Єдиний унікальний номер справи № 754/16470/24
Провадження №22-ц/824/10614/2025
17 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря ' Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги,
У листопаді 2024 року позивач ПрАТ «АК «Київводоканал» звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із вказаним позовом.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 26 квітня 2014 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 №1198, яким внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема й в частині визначення виконавця послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення.
Так, 05.08.2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «АК «Київводоканал», в подальшому перейменованим у ПрАТ «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого водопостачання холодної води та водовідведення з використанням внутрішньо будинкових систем).
Повідомленням визначено, що фізична особа, що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов договору. У разі відмови споживачів від отримання послуг, дана відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг.
Вказував, що відповідачка ОСОБА_1 є співвласником та споживачем житлово-комунальних послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та договору від відповідачки не надходило.
Проте, відповідач як споживач послуг, всупереч чинному законодавству України протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх обов'язків зі сплати коштів за послуги, які надає позивач, у зв'язку з чим за особовим рахунком № НОМЕР_1 квартири АДРЕСА_2 перед виконавцем послуг - позивачем виникла заборгованість щодо оплати послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 01.08.2015 року по 31.05.2024 року в розмірі 111 138,95 грн.
Крім того, у зв'язку з простроченням оплати спожитих послуг відповідач зобов'язана сплатити 3% річних в розмірі 9015,20 грн. та інфляційні витрати в розмірі 38966,81 грн.
На підставі викладеного, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 111 138,95 грн., 3% річних у розмірі 9 015,20 грн., інфляційні втрати у розмірі 38 966,81 грн та витрати по оплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року позов задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 16991,49 грн., 3 % річних - 26,74 грн., інфляційні втрати - 46,59 грн. та судовий збір в розмірі 342,77 грн.; в іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач 14 квітня 2025 року направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 94 147,46 грн, 3% річних у розмірі 8 988,46 грн, інфляційних втрат у розмірі 38 920,22 грн та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. Також просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
16.07.2025 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив.
Колегія суддів, дослідивши вказаний відзив, зазначає, що він надійшов на адресу суду з пропуском строку на його подачу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26.05.2025 року строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу був визначений до 17.06.2025 року, однак відповідач подала його лише 16.07.2025 року. Вказану ухвалу представник відповідача отримала ще04.06.2025 року .
Причини пропуску строку на його подачу у відзиві не зазначені, як і немає клопотання про продовження строку на його подачу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що даний відзив не підлягає прийняттю та повертає його відповідачу разом з доданими до нього документами.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 26.04.2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» № 1198 від 10.04.2014, яким внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», який доповнено новими частинами.
Так, ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» доповнено п. 5, яким визначено, що виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.
Частиною 7 ст. 26 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
05.08.2014 в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення щодо публічного договору (оферти) про надання Публічним акціонерним товариствам «Акціонерна компанія «Київводоканал», що перейменоване на приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових мереж).
Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору.
Вказано, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал», для оформлення припинення надання цих послуг.
Таким чином, відповідач отримує послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору, оскільки після розміщення повідомлення до Договору у вищевказаній газеті, на адресу ПрАТ «АК «Київводоканал», жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та Договору від відповідача не надходило.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 - матір відповідачки, про що свідчить копія свідоцтва про смерть.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_2 належить на праві часткової власності ОСОБА_3 у розмірі 1/2 частки з 20.02.2024 та ОСОБА_1 у розмірі 1/2 частки з 29.06.2023 року..
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та на момент розгляду справи є неповнолітньою особою.
ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29.06.2023 року.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги зазначив, що позивач був обізнаний про факт смерті ОСОБА_2 під час розгляду справи, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у період з 29.06.2023 року по 31.05.2024 року. Крім того, суд при обчисленні розміру заборгованості відповідачки ОСОБА_1 врахував ту обставину, що з 20.02.2024 року вказана квартира зареєстрована за співвласником ОСОБА_3 .
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке:
Як убачається з апеляційної скарги, частково доводи апеляційної скарги повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими погоджується колегія суддів апеляційного суду.
В той же час суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що пропуск строку на звернення з вимогами про сплату заборгованості до спадкоємців тягне за собою відмову у задоволенні рішення.
Апелянт зазначає, що при розгляді справи № 754/1875/23 Київський апеляційний суд виніс постанову від 31.05.2024 року, якою було встановлено факт смерті відповідачки ОСОБА_2 та зазначив що, спадкоємицею відповідачки за законом є ОСОБА_1 . У зв'язку з цим товариство звернулося до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості для задоволення своїх кредиторських вимог протягом шести місяців з дня, коли дізналося про факт смерті попереднього власника квартири - ОСОБА_2 .
Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта.
Судом встановлено, що апелянту стало відомо про факт смерті ОСОБА_2 під час розгляду справи №754/1875/23, зокрема на стадії касаційного розгляду вказаної справи.
Під час касаційного розгляду справи №754/1875/23 ОСОБА_1 21.09.2023 року надіслала касаційну скаргу, до якої долучила свідоцтво про смерть ОСОБА_2 . Касаційним судом Позивачу надсилалась касаційна скарга Відповідача разом свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 .
Постановою Верховного Суду від 06 березня 2024 року ухвалу Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року було скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. При цьому факт смерті ОСОБА_2 без посередньо відображений у вказаній постанові ВС.
Колегія суддів зазначає, що апелянт дізнався про смерть спадкодавця не з постанови Київського апеляційного суду від 31.05.2024 року, а з постанови Верховного Суду від 06 березня 2024 року., водночас з позовною заявою про стягнення заборгованості звернувся лише 25.11.2024 року .
Частиною 3 ст. 1281 ЦК України передбачено, що якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Згідно ч. 3 ст. 1281 ЦК України Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
За вказаних обставин, твердження апелянта, про те товариство звернулося до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості для задоволення своїх кредиторських вимог протягом шести місяців з дня, коли дізнався про факт смерті ОСОБА_2 не відповідає дійсності. Оскільки позивачу достеменно було відомо про факт смерті ОСОБА_2 та був пропущений шестимісячний строк пред'явлення кредиторських вимог до спадкоємців, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість покладення обов'язку тягаря майна на особу до набуття права власності на це майно.
Погоджується колегія суддів й з позицією суду першої інстанції, що з дати 20.02.2024 року коли у позивача з'явився співвласник, у відповідача виник обов'язок утримання частки цього майна.
Твердження апелянта про те, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг; апелянт скористався своїм правом подати позовну заяву саме до ОСОБА_1 ; водночас це не позбавляє її права в подальшому, звернутися до суду про стягнення коштів на утримання майна в порядку регресу на частину понесених витрат з іншого співвласника , колегія суддів апеляційного суду прийняти не може.
Відповідно до ст.360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Матеріалами справи не встановлено, що інший співвласник квартири вселився до неї як член сім'ї наймача, а не користується нею як власник відповідної частки в квартирі. Таким чином відповідач має нести відповідальність саме в межах розміру своєї частки в майні, тому позиція апелянта про солідарну відповідальність за зобов'язання по сплаті житлово-комунальних послуг судом не приймається.
У той же час колегія суддів погоджується з позицією апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно обрахував час, якого відповідач володіє спірною квартирою.
Суд першої інстанції вважав, що відповідач володіє квартирою з дати оформлення свідоцтва права на спадщину і реєстрації такого майна за нею.
У той же час відповідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
В постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-1 зазначено, що відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним її на праві власності майном. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Часом відкриття спадщини є дата смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому відповідно відповідач володіє спадщиною саме з цієї дати.
Зважаючи наведене, визначені суми заборгованості підлягають збільшенню на нарахування, здійснені в період з 16.07.2021 року по 31.06.2023 року.
Вартість наданих послуг за вказаний період складає 35 195, 421 грн.
Таким чином, загальний розмір вартості комунальних послуг, які підлягають стягненню з відповідача становить 52 113, 57 грн.
Такожколегія суддів погоджується з позицією позивача про наявність підстав для нарахування 3% річних і інфляційних втрат на суму боргу за період з 16.07.2021 року по 30.06.2023 року, сума таких нарахувань складає 3093, 32 грн,, а всього - 3166, 65 грн.
Таким чином, загальна сума стягнення вартості послуг, наданих позивачем з врахуванням 3% річних і інфляційних втрат складає 55 280, 22 грн.
Враховуючи вищевикладене, відповідному коригуванню підлягає і судовий збір, який стягується з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги (на 34, 7%) з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 2 626, 79 грн. відшкодування судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2025 рокузмінити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (код ЄДРПОУ 03327664) заборгованість за житлово-комунальні послуги, 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 55 280, 22 грн., а також 2 626, 79 грн. відшкодування судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько