Справа № 754/6145/23
Провадження №22-ц/824/7139/2025
03 липня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року в справі за позовом керівника Деснянської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна,
У травні 2023 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача.
На обґрунтування позову зазначив, що за інформацією КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 13.02.2023 року та за інформацією КП з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» від 10.02.2023 року первинна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 проведена та зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25.06.1998 року, серії НОМЕР_1 . Власником особових рахунків для обліку послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення є ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. У день смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . Згідно даних спадкового реєстру державними та приватними нотаріусами спадкова справа щодо майна померлої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 не відкривалась. За адресою спірної квартири зареєстрована лише ОСОБА_2 , яка знята з реєстраційного обліку. Таким чином, спірна квартира за відсутності спадкоємців, має бути визнана відумерлою спадщиною та перейти у власність територіальної громади міста Києва.
Деснянською окружною прокуратурою міста Києва встановлено факт незаконного набуття та подальшого відчуження права власності на вказану квартиру фізичною особою. Так, 08.11.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В. зареєстровано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до вказаного договору, продавець ОСОБА_2 (нібито) продала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . 29.12.2021 року спірна квартира зареєстрована за відповідачем ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 23870, укладений з ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Чижиковим О.О. Враховуючи те, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 08.11.2021 фактично не укладався, як юридичний факт не відбувся, відтак не міг породити юридичних правових наслідків, а отже ОСОБА_3 не мав правових підстав для набуття права власності на спірне майно, та не потребує додаткового визнання в судовому порядку недійсності. Реєстрація права власності на спадкове майно за третіми особами на підставі нікчемного правочину порушує права та інтереси територіальної громади м. Києва, які випливають із встановленого порядку визнання спадщини відумерлою. Оскільки визнання спадщини відумерлою є підставою для набуття територіальною громадою м. Києва права власності на таке майно, квартира АДРЕСА_1 підлягає витребуванню від відповідача ОСОБА_1 .
У зв'язку з цим позивач просив суд визнати відумерлою спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2500292180000) після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; витребувати квартиру АДРЕСА_1 від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року позовні вимоги керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 14 418,02 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 21 січня 2025 року відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
У зв'язку з цим апелянт просить апеляційний суд оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
22 квітня 2025 року до апеляційного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому керівник прокуратури просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване судове рішення - без змін.
У судове засідання, призначене на 03.07.2025 року, з'явилися представник позивача, представник відповідача, прокурор.
Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом встановлено, що первинна реєстрація на квартиру АДРЕСА_1 на праві власності проведена та зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 25.06.1998 року серії ККВ-21027
Відповідно до даних програмно-апаратного комплексу для нарахування за послуги, власником особових рахунків для обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за адресою: АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 .
Згідно з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 09.11.2021року Київським відділом державної реєстрації смерті ЦМУ МЮ (м. Київ) складено актовий запис про смерть № 25098.
Відповідно до відповіді Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.03.2023 року, у квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована лише ОСОБА_2 у період з 17.05.1989 року по 10.12.2021 року, знята з реєстрації місця проживання по заяві власника квартири. На момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за вказаною адресою зареєстрована лише ОСОБА_2 . Станом на 23.03.2023 року за вказаною адресою відсутні зареєстровані особи.
Відповідно до письмових матеріалів справи ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 09.01.1970, мала сина ОСОБА_5 та брата ОСОБА_6 .
Проте брат ОСОБА_2 - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , а син помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , про що свідчать повні витягі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 .
Згідно з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), інформаційну довідку зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) та відповіді П'ятнадцятої київської державної нотаріальної контори спадкова справа щодо майна померлої ОСОБА_2 не заводилась.
Разом з тим, 08.11.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Чорноног Л.В. нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорноног Л.В. зареєструвала 08.11.2021 року за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
09.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Чижиковим О.О. нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чижиков О.О. зареєстрував 29.12.2021року за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
21.01.2022 року в єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження № 42022102030000027 за ст. 190 ч. 4 КК України та ч. 4 ст. 358 КК України.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача заначив, що звернення прокурора з позовом до суду спрямоване на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності, та у поверненні у власність територіальної громади нерухомого майна (квартири), яке незаконно вибуло на підставі правочину із померлою особою, тобто у спосіб, не передбачений чинним законодавством, відтак витребування у ОСОБА_1 спірної квартири на користь територіальної громади міста Києва не є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та не покладає на нього надмірний індивідуальний тягар. Застосування у спірних правовідносинах речово-правового механізму повернення майна (віндикації) не позбавляє ОСОБА_1 як добросовісного набувача квартири можливості відновити свої права шляхом пред'явлення майнових вимог до ОСОБА_3 - продавця спірної квартири, щодо повернення йому сплачених грошових коштів з підстав передбачених статтею 661 ЦК України.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо суд апеляційної інстанції зазначає, що право власності набувається чи переходить від особи до особи на підставі відповідного правочину.
Оскільки власник спірної квартири помер, він не вчинив правочину по відчуженню квартири ОСОБА_3 .
Таким чином, оскільки правочин вчинено не було, фактично квартира з власності ОСОБА_2 не вибувала, що у свою чергу обумовлює те, що ОСОБА_1 також не набував права власності на вказану квартиру, тому застосувати правову конструкцію щодо добросовісності набувача підстав немає, оскільки ОСОБА_1 по суті не є набувачем такого майна.
Оскільки з власності ОСОБА_2 квартира не вибувала, а вона померла, відсутні жодні перешкоди у можливості визнання права власності на спірну квартиру в порядку набувальної давності.
Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов висновку про набуття права власності на спірну територіальною громадою в порядку набувальної давності, остання може користуватися усіма правами власника, в тому числі і витребовувати майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Оскільки суд дійшов висновку, що відповідач не набув права власності на квартиру, відповідно підлягають застосуванню положення саме ст. 387 ЦК України, а не ст.388 ЦК України.
При цьому представник відповідача у судовому засіданні підтвердив той факт, що відповідач фактично проживає в цій квартирі, відтак квартира перебуває у його фактичному володінні, тому наявні усі підстави для її витребування з такого володіння. У свою чергу дані висновки жодним чином не позбавляють відповідача можливості захисту своїх прав шляхом звернення до продавця квартири за відшкодуванням завданої йому шкоди.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько