Апеляційне провадження № 22-ц/824/10612/2025
Справа № 755/2661/24
Іменем України
30 липня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року, повний текст складено 14 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Гончарука В.П. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В лютому 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позов обґрунтовувала тим, що з 20 липня 2002 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, розірваному рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року. Від шлюбу мають дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані в квартирі відповідача, з якої відповідач після розірвання шлюбу примусово виселив їх для подальшої передачі квартири в користування свого родича. Діти після розірвання шлюбу проживають з позивачем за її адресою в смт. Коцюбинське. Батько дітей, починаючи з 2019 року, проживає окремо та жодного з покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні дітей, нерегулярно на двох дітей, один з яких має проблеми зі здоров'ям (інклюзію) переводив кошти на карту менше мінімальних розмірів, додаткових витрат на лікування не сплачував, в подальшому з відповідачем було втрачено зв'язок. Спільні знайомі повідомили, що він виїхав за кордон. Весь цей час відповідач життям дітей не цікавився, не телефонував, не виявляв бажання спілкуватись з дітьми та приймати участь у їх вихованні. Спорів стосовно місця проживання не було, відповідач не заперечував, що діти будуть проживати з позивачем. На сьогоднішній день дочці 7 років, вона не має до батька ніяких почуттів, оскільки у свідомому віці його не бачила, сину 14 років, він пам'ятає батька, однак не має до нього почуттів та прив'язаності. Позивач перебуває у другому шлюбі, діти знають батьківську любов, тепло, підтримку, виховання від іншого чоловіка, якого вважають батьком. Відповідач самоусунувся та ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей, не цікавиться їх життям, здоров'ям, фізичним та духовним розвитком, ігноруючи факт наявності в нього дітей. Під час останньої розмови відповідач повідомив, що не заперечує проти позбавлення батьківських прав відносно його дочки.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року позов задоволено, позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов'язків, а тому допускається лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 17 червня 2021 року в справі № 466/9380/17, які були проігноровані судом першої інстанції, про те, що відсутність піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками, і позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пояснював, що як ним зазначалося у відзиві на позовну заяву, після розірвання шлюбу ОСОБА_1 протягом 2019 - 2022 років періодично зустрічався з сином, спочатку раз на місяць, потім раз на два місяці, постійно з ним спілкувався засобами телефонного зв'язку, тому знав і про його стан здоров'я і про успіхи в навчанні та повсякденному житті, цікавився донькою ОСОБА_6 . Як правило, разом з сином під час зустрічей відвідували ТРЦ «Лавіна», дитячі розважальні кімнати тощо.
Звертав увагу, що позивач не заперечувала даного факту і ці обставини підтвердив син ОСОБА_7 , який особисто давав пояснення в судовому засіданні. Суд не надав цим обставинам належної оцінки, і той факт, що ОСОБА_7 був опитаний в судовому засіданні і підтвердив постійне спілкування, взагалі не знайшло свого відображення в судовому рішенні.
При цьому суд в рішенні послався лише на висновок органу опіки та піклування, в якому зазначено, зі слів ОСОБА_7 , що з біологічним батьком він та сестра не спілкуються протягом декількох років, біологічний батько не телефонує, не вітає його та сестру зі святами ніяким способом. Пояснював, що не був присутнім під час опитування представниками органу опіки та піклування його дітей, тому не може підтвердити чи спростувати правдивість викладеної у висновку інформації, представник Служби у справах дітей та сім'ї відмовився з'явитися до суду, незважаючи на визнання судом їх явки обов'язковою, але сам ОСОБА_7 у своїх поясненнях підтвердив їхнє спілкування.
Зазначав, що позивач позбавила його можливості спілкування з донькою, посилаючись на різні вигадані обставини (хвороба, малий вік, інші плани на вихідні), тому фактично після розірвання шлюбу він лише кілька разів бачився з донькою. Позивач його пояснення жодним чином не спростувала, але суд першої інстанції критично оцінив їх та вказав, що ОСОБА_1 не надано на підтвердження цих обставин належних та допустимих доказів. Вказував, що не розуміє, які докази має надати в такому випадку, але в судовому засіданні на прохання представника відповідача позивач надала номери телефонів дітей, які протягом кількох років відмовлялася йому надати, тобто своїми діями ОСОБА_3 визнала, що саме вона свідомо перешкоджала йому та дітям вільно спілкуватися з собою.
Щодо неможливості спілкування з донькою, зазначав, що після розлучення у них з позивачем були складні відносини і ОСОБА_1 дійсно побоювався, що в разі наполягання на зустрічах з донькою вона не дасть йому можливості спілкування навіть і з сином.
Зазначав, що на сьогодні в Україні відсутня дієва процедура зобов'язання одного з батьків не чинити перешкоди в спілкуванні зі дітьми іншого з батьків, який проживає окремо. Звернення до органу опіки та піклування чи суду не гарантує можливість такого спілкування, а приходити кожного разу до дитини з представником виконавчої служби чи поліції, щоб змусити позивача дати можливість поспілкуватися з дітьми, може призвести до психологічної травми у дітей, чого він не хотів.
Тому він був вимушений обрати саме такий спосіб спілкування, щоб зайвий раз не травмувати дітей, при цьому все, що стосується дочки, він дізнавався від сина і через нього кожен раз передавав їй свої вітання. Поки у нього був безпосередній зв'язок з дітьми, він вітав їх зі святами та днями народження, як міг, піклувався про їх фізичний та духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя.
Також після розірвання шлюбу він в добровільному порядку сплачував аліменти на дітей, а після того, як позивач звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, в лютому 2020 року він подав заяву за місцем роботи про стягнення аліментів і протягом 2020 - 2022 років аліменти в розмірі 1/3 від доходу сплачувалися на карту позивача. Після того, як у вересні 2022 року він разом з сім'єю виїхав за межі України, продовжує своєчасно сплачувати аліменти до сьогоднішнього дня. Протягом 2019 - 2022 років він передавав дітям в якості подарунків ноутбук, мобільний телефон, ігрову приставку, прикраси, іграшки, а в 2023 - 2024 роках, крім аліментів, перерахував на картку позивача грошові кошти на день народження дітей, що підтверджується платіжними квитанціями та не заперечувалося позивачем.
Вказував, що в якості доказу суд посилається лише на три довідки з медичного та шкільного закладу, інших доказів, які б свідчили про те, що відповідач свідомо самоусунувся від виховання дітей, до матеріалів справи надано не було. Той факт, що він не відвідував медичний та шкільний заклади, пояснюється тим, що він постійно працював, на відміну від позивача, яка займалася домашнім господарством та дітьми. Після розірвання шлюбу він продовжував працювати і не мав можливості відвідувати ці заклади разом з дітьми, а з вересня 2022 року перебував за межами території України. Вказане підтвердила і сама позивач, яка пояснила в судовому засіданні, що однією з причин розірвання шлюбу була постійна зайнятість ОСОБА_1 та відсутність з його сторони достатньої уваги. Після початку війни позивач разом з дітьми виїхала на захід України, тому його безпосереднє спілкування з дітьми припинилося, а після виїзду ОСОБА_1 за кордон він був позбавлений можливості спілкуватися з дітьми навіть у телефонному режимі через велику розбіжність у часі між країнами. Зазначене опосередковано підтвердила позивач, яка лише під час розгляду справи надала його представнику номери телефонів дітей.
Також судом першої інстанції було залишено поза увагою, що обставини, на які посилалася позивач, не підтвердилися під час розгляду справи, зокрема, щодо відсутності заперечень ОСОБА_1 проти позбавлення батьківських прав відносно дочки. В позові та у висновку органу опіки та піклування зазначено, що між дітьми та вітчимом відносини гарні, але син ОСОБА_7 під час його опитування в судовому засіданні не зміг навіть згадати ім'я вітчима. Крім того, на питання представника відповідача про причини подання цього позову ОСОБА_3 зазначила, що подала позов, тому що ОСОБА_1 начебто відмовився надати їй дозвіл на виїзд разом з дітьми за межі території України, що не відповідає дійсності, бо вона ніколи до нього з таким проханням не зверталася.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
В судове засідання 30 липня 2025 року учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені. Від позивача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_8 надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Стадного Д.С. на електронну пошту суду надійшла заява про відкладення судового засідання в зв'язку із непереборними обставинами. Разом із тим, які саме обставини представник відповідача вважав непереборними, у заяві ним не повідомлено, в зв'язку з чим апеляційним судом визнано заяву необґрунтованою та залишено її без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі вже викладені всі доводи відповідача щодо підстав скасування судового рішення, позивач на свій розсуд правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, відтак відсутність сторін під час розгляду апеляційної скарги жодним чином не порушує їх процесуальні права.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Враховуючи наведене, оскільки сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності нез'явившихся учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 липня 2002 року, розірваному рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2019 року (а. с. 25) та є батьками неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7, 12).
З кінця 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім'єю не проживають.
Відповідно до акту перевірки житлових умов від 05 жовтня 2023 року, комісією встановлено, що ОСОБА_3 з родиною з п'яти осіб дійсно проживають за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 31).
Згідно акту умов проживання від 06 червня 2024 року, складеного спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради, проведено обстеження умов проживання за адресою АДРЕСА_1 . Умови проживання задовільні, є окрема дитяча кімната. Квартира оснащена всіма необхідними меблями та технікою. Санітарний стан квартири відповідає нормі. Для виховання та розвитку дітей створено такі умови: є окрема дитяча кімната, у всіх дітей наявні місця для відпочинку, розвитку, навчання та дозвілля, одяг та іграшки відповідно до віку кожної дитини в наявності (а. с. 116).
Згідно довідки Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області вбачається, що на прийом по причині хвороби та з приводу профілактики оглядів діти ОСОБА_5 , 2009 року народження, та ОСОБА_4 , 2017 року народження, приходять у супроводі матері ОСОБА_3 та вітчима ОСОБА_9 . Всі призначення виконуються чітко та в термін. Профілактичні щеплення робляться згідно з календарем щеплень. Діти приходять на прийом у супроводі, чисті, охайно виглядають. Дорікань зі сторони сімейного лікаря немає (а. с. 24).
Згідно довідки Коцюбинського ліцею № 2 Коцюбинської селищної ради від 10 січня 2024 року, ОСОБА_5 дійсно відвідує заняття з логопедом і психологом чотири рази на тиждень, як дитина, яка навчається за інклюзивною програмою ІІІ рівня підтримки, мати ОСОБА_3 активно співпрацює зі спеціалістами, приходить при необхідності на заняття (а. с. 8).
Згідно довідки № 07 від 10 січня 2024 року Коцюбинського ліцею № 7, ОСОБА_4 дійсно навчається в 1-А класі Коцюбинського ліцею № 2 Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області. Мати ОСОБА_3 завжди приділяє достатньо уваги навчанню та вихованню доньки. Батько ОСОБА_1 за час навчання дитини в ліцеї не приділяв уваги вихованню. З класним керівником не спілкувався, доньку після уроків не забирав, участі у батьківських зборах не брав. Батьки ОСОБА_4 розлучені (а. с. 21).
На а. с. 9, 11, 16 - 19 знаходяться копії виписок АТ КБ «ПриватБанк» з рахунку ОСОБА_3 за 2020, 2022, 2023 роки, у яких відображено надходження грошових переказів з призначенням «аліменти» від ОСОБА_1 .
Згідно довідки ТОВ «Лонгран» від 31 травня 2022 року про утримання та сплату аліментів, за період з 28 лютого 2020 року по 31 травня 2022 року з ОСОБА_1 за його заявою було утримано та сплачено за реквізитами ОСОБА_3 аліменти на загальну суму 89942,03 грн. за судовим наказом від 06 листопада 2019 року в справі № 755/16960/19. З 01 квітня 2022 року ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження заробітної плати у зв'язку з карантином, аліментів на реквізити ОСОБА_3 у сумі 3531,34 грн. сплачено не було (а. с. 69).
Згідно платіжних квитанцій наданих відповідачем за період з 16 жовтня 2022 року по15 квітня 2024 року на рахунок позивача було сплачено аліменти на загальну суму 73 000 грн. Також було сплачено 2500 грн. як подарунок на день народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , та 2500 грн. як подарунок на день народження ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 70 - 80).
В матеріалах справи наявні фотознімки дітей, в тому числі разом з вітчимом та матір'ю (а. с. 10, 20, 26 - 28, 30, 34, 35, 37).
Службою у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради надано висновок від 10 жовтня 2024 року № 196 про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 (а. с. 126 - 128), згідно якого встановлено, що батьками неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які розлучені. 15 серпня 2020 року ОСОБА_10 уклала шлюб з ОСОБА_9 та змінила прізвище. Після розірвання шлюбу та припинення спільного проживання подружжя діти постійно проживають разом з матір'ю та вітчимом. До початку збройної агресії і бойових дій мати з дітьми проживали за адресою АДРЕСА_1 . Після початку збройної агресії рф родина місця проживання не змінювала. Вихованням дітей активно займається мати дітей. Зі слів матері ОСОБА_3 , біологічний батько дітей ОСОБА_1 з 2019 року проживає окремо та зі слів останньої, не виконує жодного з покладених на нього законом батьківських обов'язків, наразі має іншу родину та проживає за кордоном.
Під час візиту за адресою проживання дітей спеціалістами Служби було проведено бесіду з неповнолітнім ОСОБА_5 , який розповів, що з біологічним батьком він та сестра не спілкуються протягом декількох років, остання особиста зустріч відбулась до повномасштабного вторгнення рф. Також, зі слів неповнолітнього, біологічний батько не телефонує, не вітає його сестру зі святами ніяким способом з усіх можливих чи доступних останньому. З вітчимом діти повідомили, що відносини гарні.
У відповідь на позовну заяву щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 надав роз'яснення, що дійсно з кінця 2018 року проживав окремо від дітей, оскільки колишня дружина привела в квартиру (в якій подружжя проживало разом з дітьми і яка належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності) іншого чоловіка. Протягом розгляду справи про розлучення і кілька місяців після ухвалення рішення ОСОБА_3 проживала в його квартирі разом з дітьми та новим чоловіком, але після того, як ОСОБА_1 вирішив створити нову сім'ю, то повідомив колишню дружину, що планує жити в своїй квартирі разом з новою дружиною, тому вона повинна знайти собі інше житло.
Після розірвання шлюбу батько дітей протягом 2019 - 2022 років періодично зустрічався з сином (спочатку раз на місяць, а потім раз на два місяці), постійно з ним спілкувався в телефонному режимі, тому знав про його стан здоров'я і про успіхи в навчанні та повсякденному житті. Як правило, ОСОБА_1 разом з сином під час зустрічей відвідували ТРЦ «Лавина», дитячі розважальні кімнати, боулінг-клуб та ін.
Зі слів ОСОБА_1 , колишня дружина позбавила його можливості спілкування з донькою, посилаючись на різні «вигадані» обставини (хвороба, малий вік, інші плані на вихідні та ін.), тому фактично після розірвання шлюбу батьком лише кілька разів бачився з донькою. Зі слів ОСОБА_1 , він мав наполягати на можливості безперешкодного спілкування з донькою, але, зважаючи на непрості відносини з колишньою дружиною, у нього були побоювання, що його категорична позиція може призвести до того, що ОСОБА_3 буде створювати перешкоди в спілкуванні з сином.
Тому посилання матері дітей, щодо «жодного з покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дітей» не відповідає дійсності.
Зі слів заявниці, біологічний батько дітей жодним чином не був позбавлений інформації стосовно місця перебування їхніх спільних дітей та ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні дітей з батьком та прийманні участі батька в їх вихованні.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 в добровільному порядку сплачував аліменти на дітей пропорційно розміру свого доходу і жодних претензій щодо розміру аліментів від ОСОБА_3 не надходило. Вказане опосередковано підтверджується тим, що ОСОБА_3 лише в жовтні 2019 року звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, але після видачі наказу остання не зверталася до виконавчої служби. Тому в лютому 2020 року ОСОБА_1 особисто подав заяву за місцем своєї роботи про стягнення з нього аліментів і протягом 2020 - 2022 років аліменти у розмірі 1/3 доходу сплачувалися на картку ОСОБА_3 .
З 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження заробітної плати, але продовжував сплачувати аліменти, що підтверджує і сама ОСОБА_3 . У вересні 2022 року ОСОБА_1 був вимушений разом з новою сім'єю виїхати за межі території України, але продовжує своєчасно сплачувати аліменти до сьогоднішнього дня (підтверджуючі документи додаються). Крім того, протягом 2019 - 2022 років ОСОБА_1 передав дітям ноутбук, мобільний телефон, ігрову приставку, прикраси, іграшки на загальну суму близько 33000 грн.
В 2023 році ОСОБА_1 , крім аліментів, перерахував на картку ОСОБА_3 в якості подарунку на день народження по 2500 грн. на кожну дитину.
Вказане свідчить, що ОСОБА_1 належним чином та у визначеному судовим наказом розмірі сплачує аліменти. При цьому ОСОБА_3 , зі слів ОСОБА_1 , ніколи не заявляла про необхідність додаткових витрат на дітей, в тому числі не надавала доказів сплачених нею коштів на лікування чи інші додаткові потреби дітей.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 було прийнято рішення виїхати разом зі своєю сім'єю за межі території України, де він знаходиться і станом на сьогоднішній день. З того часу і до сьогоднішнього дня останній, з його слів, позбавлений можливості спілкуватися з дітьми. Вказане ОСОБА_1 пов'язує з неконструктивною позицією колишньої дружини, яка фактично з моменту розлучення, зі слів останнього намагається створити перешкоди в спілкуванні (в тому числі навіть в телефонному режимі) так і з об'єктивних причин (різниця в часі країни перебування між батьком та дітьми складає 7 годин).
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 06 червня 2024 року, складеного спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради, житло, у якому проживає мати з дітьми та чоловіком - це трикімнатна з усіма зручностями квартира, загальною площею 73 кв.м. Для виховання та розвитку дітей, матір'ю створено такі умови: є окреме місце для відпочинку, сну та навчання усіх дітей. Умови проживання в квартирі задовільні, квартира оснащена всіма необхідними меблями та побутовою технікою, санітарний стан житла відповідає нормі.
Приймаючи до уваги вищевикладене, захищаючи інтереси дітей, керуючись ч. 2, 5 ст. 19 ,п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства» та взявши до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Коцюбинської селищної ради, Служба у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради у прийнятті рішення, щодо розв'язання даного спору про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 та неповнолітнього сина ОСОБА_5 , покладається на розсуд суду (а. с. 126 - 128).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім того, судом першої інстанції було заслухано думку дитини ОСОБА_5 , який розповів, що з батьком він та сестра не спілкуються протягом декількох років, остання зустріч була до повномасштабного вторгнення рф в Україну. Зазначив, що батько не телефонує, не вітає його та сестру зі святами та днями народження, сестра взагалі не пам'ятає батька.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 СК України).
Згідно ч. 2, 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Вирішуючи спір, суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.
Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Верховний Суд у своїх постановах наголошував, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).
За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що з 2018 року відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, по відношенню до своєї малолітньої дочки та неповнолітнього сина, не цікавився, не піклувався про їх здоров'я, хоча, як сам вказав у своїх запереченнях, знає про стан здоров'я сина (інклюзію), фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкується з ними, малолітня дочка не знає свого біологічного батька, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання ними освіти, свідомо уникає зустрічей з дітьми.
Судом першої інстанції критично оцінені пояснення відповідача про те, що позивач позбавила його можливості спілкування з дочкою, і що він не наполягав на зустрічах з нею у зв'язку з його побоюваннями, що його позиція може призвести до створення матір'ю перешкод с сином.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, зважаючи на те, що ОСОБА_1 , якому, за його словами, відповідач чинила перешкоди у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, не звертався з заявами до служби у справах дітей для вжиття відповідних заходів, або до суду з позовом до матері дітей про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні та визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні дітей.
Є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що в Україні відсутня дієва процедура зобов'язання одного з батьків не чинити перешкоди в спілкуванні зі дітьми іншого з батьків, який проживає окремо, оскільки звернення до органу опіки та піклування чи суду не гарантує можливість такого спілкування, а приходити кожного разу до дитини з представником виконавчої служби чи поліції, щоб змусити позивача дати можливість поспілкуватися з дітьми, може призвести до психологічної травми у дітей.
Зважаючи на дані обставини, апеляційним судом відхиляються неприйнятні доводи ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, що він не міг підтвердити будь-якими доказами власні аргументи щодо позбавлення його ОСОБА_3 можливості спілкування з дочкою, і він був вимушений обрати саме такий спосіб спілкування з дітьми у вигляді зустрічей з сином один раз на місяць, а в подальшому раз на два місяці.
Доводи відповідача, що він постійно спілкувався з сином засобами телефонного зв'язку, з сумнівними з точки зору інших його аргументів, що лише в судовому засіданні ОСОБА_3 повідомила представнику відповідача номери телефонів дітей, які протягом кількох років вона відмовлялася надати батьку. При цьому про зміну номерів телефонів дітей ОСОБА_1 у апеляційній скарзі не зазначає. Крім цього, відсутність спілкування засобами телефонного зв'язку відповідач у цій же апеляційні скарзі пояснює перебуванням ним за кордоном та великою розбіжністю у часових поясах між країнами.
Отже аргументи відповідача щодо поважних причин відсутності спілкування з дітьми у своїй сукупності є суперечливими.
Суд першої інстанції визнав встановленим, що відповідач з 2018 року самоусунувся від виконання батьківських обов'язків по відношенню до своєї малолітньої дочки та неповнолітнього сина.
Судом першої інстанції взято до уваги, що згідно висновку від 10 жовтня 2024 року № 196 про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , наданого до суду Службою у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради, неповнолітній ОСОБА_5 розповів, що з біологічним батьком він та сестра не спілкуються протягом декількох років, остання особиста зустріч відбулась до повномасштабного вторгнення рф, також, зі слів неповнолітнього, біологічний батько не телефонує, не вітає його сестру зі святами ніяким способом з усіх можливих чи доступних останньому. З вітчимом діти повідомили, що відносини гарні.
Задовольняючи позов про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених вимог позивача.
Разом із тим, такі висновки є передчасними та помилковими, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька (матері) як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 18 травня 2023 року у справі № 760/9726/17, від 25 вересня 2024 року у справі № 759/11903/23, від 20 листопада 2024 року у справі № 757/33144/22-ц, від 27 листопада 2024 року у справі № 439/2302/23.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Однак у постановах Верховного Суду від 20 березня 2024 року по справі № 204/2097/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18 від 06 травня 2020 року по справі № 753/2025/19 також зазначено, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом, на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку.
Тлумачення частини шостої статті 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19.
Так, судом першої інстанції не встановлено, що до відповідача застосовувалися заходи впливу в зв'язку з нехтуванням ним батьківськими обов'язками по відношенню до дитини у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Суд також не врахував, що у висновку органу опіки та піклування відсутні рекомендації про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку батька загрози для дітей, їх здоров'ю та психічному розвитку, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дітей та необхідності в такий спосіб захисту їх прав.
Апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23 (провадження № 61-13803св24), згідно яких, простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав.
Судом першої інстанції також залишено поза увагою, що з вересня 2022 року відповідач ОСОБА_1 тимчасово перебуває за межами України, а тому висновки суду першої інстанції про свідоме уникнення зустрічей з дітьми не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, та є помилковими.
Крім цього, суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідач ОСОБА_1 виконує батьківські обов'язки у вигляді участі в утриманні дітей, оскільки згідно довідки ТОВ «Лонгран» від 31 травня 2022 року про утримання та сплату аліментів, за період з 28 лютого 2020 року по 31 травня 2022 року з ОСОБА_1 за його заявою було утримано та сплачено за реквізитами ОСОБА_3 аліменти на загальну суму 89942,03 грн. за судовим наказом від 06 листопада 2019 року в справі № 755/16960/19 (а. с. 69), а згідно платіжних квитанцій, наданих відповідачем за період з 16 жовтня 2022 року по 15 квітня 2024 року, на рахунок позивача було сплачено аліментів на загальну суму 73 000 грн., також було сплачено 2500 грн. як подарунок на день народження ІНФОРМАЦІЯ_3 , та 2500 грн. як подарунок на день народження ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 70 - 80).
Таким чином, суд першої інстанції помилково вважав, що неналежне виконання ОСОБА_1 батьківських обов'язків щодо своїх дітей, за обставин цієї справи свідчить про необхідність позбавлення його батьківських прав, і що застосування такого крайнього заходу має на меті захист інтересів дитини.
Із урахуванням зазначеного, ухвалене судом першої інстанції судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи даний позов по суті, апеляційний суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження надання соціальними службами, органами у справах дітей належної підтримки батька у налагодженні стосунків та емоційного зв'язку з дитиною. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування протягом вирішення цього спору не вживали необхідних дій з метою збалансування інтересів дітей з правами й інтересами батька.
У процесі розгляду справи не було здобуто висновків психологів про відсутність прихильності батька до дітей та дітей до батька, а також про можливість/неможливість відновлення емоційного зв'язку між ними.
Висновок органу опіки та піклування від 10 жовтня 2024 року № 196, наданий Службою у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради, не містить вказівок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і що позбавлення батьківських прав відповідатиме інтересам дітей.
Обставин, які свідчать про необхідність застосування такого заходу впливу до батька, як позбавлення батьківських прав, наявності з боку батька загрози для благополуччя дітей, їх здоров'я та психічного розвитку, а також відомостей про вжиття заходів для надання батьку і дитині допомоги у підтримці стосунків у висновку не наведено.
При цьому не може бути беззаперечним доказом для позбавлення батьківських прав довідка з навчального закладу від 10 січня 2024 року № 07, яка містить загальні фрази щодо неучасті відповідача у вихованні дочки і не розкриває усіх аспектів та змісту такої складної категорії, як участь у вихованні дітей, ця довідка в сукупності з іншими доказами не є достатньою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Інша довідка від 10 січня 2024 року № 06, видана Коцюбинським ліцеєм № 2, як і довідка Коцюбинської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини не є належними доказами, не містять відомостей про обставини, що мають значення для справи, оскільки у цих документах йдеться не про виконання чи невиконання батьківських обов'язків ОСОБА_1 , а про належну участь матері ОСОБА_3 у виховальному процесі ОСОБА_5 та забезпечення медичного догляду дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_9 .
Обставин, які б могли свідчити про наявність загрози для дітей, їх здоров'ю та розвитку з боку батька, судом не встановлено.
Поведінка відповідача загалом свідчить про його бажання як батька брати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми, його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки, а самі лише обставини недостатнього спілкування батька з дітьми та недостатня участь його у вихованні, з урахуванням того, що батько не відмовляється від обов'язку забезпечувати дітей матеріально, не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав.
Встановлені судом обставини не виключають можливість відновлення нормальних життєвих зв'язків дітей із батьком.
З урахуванням активної позиції відповідача, який приймає участь в утриманні дітей, а також під час розгляду справи судом першої інстанції категорично заперечував проти задоволення позову, позбавлення його батьківських прав слід вважати передчасним.
За даних обставин апеляційний суд приходить до висновку, що необхідність застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення відповідача батьківських прав, в межах цієї справи не доведено.
Водночас обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей.
Апеляційний суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21, від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зауважував, коли є рішення судів, що набрало законної сили, за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий з батьків дитини під час розгляду повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов'язками (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 07 червня 2024 року у справі № 740/3478/23, від 26 грудня 2024 року у справі № 137/1411/23, від 15 січня 2025 року у справі № 760/16255/23, від 05 лютого 2025 року у справі № 144/924/24, від 05 березня 2025 року у справі № 336/1230/23).
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, фактичним обставинам справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову в позові, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання своїх дітей.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з позивача на користь відповідача 1816,50 грн. за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківських прав.
Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання свого сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути зі ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНКОПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 1816,50 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.