Єдиний унікальний номер справи № 753/23591/23
Провадження №22-ц/824/10010/2025
10 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ПНКМО ОСОБА_3 , про розірвання договору довічного утримання,
У грудні 2023 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування вимог зазначала про те, що договір набувачем виконується неналежним чином, зокрема остання не сплачує обумовлене договором матеріальне забезпечення, комунальні послуги оплачуються не регулярно, інші умови договору також виконуються неналежно. У зв'язку з цим, позивач просила суд розірвати договір довічного утримання.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2025 року позов задоволено, розірвано договір довічного утримання (догляду) від 20.08.2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П. та зареєстрований в реєстрі за № 848.
03 лютого 2025 року до суду надійшла заява від позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, у якій позивач просила стягнути із відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000, 00 грн.
Заява мотивована тим, що під час прийняття рішення судом не вирішене питання відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу. На підтвердження розміру судових витрат нею подано до суду докази, у зв'язку з чим просила задовольнити заяву та ухвалити додаткове рішення суду.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року відмовлено позивачу в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, 02.04.2025 року позивач направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд неповно і невсебічно з'ясував обставини, що мають значення для вирішення справи.
У зв'язку з цим просить апеляційний суд ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 18 000 грн.
01 липня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшло клопотання, в якому апелянт просить задовольнити її апеляційну скаргу в повному обсязі.
Станом на день розгляду справи апеляційним судом відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання, призначене на 10.07.2025 року, сторони не з'явились, про розгляд справи належним чином повідомлялась, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надавали.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з'явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу, допомогу, зазначив, що позивач та представник позивача не виконали свій процесуальний обов'язок, а саме не надали докази на підтвердження понесених витрат в строк, передбачений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, та не повідомили суд, що нададуть такі докази в силу зазначеної норми протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Додатково до тих підстав для відмови у задоволенні заяви про стягнення судових витрат, які суд першої інстанції вказав в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів апеляційного суду також зазначає, що у відповідності до положень ст.. 134 ЦПК України в першій заяві по суті спору сторона має авансувати, які судові витрати будуть понесені нею за результатами розгляду справи.
Невиконання вказаної вимоги може мати наслідком відмову у стягненні судових витрат на правничу допомогу на користь сторони, чиї вимоги були задоволені.
Першою заявою по суті спору для позивача є позовна заява.
У поданій позивачем позовній заяві прямо зазначено, що попередній розрахунок судових витрат складається лише із сплаченого судового збору.
Таким чином наступна вимога про стягнення судових витрат на правничу допомогу може бути відхилена судом з процесуальних підстав, що додатково до зазначеного судом першої інстанції обумовлює належність оскарженого судового рішення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що заява про відшкодування витрат на правничу допомогу дійсно була направлена на адресу суду 31.01.2025 року через систему «Електронний Суд», однак о 19:56.
Відповідно до п.39 Рішення від 17.08.2021 року № 1845/0/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» документи, що надійшли через Електронний суд, реєструються судами, іншими органами та установами в системі правосуддя в день їх надходження упродовж робочого дня або не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов у неробочий час, за загальними правилами реєстрації вхідної кореспонденції, визначеними Положенням про автоматизовану систему документообігу суду та відповідними інструкціями з діловодства в судах чи в інших органах та установах у системі правосуддя.
Враховуючи вищевикладене, вказана заява була правильно зареєстрована судом 03.02.2025 року.
У той же час дана обставина не була покладена судом в основу ухвали про відмову у стягненні судових витрат. Заява була розглянута по суті і в її задоволенні відмовлено з інших підстав.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що підстави для задоволення апеляційної відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько