вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77
e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617
Унікальний номер справи № 369/14696/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4793/2025Головуючий у суді першої інстанції - Фінагеєва І.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
17 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 , які подані адвокатом Тетерчук Інною Віталіївною на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2024 року та на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП,
У вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 143 398,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн., посиючись на те, що 02.06.2023, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Renault Daster», д.н.з. НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Transporter», д.н.з НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.07.2023 у справі № 369/9943/23 відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Renault Daster», д/н НОМЕР_3 була застрахована у Страховій компанії «Альфа- Гарант», поліс № 213120198 від 23.01.2023, франшиза за полісом складає 1 600,00 грн., що підтверджується Вих. 20/3846 від 25.08.2023.
26.06.2023 позивач звернувся із заявою до СК «Альфа-Гарант» про виплату страхового відшкодування.
За результатом розгляду заяви позивача про здійснення страхового відшкодування, СК «Альфа-Гарант», визначило що сума матеріального збитку за страховим випадком, що стався 02.06.2023 складає вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу «Volkswagen Transporter», д/н НОМЕР_2 у розмірі 44 000 грн.
13.07.2023 СК «Альфа-Гарант» перерахувала позивачу страхове відшкодування в розмірі 42 400,00 грн. (регламентну виплату за винятком франшизи), що підтверджується роздруківкою з особистого кабінету позивача в «Приват24».
Разом з тим, як зазначав позивач, у зв'язку з проведенням ремонту автомобіля позивачем понесено фактичні витрати у розмірі 185 798,00 грн., що підтверджується Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 230719-01 від 19.07.2023 та фіскальним чеком № 9313-0415-5612-8697 від 28.07.2023, № 9313-5431-4766-0765 від 02.08.2023.
Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1633,99 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.10.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 372 (триста сімдесят дві) грн. 60 (шістдесят) коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Таке рішення обґрунтоване відсутністю належних доказів щодо розміру матеріальної шкоди, а також необґрунтованість заявленої суми моральної шкоди та витрат на правову допомогу.
11.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про розподіл судових витрат, в якій позивач просив суд, стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн., вказуючи, що згідно з розділом 3 Договору про надання правничої допомоги розмір винагороди Адвокатського об'єднання встановлюється із обсягу фактично наданих послуг. Згідно рахунку на оплату від 25.10.2024 за обсяг фактично наданих послуг по справі № 369/14696/23 розмір винагороди фіксований за супроводження всієї справи та складає 20 000,00 грн.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.04.2025 у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Суд відмовив у задоволенні цієї заяви представника тому, що питання про стягнення витрат на правову допомогу вже було розглянуте й вирішене у заочному рішенні від 21 жовтня 2024 року.
Не погодившись із рішенням та ухвалою суду, ОСОБА_1 , через свого представника подав апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом матеріальних норм права, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.12.2024 в частині відмови в задоволені позовних вимог про відшкодування матеріальних збитків та розподілу судових витрат, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, та скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.04.2025, ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Апеляційні скарги обґрунтовані тим, що суд безпідставно послався на недостатність доказів матеріальної шкоди, адже відповідно до звіту №23/2973 про визначення вартості матеріального збитку від 30.10.2024 з датою оцінки станом на 02.06.2023 визначено ринкову вартість автомобіля в розмірі 738 753,87 грн., визначено вартість відновлювального ремонту в розмірі 196 341,22 грн., в звіті також зазначено, які саме ремонтні роботи та запчастини потрібно було замінити та відремонтувати.
Вказує, що понесені фактичні витрати позивача на суму у розмірі 185 798,00 грн. підтверджуються Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 230719-01 від 19.07.2023 та фіскальним чеком №9313-0415-5612-8697 від 28.07.2023, № 9313-5431-4766-0765 від 02.08.2023.
Калькуляцією виконаних робіт за актом здачі-прийняття робіт №230807-1 від 07.08.2023 встановлено, що саме було замінено в автомобілі, які матеріали при цьому використали та які роботи були проведені.
Звертає увагу на те, що згідно із Звіту № 23/2973, оцінювачем було встановлено тотожні пошкодження та необхідність виконання аналогічних робіт для усунення пошкоджень, пов'язаних з ДТП.
Вказує, що в акті огляду транспортного засобу № ЦВ/23/2973/ SKR (дефектна відомість) зазначено характер пошкоджень, які пов'язані з ДТП, в ремонтній калькуляції №ЦВ/23/2973 від 30.10.2024 зазначено, які запасні частини потрібно було використати для ремонтних робіт для відновлення автомобіля та зазначено види ремонтних робіт.
Зазначає, що відповідач у судове засідання не з'явився, пояснень не надав, що свідчить про відсутність заперечень на позовну заяву.
Також звертає увагу, що судом здійснювався розподіл судових витрати в розмірі 15% пропорційно до задоволення судом вимоги про стягнення моральної шкоди, проте сума судового збору складала 2684, 00 грн., ( ставка, яка була визначена судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 20.09.2023), а не 2483,99 грн., як зазначено в оскаржуваному рішенні.
Щодо ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.04.2025 зазначено, що позивачем у позовній заяві було повідомлено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс та які планує понести у зв'язку із розглядом справи, після ухвалення рішення позивач подав заяву про розподіл судових витрат у встановлений законом строк у 5 днів.
Вказує, що суд помилково послався на те, що питання витрат було розглянути в рішенні, адже на той момент, заява не була подана.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Представник позивача - адвокат Тетерчук І.В. підтримав подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, тому їх неявка, згідно з частиною другою статті 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що 02 червня 2023 року о 17:15 водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Renault Daster», д/н НОМЕР_1 , по вул. Вишневій, 1 в с. Лісники Обухівського району Київської області, не врахував дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість руху, при виникненні перешкоди для руху не вжив заходів для зменшення швидкості керованого ним транспортного засобу аж до повної зупинки, внаслідок чого виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Transporter», д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . B результаті зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2023 року у справі № 369/9943/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статею 124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вина ОСОБА_2 у вчинені ДТП є встановленою та не підлягає доведенню.
На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Renault Daster», д/н НОМЕР_3 була застрахована у Страховій компанії «Альфа- Гарант», поліс № 213120198 від 23 січня 2023 року, франшиза за полісом складає 1 600,00 грн.
26 червня 2023 року позивач звернувся із заявою до СК «Альфа-Гарант» про виплату страхового відшкодування.
13 липня 2023 року СК «Альфа-Гарант» перерахувала позивачу страхове відшкодування в розмірі 42 400,00 грн., що підтверджується роздруківкою з особистого кабінету позивача в «Приват24», долученою до матеріалів справи.
Згідно Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 230719-01 від 19 липня 2023 року, фіскальних чеків № 9313-0415-5612-8697 від 28 липня 2023 року та № 9313-5431-4766-0765 від 02 серпня 2023 року, ОСОБА_3 сплатила на користь ФОП ОСОБА_4 в оплату рахунку № 230719-01 від 19 липня 2023 року грошові кошти у загальному розмірі 185 798,00 грн.
Правовідносини по відшкодуванню матеріальної шкоди регулюються наступними нормами чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Згідно статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно із статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та (або) майну потерпілих унаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Таким чином Закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальників - заподіювача шкоди.
Відповідно до статті 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно п. 22.1 статті 22 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи
Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
За змістом частин 1, 3, 4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно частини статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
В порядку частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц викладений правовий висновок, що відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Верховний Суд у Постанові від 14 квітня 2022 року у справі №205/7747/18 звернув увагу на принцип добросовісності, який полягає у певному стандарті поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Особи, яка бере участь у справі, зобов'язана добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки.
У цій постанові Верховний Суд вказав на те, що поведінка позивача щодо залишення собі залишків автомобіля і їхня реалізація, а також вимога про відшкодування йому повної вартості вказаного автомобіля за ціною станом на час ДТП не є добросовісними.
Отже, суди неправильно застосували норми статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому безпідставно не дали належної оцінки різниці вартості автомобіля до та після ДТП, оскільки саме вказана сума, за вирахуванням суми страхового відшкодування, і підлягає до стягнення на користь позивача з відповідача як заподіювача збитків.
Вказані висновки підтверджуються практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 06 грудня 2021 року у справі № 757/22936/19-ц (провадження № 61-12685св21), від 20 жовтня 2021 року у справі № 205/1314/16-ц (провадження № 61-6829св20).
Виходячи з аналізу зазначених норм, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, про оцінку вартості відновлювального ремонту, який підтверджує розмір фактичного збитку, завданого транспортному засобу.
Разом з тим, позивачем, не доведено належними та допустимими доказами, що автомобіль «Volkswagen Transporter», д/н НОМЕР_2 отримав пошкодження саме внаслідок ДТП, яке відбулось 02 червня 2023 року, у зв'язку із чим, суд позбавлений можливості перевірити розмір фактичного збитку, завданого транспортному засобу та відповідність вказаного збитку вартості відновлювального ремонту.
Тобто, відсутність чіткої причинно-наслідкової прив'язки між конкретними пошкодженнями автомобіля та наслідками дорожньо-транспортної пригоди, встановленої постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, унеможливлює перевірку обґрунтованості понесених витрат, а отже і розміру заявленої до відшкодування матеріальної шкоди.
Крім того, суд зазначає, що із заяви про страхове відшкодування, вбачається, що ОСОБА_1 , претензій щодо розміру страхового відшкодування не мав та на проведені оцінки не наполягав, що свідчить про фактичне погодження із сумою, виплаченою страховиком, що у поєднанні з відсутністю належних доказів завданої додаткової шкоди, позбавляє суд можливості задовольнити позов у частині стягнення різниці між розміром понесених витрат та сумою страхового відшкодування.
Доводи апеляційної скарги про підтвердження понесених витрат на суму 185 798,00 грн. фіскальними чеками, актами здачі-прийняття робіт, калькуляцією, а також посилання на звіт оцінювача № 23/2973, акт огляду транспортного засобу та дефектну відомість, не спростовують висновків суду першої інстанції. Надані позивачем документи дійсно свідчать про проведення ремонтних робіт та витрати, пов'язані з відновленням автомобіля. Водночас, як вірно встановив суд першої інстанції, ключовим є не сам факт проведення ремонту, а доведення того, що саме ці пошкодження виникли внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 02 червня 2023 року.
Надані матеріали, зокрема калькуляція за актом здачі-прийняття робіт № 230807-1 від 07.08.2023, хоч і деталізують перелік виконаних робіт та використаних матеріалів, однак не містять переконливих доказів причинного зв'язку між зафіксованими пошкодженнями та конкретною ДТП. У справі відсутні первинні фіксації пошкоджень транспортного засобу безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди, що унеможливлює здійснення об'єктивної порівняльної оцінки. У зв'язку з цим, зазначені документи не можуть бути визнані належними та допустимими доказами, які беззаперечно підтверджують обґрунтованість заявлених до відшкодування витрат.
Також суд апеляційної інстанції відхиляє довід апелянта про те, що неявка відповідача у судове засідання та відсутність письмових заперечень свідчать про фактичне визнання позовних вимог. Відповідно до положень процесуального законодавства, така поведінка не є правовою підставою для автоматичного визнання відповідачем позову та не звільняє позивача від обов'язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Отже, апеляційна скарга в цій частині є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Щодо ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.04.2025, суд зазначає наступне.
Частиною восьмої статті 141 ЦПК України, встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Разом з тим, у позовній заяві, позивач просив стягнути витрати на правничу допомогу, зазначивши орієнтований розрахунок судових витрат суму у розмірі 20 000,00 грн. Однак, позивач, не заявив про те, що докази будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, чим не виконав вимоги статті 141 ЦПК України.
Крім того, отримавши ухвалу про призначення справи до розгляду, позивач міг звернутися до суду з письмовою заявою про те, що документи, які підтверджують понесені ним судові витрати, буде надано протягом п'яти днів з дня ухвалення судового рішення, однак, цього не зробив.
Відсутність такої заяви і зумовило те, що суд вирішив питання судових витрат при ухваленні рішення по суті, за наявними доказами, оскільки на момент постановлення рішення, у суду не було підстав вважати, що позивач надасть відповідні докази у подальшому.
Отже, враховуючи зазначене, суд першої інстанції правомірно розглянув дане питання при розгляді справи по суті і відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, з огляду на те, що відповідне питання було предметом розгляду у рішенні від 21.10.2024.
За таких обставин ухвала суду першої інстанції про відмову в ухваленні додаткового рішення відповідає вимогам статті 270 ЦПК України і не порушує прав позивача. Подання нових доказів до заяви після ухвалення рішення саме по собі не є безумовною підставою для ухвалення додаткового рішення, якщо в рішенні вже надано оцінку відповідним вимогам.
Таким чином, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.04.2025 є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не надають підстав для її скасування.
Інші доводи апеляційної скарги не відповідають встановленим обставинам справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення та ухвала суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статі 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , які подані адвокатом Тетерчук Інною Віталіївною на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2024 року та на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2024 року та ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач
Суддя