Єдиний унікальний номер 755/19354/24
Апеляційне провадження № 33/824/3427/2025
10 липня 2025 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року, прийняту відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
за ст.124 КУпАП, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №828282 ОСОБА_1 10.09.2024 року о 21:35 год., в місті Києві на регульованому перехресті проспекту Воскресенському та вулиці Івана Микитенка, керуючи автомобілем «Фольксваген», н.з. НОМЕР_1 , розвертаючись при зеленому сигналі основного світлофора, не переконалась, що це буде безпечно та не надала дорогу автомобілю «БМВ», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , що рухався в зустрічному напрямку прямо та скоїла з ним зіткнення, що призвело до пошкодження транспортних засобів, завдання матеріальних збитків та порушення вимог п.п. 10.1, 16.6 ПДР.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 7) ст. 247 даного Кодексу.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року і закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
У судове засідання, призначене на 03.07.2025 року, з'явився захисник, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, представник потерпілої особи.
Переглянувши справу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
По своїй суті позиція апелянта, висловлена в апеляційній скарзі, в переважній більшості співпадає з доводами та обґрунтуваннями вимог, які він висловлював в суді першої інстанції, і яким судом надано відповідну правову оцінку.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.
У своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд апеляційної інстанції зазначає, що висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, ґрунтується на висновку судових експертів №КСЕ-19/111-25/2795 від 30.04.2025 року.
Жодного належного обґрунтування наявності підстав для неприйняття такого висновку апеляційна скарга не містить.
З відеозапису матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 мала можливість перед початком маневру бачити автомобіль «БМВ», д.н.з. НОМЕР_2 , відтак зобовязана була утриматись від маневру і пропустити цей автомомбіль.
Даний висновок встановив і також наявність порушення Правил дорожнього руху і в діях водія автомобіля «БМВ», д.н.з. НОМЕР_2 , однак питання, чи є протиправними дії такого водія, може бути предметом дослідження лише в окремій справі, а в рамках даної справи предметом розгляду є виключно питання наявності чи відсутності інкримінованого правопорушення в діях ОСОБА_1 .
За таких умов висновок суду першої інстанції з даних підстав колегія суддів вважає належним.
Враховуючи зазначене, апеляційним судом встановлена невідповідність дійсності тих обставин, якими апелянт обґрунтовує свою апеляційну скаргу. Порушень судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які були б підставою для скасування чи зміни постанови суду під час апеляційного перегляду справи апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2025 року, прийняту відносно ОСОБА_1 , залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.О. Журба