01 серпня 2025 р. Справа № 520/9917/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 (суддя Мар'єнко Л.М.; м. Харків) по справі № 520/9917/25
за позовом Комунального підприємства "Харківводоканал"
до Північного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків
про визнання протиправним та скасування рішення,
Комунальне підприємство "Харківводоканал" (надалі також - позивач, КП "Харківводоканал") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Північного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (надалі також - відповідач), в якому просило суд визнати незаконним та скасувати рішення №4/4-3500 від 16.04.2025 року про стягнення безготівкових коштів з рахунків/електронних гаманців платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу.
24.04.2025 представником позивача до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив суд зупинити стягнення безготівкових коштів з рахунків/електронних гаманців КП "Харківводоканал" у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей в рахунок погашення податкового боргу підприємства на підставі рішення №4/4-3500 від 16.04.2025.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову позивач послався на те, що КП "Харківводоканал" є об'єктом критичної інфраструктури, яке виконує функції життєзабезпечення і надає послуги централізованого водопостачання та відведення каналізаційних стоків від споживачів міста Харкова та 52 населених пунктів Харківської області. Функціонування такого підприємства, особливо в умовах воєнного стану, відповідно до Закону України "Про критичну інфраструктуру", є елементом національної безпеки України. КП "Харківводоканал" наразі перебуває у складному фінансовому стані, спричиненого численною руйнацією систем і споруд внаслідок ракетних обстрілів, відсутністю оплати за надані послуги через звільнення міською радою мешканців міста від оплати комунальних послуг в певний період, а також невиконанням державою обов'язків щодо компенсації різниці між установленим тарифом та реальною вартістю послуг. При цьому здійснення стягнень з рахунків КП "Харківводоканал" у банках в рахунок погашення податкового боргу може унеможливити поточну діяльність підприємства як об'єкту критичної інфраструктури, що призведе до зупинки об'єктів водопостачання та водовідведення. При цьому, зупинка роботи очисних споруд та насосних станцій на системах каналізації призведе до техногенних наслідків та витоку каналізаційних стоків на поверхню. Позивач вважає, що вказане свідчить про обґрунтованість обставин, які обумовлюють необхідність, в умовах воєнного стану, прийняття рішення про забезпечення позову шляхом зупинки стягнення заявленої суми до вирішення справи по суті.
Ухвалою від 25 квітня 2025 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Комунального підприємства "Харківводоканал" до Північного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування рішення.
Забезпечив адміністративний позов шляхом зупинення стягнення безготівкових коштів з рахунків/електронних гаманців Комунального підприємства "Харківводоканал" у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей в рахунок погашення податкового боргу на підставі Рішення №4/4-3500 від 16.04.2025 - до набрання законної сили судовим рішенням у справі №520/9917/25.
Судове рішення вмотивоване тим, що згідно з приписами пункту 95.5 статті 95 ПК України оскаржуване рішення є підставою для стягнення з рахунків позивача коштів у рахунок погашення податкового боргу шляхом складення і направлення платіжних та інкасових доручень до банків, що обслуговують підприємство. Проаналізувавши доводи, наведені в заяві та докази до неї долучені, суд першої інстанції виснував, що КП «Харківводоканал» виконує функції життєзабезпечення і надає послуги центрального водопостачання і водовідведення каналізаційних стоків споживачам міста Харкова та Харківської області, проте, в умовах воєнного стану знаходиться у складному фінансовому стані, що зумовлено понесенням витрат, які не компенсуються. Оскільки стягнення на підставі рішення контролюючого органу здійснюються у безспірному порядку, суд першої інстанції дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав або інтересів позивача, або привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача за захистом яких він звернувся із позовною заявою до суду у даній справі. Разом з цим суд зауважив, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету. При цьому вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища.
Відповідач не погодився з вказаним судовим рішенням та подав апеляційну скаргу в якій , посилаючись на його ухвалення з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного питання, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу про забезпечення адміністративного позову Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 по справі № 520/9917/25 у повному обсязі та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивачем не доведено та документально не підтверджено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, які б унеможливлювали їх захист без вжиття відповідних заходів або наявність очевидності ознак протиправності рішення Північного міжрегіонального управління від 16.04.2025 №4/4-3500. Вказує, що позов не може бути забезпечений у спосіб, заявлений позивачем, оскільки такий спосіб фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду її по суті. Правова оцінка питань правомірності прийняття Північного міжрегіонального управління від 16.04.2025 №4/4-3500, його впливу на права та свободи позивача підлягає з'ясуванню під час розгляду справи по суті.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ст. 311, 312 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Питання застосування статей 150 - 154 КАС України було предметом неодноразового розгляду Верховний Судом (зокрема, але не виключно постанови від 09 квітня 2025 року у справі № 160/26885/24, від 02 квітня 2025 оку у справі № 160/28383/24, від 20 березня 2025 року у справі № 460/179/24).
Верховний Суд зазначав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Суд також повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 440/9568/22 Верховний Суд сформулював такий висновок. Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В ухвалі від 24 січня 2024 року у справі №140/1568/23 Об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.
У справі, що розглядається, скаржник не заперечує, що за правилами пункту 95.5 статті 95 ПК України оскаржуване рішення № 4/4-3500 від 16.04.2025 є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов'язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи.
За змістом оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про забезпечення позов у цій справі, врахував як характер оспорюваного рішення, так і сукупність наступних обставин: належність підприємства позивача до критичної інфраструктури, функціонування якої відповідно до Закону України «Про критичну інфраструктуру» є елементом національної безпеки, особливо в умовах воєнного стану; обставини виїзду частини споживачів, простою підприємств, надання послуг фізичним особам за тарифами, встановленими постановою НКРЕКП ще у 2022 році, прийняття міською владою рішень про звільнення певних мешканців від оплати, руйнування та пошкодження технологічних об'єктів підприємства у період обстрілів у своїй сукупності призвели до скрутного фінансового становища КП «Харківводоканал»; невиконання договору № 1/14-с від 21 грудня 2021 року, яким було погоджено отримання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з центрального постачання холодної води та водовідведення, та наявність заборгованості держави перед позивачем.
На підставі зазначеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що невжиття заходів забезпечення позову до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав або інтересів позивача, або привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача за захистом яких він звернувся із позовною заявою до суду у даній справі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що у світлі конкретних обставин цієї справи характер діяльності КП «Харківводоканал», що полягає у забезпеченні центрального холодного водопостачання і водовідведення споживачам м. Харкова та Харківської області, встановлені судом обставини існування заборгованості з боку держави перед позивачем з погашення різниці в тарифах, а також перебування підприємства позивача на території можливих бойових дій згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376, у своїй сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі об'єктивно може призвести до потреби докладати значні зусилля і витрати для поновлення прав позивача у разі задоволення позову.
За змістом апеляційної скарги Північне МУ ДПС не наводить жодних доводів, які б спростовували наведені вище висновки суду першої інстанції. Фактично, доводи апеляційної скарги зводяться до того, що під час розгляду заяви про забезпечення позову суд не мав повноважень вирішувати питання, які стосуються суті позовних вимог та є предметом доказування. Разом з тим, зміст оскаржуваного судового рішення вказує на те, що питання очевидності протиправності рішення №4/4-3500 від 16.04.2025 ним не вирішувалось, натомість, підставою для застосування заходів забезпечення слугував саме пункт 1 частини другої статті 150 КАС України.
Отже, у цій справі позивач належним чином довів існування та впливу на нього обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову та які обґрунтовано свідчать про імовірне утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Наведені КП «Харківводоканал» обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Суди першої інстанції також обґрунтовано вважав, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність рішення контролюючого органу про стягнення безготівкових коштів з рахунків/електронних гаманців платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладені у постановах від 14 грудня 2021 року у справі № 240/16920/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 440/6755/21 та від 05 червня 2025 року у справі №520/2073/25.
Отже, позивачем доведено необхідність вжиття застосованого судами заходу забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, застосований захід є таким, що не суперечить приписам частини другої статті 151 КАС України. Апеляційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судом норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 по справі № 520/9917/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова