнення довільного втручання у права особи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач прийняв одне із передбачених Порядком рішень, а саме про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.
Оскільки за наслідками судового розгляду встановлено, що відповідач протиправно відмовив у призначенні одноразової грошової допомоги, а також взявши до уваги наявність у позивача права на отримання останньої, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права, у спірному випадку, є саме зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до приписів Порядку №499 та статті 16 Закону №2011-ХІІ.
При цьому, слід зазначити, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судом зазначеного способу захисту права в контексті спірних правовідносин не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 (справа №336/2660/17), від 23.10.2019 (справа №324/187/17), від 30.11.2020 (справа № 336/1933/17 (2-а/336/198/2017)), від 02.12.2021 (справа № 278/1429/17), від 14.12.2021 року (справа № 826/2954/18), від 31.01.2023 (справа № 750/11913/17).
З огляду на зазначене відмова центрального органу виконавчої влади в призначенні та виплаті одноразової допомоги порушує права позивача на соціальний захист, гарантовані Конституцією України, та права на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, тому рішення суду про визнання протиправними дій Міністерства оборони України по відмові у виплаті одноразової грошової допомоги при встановленні ІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби є законним та обґрунтованим. Відтак, поновлення прав позивача має відбуватись шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначену вище допомогу в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України №499 від 28.05.2008.
Судом також береться до уваги, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закріплений у частині 1 статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, докази понесення ним інших судових витрат у справі відсутні, у зв'язку з чим розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243 - 246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
3. Зобов'язати Міністерство оборони України (ідентифікаційний код 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, визначеного Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.