Апеляційне провадження № 22-ц/824/10799/2025
Справа № 758/7640/24
Іменем України
30 липня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Подільського районного суду м. Києва в складі судді Гребенюка В.В., постановлену в м. Київ 08 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Офісний центр «Гоголя» про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні працівника,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату при звільненні в розмірі 247086,75 грн. Збільшивши позовні вимоги в серпні 2024 року, просив стягнути на свою користь невиплачену заробітну плату при звільненні в розмірі 247086,75 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 212704,90 грн.
Позов мотивував тим, що він з 03 вересня 2018 року по 21 березня 2024 року працював у ДП «Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут будівельних матеріалів та виробів «НДІБМВ» (далі ДП «НДІБМВ»), займаючи посаду виконуючого обов'язки директора ДП «НДІБМВ». Наказом Фонду державного майна України № 559 від 21 березня 2024 року та наказом ДП «НДІБМВ» від 21 березня 2024 року № 10/01 він був звільнений в зв'язку з закінченням строку згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. При розрахунку в день звільнення йому всупереч ст. 116 КЗпП України не виплатили заробітну плату, загальна сума заборгованості за період з 03 вересня 2018 року по 21 березня 2024 року становить 247086,75 грн., що підтверджується довідкою ДП «НДІБМВ» від 21 березня 2024 року № 16/2 про заборгованість із заробітної плати.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року провадження в справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що редакція ст. 112 ЦК України, наведена в оскаржуваній ухвалі, не відповідає ч. 3 ст. 112 ЦК України в чинній редакції, що є неправильним застосуванням судом норм матеріального права.
Звертав увагу, що ст. 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації, в тому числі приєднання, або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
За результатами приватизації 07 лютого 2025 року Фондом державного майна України було видано наказ № 198, яким передбачено припинення ДП «НДІБМВ» шляхом реорганізації, спосіб припинення: реорганізація шляхом приєднання до покупця єдиного майнового комплексу ДП «НДІБМВ» - ТОВ «Офісний центр «Гоголя».
Згідно ст. 3 Закону України «Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України» об'єкт припинення припиняється внаслідок реорганізації, в тому числі приєднання, або ліквідації.
Між ТОВ «ОЦ «Гоголя» та Регіональним відділенням ФДМУ по м. Києву 22 листопада 2024 року було укладено і нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу № 626 об'єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу ДП «НДІБМВ» шляхом викупу за результатами електронного аукціону з умовами.
Згідно інформаційної довідки з ЄДРПОУ, наданою ТОВ «ОЦ «Гоголя», зазначено, що ДП «НДІБМВ» знаходиться в стані припинення в результаті реорганізації.
Звертав увагу, що звернувся через Електронний суд до Подільського районного суду м. Києва з даним позовом 20 червня 2024 року, проте 11 лютого 2025 року до ЄДРПОУ було внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації. Ухвалою суду від 24 червня 2024 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку загального позовного провадження, а тому вказаний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Також в оскаржуваній ухвалі судом враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 922/416/19 про те, що законодавством передбачено спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи. Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора), як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості, норми ст. 104 - 112 ЦК України не передбачають.
Разом із тим, в цій же постанові Верховного Суду у справі № 922/416/19 в розділі встановлення обставин справи зазначено, що на загальних зборів учасників ТОВ «Агросвіт» ухвалено рішення про припинення товариства шляхом його добровільної ліквідації. Тобто зазначений правовий висновок у постанові Верховного Суду у справі № 922/416/19 не є подібним до спірних правовідносин, оскільки припинення відповідача здійснюється внаслідок реорганізації шляхом приєднання, а не ліквідації.
Щодо заміни відповідача його правонаступником, вказував, що відповідно до п. 3.1 договору купівлі-продажу № 626 покупець є правонаступником усіх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) та обов'язків ДП «НДІБМВ» відповідно до умов цього договору та ст. 28 Закону України «Про приватизацію державного комунального майна» з дня підписання акта приймання-передачі об'єкта приватизації від продавця, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками (за наявності). Втім, в ухвалі суд зазначив, що в матеріалах справи відсутній відповідний передавальний акт, а відтак позивач вважає, що ДП «НДІБМВ» є належним відповідачем.
Наводив зміст ст. 55 ЦПК України, вказував, що у разі встановлення, що юридична особа не припинена, суд зобов'язаний розглянути позовні вимоги та ухвалити рішення. Якщо у суду є сумніви у можливості виконання рішення у справі з підстав ліквідації юридичної особи відповідача, то оскільки відповідач припиняється шляхом приєднання, відтак може бути замінений правонаступником і на стадії виконання рішення.
Отже, при застосуванні процедури реорганізації шляхом приєднання до покупця єдиного майнового комплексу суд був зобов'язаний ухвалити рішення по справі в розрізі первинних позовних вимог та у складі осіб, визначених в позовній заяві.
Вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спосіб захисту, обраний позивачем, не повинен застосовуватись при розгляді даної справи. Як наслідок, судом замість прийняття по справі рішення фактично прийнято рішення про закриття справи та зазначено про майбутній захист порушених прав знову ж таки шляхом подання позовної заяви, що безперечно призводить до правової невизначеності та не сприяє вирішенню спору, про який було заявлено. Це суперечить існуючій практиці Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, згідно якої спосіб захисту права чи інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
В судове засідання 30 липня 2025 року з'явився представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів, клопотань про відкладення судового засідання не направили.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Враховуючи наведене, оскільки учасники справи, які не з'явились в судове засідання, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності нез'явившихся учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що в червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ДП «НДІБМВ», просив стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату при звільненні в розмірі 247086,75 грн.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24 червня 2024 року відкрито провадження в справі за правилами загального позовного провадження.
Під час розгляду даної справи ініційовано процедуру припинення юридичної особи відповідача ДП «НДІБМВ» її засновником, яким є Фонд державного майна України (а. с. 60).
Згідно скріншоту з веб-сторінки електронного аукціону, 25 листопада 2024 року ТОВ «Офісний центр «Гоголя» стало переможцем електронного аукціону № SPE001-UA-20241010-55631 щодо приватизації єдиного майнового комплексу ДП «НДІБМВ» (а. с. 66 - 68).
22 листопада 2024 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву та ТОВ «ОЦ «Гоголя» уклали договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу ДП «НДІБМВ» шляхом викупу за результатами електронного аукціону з умовами, згідно п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю об'єкт малої приватизації - єдиний майновий комплекс ДП «НДІБМВ», а покупець зобов'язується прийняти об'єкти приватизації, виконати визначені в договорі умови. Згідно п. 3.1 договору покупець є правонаступником усіх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов'язків ДП «НДІБМВ» відповідно до умов цього договору та ст. 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» з дня підписання акта приймання-передачі об'єкта приватизації від продавця до покупця, який підписується сторонами та скріплюється їх печатками (за наявності) (а. с. 105 - 110).
За результатами приватизації 07 лютого 2025 року Фондом державного майна України видано наказ № 198 про припинення юридичної особи ДП «НДІБМВ» та розпочато процедуру припинення юридичної особи ДП «НДІБМВ». У повідомленні про початок процедури припинення зазначено спосіб припинення - реорганізація шляхом приєднання до покупця єдиного майнового комплексу ДП «НДІБМВ» - ТОВ «Офісний центр «Гоголя». Спосіб припинення - кредитори направляють свої вимоги до ДП «НДІБМВ» керуючому припиненням Скрипченку Є.І. протягом двох місяців з дня внесення до ЄДРПОУ запису про рішення ФДМ України щодо припинення ДП «НДІБМВ» (а. с. 74).
Згідно витягу з ЄДРПОУ щодо ДП «НДІБМВ», вимоги кредиторів розглядаються до 11 квітня 2025 року (а. с. 75).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Закриваючи провадження в справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки законом визначено інший порядок розгляду грошових вимог кредитора до боржника, шляхом звернення з відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони є помилковими та передчасними.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28-36).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо інший порядок їх розгляду не передбачено законом.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Таким чином, справи, що виникають з трудових правовідносин, розглядаються в порядку цивільного судочинства, що прямо визначено ч. 1 ст. 19 ЦПК України.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, яким при постановленні ухвали про закриття провадження в справі як такій, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, враховано правові висновки Верховного Суду в постанові від 20 січня 2020 року у справі № 922/416/19, про те, що «законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи. Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора) як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають».
Судом першої інстанції залишено поза увагою, що в зазначеній постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 922/416/19 позов розглянуто по суті, а не прийнято процесуальне питання про закриття провадження в справі в зв'язку з тим, що законодавством передбачено спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється, шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи, і що в зазначеній постанові відсутні висновки про те, що даний спір не підлягав розгляду в судовому порядку.
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Дійшовши висновку про неналежність обраного позивачем способу захисту своїх прав, і вказуючи, що належним способом захисту прав кредитора у такому випадку є вимога про зобов'язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів, суд першої інстанції фактично вдався до вирішення питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, перелік яких визначено у ч. 1 ст. 264 ЦПК України, а саме, чи слід позов задовольнити чи в позові відмовити, тобто фактично вирішив спір по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Відповідно до ч. 4 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Відповідно до ч. 2, 5 ст. 105 ЦК України після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
Юридична особа - правонаступник, що утворилася внаслідок поділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, що припинилася, які згідно з розподільчим балансом перейшли до іншої юридичної особи - правонаступника.
З урахуванням наведеного судом першої інстанції не враховано, що відповідач ДП «НДІБМВ» перебуває в процесі припинення з 11 лютого 2025 року, тобто після відкриття провадження в даній справі ухвалою від 24 червня 2024 року. Станом на час постановлення ухвали юридична особа ДП «НДІБМВ» не припинена та знаходиться в стані припинення, а саме реорганізації шляхом приєднання, що у подальшому передбачає правонаступництво. Відомості про затвердження передавального акту відповідно до положень ст. 107 ЦК України в матеріалах справи також відсутні.
Судом першої інстанції залишено поза увагою правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, згідно яких застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Посилаючись на те, що звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу юридичної особи, що припиняється, судом першої інстанції замість вирішення спору по суті фактично прийнято рішення про закриття провадження в справі та зазначено про майбутній захист порушених прав ОСОБА_1 знову ж таки шляхом подання позовної заяви, що безперечно призводить до правової невизначеності та не сприяє вирішенню спору, про який було заявлено.
Отже, при застосуванні процедури реорганізації юридичної особи - відповідача шляхом приєднання суд був зобов'язаний ухвалити рішення по справі в розрізі первинних позовних вимог, визначених в позовній заяві, а висновки суду першої інстанції про закриття провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є передчасними та помилковими.
Враховуючи вищевикладене, ухвала суду першої інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена з порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 31 липня 2025 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.