31 липня 2025 р. Справа № 520/9748/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 (суддя Горшкова О.О.; м. Харків) по справі № 520/9748/22
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області
про стягнення коштів
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі №520/9748/22, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 по справі №520/9748/22, адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - відповідач, ТУ ДСА у Харківській області) про стягнення суми - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період з 01 вересня 2020 року по 31 жовтня 2022 року.
Зобов'язано ТУ ДСА у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - з 01 вересня 2020 року по 31 жовтня 2022 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі №520/9748/22 набрало законної сили 14.04.2025.
12.05.2025 від позивача - ОСОБА_1 надійшла заява про зміну способу та порядку виконання рішення суду, в якій заявник просить суд: змінити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі №520/9748/22 на стягнення з ТУ ДСА у Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суддівської винагороди за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 року у справі №520/1362/21 за період з 01 вересня 2020 року по 31 жовтня 2022 року у розмірі 34294,19 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ТУ ДСА у Харківській області про стягнення суми - залишено без задоволення.
Залишаючи без задоволення заяву позивача, суд першої інстанції виходив з того, що змінивши спосіб виконання такого рішення із зобов'язання провести нарахування та виплату суми суддівської винагороди на списання конкретної суми такої виплати, відбудеться зміна рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті.
Позивач не погодився з вказаним судовим рішенням та подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025, та постановити нову ухвалу, якою змінити порядок та спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 року у справі № 520/9748/22 (головуючий 1-ї інстанції суддя Горшкова О.О.), встановивши його наступним чином:
- стягнути з ТУ ДСА у Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суддівської винагороди за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 520/1362/21 за період з 01 вересня 2020 року по 31 жовтня 2022 року у розмірі 34294,19 грн.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року не відповідає фактичним обставинам справи через не з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та є незаконною. Вказує на невиконання відповідачем судового рішення у цій справі.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України.
Відповідно до статті 1 Закону України 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закону №1404-VIII, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 378 КАС України).
Отже, для застосування правил цієї норми повинні бути наявні обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин.
При цьому, відстрочити або розстрочити, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення суд може лише у виняткових випадках.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способі, раніше встановленими.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
Судом встановлено, що постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 05.05.2025 відкрито виконавче провадження №77987533 з виконання виконавчого листа №520/9748/22.
Крім того, в рамках виконавчого провадження ВП №77987533 постановою від 09.05.2025 головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пересічанської Яни Володимирівни було стягнуто виконавчий збір та визначено мінімальний розмір витрат виконавчого провадження.
Так, заявник подану заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду мотивує невиконанням відповідачем рішення суду у цій справі.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що зобов'язання відповідача вчинити певні дії зі нарахування та сплати компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень, певного розміру грошових коштів такої компенсації за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються судом при ухваленні рішення.
Резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі №520/9748/22 має зобов'язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів і, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування заборгованості.
Оскільки розрахунок належної позивачем заборгованості судом не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 у справі №520/9748/22 із зобов'язання здійснити виплату заборгованості на стягнення конкретної суми цієї заборгованості, фактично змінить рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішить питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 Кодексом адміністративного судочинства України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв'язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.
Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.
Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: «Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті». Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.
Таким чином, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, колегія суддів приходить до висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив позивач, оскільки запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі №520/9748/22.
При цьому, колегія суддів зазначає, що фактичне у повному обсязі виконання судового рішення можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Водночас стягнення з суб'єкта владних повноважень (територіального органу ДСА) коштів, які знаходяться на його рахунках, але призначені для іншої мети, можуть поставити під загрозу функціонування такого суб'єкта, виконання покладених на нього функцій та, відповідно, нанесення шкоди необмеженій кількості осіб.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду у справі №520/9748/22 залежить від бюджетного фінансування, то його виконання не залежить від визначеного судом способу виконання. У такому випадку зміна способу і порядку виконання судового рішення не може призвести до його фактичного виконання, оскільки така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат по виплаті заборгованості із компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років позивачам.
Одночасно колегія суддів зауважує на незастосовності до спірних правовідносин приписів абз. 2 с. 3 ст. 378 КАС України, відповідно до якої: «Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.», оскільки компенсація втрати частини доходів, як і суддівська винагорода не віднесені до пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості із суддівської винагороди не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. У той же час, у спірних відносинах йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду у такому випадку не захищає право позивача на отримання сум заборгованості, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.07.2023 у справі № 420/6671/18.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 95 Конституції України, бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що встановлені у цій справі обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 по справі № 520/9748/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова