Апеляційне провадження № 22-ц/824/10522/2025
Справа № 753/2973/25
Іменем України
30 липня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Цимбал І.К. в м. Київ 31 березня 2025 року щодо відмови у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, сплачених за надання медичної допомоги та збитків за завдання шкоди здоров'ю,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В лютому 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти, сплачені за надання неякісної медичної допомоги у сумі 616 280 грн., які складаються з 266 230,81 грн., сплачених ним за надання неякісних медичних послуг, та 400 000 грн. збитків, заподіяних здоров'ю ОСОБА_1 , а також стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 400 000 грн.
В березні 2025 року представником позивача подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на грошові кошти, наявні на банківських рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_3 , в розмірі ціни позову, яка складає 1 066 230,81 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року та винести рішення, за яким вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на грошові кошти, наявні на банківських рахунках, відкритих на ім'я ОСОБА_3 , в розмірі ціни позову, яка складає 944 420 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги наводив зміст ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 758/4418/19, повторно викладав обставини справи, зазначені в позовній заяві, щодо надання відповідачем неякісних медичних послуг та заподіяння шкоди здоров'ю позивача.
Вказував, що ним заявлені обґрунтовані підстави щодо можливого недобросовісного поводження відповідача ОСОБА_3 у випадку повного задоволення позовних вимог, існує цілком обґрунтований ризик, що відповідач буде всіляко ухилятися від виконання судового рішення, тим самим унеможливлюючи належне відшкодування шкоди, завданої позивачу. Підставою таких тверджень є поведінка відповідача, яка цілком та повністю усвідомлювала якість виконаної нею роботи, відмовилася вживати заходи для усунення створених нею недоліків та підірвала довіру позивача, який цілковито довіряв та покладався на професіоналізм відповідача.
Таким чином, вважав за необхідне застосувати заходи забезпечення позову, а саме накласти арешт на банківський рахунок відповідача в межах суми позову, що становить 1066230,81 грн., що унеможливить виведення коштів та забезпечити належне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Вказував, що судом першої інстанції було неповно та невсебічно досліджено всі обставини, зазначені у відповідній заяві. Більше того, апелянт самостійно не в змозі отримати докази щодо наявності ризиків невиконання відповідного рішення суду, зокрема банківську, податкову та нішу фінансову інформацію стосовно руху коштів відповідача, оскільки така інформація для її надання потребує особистої участі відповідача.
Разом із тим, 03 квітня 2025 року на адресу ГУ ПФУ у м. Києві та ГУ ДПС у м. Києві було направлено адвокатські запити про надання інформації та її документальне підтвердження, відповідно до яких апелянт просив надати належним чином підтверджені доказами сплати Єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зокрема довідку форми ОК-5, інформацію про наявність податкового боргу у відповідача, стосовно наявності на балансі відповідача об'єктів оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність та наявності податкових повідомлень-рішень, винесених стосовно відповідача. Уповноваженими особами направлено відповіді, у яких відмовлено в наданні інформації з тих підстав, що така інформація є інформацією з обмеженим доступом.
Враховуючи, що у відповідача відсутня будь-яка інформація щодо самої клініки, де вона проводила чи проводить лікування, враховуючи факт, що відповідні докази, які можуть підтвердити ризики невиконання у майбутньому рішення суду першої інстанції, відсутні, та той факт, що апелянту не було надано докази щодо підтвердження реальності здійснення господарської діяльності, то відповідно накладення арешту на банківські рахунки відповідача є співмірним, а тому така заява мала бути задоволена судом першої інстанції.
Наводив зміст ст. 150 ЦПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судову практику ЄСПЛ, правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20, від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22, від 11 грудня 2023 року в справі № 904/1934/23, вказував, що враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції було застосовано завищений та недосяжний стандарт доказування під час розгляду відповідної заяви, що в свою чергу свідчить про порушення балансу інтересів апелянта, а тому відповідна ухвала підлягає скасуванню.
04 липня 2025 року від відповідача ФОП ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, вказуючи, що ухвала є законною, обґрунтованою, прийнятою з належним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, при відмові у забезпеченні позову судом дотримано справедливого балансу між можливим потенційним правом позивача на стягнення та недопущенням втручання в право приватної власності відповідача.
Вказувала, що у апеляційній скарзі апелянт не надає спростування висновкам суду, не надає доказів, які б свідчили про необхідність застосування такого заходу, як накладання арешту на грошові кошти відповідача, а викладені фактичні обставини справи, які були враховані судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали, та по суті яких буде здійснюватись розгляд справи в майбутньому. Апелянтом не наведено жодних обставин, які б свідчили про приховування відповідачем майна чи грошових коштів, призупинення здійснення господарської діяльності, інших обставин, які б дали можливість прийти до обґрунтованого висновку про необхідність накладення арешту. Доводи апелянта зводяться лише до припущення, що у разі задоволення позовних вимог буде неможливо виконати рішення через виведення коштів, однак ним не надано жодних доказів для такого висновку.
Пояснювала, що має статус лікаря-стоматолога, займається стоматологічною практикою вже понад 15 років, дана професія є єдиною для відповідача. Відповідач не припиняла своєї діяльності ні після виникнення конфлікту з позивачем, який вже триває майже два роки, ні після ініціювання досудового розслідування в межах кримінального провадження у травні 2024 року, ні після звернення апелянта з даним позовом у січні 2025 року, з чого можна зробити послідовно-логічний висновок, що відповідач не має наміру припиняти справу всього свого життя через розпочатий апелянтом конфлікт.
На думку відповідача, як позовна заява, так і заява про забезпечення позову заявлені з надуманих підстав, подані позивачем із зловживанням своїми процесуальними правами, з метою завдання збитків відповідачу через особисту неприязнь, яка викликана особистісним конфліктом між сторонами.
Крім того, позивачем не надано належного обґрунтування розміру позовних вимог ні у позові, ні в заяві про забезпечення позову, ні в апеляційній скарзі.
Також у даній справі судом першої інстанції було призначено комісійну судово-медичну експертизу, і виходячи з практики, проведення такої експертизи може тривати досить довгий проміжок часу, протягом якого провадження буде зупинено та питання по суті не розглядатиметься.
Враховуючи наведену обставину, при ухваленні рішення про забезпечення позову необхідно враховувати дотримання принципу справедливого балансу, за яким на відповідача не може бути покладено надмірний тягар у вигляді арешту грошових коштів на банківських рахунках у значній та необґрунтованій сумі, на фактично невизначений час, при умові, що спір в цей час не буде навіть розглядатись.
Тим більше, накладення арешту на банківські рахунки унеможливить здійснення відповідачем власної господарської діяльності як фізичної особи-підприємця, та як наслідок позбавить її отримання засобів для забезпечення належного рівня життя.
15 липня 2025 року від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій позивач наводив власні спростування на аргументи відповідача, повторно наголошував, що жодних перешкод у провадженні відповідачем своєї господарської діяльності, що здійснюватиметься шляхом арешту, ним не буде здійснено, оскільки такий арешт накладатиметься у межах суми ціни позову, а не на весь банківський рахунок чи рахунки, а тому відповідач і надалі продовжуватиме займатися своєю підприємницькою діяльністю.
Наводив зміст ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 127/16144/24, від 06 січня 2025 року в справі № 487/6151/23, від 10 жовтня 2024 року в справі № 761/43674/23.
Що стосується обґрунтованого розміру ціни позову, вказував, що відповідні відомості були розписані в позовній заяві, тому твердження відповідача є хибним, і до відзиву на апеляційну скаргу відповідачем жодним чином не було надано докази своїх доводів, які вона зазначила.
В судове засідання 30 липня 2025 року учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 липня 2025 року було задоволено клопотання представника відповідача ФОП ОСОБА_3 - адвоката Сергійчика А.О. про забезпечення його участі в судових засіданнях в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Разом із тим, 30 липня 2025 року представник відповідача ФОП ОСОБА_3 - адвокат Сергійчик А.О. на відеоконференцзв'язок не вийшов, що відображено в протоколі судового засідання.
Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ванжули Я.В. надійшла заява про відкладення судового засідання в зв'язку із зайнятістю в іншій справі, на підтвердження чого ним надано копію ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 02 липня 2025 року про призначення справи № 755/8194/25 до розгляду на 30 липня 2025 року о 10:45.
Апеляційний суд враховує, що представником позивача надано перевагу розгляду іншої справи, яка була призначена до розгляду пізніше, ніж справа № 753/2973/25.
Правилами адвокатської етики врегульовано, що приймаючи доручення про надання професійної правничої (правової) допомоги, адвокат повинен зважити на свої можливості щодо його виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі вже викладені всі доводи позивача щодо підстав скасування ухвали, у відзиві на апеляційну скаргу - доводи відповідача щодо залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін, відтак відсутність сторін під час розгляду апеляційної скарги жодним чином не порушує їх процесуальні права.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Враховуючи наведене, оскільки сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності нез'явившихся учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що 23 листопада 2022 року звернувся до лікаря стоматолога ОСОБА_3 щодо отримання консультації з приводу проведення лікування ротової порожнини. Загальна сума сплачених ним грошових коштів за проведення ОСОБА_3 лікування з 23 листопада 2022 року по 08 вересня 2023 року грошових коштів становить 266 230,81 грн. Після проведеного лікування його почав турбувати сильний зубний біль, відповідачем проведено деякі маніпуляції, проте результату це не дало. Зроблено знімок, на підставі якого стало відомо, що зуби були до кінця не вилікувані, всупереч запевненням відповідача. Після цього позивач звернувся за консультацією до професора ДУ «Інститут отоларингології імені проф. О.С. Коломійченка Національної академії медичних наук України», де йому повідомили, що йому було надано неякісні стоматологічні послуги та поставлені коронки на невилікувані зуби, що могло призвести до ще більших ускладнень. Таким чином, в період з 23 листопада 2022 року по 08 вересня 2023 року відповідач неналежно виконала своїх професійні обов'язки, внаслідок чого створила загрозу для життя та здоров'я позивача. Наразі у провадженні поліції перебуває кримінальне провадження за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України. Незважаючи на даний факт, відповідач не здійснила обов'язку контролю якості медичного обслуговування та не звернулася до позивача щодо врегулювання спірних питань.
До того ж, представником позивача було подано скаргу до МОЗ України щодо правопорушення ФОП ОСОБА_3 ліцензійних умов провадження господарської діяльності - медичної практики. Надалі було видано розпорядження МОЗ України від 31 травня 2024 року № 17/369 про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктом господарювання законодавства у сфері господарської діяльності з медичної практики, що підлягає ліцензуванню, де було зазначено, що ліцензіат надав медичну допомогу, медичні послуги пацієнту з порушенням стандартів медичної допомоги.
Внаслідок встановлення позаплановою перевіркою МОЗ України правопорушення, а саме надання неякісної медичної допомоги, у результаті виникло запалення, яке в подальшому передалось на верхню щелепу. В зв'язку з цим позивач звернувся до DDClinic, які після проведення консультацій та аналізу КТ вказали, що для ефективного лікування є необхідним видалення всіх верхніх зубів та заміна їх імплантами.
Таким чином, у результаті неякісного надання медичних послуг та поставлення коронок на недоліковані зуби, що призвело до їх запалення, а у результаті видалення зубів верхньої щелепи та заміни їх імплантами, ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду у вигляді нестерпного зубного болю, страждань та втрати останніх постійних зубів верхньої щелепи.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 наводив фактичні обставини справи, зазначені ним у позовній заяві, додатково вказуючи, що ним заявляються обґрунтовані підстави щодо можливого недобросовісного поводження відповідача ОСОБА_3 у випадку повного задоволення позовних вимог. Зокрема існує цілком обґрунтований ризик, що відповідач буде всіляко ухилятися від виконання судового рішення, тим самим унеможливлюючи належне відшкодування шкоди позивачу.
Підставою таких тверджень є поведінка відповідача, яка цілком та повністю усвідомлювала якість виконаної нею роботи, відмовилася вживати заходів для усунення допущених недоліків. Така позиція підірвала віру позивача, який цілковито довіряв та покладався на професіоналізм відповідача.
Таким чином, вважав необхідним застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківський рахунок відповідача в межах суми позову 1 066 230,81 грн., вказуючи, що такі заходи забезпечення позову унеможливлять виведення грошових коштів та забезпечать належне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Наполягав, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до ускладнення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
З аналізу статей 150 - 153 ЦПК України можна дійти висновку, що забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
З наведених вищевказаних положень закону та правових висновків Великої Палати Верховного Суду вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об'єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.
При цьому варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в обґрунтування заяви не наведено обґрунтованих обставин та доказів, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову у справі може призвести до утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, зокрема відповідач не перебуває на стадії банкрутства та здійснює свою діяльність, доказів, які дають підстави вважати, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі задоволення позову, суду не надано, тому суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви.
Разом із тим, дані висновки суду першої інстанції є помилковими та не узгоджуються із предметом позову і доказами, наявними в матеріалах справи.
Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся із позовом до ФОП ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, сплачених за надання медичної допомоги та збитків за заподіяння шкоду здоров'ю, і перелік доказів, доданих до позову, зокрема плану лікування від 09 лютого 2022 року на суму 21050 грн., копії квитанцій проведеного лікування, копію протоколу допиту ОСОБА_1 в якості потерпілого, копію заяви про вчинення кримінального правопорушення від 12 березня 2024 року, СД диски, копію скарги до МОЗ України на правопорушення ФОП ОСОБА_3 ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, копію розпорядження МОЗ України від 31 травня 2024 року № 17/369 про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері господарської діяльності з медичної практики, що підлягає ліцензуванню, акт (протокол) огляду матеріалів від 30 січня 2025 року, вказує на наявність майнового спору між сторонами.
Отже, у випадку задоволення позову із відповідача на користь позивача можуть бути стягнуті грошові кошти в розмірі 1 066 230,81 грн., що складається з 266 230,81 грн., сплачених за надання неякісних медичних послуг, 400 000 грн. збитків, заподіяних здоров'ю позивача, а також моральної шкоди в розмірі 400 000 грн. примусове звернення стягнення на які здійснюватиметься у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 2, 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Відповідно до ст. 177, 178 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Верховний Суд у своїх постановах звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22, Верховний Суд в постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 904/1934/23, в постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 450/177/24, в постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 760/18839/23.
Отже, припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду, є обґрунтованим.
Крім того, апеляційний суд враховує, що у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року у справі №905/446/22.
Враховуючи майновий характер позовних вимог, відповідач має об'єктивну можливість розпорядитися грошовими коштами, які знаходяться на його банківських рахунках, на власний розсуд, що може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду про стягнення грошових коштів в разі задоволення позову в загальному розмірі 1 066 230,81 грн., що є значною сумою.
За таких обставин не можна вважати, що судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду про відсутність доказів, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову у справі може призвести до утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, та зроблені без належного з'ясування судом підстав та предмету позову.
Таким чином, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року не можна вважати законною та обґрунтованою, вона не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи по суті заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, апеляційний суд враховує, що предметом позову по даній справі є стягнення із відповідача на користь позивача грошових коштів, і у разі задоволення позову із ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 може бути стягнуто 1 066 230,81 грн.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову, призначення яких полягає у тимчасовому обмеженні права відповідача ФОП ОСОБА_3 розпоряджатися належним їй майном, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, в разі задоволення заявлених позовних вимог, оскільки ризик відчуження майна відповідача, за рахунок якого може бути виконане судове рішення, є постійним.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
З огляду на вищенаведене та беручи до уваги те, що між сторонами виник спір, в тому числі, про стягнення грошових коштів, ціна позову становить 1 066 230,81 грн., позивач обґрунтовано навів припущення про те, що відчуження відповідачем майна, яке належить останній, ускладнить або взагалі виключить можливість в майбутньому виконати рішення суду шляхом забезпечення виконання боргових зобов'язань за рахунок майна відповідача, в разі ухвалення судом рішення на користь позивача, а також навів обґрунтовані припущення вірогідного відчуження майна, захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на належні відповідачеві грошові кошти на банківських рахунках - відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання судового рішення, будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу забезпечення.
Оцінюючи можливість настання негативних наслідків, що можуть настати в результаті забезпечення позову в вигляді накладення арешту на грошові кошти, наявні на банківських рахунках, що належить відповідачеві, апеляційний суд враховує, що за результатами розгляду справи по суті в разі недоведеності позивачем заявлених вимог заходи забезпечення будуть скасовані.
Щодо аргументів відповідача про неможливість здійснення господарської діяльності у разі накладення арешту на банківські рахунки, апеляційний суд зазначає, що арешт накладається виключно в межах ціни позову, що не є критичним для господарської діяльності.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи, а відповідно до ч. 1 ст. 156 ЦПК України за клопотанням учасника справи суд може допустити заміну одного заходу забезпечення позову іншим.
За таких обставин відповідач не позбавлена можливості звернутися із вмотивованим клопотанням про заміну або скасування заходів забезпечення позову з підстав, передбачених законом.
Таким чином, враховуючи предмет спору у цій справі, апеляційний суд приходить до висновку, що накладення арешту на рахунки відповідача в межах ціни позову як спосіб забезпечення позову буде співмірним і достатнім для ефективного захисту прав позивача.
Разом із тим, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а позивач у апеляційній скарзі просив вжити заходи забезпечення позову в межах 944 420 грн., апеляційний суд, згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, приходить до висновку про накладення арешту на грошові кошти, наявні на банківських рахунках, відкритих на ім'ям фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , в межах 944 420 грн.
Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 просив накласти арешт на грошові кошти, наявні на банківських рахунках ОСОБА_3 , не зазначаючи її статусу як фізичної особи-підприємця.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Разом із тим, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Враховуючи, що позов ОСОБА_1 подано до ОСОБА_3 саме в зв'язку з її підприємницькою діяльністю, пов'язаною з наданням медичних послуг, апеляційний суд приходить до висновку, що заходи забезпечення позову у цій справі необхідно вживати шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках відповідача, відкритих нею саме як фізичною особою - підприємцем.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки викладені у ній висновки не відповідають обставинам справи та оскільки ухвала постановлена із порушенням норм процесуального права, із прийняттям нової постанови про задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, наявні на банківських рахунках, відкритих на ім'я фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , в межах 944 420 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2025 року щодо відмови у забезпеченні позову скасувати та прийняти нову постанову.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на грошові кошти, наявні на банківських рахунках, відкритих на ім'я фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , в межах 944 420 грн.
Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Боржник: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Строк пред'явлення постанови до виконання - до 30 липня 2028 року.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.