Єдиний унікальний номер справи № 362/121/19
Провадження №22-ц/824/8401/2025
17 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2024 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі» до ОСОБА_1 про зобов'язання усунути перешкоди охоронної зони повітряної лінії,
У січні 2019 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач є власником земельної ділянки площею 0,125 га за адресою: АДРЕСА_1 . Представниками ПрАТ «Київобленерго» 05.12.2018 року за вказаною адресою було зафіксовано порушення «Правил охорони електричних мереж», затверджених постановою КМУ від 04.03.1999 року №209, а саме, було виявлено, що на належній відповідачу земельній ділянці здійснено будівництво житлового будинку в охоронній зоні 10кВ Л-ТП-770 від ПС «ЗОРЯ». За наслідками перевірки складено акт-вимогу про усунення порушень правил охорони електричних мереж, який засобами поштового зв'язку направлено відповідачу. Вказаний акт-вимогу виконано не було. Позивач зазначає, що вказану лінію електропередач було побудовано у 1970 року на виділеній із земель запасу на потреби електроенергетичної галузі території. Даний об'єкт обліковується на балансі ПрАТ «Київобленерго» з 01.10.1970 року. Будівництво в охоронній зоні відповідачем здійснено на підставі будівельного паспорту №75/01-31 від 13.09.2017 року. Повітряна лінія побудована до набуття відповідачем та попереднім власником земельної ділянки та здійснення відповідачем незаконного будівництва. На момент державної реєстрації права власності відповідачу було відомо про наявність повітряної лінії, що проходить по даній земельній ділянці.
У зв'язку з цим позивач просив суд зобов'язати відповідача усунути порушення охоронної зони повітряної лінії 10кВ Л-ТП-770 від ПС «ЗОРЯ», шляхом знесення забудови, яка розташована під проводами повітряної лінії 10кВ Л-ТП-770 від ПС «ЗОРЯ» за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2024 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути порушення охоронної зони повітряної лінії 10 кВ Л-ТП-770 від ПС «ЗОРЯ», шляхом знесення забудови, яка розташована під проводами повітряної лінії 10 кВ Л-ТП-770 від ПС «ЗОРЯ» за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати з оплати судового збору у розмірі 1 921 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 17.02.2025 року відповідач направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими, ґрунтуються на припущеннях. У зв'язку з цим апелянт просить апеляційний суд оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
04 квітня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а оскаржуване судове рішення - без змін.
У судове засідання, призначене на 17.07.2025 року, з'явився позивача та представник відповідача.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків:
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку від 18.08.2008 року належить незавершений житловий будинок, готовністю 15%, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Також ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.08.2008 року належить земельна ділянка площею 0,125 га, розташована в АДРЕСА_1 . Земельна ділянка надана для будівництва та обслуговування житлових будівель та господарських споруд, ведення особистого підсобного господарства, склад угідь: 0,015 га під забудовою, 0,11 га рілля.
Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.08.2008 року, згідно Українського класифікатора УКПОКЧЗД визначені обмеження для земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування жилого будинку: правові - зміна цільового призначення; дотримання режиму використання земель для охоронних і санітарно-захисних зон; для земельної ділянки, наданої для ведення особистого підсобного господарства: правові - зміна цільового призначення, продаж земельних ділянок іноземним громадянам.
Право приватної власності на земельну ділянку в АДРЕСА_1 кадастровий номер 3210700000:12:025:0104 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, 02.12.2015 року зареєстровано за ОСОБА_1 .
Відділом містобудування та архітектури Васильківської міської ради відповідачу видано будівельний паспорт забудови земельної ділянки по АДРЕСА_2 , зареєстрованого за №75/01-31 від 13.09.2017 року.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2015 року, цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер 3210700000:12:025:0104 в АДРЕСА_1 - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель - землі житлової та громадської забудови.
08.11.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за відповідачем зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 98 кв.м. в АДРЕСА_2 .
05.12.2018 року представниками ПрАТ «Київобленерго» складено акт-вимогу про усунення порушень Правил охорони електричних мереж. Даним актом виявлено порушення Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів» та Правил охорони електричних мереж, затверджених Постановою КМУ від 04.03.1997 року №209, а саме: за адресою: АДРЕСА_2 , власником земельної ділянки ОСОБА_1 здійснено будівництво житлового будинку в охоронній зоні ПЛ-10кВ Л-ТП-770 від ПС «ЗОРЯ».
В акті зазначено, що з метою забезпечення збереження електричних мереж, створення належних умов їх експлуатації та запобігання нещасним випадкам від впливу електричного струму, необхідно усунути порушення Правил охорони електричних мереж, а саме порушень охоронної зони ПЛ-10кВ Л-ТП-770 від ПС «ЗОРЯ».
Даний акт-вимогу надіслано на поштову адресу відповідача.
Відповідно до довідки від 05.07.2018 року, на балансі ПрАТ «Київобленерго» обліковується об'єкт основних засобів, розташований в Київській області, Васильківському районі, а саме ПЛ-10кВ Л-ТП-770 від ПС «ЗОРЯ», дата оприбуткування - 01.10.1970 року.
Лінія електропередач ПЛ-10кВ Л-ТП-770 від ПС «ЗОРЯ» побудована у 1970 році на виділеній із земель запасу на потреби електроенергетичної галузі території, що підтверджується паспортом лінії електропередавання напругою від 15.09.2016 року (а.с. 12-23), витягом з переліку нерухомого майна, що увійшло до статутного фонду позивача під час його корпоратизації 01.07.1995 року, затверджений наказом Міністерства палива та енергетики України 21.11.2016 року №452.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області у справі №362/2724/18 від 09.11.2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01.03.2023 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
У справі №362/2724/18 ОСОБА_1 звернулась з позовом до ПрАТ «Київобленерго», правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі», про зобов'язання відповідача перенести лінію електропередачі із земельної ділянки будинку АДРЕСА_3 .
Судом у справі №362/2724/18 встановлено, що на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 , розміщена електроопора ПЛ-10кВ. Повітряна лінія 10кВ Л-ТП-770 від ПС «Зоря» була побудована у 1970 році на земельній ділянці, яка була виділена на потреби електроенергетичної галузі, та обліковується на балансі ПрАТ «Київобленерго» з 01.10.1970 року, свого місця розташування не змінювала. Купуючи земельну ділянку у 2008 році, позивачка була обізнана про розташування на ній електроопори повітряної лінії електропередачі і доказів, які спростовують ці обставини ОСОБА_1 надано не було.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що розташування вищевказаного об'єкта в охоронній зоні лінії електропередач носить небезпеку для життя та здоров'я населення, призводить до порушення нормального функціонування лінії електропередач ПЛ 10 кВ Л-ТП-770 від ПС «ЗОРЯ» від якої заживлено значну частину м. Василькова та прилеглі населені пункти, що унеможливлює нормальні умови експлуатації та належного технічного обслуговування, існує можливість нещасних випадків від впливу електричного струму на людей.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо колегія суддів зазначає, що лінія електропередач ПЛ-10кВ Л-ТП-770 від ПС «ЗОРЯ» побудована у 1970 році, тобто задовго до будівництва спірного будинку.
Обмеження використання земельної ділянки (для забудови) встановлено нормативно, тобто вважається загальновідомими, тому ще перед початком будівництва спірного об'єкту відповідач не могла не розуміти протирічивість своїх дій.
Не можуть бути прийняті доводи апелянта щодо того, що позивач не довів відстань, на якій розташовані лінії електропередач до будинку.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем були надані до матеріалів справи серед іншого відповідні фототаблиці, з яких вбачається розміщення будинку безпосередньо під лініями електропередач. Також позивач надав картографічні матеріали, які посвідчують знаходження домоволодіння безпосередньо під лініями електропередач.
Враховуючи викладене, судом встановлено факт неналежного будівництва відповідачем.
Щодо твердження апелянта про те, що законність знесення самочинного будівництва має бути оцінена на предмет пропорційності такого втручання, колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Суд враховує пропорційність втручання в даному випадку у право відповідача, оскільки з одного боку є право власності особи, тоді як з іншого - обмеження стосовно безпеки життя, тому вирішує питання щодо пріоритетності забезпечення безпеки та життя людей над матеріальним правом.
Також колегія суддів апеляційного суду погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою співвідношення між інтересами суспільства, які забезпечуються в даній справі, та інтересами відповідача, яка зазнає втручання в її право власності.
У ході розгляду апеляційної скарги за клопотанням апелянта суд відкладав розгляд справи для надання сторонам можливості врегулювання спору в позасудовому порядку, а саме ініціювання питання та оплати відповідачу перенесення лінії електропередач на безпечну відстань від домоволодіння.
У позасудовому порядку вказане питання вирішене не було.
Апелянт обмежилась лише направленням відповідного адвокатського запиту на адресу позивача, на що отримала лише формальну відповідь (зі слів представника апелянта, оскільки доказів з цього приводу надано не було).
У той же час інших активних дій (звернення до проектної організації за виготовленням відповідної проекту перенесення ліній електропередач, без чого таке перенесення є неможливим, висновку про технічну можливість цього, тощо) апелянтом зроблено не було.
Таким чином, декларуючи бажання та потребу вирішення спору в позасудовому порядку, апелянта вчинив лише формальні дії, які результатів не дали.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько