Єдиний унікальний номер справи № 357/3764/24
Провадження №22-ц/824/10077/2025
03 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку квартири,
У березні 2024 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування позову зазначила, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.09.2008 року. До реєстрації шлюбу сторони вже два роки проживали однією сім'єю за різними адресами на найманих квартирах, збирали гроші на власне житло, яке придбали в 2008 році. Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
25.05.2018 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по справі №357/2472/18 шлюб між сторонами було розірвано. За період спільного проживання за спільні кошти сторонами було придбано майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, яке на даний час не поділене і яке підлягає розподілу, а саме - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка придбана на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №1-6420, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Магдич Т.І. Договір було укладено між попередніми власниками та Відповідачем ОСОБА_1 .
Після придбання квартири 23.01.2009 року право власності на цю квартиру було зареєстровано в Білоцерківському МБТІ, записано в книгу № 94, номер запису 10902, реєстраційний номер 15898988. Номер витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно 21647344 від 23.01.2009 року.
У 2010 році позивач зі спільним сином сторін та її донькою від першого шлюбу ОСОБА_4 , 2001 року народження були там зареєстровані. Відповідач був і є зареєстрованим в місті Києві.
З часу придбання спільної квартири сторін позивач займалася ремонтами в ній, весь час оплачувала комунальні послуги тощо. Після того, як сім'я сторін розпалася, ще до розірвання шлюбу в 2018 року відповідач забрав всі свої речі з квартири і виселився. З того часу він квартирою не користується, місце його фактичного проживання аозивачу не було відоме. Вона лише знала, що відповідач живе і проходить військову службу в місті Києві, що у нього вже нова сім'я.
На даний час у спірній квартирі проживає лише позивач, вона продовжує оплачувати самостійно всі витрати по утриманню квартири, всі квитанції або дані про банківські операції по оплаті утримання квартири зберігаються у неї.
Зазначила, що оскільки між сторонами існує спір з приводу розподілу вказаного вище житлового приміщення, а відповідач не бажає вирішити це питання мирним шляхом, вона вимушена звернутись до суду з цим позовом.
У зв'язку з цим позивач просила суд визнати спільним майном подружжя квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано на ім'я ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2008 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Магдич Т.І.; поділити спільне майно подружжя - визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , вирішити питання щодо судових витрат.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2025 року позов задоволено. Також судом стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 8 811 грн. 20 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
29 травня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому остання просить залишити без задоволення скаргу, а рішення суду - без змін.
У судове засідання, призначене на 03.07.2025 року, з'явилися відповідач та представник відповідача.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.09.2008 року. 25.05.2018 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області по цивільній справі № 357/2472/18 шлюб між сторонами було розірвано, рішення суду набрало законної сили 26.06.2018 року.
26.12.2008 року, під час шлюбу, між Відповідачем та ОСОБА_5 було придбано квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Магдич Т.І. Відповідно до п.2.1. розділу 2 Договору, вартість указаної квартири становить 49000,00 гривень.
При укладенні договору купівлі продажу спірної квартири 26.12.2008 року позивач, надала згоду на придбання спірної квартири, та у заяві підтвердила, що гроші, які витрачаються на придбання квартири спільною сумісною власністю сторін. Придбана квартира також буде об'єктом права спільної сумісної власності. Заявила, що такий правочин відповідає інтересам сім'ї.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначає, що під час укладення договорів купівлі-продажу квартири, обидва з подружжя висловили свою волю щодо правового режиму майна - спірної квартири. За таких обставин спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, відтак визнав за позивачем право власності на 1/2 цієї квартири.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд апеляційної інстанції надає оцінку договору купівлі-продажу квартири відповідачем на вулиці Січових Стрільців у місті Теребовля Тернопільської області, від 30.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу Тернопільської області Гордеєвою Л.І.
Водночас колегія суддів зазначає, що сам по собі факт продажу такої квартири автоматично не свідчить про наступну купівлі квартири саме за особисті кошти відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що при придбанні ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 позивач надавала згоду на її придбання.
У вказаній заяві позивачем зазначено, що гроші, які витрачаються на придбання квартири є їхньою спільною сумісною власністю, а придбана квартира також буде об'єктом права спільної сумісної власності.
Той факт, що відповідач фактично використав цю заяву при придбанні квартири, свідчить про те, що він погодився з її змістом, а саме з тим, що таке майно є спільною сумісною власністю сторін.
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновкам суду першої інстанції щодо визнання вказаної квартири спільним майном подружжя, а отже підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько