Єдиний унікальний номер справи № 243/7151/23
Провадження №22-ц/824/10750/2025
17 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа Адвокатське бюро «Маринушкін і партнери», про стягнення безпідставно набутих коштів,
У грудні 2023 року позивачі звернулись до суду із вказаним позовом.
Свої вимоги обґрунтовували тим, що вони звернулися до АБ «АРСЕНА МАРИНУШКІНА» за правовою допомогою, яка полягала у представництві їх інтересів в судах щодо розгляду спору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на виплату гарантованих Державою коштів в розмірі 200 000 грн.
Вказували, що між юридичною особою Адвокатське бюро «АРСЕНА МАРИНУШКІНА», де відповідач є керівником, було укладено Договори про надання правничої (правової) допомоги №942/2020 від 27.07.2020 року з ОСОБА_2 , №43/2020 від 27.07.2020 року, ОСОБА_3 та №40/2020 від 27.07.2020 року з ОСОБА_4 .
Згідно з зазначених договорів Бюро взяло на себе обов'язок без обмеження кількості судових засідань та тривалості розгляду справи представляти інтереси Клієнтів (позивачів) в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції щодо розгляду справи за позовом Клієнтів до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання дій протиправними щодо невиплати гарантованої суми відшкодування за вкладом, зобов'язання вчинити певні дії.
Зазначали, що 27 липня 2020 року відповідач підготував однотипні тексти довіреностей, які за усними вказівками відповідача були нотаріально засвідченні позивачами, які передбачають, зокрема, право відповідачем «отримувати належне відшкодування від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб».
За наслідками розгляду спорів позивачів, Окружним адміністративним судом м. Києва були ухвалені рішення, якими було встановлено, що вони були вкладниками ПАТ «Дельта Банк» по укладеними з цим банком договорам банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США. Оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не визнавав права Позивачів на гарантовану Державою виплату коштів в розмірі 200 000, 00 грн, Окружним адміністративним судом м. Києва рішення, якими зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Матвієнка Андрія Анатолійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивачів за цими позовами, як вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів в межах гарантованої суми відшкодування для кожного з позивачів по 200 000,00 грн.
Не повідомивши про результати представництва інтересів позивачів в суді, відповідач скористався наданими позивачами довіреностями та на їх підставі, як фізична особа отримав в АТ «ПУМБ» присуджені позивачам грошові кошти - за кожного з позивачів по 200 000,00 грн, з урахуванням комісій банку.
11 травня 2022 року ОСОБА_2 було здійснено виплату Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, яку було одержано представником ОСОБА_1, на підставі довіреності № 2389 від 27.07.2020 року у розмірі 199290,94 грн.
Також 11 травня 2022 року ОСОБА_3 було здійснено виплату Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, яку було одержано ОСОБА_1 на підставі довіреності № 2385 від 27.07.2020 року у розмірі 199290,94 грн.
ОСОБА_4 було повідомлено, що виплата від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб була одержана 01.04.2022 року її представником - ОСОБА_1 на підставі довіреності № 2387 від 27.07.2020 року у розмірі 199290,94 грн.
Адвокат Кузнецов Ілля Сергійович, який діяв в інтересах позивачів, 26 червня 2023 року звернувся до ОСОБА_1 із претензією, за якою йому висунуто вимогу щодо виплати ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 грошових коштів у в розмірі 99 290,94 грн. кожному, які він отримав як представник цих громадян по довіреностях у відділеннях банку АТ «ПУМБ», без надання згоди і доручень на отримання цих грошей особисто замість цих громадян. Проте, на вказану претензію відповідач не відреагував.
Виходячи з наведеного, позивачі просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 123 012,72 грн., з яких 99 290,94 грн. - сума боргу, 19 265,93 грн. - інфляційні втрати та 4 725,16 грн. - 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 123 012,72 грн., з яких 99 290,94 грн. - сума боргу, 19 265,93 грн. - інфляційні втрати, 4 725,16 грн. - 3% річних. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 127 014,42 грн., з яких - 99 290,94 грн. сума боргу - 22 941,19 грн. - інфляційні втрати, 5 051,60 грн. - 3% річних. Також просили стягнути з ОСОБА_1 на користь позивачів витрати на правничу допомогу.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року позов задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 99 290,94 грн, інфляційні втрати в розмірі 19 008,49 грн, 3% річних в сумі 4 725,16 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 984,10 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 99 290,94 грн, інфляційні втрати в розмірі 19 008,49 грн, 3% річних в сумі 4 725,16 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 984,10 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 99 290,94 грн, інфляційні втрати в розмірі 22 675,78 грн, 3% річних в сумі 5 051,60 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 016,11 грн.; в іншій частині позову - відмовлено.
29 березня 2025 року представник позивачів - адвокат Кузнецов І.С. подав заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій просив стягнути з відповідача на користь кожного з позивачів витрати на правничу допомогу у розмірі по 11 000 грн.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року заяву задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 977,03 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 977,03 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 977,06 грн.; в іншій частині заяви - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач 21 квітня 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржувані рішення є незаконним та такі, що ухвалені з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв'язку з цим апелянт просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Також апелянт росив стягнути з позивачів на свою користь судовий збір у розмірі 3581,17 грн, сплачений за подання цієї апеляційної скарги.
Третя особа АТ «Маринушкін і Партнери» подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати. Також просить стягнути з позивачів на користь АТ «Маринушкін і Партнери» 30 000 грн судових витрат.
ОСОБА_2 також подала до апеляційного суду відзив, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
У судове засідання, призначене на 17.07.2025 року, з'явився представник позивачів та представник третьої особи.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків:
Судом встановлено, що 27.07.2020 року між Адвокатським бюро «АРСЕНА МАРИНУШКІНА» та кожним із позивачів були укладені договори про надання правничої (правової) допомоги: №42/2020 з ОСОБА_2 ; №43/2020 з ОСОБА_3 ; №40/2020 з ОСОБА_4 .
За умовами договорів, клієнти доручили АБ уповноважити представників бюро бути представниками/ захисниками в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції щодо розгляду справи за позовом клієнтів до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (п. 2.1., 3.1. договорів).
Пунктом 2.2. договорів було визначено, що клієнти уповноважили працівників бюро здійснювати від свого імені представницькі функції в державних органах, установах та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування в т.ч. подавати до них заяви, скарги, запити тощо, застосовуючи всі передбачені законом засоби для захисту прав та охоронюваних законом інтересів клієнта, та вчиняти всі зазначені дії з правом підпису документів, а також отримувати від відповідних державних органів, установ та організацій всі документи, що направляються на ім'я клієнта. Робити адвокатські запити, які необхідно для здійснення повноважень наданих цим договором, без права отримання присуджених коштів чи майна.
Також кожним із позивачів з АБ були підписані додатки №1 до вказаних вище договорів, якими вони визначили розмір гонорару та порядок його сплати, згідно яких клієнти зобов'язались (кожен) сплатити на користь бюро в безумовному поряду без необхідності підписання актів виконаних робіт гонорар в розмірі 100 000,00 грн (суми гонорару в актах виправлені, але сторонами в судовому засіданні підтверджено, що саме такий розмір гонорару було обумовлено) протягом 3 днів з дня отримання від банку-агенту та/чи від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантованої суми за відповідним договорами від 05.02.2015, укладеними клієнтами з ПАТ «Дельта банк» (т.2 а.с.93, 96, 99).
У подальшому АБ «АРСЕНА МАРИНУШКІНА» змінило найменування на АБ «Маринушкін і партнери».
Також 27.07.2020 року кожним із позивачів були видані нотаріально посвідчені довіреності, якими ОСОБА_2 (№2389), ОСОБА_3 (№2385), ОСОБА_4 (№2387), уповноважили ОСОБА_1 та ОСОБА_5 бути їх представниками в ПАТ «Дельта банк», Фонді гарантування вкладів фізичних осіб, з усіма необхідними повноваженнями з усіх питань, пов'язаних з відшкодуванням позивачам вкладів, відповідних відсотків, яке здійснюється в порядку визначеному чинним законодавством, у будь-яких банківських установах, філіях та відділеннях банків, що визначені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, як банки, отримувати належне відшкодування від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб отримувати банківські виписки та довідки тощо. Також цими довіреностями позивачі уповноважили вказаних у них осіб представляти позивачів в усіх судових установах України з усіма відповідними правами.
За результатами звернення позивачів до суду, Окружним адміністративним судом міста Києва були ухвалені рішеннями у справах: №640/19329/20 від 17.02.2021 (т.1 а.с.68-74); №640/19331/20 від 22.02.2021 (т.1 а.м.32-36); №640/19333/20 від 22.02.2021 (т.1 а.с.45-51).
Згідно відповіді АТ «ПУМБ» від 22.06.2023 №КНО-33/40881 на адвокатський запит, за результатами перевірки встановлено, що 11.05.2022 по ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) виплата від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб була одержана представником - ОСОБА_1, згідно довіреності №2389 від 27.07.2020, у розмірі 199 290,94 грн. Виплата була проведена у відділенні №38 АТ «ПУМБ» в м. Київ за адресою: просп. Григоренка, буд.28. Також 11.05.2022 по ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) виплата від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб була одержана представником - ОСОБА_1, згідно довіреності №2385 від 27.07.2020, у розмірі 199 290,94 грн. Виплата була проведена у відділенні №38 АТ «ПУМБ» в м. Київ за адресою: просп. Григоренка, буд.28. Стосовно ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) повідомлено, що виплата від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб була одержана 01.04.2022 представником - ОСОБА_1, згідно довіреності №2387 від 27.07.2020, у розмірі 199 290,94 грн. Виплата була проведена у відділенні № 15 АТ «ПУМБ» в м. Київ за адресою: вул. Раїси Окіпної, буд.4-А.
Стороною відповідача не заперечувалось одержання ним у відділеннях банку на підставі довіреностей коштів у вказаних вище розмірах.
Претензією від 26 червня 2023 року, адресованою позивачами ОСОБА_6 , на відому їм електронну адресу, серед іншого, викладено прохання про виплату кожному позивачу по 99 290,94 грн, які відповідач отримав як представник по довіреностям.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, зазначив, що судом за матеріалами справи встановлено, що відповідач, не передавши позивачам отримані від банку кошти, збагатився за рахунок позивачів, з якими відповідач не пов'язаний договірними правовідносинами щодо цих коштів, поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Як убачається з апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позиція апелянта про те, що він діяв від імені адвокатського бюро, не може бути прийнята судом.
Відповідно до вимог п.2.2 Договору №40/2020 Клієнт уповноважує працівників Бюро здійснювати від його імені представницькі функції державних органах, установах та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування в подавати до них заяви, скарги запити тощо, застосовуючи всі передбачені законом засоби для захисту прав та охоронюваних законом інтересів Клієнта, та вчиняти всі зазначені дії з правом підпису документів, а також отримувати від відповідних державних органів, установ та організацій всі документи, що направляються на ім'я клієнта. Робити адвокатські запити, які необхідно для здійснення повноважень наданих цим Договором, без права отримання присуджених коштів чи майна.
Отримуючи присуджені позивачам кошти, апелянт в теорії міг діяти або як представник адвокатського бюро або ж як фізична особа.
Водночас, якщо фізична особа діє від імені юридичної особи, то вважається, що дії, вчинені нею, є вчиненими юридичною особою. У той же час юридична особа - адвокатське об'єднання відповідно до вимог Договору не мала права отримувати кошти ( п.2.2).
З цього і слідує, що відповідач при отриманні коштів позивачів діяв не як представник юридичної особи, а від власного імені на підставі довіреності, наданої йому позивачами.
У сою чергу це свідчить про правильність обрання позивачами особи відповідача.
Крім того, оскільки між апелянтом як фізичною особою та позивачем договірних відносин не існувало, а апелянт діяв на підставі довіреності, яка не надавала йому можливість обертати у свою власність кошти позивачів, правова підстава для утримання таких коштів і не повернення їх позивачам у нього була відсутня, тому вимога позивачів в порядку ст.1212 ЦК України є належною.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Одним з доводів апеляційної скарги було те, що в матеріалах справи наявні докази повернення грошових коштів позивачам. В той же час колегія суддів відхиляє вказані доводи, оскільки вони не підтверджені належними доказами і залишились голослівними.
Що стосується тверджень апелянта про безпідставне стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне:
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави) підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вищезазначених вимог щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.
Як убачається з матеріалів справи, 09 серпня 2022 року між адвокатом Кузнецовим І.С. та кожним з позивачів були укладені договори про надання правничої допомоги, згідно умов яких адвокат взяв на себе зобов'язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цими договорами, а клієнти зобов'язались оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.
Згідно з п.4.2. вказаних договорів, сума витрат, необхідних для виконання договорів, наданої правової договору і послуг погоджується сторонами шляхом укладання письмових додаткових угод або без їх укладання за домовленістю.
24 квітня 2024 року адвокатом Кузнецовим І.С. та кожним з позивачів підписані розрахунки вартості наданих послуг з правової допомоги до договору, якими погоджено, що вартість наданої адвокатом правової допомоги у справі №243/7151/23 в суді першої інстанції
За наслідками розгляду справи позовні вимоги позивача були задоволені судом першої інстанції в повному обсязі, а тому позивачі маєють право на стягнення з відповідача на його користь понесених ними витрат на професійну правничу допомогу в заявленому ним розмірі.
Розмір судових витрат підтверджений позивачами належним чином і заява про ці витрати здійснена в порядку визначеному процесуальним законом, а тому колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачів суми судових витрат за надання професійної правничої допомоги в заявленому позивачем розмірі.
Також 24 квітня 2024 року адвокатом Кузнецовим І.C. та кожним з позивачів укладені додаткові угоди до договору, якими сторони узгодили, що оплата наданої адвокатом допомоги у справі №243/7151/23 в суді першої інстанції здійснюється адвокату у визначеному в актах приймання передачі наданих послуг фіксованому розмірі готівкою (якщо не узгоджено іншого способу оплати) протягом 30 календарних днів з дати отримання або стягнення з відповідача присудженої правничої допомоги у цій справі.
27 березня 2025 року кожним з позивачів та адвокатом Кузнецовим І.С. підписані акти приймання-передачі правової допомоги з детальним описом проведених робіт до договору, у страві №243/7151/23 в суді першої інстанції, за якими вартість відображеної в актах правничої допомоги, наданої кожному з позивачів становить по 11 000.00 грн.
За наслідками розгляду справи позовні вимоги позивача були задоволені судом першої інстанції частково, а тому позивачі мають право на стягнення з відповідача на їхню користь понесених ними витрат на професійну правничу допомогу.
Розмір судових витрат підтверджений позивачем належним чином і заява про ці витрати здійснена в порядку визначеному процесуальним законом, а тому колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачів суми судових витрат за надання професійної правничої допомоги розмірі 10 977, 03 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів неналежності стягнення судових витрат.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько