справа № 369/5046/25 головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.
провадження № 22-ц/824/10753/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
30 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Пінкевич Н.С. в м. Києві, про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Деребера Тетяна Олександрівна, державний нотаріус Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Тютюн Інна Миколаївна, про визнання недійсним заповіту, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила суд накласти арешт:
на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 168,1 кв.м., житловою площею 97,4 кв.м. та господарських будівель реєстраційний номер нерухомого майна: КС 001604, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1
на земельну ділянку площею 0,2024 га, кадастровий номер 3222486201:01:032:0075, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,1700 га, ведення особистого селянського господарства 0,0324 га, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Заява обґрунтована тим, що після звернення до нотаріуса їй стало відомо, що існує заповіт від 26 травня 2022 року відповідно до якого усе своє рухоме та нерухоме майно, де б воно не було чоловік ОСОБА_1 заповів ОСОБА_2 . Вважає, що заповіт повинен бути визнаний недійсним, оскільки був підписаний під впливом на процес письма тимчасових природних збиваючих факторів внутрішнього характеру, а тому заявник буде подавати позовну заяву про визнання недійсним заповіту.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на аналогічні обставини викладенні нею у заяві про забезпечення позову.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 при зверненні до суду не було надано доказів належності майна на праві власності особі, як то фізичній чи юридичній станом на дату подання заяви до суду, що у разі задоволення заяви може призвести до порушення прав третіх осіб. При цьому суд враховував відкритість доступів до відповідних реєстрів, перешкод у заявника в отриманні цих відомостей не має.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом відповідно до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.
Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв'язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачено законом і є обґрунтованим.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Звертаючись до суду з заявою, ОСОБА_1 послалася на те, що після звернення до нотаріуса їй стало відомо, що існує заповіт від 26 травня 2022 року відповідно до якого усе своє рухоме та нерухоме майно, де б воно не було чоловік ОСОБА_2 заповів ОСОБА_2 . Вважає, що заповіт повинен бути визнаний недійсним, оскільки був підписаний під впливом на процес письма тимчасових природних збиваючих факторів внутрішнього характеру, а тому заявник буде подавати позовну заяву про визнання недійсним заповіту.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,2024 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,1700 га, ведення особистого селянського господарства - 0,0324 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . З повідомлення приватного нотаріуса Дереби Т.О. вбачається, що спадкодавець ОСОБА_2 склав заповіт на все належне йому майно на ОСОБА_2 .
На підтвердження права власності на вищезазначене майно позивачем надано суду Державний акт на право приватної власності на землю І-КВ № 067870 від 29 грудня 2002 року, з якого вбачається, що земельна ділянка площею 0,2024 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,1700 га, ведення особистого селянського господарства - 0,0324 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, колегія суддів вважає хибними висновки суду першої інстанції в частині, що заявником не надано доказів належності земельної ділянки на праві власності спадкодавцю та позивачу станом на дату подання відповідної заяви до суду.
Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо дійсності заповіту, складеного померлим ОСОБА_2 на користь відповідача по справі ОСОБА_2 . Станом на час постановлення оскаржуваної ухвали нотаріус не обмежений у видачі спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину, що в свою чергу надасть можливість останнім вільно розпоряджатись спадковим майном.
Зазначене, свідчить про існування реальної загрози , що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити в майбутньому виконання рішення суду, а тому вжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту нерухомого майна є співмірним з вимогами майбутнього позову та забезпечить фактичне виконання рішення суду, у разі його постановлення на користь позивача.
Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , жодних доказів належності даного будинку на праві власності, як померлому спадкодавцю так і майбутнім сторонам у справі суду не надала.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні заяви в цій частині.
За таких обставин, заява ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову підлягає частковому задоволенню шляхом накладання арешту на частину земельної ділянки площею 0,2024 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,1700 га, ведення особистого селянського господарства - 0,0324 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю І-КВ № 067870 від 29 грудня 2002 року.
Доводи апеляційної скарги в частині наявності доказів належності даного будинку спадкодавцю, які ґрунтуються на нових доказах, поданих до суду апеляційної інстанції, апеляційний суд відхиляє.
Так, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Всупереч вимогам зазначеної норми закону, заявник та його представник не надали суду жодного доказу на підтвердження неможливості подання документі в про право власності на спірний будинок до суду першої інстанції.
За таких обставин підстав для прийняття нових доказів на стадії апеляційного розгляду немає.
Згідно пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Деребера Тетяна Олександрівна, державний нотаріус Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори Тютюн Інна Миколаївна, про визнання недійсним заповіту задовольнити частково.
Накласти арешт на частину земельної ділянки площею 0,2024 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,1700 га, ведення особистого селянського господарства - 0,0324 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю І-КВ № 067870 від 29 грудня 2002 року.
У задоволенні решти заяви про забезпечення позову відмовити.
Постанова може бути пред'явлена до примусового виконання протягом 3 (трьох) років в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Стягувач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Боржник: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер не відомий.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Постанова набрала законної сили 30 липня 2025 року.
Повне судове рішення складено 31 липня 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.