Єдиний унікальний номер справи № 760/12238/21
Провадження №22-ц/824/7578/2025
03 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей і сім'ї Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради про визначення місця проживання дитини,
У травні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
09.06.2021 ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва відкрито загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 17.01.2023 року закрито провадження по цивільній справі в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини. В іншій частині позовних вимог продовжено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Постановою Київського апеляційного суду від 14.03.2023 року ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 17.01.2023 року про закриття провадження в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини - скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 18.04.2023 року прийнято до провадження цивільну справу за вказаним позовом.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 22.02.2024 року у задоволенні клопотання адвоката Юрченко М.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про закриття провадження по цивільній справі в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини - відмовлено.
30 серпня 2024 року до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви зазначено, що після чисельних спроб вирішити питання спілкування з сином мирним шляхом, шляхом переговорів, відповідачка продовжує перешкоджати позивачу у спілкуванні з сином, штучно створює такі обставини, через які позивач не може ані особисто спілкуватися з дитиною, ані приймати участь у вихованні сина, відповідачка намагається штучно створити уявлення відсутності батька у житті дитини, що не відповідає забезпеченню якнайкращих інтересів спільного сина, та може утруднити або унеможливити подальше виконання рішення суду у даній справі.
Через систематичні зловживання відповідачкою своїми батьківськими правами втрачається зв'язок батька з дитиною, протиправна поведінка відповідачки порушує права та інтереси позивача як батька, до того ж питання виховання дитини батьки вирішують спільно, позивач зобов'язаний брати участь у вихованні своєї дитини і має право на особисте спілкування з сином, а відповідачка та інші особи не мають права перешкоджати спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, отже, позивач вимушений звернутися до суду у даній справі повторно зі заявою про забезпечення позову.
Окремо зазначає, що через зловживання відповідачкою своїми батьківськими правами та систематичними переховуваннями дитини позивач звертався до Служби у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради щодо встановлення порядку виховання дитини, за результатом прийнято рішенням міського голови Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області від 03.09.2021 №126/28 «Про визначення способу участі батька, ОСОБА_2 , у вихованні малолітнього сина», однак вказане рішення відповідачем ігнорується.
У зв'язку з цим позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову тимчасово до вирішення судом даного спору шляхом зобов'язання відповідача надавати можливість у період відсутності дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Україні, шляхом індивідуального спілкування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 , засобами телефонного та електронного зв'язку: telegram, viber, whatsapp на аккаунт за номером телефону батька ОСОБА_2 , НОМЕР_1 , щодня з 19:30 години до 20:30 години (за Київським часом (Україна)) з урахуванням режиму дня, що забезпечує гармонійний і здоровий розвиток дитини; у період перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Україні шляхом: встановлення зустрічей позивачу із дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожні першу та третю суботу та неділю місяця, починаючи з 10 години суботи до 18 години неділі, без присутності матері ОСОБА_1 , зобов'язавши відповідача, передавати дитину батьку за місцем його проживання для зустрічей та не чинити дій, направлених на перешкоджання позивачу у спілкуванні та вихованні дитини; у період хвороби дитини встановити ОСОБА_2 , безперешкодне відвідування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем фактичного перебування (проживання) дитини; відвідування разом з дитиною секцій, гуртків та розважальних заходів за домовленістю між батьками, можливості спілкування та зустрічей із сином незалежно від його віку та встановленого судом графіка протягом п'яти годин у святкові дні: день народження сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , день народження батька ОСОБА_2 , Різдво Христове (25 грудня), Новий рік (1 січня), Пасха (Великдень), Трійця, з урахуванням обставин, які можуть виникнути; спільний відпочинок ОСОБА_2 із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , один календарний місяць влітку без присутності матері дитини та один календарний місяць взимку; зобов'язати ОСОБА_1 повідомляти (попереджати) ОСОБА_2 , 16 про день приїзду в Україну сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (день перетину державного кордону України) не менше ніж за три календарних дні; зобов'язати ОСОБА_1 , не чинити ОСОБА_2 перешкоди в участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом забезпечення останнього індивідуальним засобом зв'язку з можливістю здійснення подальшого спілкування сина з батьком засобами телефонного та електронного зв'язку та забезпечення надання дитини у визначений рішенням суду час та спосіб за адресою місця проживання батька.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року задоволено частково заяву про забезпечення позову у цивільній справі; вжито заходи забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини тимчасово до вирішення судом даного спору шляхом зобов'язання ОСОБА_1 надавати можливість у період відсутності дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Україні, шляхом індивідуального спілкування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 засобами телефонного та електронного зв'язку: telegram, viber, whatsapp на аккаунт за номером телефону батька ОСОБА_2 щодня з урахуванням режиму дня дитини. У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду, 31.01.2025 року відповідач направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд неповно і невсебічно з'ясував обставини, що мають значення для вирішення справи.
У зв'язку з цим просила оскаржувану ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити частково шляхом визначення проміжку часу для індивідуального спілкування дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 засобами телефонного та електронного зв'язку: telegram, viber, whatsapp на аккаунт за номером телефону батька двічі на тиждень з урахуванням режиму дня дитини та побажання дитини до спілкування.
30 травня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
У судове засідання, призначене на 03.07.20025 року, з'явилися відповідач та представник відповідача.
03 липня 2025 року на адресу суду від представника позивача - адвоката Грубської К.В. надійшло клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні або відкладення розгляду справи.
В обґрунтування вказаного клопотання адвокат зазначила, що бере участь цього дня з 07:00 ранку у невідкладних слідчих діях, що проводяться органом досудового розслідування ГУ НП у Київській області в межах кримінального провадження в Київській області, що територіально віддалено від Київського апеляційного суду.
Також адвокат зазначила, що позивач у даній справі є особою з інвалідністю ІІ групи (з супутньою втратою 70% професійної працездатності), справа має для нього виключне значення, однак наразі він проходить індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю та бажає здійснювати участь у розгляді справи через свого адвоката.
Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання, оскільки належних доказів існування тих обставин, на які посилався заявник, до суду надано не було.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи заяву зазначив, що враховуючи інтереси дитини та обох батьків, враховуючи предмет позову, вважав доцільним надати позивачу можливість у період відсутності дитини в Україні, шляхом індивідуального спілкування дитини з батьком засобами телефонного та електронного зв'язку: telegram, viber, whatsapp на аккаунт за номером телефону батька ОСОБА_2 щодня з урахуванням режиму дня дитини не вирішує по суті спір, оскільки стосується спілкування батька з дитиною до закінчення вирішення спору між сторонами про визначення місця проживання дитини і не є тотожним задоволенню зазначених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Частинами першою, другою ст.149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Перелік видів забезпечення позову передбачений ст.150 ЦПК України, у якій, зокрема, визначено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії (п. 2 ч. 1ст.150 ЦПК України); а також встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (п.3 ч. 1 ст.150 ЦПК України).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Таким чином, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Статтею 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Коли сім'я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі.
Частиною третьою статті 9 вказаної Конвенції про права дитини, визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Разом з тим, Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків із дитиною є співмірним заходом забезпечення позову про визначення місця проживання дитини (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 467/403/22).
Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні стосовно дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці до одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав'язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім'ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.
Підстави забезпечення позову є суб'єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.
Батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а матір не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява № 6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09, ЄСПЛ від 16 липня 2015 року), вкотре указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 Рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
Разом з тим у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми від 15 травня 2003 року, ратифікованої Законом України від 20 вересня 2006 року № 166-V, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
Також, між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Отже, системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько, який на час вирішення справи про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів у вихованні дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а матір не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається в якнайкращих інтересах дитини.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 11 серпня 2023 року у справі № 465/6496/19, така правова позиція є послідовною та враховується у спірних правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.
В контексті виконання державою своїх позитивних зобов'язань за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на повагу до сімейного життя, важливим є підхід Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини.
В своїй практиці ЄСПЛ звертав увагу на те, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року, заява № 6221/14).
Таким чином, міжнародні стандарти у сфері захисту прав дитини допускають та заохочують існування механізму контакту дитини з одним із батьків під час тривалого судового процесу щодо опіки над дітьми.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача за зустрічним позовом та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує під час розгляду питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, за якої може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Застосування судом тимчасового заходу забезпечення позову шляхом усунення перешкод одному з батьків, з яким дитина на час вирішення спору фактично не проживає, у спілкуванні й вихованні дитини, зобов'язання іншого з батьків вчинити певні дії не свідчить про вирішення судом по суті спору про визначення місця проживання малолітньої дитини. Такі заходи забезпечення позову перебувають у межах виконання органами державної влади позитивних зобов'язань, які випливають з гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. пункти 19-20), відповідають наведеній вище практиці ЄСПЛ (див. пункт 20) та підходам Верховного Суду (див. постанову Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 940/448/23).
Суд першої інстанції, задовольняючи частково заяву ОСОБА_4 врахував інтереси дитини та обох батьків, предмет позову та надав позивачу можливість у період відсутності дитини в Україні, шляхом індивідуального спілкування дитини з батьком засобами телефонного та електронного зв'язку: telegram, viber, whatsapp на аккаунт за номером телефону батька ОСОБА_2 , щодня з урахуванням режиму дня.
Колегія суддів погоджується з таким заходам забезпечення позову, враховуючи те, що відповідач сама зазначила, що у дитини регулярно змінюється я графік навчання. За таких умов, встановлення конкретних вузьких часових меж спілкування батька з дитиною якраз в подальшому неодмінно й приведе до того, що такі години спілкування будуть накладатися на інші складові розпорядку дня дитини.
При цьому, при вирішенні питання щодо забезпечення позову, апеляційний суд враховує те, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин та враховує можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із батьком. А тому з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини, з урахуванням максимальних інтересів дитини, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині забезпечення позову шляхом наданняшляхом індивідуального спілкування дитини з батьком засобами телефонного та електронного зв'язку, є правомірним.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що підстави для задоволення апеляційної відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько