справа № 939/24/25 головуючий у суді І інстанції Міланіч А.М.
провадження № 22-ц/824/9009/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
29 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Криштофом Ростиславом Степановичем на рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту утримання фізичної особи,-
У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Криштоф Р.С. звернувся до Бородянського районного суду Київської області з вказаною заявою в порядку окремого провадження та просив:
встановити факт утримання заявником трьох неповнолітніх дітей, а саме: пасербиці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пасинків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вимоги заяви обґрунтував тим, що з 11 грудня 2024 року він (заявник) перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .
Починаючи з вересня 2021 року він почав проживати однією сім'єю, як чоловік і жінка без укладення шлюбу з ОСОБА_5 та її трьома неповнолітніми дітьми ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Під час проживання однією сім'єю він (заявник) приймав і приймає безпосередню участь в матеріальному утриманні цих дітей.
Вказав, що встановлення даного факту необхідне йому для отримання відстрочки від призову на військову службу.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту утримання фізичної особи.
Не погодившись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Криштоф Ростислав Степанович 11 березня 2025 року засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просив скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.
З позиції апелянта суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми ст. 268 СК України, адже у заяві ОСОБА_1 просив суд встановити факт із яким у нього виникне право на отримання відстрочки від призову в силу положень п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Положення вказаної статті та п. 3 Додатку №5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період №560 від 16 травня 2024 року пов'язують право військовозобов'язаного на відстрочку від призову із фактичним утриманням трьох і більше неповнолітніх дітей, факт чого може бути встановлений судом.
У випадку наявності у військовозобов'язаного обов'язку як вітчима щодо утримання неповнолітніх пасинків чи падчерок, які з ним проживають (ст. 286 СК України), такий військовозобов'язаний подає до ІНФОРМАЦІЯ_6 документи, які підтверджують відсутність близьких родичів таких дітей, а не рішення суду про встановлення факту утримання ним цих дітей.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Криштофом Ростиславом Степановичем на рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту утримання фізичної особи, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Криштоф Ростислав Степанович доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасника справи, який прибув у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 11 грудня 2024 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Дружина заявника ОСОБА_5 має трьох малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком дітей зазначено ОСОБА_6 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей.
Згідно довідки Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області Мирчанського старостинського округу від 10 грудня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , з вересня 2021 року по теперішній час постійно проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_2 з дружиною ОСОБА_5 та дітьми ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Сім'я знаходиться на повному матеріальному утриманні ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показала, що заявника знає з 2021 року, він проживає зі своєю дружиною та її дітьми, постійно домагає їм матеріально.
Свідок ОСОБА_5 показала, що ОСОБА_8 , є її чоловіком, з 2021 року вони почали проживати разом без реєстрації шлюбу, з моменту їхнього проживання, він утримує та забезпечує дітей, біологічний батько у дітей є, але він з дітьми не спілкується, де він на даний час перебуває, не знає.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції вважав недоведеним, що заявник є особою, яка самостійно утримує неповнолітніх дітей дружини, оскільки суду не було надано доказів, що така допомога надається саме ним, а не матір'ю неповнолітніх дітей, на яку такий обов'язок покладений у силу вимог ст. 180 СК України.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви у порядку окремого провадження є те, що таке не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У цій справі заявник просить встановити факт перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу чоловіка, у якого перебувають на утриманні троє і більше дітей віком до 18 років та як наслідок - права на оформлення відстрочки від мобілізації на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Тому смерть, до прикладу, одного з батьків дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2023 року у справі №160/11228/23 зазначив, що у вітчима виникає обов'язок утримувати дітей лише у разі відсутності у нього матері та батька, або вони з поважних причин не можуть надавати належного утримання.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Заявник просив установити факт перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для батька дітей, якого як і матір дітей - ОСОБА_5 не залучено до участі у справі.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків утримання дитини, то зазначене питання не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. Тому в цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дітей та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Такий факт не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
До схожих висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 18 жовтня 2024 року у справі №613/1674/23.
Доведення факту утримання дитини заявником стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
За таких обставин, факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей не може бути встановлений за правилами окремого провадження, тому суд першої інстанції зобов'язаний був діяти у відповідності до положень ч. 4 ст. 315 ЦПК України, а саме залишити подану заяву без розгляду, роз'яснивши заявнику його право звернутися до суду для вирішення спору в порядку позовного провадження.
В той же час, ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду із позовом про захист своїх прав, які вважає порушеними, не визнаними чи оспорюваними із належним дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та у порядку, який визначено ЦПК України.
Доводи представника апелянта стосовно того, що фактично рідного батька у дітей не має бо відомості про нього записано зі слів матері, відповідно до ст. 135 СК України, розцінюються апеляційним судом критично, оскільки доказів на підтвердження вказаних обставин суду надано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення заяви без розгляду.
Керуючись ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Криштофом Ростиславом Степановичем - задовольнити частково.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 03 лютого 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту утримання фізичної особи - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 31 липня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова